Українські землі в складі Чехословаччини

Після розвалу Австро-Угорської імперії гостро постало питання про майбутню долю Закарпаття. У червні 1918 р. на базі емігрантських організацій, вихідців із Закарпаття, було утворено Американську Народну Раду карпатських русинів, яку очолив Г. Жаткович. Незабаром на засіданні Ради в Гомстеді було висунуто три альтернативні варіанти вирішення карпатського питання: 1) надання повної незалежності карпатським русинам; 2) об'єднання з галицькими і буковинськими українцями; 3) одержання автономії.

23 жовтня 1918 р. карпатські русини, за порадою президента США В. Вільсона, приєдналися до емігрантської організації «Середньоєвропейська демократична унія», що представляла 10 млн емігрантів з колишньої Австро-Угорщини. За русинами було визнано право на самовизначення. Голова унії Т. Масарик обіцяв їм автономію та вигідні кордони. Саме за таких умов 12 листопада 1918 р. на засіданні Ради в Скрентоні (СІЛА, штат Пенсільванія) і було вирішено приєднати русинські землі до Чехословацької республіки. Це рішення було невдовзі закріплено Тріанонським мирним договором (червень 1920 р.), згідно з яким до Чехословаччини приєднувалося Закарпаття під назвою «Підкарпатська Русь». Вона мала одержати найширшу автономію. Значною мірою ці рішення так і залишилися на папері.

Чеська буржуазія підкорила собі економіку Закарпаття, фактично перетворивши цей край у аграрно-сировинний придаток економічно високорозвинутих чеських земель. Територія «Підкарпатської Русі» становила 5% усієї території Чехословацької республіки, на якій проживало 9% населення і було розміщено лише 0,07% виробничих потужностей, що у 136 разів менше, ніж у Чехії та Моравії. Край був своєрідним зразком катастрофічного відставання і застою: питома вага промисловості в економіці становила лише 2%, тобто за показниками економічного розвитку Закарпаття перебувало на рівні XVIII ст., коли тільки розпочинався промисловий переворот.

Про кризовий стан сільського господарства свідчить той факт, що майже 90% селянських господарств краю потрапило в боргову кабалу до банків та лихварів. Цей процес зумовили не тільки висока орендна плата, а й численні штрафи та податки, розміри останніх за десятиріччя (1919—1929) збільшилися в 13 разів. Зрозуміло, такий державний курс неодноразово викликав опір з боку народних мас, і за неповні два десятиріччя свого панування чеські власті були змушені 91 раз наказувати стріляти в робітників і селян.

Позиція властей Чехословаччини на українських землях у суспільно-політичній та культурній сферах була поміркованішою і виваженішою, ніж у Польщі та Румунії. Про це свідчить існування в 30-х роках у Закарпатті майже ЗО політичних партій, що репрезентували широкий спектр поглядів на суспільний розвиток. Зростала кількість початкових шкіл (з 1924 до 1938 р. їх збільшилося з 525 до 851, а гімназій — з 3 до 11). Велике значення мав дозвіл користуватися в цих школах мовою на власний вибір. Вільно діяли українські громадські організації: «Просвіта», «Асоціація українських учителів», «Пласт» тощо.

Чехізація йшла й у Закарпатті. Так, за 20 років панування в цьому краї чеські власті відкрили 213 самостійних чеських шкіл та 191 чеський філіал при українських та угорських школах, проте чехізація була порівняно м'якою.

Отже, характерні риси польської моделі панування в українських землях (насильницька асиміляція, штучне стримування економічного (особливо промислового) розвитку, репресивні акції, національний гніт тощо) були в пом'якшеному вигляді притаманні внутрішній політиці Чехословаччини в українському питанні, й у більш жорсткій формі виявлялися в українській політиці Румунії.

 

№4 Більшовицька модернізація України та її наслідки.Голодомор 1932-1933рр.

