Піднесення національного руху в Західній Україні.

1. Національно - визвольний рух на західноукраїнських землях продовжувався і після придушення революції 1848 р. У 60 - 90-х рр. ХІХ ст. в українському національно - визвольному русі Австро - Угорщини визначалося три суспільно- політичні течії. Москвофільство характеризувалося орієнтацією на Росію, на царат. Це була реакційна течія, яка об'єднала консервативну верхівку українського суспільства.

Москвофіли орієнтувалися на реакційні сили царської Росії, але були лояльні до австрійського уряду. Їх підтримував російський уряд. У пропаганді москвофілів зазначалось, що „українського народу не існує, є лише єдиний „панруський" народ від Карпат до Камчатки", заперечувалося існування української мови, як літературної („говірка темних селян"), була вигадана штучна мова - „язичіє" (суміш російської, української, старословянської і польської), на якій видавали книжки і газети. Лідерами москвофілів були Д. Зубрицький, В. Дідицький, А. Добрянський та ін. Москвофілам належали у Львові „Галицько - руська матиця", „Народний дім", „Ставропігійський інститут", „Товариство ім. Качковського", а також періодичні видання: газета „Слово", журнали "Галичанин", „Лада", „Дом и школа", „Страхопуд" та ін. На Буковині під впливом москвофілів діяли товариство „Народна рада", „Общество русских женщин в Буковине", „Общество русских студентов Карпат".

2. Народовці, як течія, виникли на початку 60-х років ХІХ ст. Це була прогресивна течія, діячі якої виступали за розвиток української мови, за піднесення національної свідомості українців, закликали до боротьби за національні права українського народу. Але національний рух ними спрямовувався переважно в русло культурницько - освітньої діяльності

У 1868 р. у Львові вони заснували культурно - освітнє товариство „Просвіта", яка розгорнула велику роботу, видавала українські книжки, підручники, газети, журнали, влаштовувала театральні вистави, вечори, лекції та ін., організовувала читальні по селам, при яких діяли хори, позичкові каси, крамниці, тобто осередки культури на селі. Взагалі „Просвіта" багато зробила для культурного розвитку і пробудження українського народу і його національної свідомості. У Північній Буковині з 1869 р. діяла „Руська бесіда" - культурно - освітнє товариство, аналогічне львівській „Просвіті". У 1873 р. у Львові було засноване „Літературне товариство ім. Шевченка", яке мало сприяти розвитку української мови і літератури. З 1892 р. на його основі було засноване „Наукове товариство ім. Шевченка", яке діяло до 1939 р., і по суті наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. виконувало функції Української Академії наук, об'єднуючи українських вчених та митців та сприяючи розвитку української науки та культури.

У 1890 р. лідери народовців (Ю. Романчук та ін.) уклали угоду з австрійською адміністрацією Галичини, яка дістала назву „нова ера". Народовці за незначні поступки в культурно - освітній сфері (у Львівському університеті була відкрита кафедра історії України, відкрито кілька українських гімназій та дещо інше) заявили про лояльність і відданість австрійській державі, а саме, що вони будуть діяти лише на основі конституції Австро - Угорщини, визнавали вічність приватної власності, фактично відмовлялися від боротьби за інтереси українських народних мас та відмежовувалися від українців, які проживали за межами Австро - Угорщини. Фактично лідери народовців відмовлялися від ідеї соборності українських земель і увічнювали панування Австрії на західноукраїнських землях.

3. Проти „нової ери" рішуче виступили представники третьої течії в українському національно - визвольному русі - радикальної, яка виникла з середини 70-х рр. ХІХ ст. Лідерами її були І. Франко, М. Павлик, О. Терлецький. Радикали перебували під сильним впливом М.П. Драгоманова. У 1890 р. у Львові за ініціативою М. Драгоманова радикали заснували першу українську політичну партію - „Русько - Українську Радикальну Партію" (РУРП), в програмі якої як кінцева мета декларувалося встановлення соціалістичного ладу і соціалістичних виробничих відносин, але у 1895 р. в новій програмі РУРП було заявлено, що соціалістичний ідеал можна здійснити лише при повній політичній самостійності українського народу, при наявності чого поступово визріли б умови для переростання капіталізму в соціалізм, тобто, до безпосередньої боротьби за соціалізм радикали вже не закликали

4. Серед діячів українського національно - визвольного руху відбувається розмежування ідейно - політичних сил. У 1899 р. утворюється Українська соціал- демократична партія. Лідерами її були С. Вітик, М. Ганкевич, В. Охримович.

У 1899 р. утворюється Українська національно - демократична партія (УНДП), сама впливова наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. українська партія на західно - українських землях. ЇЇ лідерами були Ю. Романчук, М. Грушевський. УНДП закликала боротися за незалежну Україну, в якій би об'єдналися всі українські землі, тобто проводилася ідея соборності українських земель.