Класифікація чинників професійних шкідливостей

Чинники професійної шкідливості медичного персоналу різного профілю можна класифікувати так:

Механічні: вимушене положення тіла або напруга окремих органів і систем – вимушене положення тіла або напруга окремих органів і систем.Особливо ця група чинників має відношення до медперсоналу хірургічного профілю (хірурги, акушери-гінекологи, операційні сестри, анестезіологи, фізіотерапевти і масажисти). Майже вся оперуюча бригада стоїть, схилившись над операційним столом, з винесеними вперед руками, з нахиленою головою, округлою спиною. Тривала статична м'язова напруга супроводжується тонічними і тетонічними скороченнями м'язів. Вимушена поза вносить зміни в конфігурацію хребетного стовпа, викликає зміни в міжхребетних дисках, в результаті чого можуть з'явитися скарги на біль в різних відділах хребта, плечовому поясі, кінцівках. При тривалому стоянні під час операції в нижніх кінцівках спостерігається застій крові, об'єм гомілки збільшується майже на один сантиметр, а площа стопи - майже на 5 %, що веде до розвитку варикозного розширення вен нижніх кінцівок і тромбофлебіту, а застій крові в області тазу – до розвитку геморою.

Під час операції в зоні діяльності хірургів нерідко спостерігаються несприятливі мікрокліматичні умови, які не забезпечують нормальний рівень теплообміну організму з навколишнім середовищем і комфортних тепловідчуттів.

Поєднана дія мікроклімату і психоемоційної напруги супроводжується посиленням потовиділення при виконанні оперативних втручань. Величина вологовтрат у хірургів коливається залежно від температури повітря в операційних; так при температурі повітря 21-22°С вона складає 0,75 г/хв., а при підвищенні до 25-26°С - 2,7 г/хв.

Недоліки операційного одягу, зокрема, посилюються частим його пранням, автоклавуванням, прасуванням, що в значній мірі знижує повітропроникність і гігроскопічність тканини. Заміна звичайного одягу на виготовлений з більш повітропроникної тканини значно покращує тепловідчуття, зменшує потовиділення.

Праця певних категорій медичних фахівців характеризується напругою зору – роботи з лабораторними, операційними мікроскопами, мікрохірургія, стоматологія, оториноларингологія (незначні розміри об'єктів дослідження), тобто відноситься до категорії зорових робіт найвищої точності. Навантаження на очі при цьому обумовлюється різкими контрастами між джерелом світла і освітленим об'єктом, важкодоступністю даних об'єктів, затемненнм навколишнього простору. Все це дає значне навантаження на систему акомодації очей, що приводить до погіршення зорових функцій, яке проявляється розладом акомодації, зниженням гостроти зору, світлової чутливості і здатності розрізняти кольори. Зміни з боку зору у медпрацівників (міопічна рефракція ока) наростають по мірі збільшення стажу роботи.

Фізичні: рентгенівське випромінювання, радіонукліди, ультразвук, ультрафіолетове випромінювання, лазерне (когерентне) випромінювання, струми і поля НВЧ, УВЧ, ВЧ, підвищений тиск, високі температури, аерозолі, шум апаратів і приладів. Ці чинники можуть викликати: променеву хворобу, місцеві променеві ураження; вегетативно-судинну дистонію, астенічний, астеновегетативний, гіпоталамічний синдроми, місцеві пошкодження тканин лазерним випромінюванням, вегетативно-сенсорну поліневропатію рук, катаракту; новоутворення, пухлини шкіри, лейкози. НВЧ-випромінювання несприятливо впливає на кров (сантиметровий і міліметровий діапазони), серцево-судинну систему (поля міліметрового діапазону), на центральну і периферичну нервову систему, зокрема, викликає амнезуючий ефект (дециметрові хвилі).

Хімічні: величезний арсенал продукції хімічної і фармацевтичної промисловості – анестетики; антибіотики; гормони; наркотичні речовини, особливо інгаляційного шляху введення в організм, різні дезинфікуючі речовини, консервовані засоби і різні лікарські препарати, органічні розчинники, кислоти і луги.

Найнесприятливішим чинником виробничого середовища медпрацівників є забруднення повітря робочих приміщень аерозолями лікарських речовин, дезинфікуючих і наркотичних засобів, які в десятки разів можуть перевищувати допустимі санітарні норми в приміщеннях аптек, операційних, процедурних кабінетах та інших виробничих приміщеннях медичних установ. Забруднення повітря робочих приміщень лікарськими речовинами, особливо антибактеріальними препаратами, протипухлинними препаратами може бути причиною розвитку у медичних працівників алергічних захворювань, токсичних уражень, професійних дерматозів, дисбактеріозу; є дані, що свідчать про прояви шкідливої дії цитостатиків. Протипухлинні антибіотики є причинно-значущими алергенами для розвитку професійних дерматозів у осіб, що контактують з ними. Концентрація ефіру в крові анестезіолога під час операції всього в 1,5-3 рази нижче, ніж у оперованих. Багато лікарських речовин одночасно є промисловими отрутами, наприклад, камфора, бром, йод, миш'як, нітрогліцерин та інші, тобто за певних умов можуть викликати гострі і хронічні інтоксикації. Причиною професійних алергозів можуть стати не тільки лікарські препарати, але і хімічні реагенти, дезинфікуючі і миючі засоби, а також латекс, що міститься в рукавичках, одноразових шприцах, інфузійних системах. У персоналу хіміотерапевтичних відділень виявлений високий рівень захворювань шлунково-кишкового тракту, випадки екземи, облисіння, також виявлена залежність гематологічних зрушень від стажу роботи з хіміопрепаратами.

