Галузі права в системі права України.

Галузі права в системі права України.

Найвизначнішим елементом системи права є галузь права. Галузь права – це сукупність правових норм, що регулюють однорідну сферу суспільних відносин у межах конкретного предмету і методу правового регулювання.

За місцем, що посідають галузі права у правовій системі, вони поділяються на:

1. Основні, що утворюють головний масив у правовій системі держави. Серед них виділяють: * профілюючі (традиційні) – ті, що утворюють основу, обов*язкову частину системи права (державне, адміністративне, цивільне, кримінальне); * процесуальні – ті, що закріплюють порядок застосування матеріального права (цивільно-процесуальне, кримінально-процесуальне); * спеціальні – ті, що на базі профілюючих розвивають основні галузі права і забезпечують спеціальне правове регулювання певного виду суспільних відносин (трудове, земельне, екологічне).

2. Комплексні – це надбудова над основними галузями, що уособлюються значно менше, ніж основні галузі (банківське, морське, податкове).

Загальна характеристика галузей права.

Конституційне (державне) – закріплює засади державного і суспільного ладу, правове становище громадян, порядок формування та діяльності органів держави.

Цивільне – регулює майнові, та пов*язані з ними особисті немайнові відносини.

Кримінальне – визначає, які суспільно небезпечні діяння є злочинами і покарання, що застосовують до осіб, які їх вчинили.

Адміністративне – регулює відносини, що складаються у сфері виконавчо-розпорядчої діяльності.

Трудове – регулює відносини між працівником і власником (або уповноваженим ним органом) у трудових відносинах.

Сімейне – регулює шлюбно – сімейні відносини та питання опіки і піклування.

Земельне – регулює відносини між державою та суб*єктами різних форм власності на землю.

Господарське – здійснює правове регулювання діяльності підприємств різних форм власності, підприємницької діяльності.

Фінансове – регулює відносини, що виникають у процесі надходження та розподілу коштів державного бюджету.

Екологічне – здійснює правове регулювання охорони навколишнього природного середовища.

Цивільно – процесуальне – регулює відносини, що виникають у процесі розгляду цивільних прав судами.

Кримінально – процесуальне – регулює відносини, що виникають у процесі порушення, розслідування та судового розгляду кримінальних справ, а також винесення та оскарження судових вироків.

Кримінально – виконавче – регулює відносини, що виникають в процесі реалізації кримінальних покарань.

Міжнародне – регулює відносини між державами (публічне) або приватні відносини між особами (приватне).

Поняття та загальна характеристика Конституції України.

Конститу́ція Украї́ни — Основний Закон держави України. Ухвалений 28 червня 1996 року на 5-й сесії Верховної Ради України 2-го скликання. Конституція України набула чинності з дня її прийняття.

Конституція України складається з преамбули, 15 розділів, 161 статті, прикінцевих та перехідних положень.

Кабінет Міністрів України: склад та порядок формування.

Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України та підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України. Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією і законами України, актами Президента України.

Судова система України.

Судова система України становить сукупність усіх судів держави, заснованих на єдиних засадах організації і діяльності, що здійснюють судову владу.

Судову систему України складають суди загальної юрисдикції та Конституційний Суд України, який є єдиним органом конституційної юрисдикції. Суди загальної юрисдикції утворюють єдину систему судів, яка складається із загальних і спеціалізованих судів.

Третейські суди не входять до судової системи України.

Характерними ознаками судової системи України є її пристосованість до адміністративно-територіального устрою, різні рівні провадження, стабільність і єдність.

Конституційний Суд України є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні. Конституційний Суд України не входить до системи судів загальної юрисдикції.

Пріоритетним напрямком діяльності Конституційного Суду є здійснення конституційного судочинства в Україні. Втім, це не єдина функція суду, також виділяють функції конституційного контролю та офіційного тлумачення законодавства.

Верховний Суд України — найвищий судовий орган в Українській системі судів загальної юрисдикції. Верховний Суд України здійснює правосуддя, забезпечує однакове застосування законодавства усіма судами загальної юрисдикції.

В Україні діє три вищих спеціалізованих суди:

• Вищий адміністративний суд України;
• Вищий господарський суд України;
• Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Загальні апеляційні суди розташовані у всіх обласних центрах областей, у столиці АРК та містах республіканського значення Києві та Севастополі. Юрисдикція поширюється у межах свого регіону. Загальна кількість — 27.

Апеляційні господарські суди переглядають рішення та ухвали господарських судів першої інстанції. Загальна кількість — 8. Юрисдикція апеляційних господарських судів є особливою і не збігається з адміністративно-територіальним устроєм.

Загальні місцеві суди (суди першої інстанції) знаходяться у містах, районах, містах обласного значення та районах у містах.

Господарські місцеві суди розташовані у всіх обласних центрах областей, у столиці АРК та містах республіканського значення Києві та Севастополі. Юрисдикція поширюється у межах свого регіону.

Окружні адміністративні суди розташовані у всіх обласних центрах областей, у столиці АР Крим та містах республіканського значення Києві та Севастополі. Юрисдикція поширюється у межах свого регіону.

