Українські землі у складі Австро-Угорської та Російської земель.

1.Територіально-адміністративний устрій.

Три поділи Речі Посполитої (1772, 1793, 1795 рр.) призвели до

територіального розриву українських земель і загарбання сусідніми

державами. Водночас відбулось їх внутрішнє сполучення під владою обох

імперій. Наддніпрянська Україна (Слобожанщина, Лівобережжя,

Правобережжя, Південь), що становила 90% етнічних українських земель,

входила до складу Російської імперії. Галичина, Буковина та Закарпаття

належала до Австро-Угорської імперії. Із 12 млн. українців, 8.5 млн.

(78%) знаходилися в складі Російської імперії, а 3.5 млн. (22%) –

Австро-Угорської імперії.

 

Після Віденського конгресу 1815р. до Російської імперії перейшло Царство

Польське і у його складі Холмщина, Підляшшя, Посяння – споконвічні землі

українців. Українські землі у складі Російської імперії поділялись на

Лівобережну Україну (Малоросія), Південно-Західний край і Новоросію. На

середину XIX ст. тут налічувалось 9 губерній: Харківська, Чернігівська,

Полтавська (Лівобережна Україна); Київська, Подільська, Волинська

(Південно-Західний край); Катеринославська, Херсонська, Таврійська

(Новоросія), які підпорядковувались Малоросійському, Київському та

Новоросійсько-Бесарабському генерал-губернаторствам.

 

На чолі губерній стояли губернатори й генерал-губернатори. У повітах,

які входили до складу губерній, владу здійснювали справники. Повіти

ділились на стани, які очолювали поліцейські пристави. Казенна палата,

як державна установа, відала збиранням державних податків. Цивільна

влада спиралась на військову. На початку XX ст. в губерніях було

засновано ще й охоронні відділення (охранку) для виявлення й покарання

політичних противників самодержавства. Населення поділялось на стани:

дворянство, духовенство (привілейовані), міщанство, селяни.

Запроваджуючи загальноросійський адміністративний устрій, царизм

здійснював колонізаторську політику, зміцнюючи воєнно-феодальний

деспотизм.

Не було адміністративної єдності і в українських землях, які знаходились

у складі Австро-Угорської імперії. Східна Галичина була частиною

“королівства Галіції і Лодомерії” із центром у Львові. “Королівство”

поділялось на 12 округів (дистриктів). Буковина виступила окремим

округом з центром у місті Чернівцях. Закарпаття адміністративно

підпорядковувалось Угорському королівству. Його територія поділялась на

чотири адміністративні одиниці – “Жупи”.

2. Соціально-економічний розвиток

Найголовнішою особливістю соціально-економічного розвитку

Наддніпрянської України першої половини XIX ст. був занепад

феодально-кріпосницьких відносин і зародження капіталізму.

3. Суспільно-політичний і національний рух.

У Наддніпрянщині характерною ознакою першої половини XIX ст. було

пожвавлення суспільно-політичних настроїв, які знайшли свій вияв у

декабристському русі.

Центром таємної організації декабристів в Україні став Тульчин, де

знаходився штаб армії. Тут у березні 1821 р. виникло “Південне

товариство”, яке нараховувало 100 членів. П.І.Пестель, один із

керівників товариства, написав програму – “Руську правду”, яка

передбачала: повалення самодержавства й установлення республіки;

скасування кріпацтва й наділення селян землею без викупу; ліквідацію

станів, введення політичних свобод і рівності усіх громадян; повну

свободу торгівлі. Майбутня держава мала бути унітарною (неподільною),

Україна мала входити до неї, як окрема область. Отже, не передбачалось

справедливого вирішення українського національного питання. Товариство

свою програму збиралося здійснити шляхом військового перевороту, без

участі народу.

Тісні стосунки у “Південного товариства” були також із “Товариством

об’єднаних слов’ян”, яке виникло у 1823р. у Звягелі (суч.

Новоград-Волинський) і нараховувало 60 членів.

На початку XIX ст. в Україні виникають таємні масонські ложі. У 1818р. у

Полтаві було засновано ложу “Любов до істини”, а в 1821р. у Києві –

“Малоросійське товариство”.

Кирило-Мефодіївське братство. У 1846р. у Києві виникла таємна

організація української інтелігенції. Засновниками братства були історик

М.Костомаров, канцелярист М.Гулак і студент В.Білозерський. Братство

нараховувало 12 членів, до ноього входив геній українського народу –

Тарас Шевченко.

Перша українська політична партія Наддніпрянщини виникає у 1900р. у

Харкові – Революційна українська партія (РУП). Майже одночасно виникло

ще кілька невеликих за чисельністю, слабких організаційно українських

партій: Народна українська партія (1902р.), Українська

соціал-демократична спілка (1904р.),Українська демократична партія

(1904р.) та інші. Незважаючи на розбіжності, різні спрямування

(радикалізм, поміркованість, консерватизм), практично всі українські

партії відстоювали у 1905-1907 рр. ідею автономії України у складі

Росії, намагались активно використовувати трибуну Державної думи.