Поняття " модернізація " означає оновлення, зміну у відповідності з новітніми, сучасними вимогами. Радянський уряд і більшовицька партія вважали, що необхідно модернізувати СРСР (і Україну) Засади, напрямки, принципи І засоби здійснення політики модернізації країни були визначені і розроблені партійними з'їздами, конференціями і пленумами ЦК ВКП(б)*.

Радянська модернізація складалася з трьох реформ:

індустріалізації (створення передової промисловості); колективізації (створення колгоспів, радгоспів);

культурної революції (підвищення культурного рівня, освіченості населення; поширення соціалістичної ідеології).

Індустріалізація України

Методи проведення індустріалізації

Економічні досягнення індустріалізації

• Планування здійснення індустріалізації по п'ятирічкам (п'ятирічним планам). Перша п'ятирічка розпочалася в 1928 р.

• Зосередження керування економікою в вищих органах влади — ЦК ВКП(б) і ВРНГ (Вищій Раді Народного Господарства).

• Обов'язковість виконання рішень ВКП(б) і ВРНГ

• Збільшення податків з селянських господарств, випуск облігацій на Індустріалізацію (розповсюджувались серед населен-ня примусово). Економія на всіх соціальних сферах (охорона здоров'я, освіта, житлове будівниц-тво) з метою накопичення грошових ресурсів для індустріалізації.

• Розвиток патріотичного ставлення до індустріалізації (соціалістичне змагання, перевиконання планів, суботники тощо).

• Використання праці в'язнів на будівництві об’єктів індустріалі-зації.

• Репресії проти супротивників індустріалізації (здебільшого уявних).

• Створена сучасна промисловість, що забезпечувала незалежність країни від імпорту верстатів, устаткування, чавуну, заліза, сталі та ін.

• Будівництво на території України заводів - гігантів: "Запоріз-сталь"; "Криворізсталь"; "Азовсталь", Дніпроалюмінієвий, Краммашстрой; Харківський тракторний завод та інші.

• Докорінна реконструкція старих заводів: (Луганський паровозобудів-ний; Макіївський, Дніпропетровський, Дніпродзержинський металургійні та ін.).

• Будівництво Дніпрогесу — найкрупнішої в Європі електростанції.

• Будівництво потужних електростанцій (Зуєвська, Штерівська, Харківська, Київська, Дніпродзержин-ська та ін.).

Вже наприкінці 30-х років, внаслідок індустріалізації, Україна посіла друге місце в Європі (після Германії) по виплавці чавуну, четверте місці в світі по видобутку вугілля. По виробництву металу і машин Україна випередила Францію, Італію.

В той же час блискучі успіхи індустріалізації не могли приховати негативні і навіть трагічні наслідки здійснення цієї складової частини модернізації.

Негативні соціально-економічні наслідки індустріалізації

· Формування директивно-планової економіки (без урахування законів ринку). Зростання ролі партії в державі (бо саме партія реально керувала економікою).

· Відставання легкої і харчової промисловості, тому що цим галузям приділялося значно менше уваги, аніж важкій індустрії.

· Будівництво об'єктів важкої індустрії йшло нерівномірно на теренах України (і інших республік), що викликало відставання частини регіонів в економічному розвитку.

· Індустріалізація безпосередньо не підвищила добробут народу.

· За роки індустріалізації від тяжких умов праці, голоду, хвороб, репресій загинули десятки тисяч людей.

Колективізація сільського господарства почалася ще в 1918-1919 pp. Як правило, у колгоспи, радгоспи, комуни селяни вступали добровільно, примусові заходи не набули ще масового характеру. Значна частина селян зоставалася самостійними господарями.

В 1928 р. Й.Сталін став ініціатором проведення суцільної колективізації. На його думку, що була підтримана більшістю ЦК ВКП(б), колективізація мала створити умови для прискореного завершення індустріалізації. Вважалося, що колгоспи зможуть забезпечити країну великою кількістю дешевого хліба. Крім того, в ході колективізації передбачалося вирішити ще одну, вже суто політичну проблему, — ліквідувати прошарок заможного селянства, що не підтримувало радянську владу.