Суди загальної юрисдикції.

Суди загальної юрисдикції утворюють єдину систему судів. Система судів загальної юрисдикції відповідно до Конституції України будується за принципами територіальності і спеціалізації. Систему судів загальної юрисдикції складають:

- Місцеві суди

- Апеляційні суди, Апеляційний Суд України

- Вищі спеціалізовані суди

- Верховний Суд України.

Найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України. Вищими судовими органами спеціалізованих судів є відповідні вищі спеціалізовані суди.

Відповідно до Конституції України в системі судів загальною юрисдикції утворюються загальні та спеціалізовані суди окремих судових юрисдикцій. Спеціалізованими судами є господарські, адміністративні та інші суди, визначені як спеціалізовані суди.

Суди загальною юрисдикції утворюються та ліквідуються Президентом України за поданням Міністра юстиції України, погодженим з Головою Верховного Суду України або головою відповідного вищого спеціалізованого суду.

Кількість суддів у судах визначається Президентом України за поданням Голови Державної судової адміністрації України, погодженим із Головою Верховного Суду України чи головою відповідного вищого спеціалізованого суду. Голова суду, заступник голови суду призначаються на посаду строком на 5 років з числа суддів та звільняються з посади Президентом України за поданням Голови Верховного Суду України на підставі рекомендації Ради суддів України.

Прокуратуру України очолює Генеральний прокурор України, який призначається на посаду за згодою Верховної Ради України та звільняється з посади Президентом України. Верховна Рада України може висловити недовіру Генеральному прокуророві України, що має наслідком його відставку з посади.

Строк повноважень Генерального прокурора України — п’ять років.

Права державних службовців.

Визначені Законом України «Про державну службу» права державного службовця можна поділити на три групи:
права, які забезпечують розуміння службовцями свого правового статусу та його правовий захист;
права, які сприяють безпосередньому виконанню службових обов’язків;
права, які сприяють посиленню посадової активності державного службовця, реалізації його конституційних прав і свобод, які забезпечують соціальні гарантії державного службовця.
До першої групи прав державного службовця належать:
а) ознайомлення з документами, які визначають його права та обов’язки на державній посаді державної служби, критерії оцінки якості роботи та умови просування по службі, а також організаційно-технічні умови, потрібні для виконання ним посадових обов’язків;
б) ознайомлення з усіма матеріалами своєї особової справи, з відгуками про свою діяльність та іншими документами до внесення їх в особову справу, долучення до особової справи своїх пояснень;
в) проведення на його вимогу службового розслідування для спростування відомостей, які плямують його честь і гідність;
г) право на звертання державного службовця до відповідних органів державної влади або до суду для вирішення спорів, що пов’язані з державною службою, в тому числі з питань проведення атестацій, їх результатів, змісту виданих характеристик, прийому на державну службу, її проходження, реалізації прав державного службовця, переведення на іншу посаду державної служби, дисциплінарної відповідальності державного службовця, звільнення його з державної служби.
До другої групи прав державного службовця належать:
а) одержання в установленому порядку інформації та матеріалів, необхідних для виконання посадових обов’язків;
б) відвідування в установленому порядку для виконання посадових обов’язків підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності;
в) прийняття рішень і участь у їх підготовці відповідно до посадових обов’язків;
г) підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації за рахунок коштів відповідного бюджету;
д) внесення пропозицій щодо вдосконалення державної служби в будь-які інстанції.
Третю групу прав державного службовця становлять:
а) участь за своєю ініціативою в конкурсі на заміщення вакантної посади;
б) просування по службі, збільшення заробітної плати з урахуванням результатів і стажу роботи, рівня кваліфікації;
в) пенсійне забезпечення з урахуванням стажу державної служби;
г) об’єднання в професійні спілки з метою захисту своїх прав, соціально-економічних і професійних інтересів;
д) право на заробітну плату, що складається з посадового окладу, премій, доплати за ранги, надбавки за вислугу років на державній службі та інших надбавок;
е) право на щорічну оплачувану відпустку тривалістю щонайменше 30 календарних днів, якщо законодавством не передбачено більш тривалої відпустки з виплатою допомоги для оздоровлення у розмірі посадового окладу;
є) право на віднесення до стажу державної служби державного службовця інших періодів трудової діяльності (до стажу державної служби державного службовця, що дає право на одержання надбавки за вислугу років, додаткової оплачуваної відпустки, призначення пенсії за вислугу років і виплату грошової винагороди в разі виходу на пенсію, включаються періоди роботи, що визначаються відповідними актами Кабінету Міністрів України);
ж) медичне обслуговування державного службовця та членів його сім’ї, у тому числі після виходу його на пенсію.

30. Обов*язки державних службовців.

