Возмещение морального вреда в трудовых правоотношениях

Процес відшкодування моральної шкоди, як свідчить судова практика, залишається в нашій країні найбільш кропітким та тривалим у часовому перебігу.

Визначення моральної шкоди найбільш чітко тлумачиться у Постанові Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 р. «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (далі - Постанова), де зазначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Тобто моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуального), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Як зазначено у п. 5 Постанови: «оскільки питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з'ясовувати характер правовідносин сторін. Одночасно, суду необхідно встановлювати якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при даному виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні».

Особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності з відшкодування моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини. Відповідальність заподіювача шкоди без вини може мати місце лише у випадках, спеціально передбачених законодавством.

У методичних рекомендаціях Мін'юсту, що викладені в листі №35-13/797 від 13.05.2004 року (Лист №35-13/797) моральна шкода може полягати:

• у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;

• у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;

• у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку зі знищенням чи пошкодженням її майна;

• у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розглянемо окремі аспекти складання позовної заяви (розтлумачені у Листі №35-13/797).

Позовна заява повинна відповідати вимогам ст. 137 ЦПК України та ст. 54 ГПК України. У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено: зміст позовних вимог, тобто, в чому полягає моральна шкода, викладено обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, якими саме неправомірними діями чи бездіяльністю завдана ця шкода та зазначення доказів, що підтверджують позов.

Крім того, у позовній заяві має бути зазначено розмір відшкодування моральної шкоди в грошовій або іншій матеріальній формі.

У випадках заподіяння моральної шкоди з вини кількох відповідачів у позовній заяві необхідно викласти зміст вимог щодо кожного з них. Відповідно до статті 268 ЦК України на вимоги, що випливають з порушення особистих немайнових прав, позовна давність не поширюється.

Але винятком з цього правила є правовідносини щодо відшкодування моральної шкоди:

• заподіяної поширенням недостовірної інформації, поміщеної у засобах масової інформації - застосовується строк позовної давності в один рік (ст. 258 ЦК України). У цьому випадку позовна давність обчислюється від дня поміщення цих відомостей у засобах масової інформації або від дня, коли особа довідалася чи могла довідатися про ці відомості;

• заподіяної працівникові у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя - застосовується тримісячний строк позовної давності (ст. 233 КЗпП).

Звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу можна у будь-яких випадках. Серед найбільш розповсюджених підстав, що були реалізовані у 2009-2010 роках:

дорожньо-транспортна пригода, трудові спори та претензії стосовно неповерненого в зазначений договором термін депозиту.

Наведу практичний приклад з власного судового досвіду.

Громадянин України Z(далі - працівник) звернувся до суду з позовом до Компанії про стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати і середнього заробітку за час затримки розрахунку, та моральної шкоди. Головною причиною його звільнення було те, що 3 місяці не отримував заробітної плати. Повного розрахунку при звільненні та заборгованості по заробітній платі від бухгалтерії відповідача працівник не отримав.

У відповідності до ст. 47, 116 КЗпП України відповідач був зобов'язаний в день звільнення видати працівнику належним чином заповнену трудову книжку та виплатити розрахункові кошти разом з заборгованістю із заробітної плати, але відповідач видав лише Довідку про роботу на посаді. Через 5 днів працівником була направлена письмова заява-претензія до відповідача щодо погашення заборгованості з нарахованої, але не виплаченої заробітної плати.

Однак, порушуючи ст. 47,116 КЗпП України відповідач не сплатив працівнику розрахункову суму та заборгованість по заробітній платі за 3 місяці. Згідно зі ст. 117 КЗпП України, у випадку невиплати з вини підприємства належних мені сум в день звільнення, підприємство повинно сплатити працівнику середній заробіток за час затримки по день фактичного розрахунку. Отже, окрім прямої заборгованості, відповідач повинен сплатити працівнику компенсацію за затримку (ст. 117 КЗпП України).

Розрахунок заборгованості на день пред'явлення позову до суду проводиться безпосередньо перед надсиланням позову. Свої позовні вимоги у зазначеній частині працівник може збільшити на день розгляду справи в суді.

А у відповідності до п. 2 Постанови КМУ України «Про затвердження Положення про порядок компенсації працівникам частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати» відповідач повинен виплатити працівнику ще й компенсацію (індексацію) за кожен місяць затримки відповідно до індексу споживчих цін.

Одночасно, працівнику доцільно клопотати перед судом про розгляд питання стосовно визначення та відшкодування відповідачем розміру моральної шкоди.

Підстави для даного позову повинні будуть встановлюватися у процесі судом: це - факт порушення прав, факт душевних страждань працівника та, найголовніше - наслідковий зв'язок між порушенням і стражданнями. Доказування душевних страждань працівника та наслідковий зв'язок між порушенням і стражданнями це, насамперед: систематичні ходіння до Компанії за зарплатою, переживання стосовно виникнення скрутного матеріального становища, а саме: відсутності необхідних коштів для сплати комунальних платежів, коштів на належне харчування та для оплати проїзду у громадському транспорті, неспокійний сон тощо. Доцільно обґрунтування позову про відшкодування моральної шкоди в частині наслідкового зв'язку довірити спеціалісту, що внесений до Державного реєстру атестованих судових експертів, тому що для підтвердження інформації про заподіяну відповідачем моральну шкоду потрібні спеціальні знання експерта. Законодавством передбачена можливість залучення судом експерта і судом може бути призначена психологічна експертиза.

Виходячи з вищенаведеного, керуючись ст. 55 Конституції України, ст. 47, 116, 117 КЗпП України, п. 2 Постанови КМУ від 20.12.97 р. №1427 зі змінами та доповненнями, працівник звертається з позовом до суду з вимогами:

• зобов'язати відповідача сплатити заборгованість по заробітній платі, середній заробіток за час затримки розрахунку, компенсацію (індексацію);

• стягнути з відповідача моральну шкоду у розмірі, визначеному у суді;

• у порядку ст. 143 ЦПК України зобов'язати відповідача надати довідку з бухгалтерії про заборгованість по заробітній платі з розрахунком при звільненні;

• звільнити працівника від сплати судових витрат у відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» і п. 2 ч. 3 ст. 81 ЦПК України;

• усі судові витрати покласти на відповідача.

Відповідно до ст. 32, 56, 62 Конституції України і чинного законодавства фізичні та юридичні особи мають право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди, заподіяної внаслідок порушення їхніх прав і свобод та законних інтересів, ст. 1167 ЦК України встановлює, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Як свідчить фактичне вирішення позовів про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, вони задовольняються за наявності шкоди, протиправності діяння її заподіювача, наявності причинного зв'язку між шкодою та протиправним діянням заподіювача, а також вини останнього в її заподіянні.