Основні етапи колективізації

Етап

Зміст етапу.

1928р.

Уряд СРСР ухвалив рішення в стислі строки провести суцільну колективізацію.

1929р.

Пленум ЦК ВКП(б), який відбувся у листопаді, визначив, що колективізацію в Україні слід завершити восени 1931 — навесні 1932 pp.

1930р. (січень — березень)

Партійно-державний апарат України почав застосовувати примусові заходи колективізації. В колгоспи було зараховано 75% селянських господарств з реманентом, худобою, кіньми та ін.

1930р. (березень)

Прийнята постанова ЦК ВКП(б) "Про заходи по ліквідації куркульських господарств у районах суцільної колективізації" (куркулями називали тоді заможних селян). Й.Сталін виступив в газеті "Правда" з критикою примусових методів колективізації (вони були названі "перегинами"), переклав відповідальність за них на місцеве керівництво

1930р. (квітень)

Селянам повернули присадибні ділянки, корів (одну), дрібну худобу, реманент. До кінця 1930 р. всім бажаючим не заважали виходити з колгоспів.

1931 р.

Відновилися примусові методи колективізації. 200 000 селянських господарств було знищено як куркульські, майно було передане колгоспам (це набуло назву "розкуркулювання").

1932 — 1933 рр.

Колективізацію було завершено. Індивідуальних селянських господарств залишилося не більше 1%.

Доля куркулів

Категорія

Здійснені заходи

І. Куркулі, що взяли участь в боротьбі з радянською владою (повстання, збройний опір і т.ін.)

"Ізоляція" у тюрмах, таборах, або розстріл.

II. Куркулі, що чинили частковий опір при розкуркулюванні

Висилка з родинами в північні райони Росії.

III. Куркулі, що не чинили опору розкуркулюванню

Після розкуркулювання надавали невеличкі земельні ділянки за межами села.

Розправа з куркульством відбувалася "згідно закону", долю куркулів визначали батрацько-бідняцькі збори. Часто-густо серед "куркулів" опинялися не тільки заможні, а просто неугодні керівникам колгоспів селяни, або ті, що співчували своїм сусідам-куркулям (їх називали підкуркульниками і також розкуркулювали).

В 1932-1933 pp. розпочалося різке падіння сільськогосподарського виробництва. Селян-одноосібників майже не залишилось, колгоспи працювали погано, багато селян виїхало з села, тому що боялися за своє майбутнє. Було зібрано втричі менше хліба, аніж в 1930 році. В республіки СРСР уряд направив спеціальні комісії, в Україні таку комісію очолив В. Молотов.

Як розпочався голодомор 1932-1933 pp. в Україні

Рішення комісії

Підсумки виконання рішень комісії

• Провести додатковий збір хліба з селянських господарств в листопаді 1932 р. — грудні 1933 р.

• Накласти на ті колгоспи, що не мали зерна, штрафи — м'ясом та іншими продуктами.

• Ввести блокадний стан в Україні заборонялось ввозити і вивозити продовольство.

• Позбавити селян деяких областей права виїхати з села.

• Не надавати допомоги голодуючим, не залучати міжнародні організації до сприяння в подоланні голодомору.

• У селян було вилучено все зерно (навіть посівне), що прирекло їх на голодну смерть.

• Колгоспи сплачували штрафи за рахунок селян, відбираючи у них всі продукти харчування.

• Не маючи права привезти продукти з інших районів, виїхати з села, позбавлені запасів продовольства, селяни вмирали від голоду.

• Через відсутність допомоги кількість жертв голодомору збільшилась в багато разів.

Голодомор 1932-1933 pp. в Україні керівництво країни ретельно приховувало. Комісія Молотова працювала таємно (протоколи її роботи було знищено). В 1932-1933 pp. жертвами голодомору, згідно з приблизними оцінками, стали 3-3,5 млн. осіб.

 

№2