Обов’язки державного службовця характеризують сутність його службової діяльності, бо орган державної влади приймає на роботу громадянина в основному з тим, щоб покласти на нього відповідні посадові обов’язки.
Законодавство про державну службу визначає лише основні обов’язки державних службовців. Водночас для окремих категорій державних службовців спеціальними нормативними актами встановлюються особливі обов’язки.
Коло основних обов’язків державного службовця визначається ст. 10 Закону України «Про державну службу»:
- додержання Конституції України та інших нормативних актів законодавства України;
- забезпечення ефективної роботи та виконання завдань державних органів відповідно до їх компетенції;
- недопущення порушень прав і свобод людини та громадянина;
- безпосереднє виконання покладених на нього службових обов’язків, своєчасне і точне

- виконання рішень державних органів чи посадових осіб, розпоряджень і вказівок своїх керівників;
- збереження державної таємниці, інформації про громадян, що стала їм відома під час виконання обов’язків державної служби, а також іншої інформації, яка згідно з законодавством не підлягає розголошенню;
- постійне вдосконалення організації своєї роботи і підвищення професійної кваліфікації;
сумлінне виконання своїх службових обов’язків, ініціатива і творчість у роботі.

Бюджетна система України.

Бюджетна система України – це об’єднання всіх ланок державного бюджету на єдиних принципах. Правові засади бюджетної системі становлять Конституція України, виданий на її основі Закон “Про бюджетну систему України”, інші законодавчі акти.

Економічною основою бюджетної системи України виступає народногосподарський комплекс. Складовими елементами бюджетної системи є її структура, принципи побудови і організація функціонування. Структура бюджетної системи визначається бюджетним устроєм. Він ґрунтується на адміністративно-державному устрої України. Бюджет України об’єднує 13,3 тис. самостійних бюджетів.

Бюджетна система України складається з державного бюджету України, республіканського бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів.

Сукупність усіх бюджетів, що входять до складу бюджетної системі України, є зведеним бюджетом України. Він використовується для аналізу і визначення засад державного регулювання економічного і соціального розвитку України.

Бюджет Автономної Республіки Крим об’єднує республік-канський бюджет та бюджети районів і міст республіканського підпорядкування Автономної Республіки Крим.

До місцевих бюджетів належать обласні, районні в містах, селищні та сільські бюджети. Бюджет області об’єднує обласний бюджет, бюджети районів і міст обласного підпорядкування.

Бюджет району містить районний бюджет, бюджети міст районного підпорядкування, селищні та сільські бюджети. Останні створюються за рішенням районних, міських Рад народних депутатів за наявності необхідної фінансової бази. Районні та міські Ради визначають доходи відповідних селищних і сільських бюджетів. Бюджет міста, яке має районний поділ, об’єднує міський бюджет та бюджети районів, що входять до його складу.

Галузі права в системі права України.

Найвизначнішим елементом системи права є галузь права. Галузь права – це сукупність правових норм, що регулюють однорідну сферу суспільних відносин у межах конкретного предмету і методу правового регулювання.

За місцем, що посідають галузі права у правовій системі, вони поділяються на:

1. Основні, що утворюють головний масив у правовій системі держави. Серед них виділяють: * профілюючі (традиційні) – ті, що утворюють основу, обов*язкову частину системи права (державне, адміністративне, цивільне, кримінальне); * процесуальні – ті, що закріплюють порядок застосування матеріального права (цивільно-процесуальне, кримінально-процесуальне); * спеціальні – ті, що на базі профілюючих розвивають основні галузі права і забезпечують спеціальне правове регулювання певного виду суспільних відносин (трудове, земельне, екологічне).

2. Комплексні – це надбудова над основними галузями, що уособлюються значно менше, ніж основні галузі (банківське, морське, податкове).

Загальна характеристика галузей права.

Конституційне (державне) – закріплює засади державного і суспільного ладу, правове становище громадян, порядок формування та діяльності органів держави.

Цивільне – регулює майнові, та пов*язані з ними особисті немайнові відносини.

Кримінальне – визначає, які суспільно небезпечні діяння є злочинами і покарання, що застосовують до осіб, які їх вчинили.

Адміністративне – регулює відносини, що складаються у сфері виконавчо-розпорядчої діяльності.

Трудове – регулює відносини між працівником і власником (або уповноваженим ним органом) у трудових відносинах.

Сімейне – регулює шлюбно – сімейні відносини та питання опіки і піклування.

Земельне – регулює відносини між державою та суб*єктами різних форм власності на землю.

Господарське – здійснює правове регулювання діяльності підприємств різних форм власності, підприємницької діяльності.

Фінансове – регулює відносини, що виникають у процесі надходження та розподілу коштів державного бюджету.

Екологічне – здійснює правове регулювання охорони навколишнього природного середовища.

Цивільно – процесуальне – регулює відносини, що виникають у процесі розгляду цивільних прав судами.

Кримінально – процесуальне – регулює відносини, що виникають у процесі порушення, розслідування та судового розгляду кримінальних справ, а також винесення та оскарження судових вироків.

Кримінально – виконавче – регулює відносини, що виникають в процесі реалізації кримінальних покарань.

Міжнародне – регулює відносини між державами (публічне) або приватні відносини між особами (приватне).