Біологічні: мікроорганізми; віруси; найпростіші; гриби; гельмінти; паразити.

Біологічні чинники професійної шкідливості у медичного персоналу різного профілю хоч і менш різноманітні, зате вагоміші і значущі, оскільки їх дія наступає значно швидше і більш виражена.

До численної групи професійних хвороб медичних працівників від дії біологічних чинників відносяться інфекційні і паразитарні захворювання, із збудниками яких працівники контактують під час роботи: туберкульоз, токсоплазмоз, вірусний гепатит, мікози шкіри, сифіліс, ВІЛ-інфекція. Дисбактеріоз, кандидомікоз шкіри і слизових оболонок, вісцелярний кандидоз розвиваються при контакті медпрацівників в процесі виробничої діяльності з інфекційними хворими або інфікованими матеріалами, грибами-продуцентами, антибіотиками (робота в амбулаторних і стаціонарних медичних установах, аптеках, бактеріологічних лабораторіях, на підприємствах мікробіологічної медичної промисловості і ін.).

Нервово-емоційні: інтелектуальна напруга; емоційна напруга; зосередження уваги, пам'яті; необхідність ухвалювати рішення в екстремальній ситуації; необхідність зберігати високу працездатність при змінній роботі; робота з трупним матеріалом.

Робота медичних працівників супроводжується великими нервово-психічними навантаженнями, пов'язаними з відповідальністю за життя хворих, необхідністю терміново ухвалювати рішення, великою кількістю стресових ситуацій, контактом з хворими нервовими і психічними захворюваннями, психогенною дією в зв'язку з несприятливим результатом лікування, що приводить до значної напруги емоційних і інтелектуальних сил. Значна втомлюваність, яка розвивається в процесі напруженої праці, негативно впливає на функціональний стан центральної нервової, вегетативної, серцево-судинної та інших систем. Робота медичного працівника для його психічного здоров'я представляє в 2,5-3,0 рази більший ризик, ніж в інших професіях соціальної сфери. Психоемоційні навантаження на фоні хронічної перевтоми сприяють виникненню преморбідних (початкових хворобливих) станів і соматичних захворювань.

Однією з особливостей професійної діяльності медичних працвників є робота позмінно (добові і нічні чергування), яка несе додаткове психоемоційне і фізичне навантаження, значно виснажуючи адаптаційні можливості організму. В результаті з'являються відхилення у функціонуванні нервової, серцево-судинної систем, травного тракту. Вже з перших років роботи можуть з'явитися скарги на стомлюваність, дратівливість, порушення сну.

Ергономічні: експлуатація ергономічно неадекватного обладнання.

 

Важливою стороною охорони праці в охороні здоров'я залишаються умови праці і побуту жінок, кількість яких становить близько 80% працівників галузі. Праця жінок у ряді медичних професій може привести до порушень менструального циклу, протікання і результатів вагітності, зміни репродуктивної функції.

В даний час відпрацьовано шкалу категорійності відповідно до показників важкості праці, за якою всі спеціальності медиків діляться на чотири основні категорії (від 5-ої до 2-ої). До найвищої (5-ої) категорії важкості праці віднесені спеціальності хірурга, анестезіолога, реаніматолога, лікаря швидкої допомоги, ендоскопіста, рентгенолога, патологоанатома, судово-медичного експерта. До 4-ої – дільничні лікарі, стоматологи, лікарі терапевтичного профілю, що працюють в стаціонарі, дерматовенерологи, оториноларингологи, акушери-гінекологи, бактеріологи, медичні працівники функціональної діагностики. До 3-ої – лікарі поліклінік, лікарі-лаборанти, епідеміологи, гігієністи, фізіотерапевти. До 2-ої – статистики і валеологи. У кожній з перерахованих категорій значення різних чинників міняється.

Достовірної статистики щодо професійних захворювань медичних працівників не існує. Вони, як правило, займаються самолікуванням або отримують медичну допомогу за місцем роботи, внаслідок чого статистичні дані про їх захворюваність виявляються нижчими за істинні показники. У структурі професійних захворювань у медиків перше місце стабільно займають інфекційні захворювання (від 75,0% до 83,8%, в середньому - 80,2%), друге – алергічні захворювання (від 6,5% до 18,8%, в середньому - 12,3%), третє місце посідають інтоксикації і захворювання опорно-рухового апарату.

Усе вищезазначене ставить на порядок денний проблему розробки різносторонніх заходів щодо поліпшення умов праці і побуту фахівців галузі охорони здоров’я.