Тема 1. Організація охорони праці на підприємствах галузі

З цієї теми вивчаються такі питання:

3.1.А. Структура служби охорони праці на діючих підприємствах галузі, її структура й завдання. Планування заходів з охорони праці, джерела їх, фінансування.

3.1.Б. Чинні в галузі нормативна документація (ДНАОП, НАОП, ОТП), накази й розпорядження з охорони праці.

3.1.В. Аналіз основних технологічних процесів і обладнання, застосовуваних у галузі з метою виявлення найбезпечніших і шкідливих чинників для працівників.

3.1.Г. Стан травматизму і професійних захворювань у галузі.

 

3.1.А. Структура служби охорони праці на діючих підприємствах галузі, її структура і завдання, планування заходів з охорони праці, джерела їх фінансування.

Типове положення про службу охорони праці, затверджене наказом Держнаглядохоронпраці України від 3.08.93р. №73, розроблено відповідно до закону України «Про охорону праці». Служба охорони праці створюється власником (керівником) на підприємствах, установах і організаціях незалежно від форми власності та виду діяльності для організації виконання правових, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних, соціально-економічних і лікувально-профілактичних заходів, спрямованих на запобігання нещасним випадкам, професійним захворюванням і аваріям в процесі праці.

Служба охорони праці вирішує такі завдання:

а) забезпечення безпеки виробничих процесів, устаткування, будівель і споруд;

б) забезпечення працівників засобами індивідуального та колективного захисту;

в) професійна підготовка і підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці, пропаганда безпечних методів праці;

г) вибір оптимальних режимів праці й відпочинку працівників;

д) професійний добір виконавців для визначних видів робіт.

Служба охорони праці як окремий структурний підрозділ створюється на підприємствах виробничої сфери з кількістю працівників 50 і більше (у невиробничій сфері – 100 і більше). За меншої кількості функції даної служби можуть покладатися за сумісництвом на спеціалістів, які обіймають інші посади, але мають достатню підготовку з питань охорони праці.

Згідно з [ ] за кількості працюючих 50-500 чоловік включно (невиробнича сфера 100-500) таку службу представляє один спеціаліст з охорони праці з інженерно-технічною освітою.

Розрахунок кількості працівників служби охорони праці підприємства залежно від небезпечності й шкідливості праці з числом працівників понад 500 здійснюється за такою формулою:

;

де: Р_ср – середньоспискова кількість працівників на підприємстві; Ф – ефективний річний фонд робочого часу спеціаліста з охорони праці (приймається 1820 год і враховує можливі втрати на хворобу і відпустку тощо); К_ш – коефіцієнт шкідливості і небезпечності виробництва, що розраховується за ; де:

Р_ш – кількість працівників на роботах з шкідливими речовинами незалежно від рівня їх концентрації;

Р_а – кількість працівників на роботах з підвищеною небезпекою, які підлягають щорічній атестації з охорони праці.

Приклад: На підприємстві працює Р_ср – 827 чоловік, з них на роботах із шкідливими речовинами Р_ш – 85, з підвищеною небезпекою Р_а – 27. Отже

чол.

Після розрахунку М дробові числа до 0,5 зменшуються, більше 0,5 збільшуються до цілого.

Отже, на підприємстві у відділі охорони праці повинні працювати три особи.

На службу охорони праці згідно з пунктами 2.4.4 і 2.4.5 Типового положення про службу охорони праці покладаються обов'язки: проводення вступного інструктажу працівників; організація підвищення кваліфікації та перевірки знань посадових осіб з питань охорони праці; забезпечення працівників правилами, стандартами, нормами, положеннями, інструкціями та іншими нормативними актами з охорони праці; проводення паспортизації робочих місць і визначення відповідності фактичних показників паспортним положенням; ведення обліку і розслідування нещасних випадків, профзахворювань та аварій.

Згідно з законом «Про охорону праці» за стан охорони праці підприємства несе відповідальність власник (керівник) підприємства. В інтересах керівника підприємства розробити і затвердити наказом Положення про службу охорони праці підприємства, яке б відповідало «Типовому положенню про службу охорони праці» від 3.08.93.р. № 73. За цим же наказом обов’язки здійснення контролю за охороною праці на підприємстві мають бути покладені на одного із заступників власника (керівника), у тому числі й за сумісництвом.

Чому функції відповідального за охорону праці на підприємстві доцільно покладати на заступника власника (керівника) – головного інженера, заступника головного інженера? Тому що власник (керівник) таким чином дає право відповідальному за охорону праці видавати накази та розпорядження і затверджувати документи щодо охорони праці, а також деяких інших ділянок роботи, а саме: розробляти й затверджувати посадові інструкції (не тільки робітників служби охорони праці), призначати відповідальних за кожний виробничий агрегат та ін. Усі ці документи вимагають оформлення у вигляді наказів або розпоряджень та відповідних додатків до них. Посадова інструкція для відповідального за охорону праці підприємства повинна відповідати вимогам статті 17 “Управління охороною праці на підприємстві та обов'язки власника” закону України “Про охорону праці”.

 

У процесі розгляду питань цієї теми студенту треба ознайомитись з наказами на підприємствах галузі, де призначаються відповідальні за охорону праці і трактуються їх функціональні обов’язки.

 

Комісія з питань охорони праці не є обов’язковим органом. Вона може створюватися за кількості працівників 50 і більше рішенням трудового колективу підприємства (конференцією) за поданням власника, органу самоврядування трудового колективу або профспілкового комітету. Положення про комісію розробляється на основі «Типового положення про комісію з питань охорони праці підприємства» (наказ Держнаглядохронпраці України від 03.08.93р. №72) і затверджується рішенням (протоколом) трудового колективу. Комісія є дорадчим органом і працює на громадських засадах. Вона допомагає узгоджено вирішувати спірні та конфліктні питання, що виникають в процесі трудової діяльності, сприяє керуванню охороною праці.

 

Студенту під час практики або на підприємстві, де він працює, бажано ознайомитись з прикладами створення і роботи такої комісії.

Уповноважені трудового колективу з питань охорони праці є ще однією ланкою, що бере участь у керуванні охороною праці підприємства. Згідно зі статтею 47 закону України «Про охорону праці» і «Типовим положенням про роботу уповноважених трудових колективів з питань охорони праці», затвердженим наказом Держнаглядохоронпраці України від 28.12.93 р. №135 уповноважені трудового колективу на громадських засадах здійснюють контроль стану умов праці, беруть участь у розслідуванні нещасних випадків, аварій і профзахворювань, співпрацюють з комісіями з питань охорони праці, беруть участь у створенні та обговоренні колективних договорів тощо. На ці посади зборами трудових колективів обираються висококваліфіковані працівники, не пов’язані безпосередньо з роботами служби охорони праці. Навчання і забезпечення нормативною документацією уповноважених трудового колективу здійснюється за рахунок коштів підприємства. Звільнення їх з роботи дозволяється тільки за згодою трудового колективу, що обрав їх на посаду уповноваженого.

Бажано, щоб студент під час практики або на підприємстві, де він працює, поцікавився роботою уповноваженого трудового колективу з питань охорони праці.

Оцінка стану охорони праці на підприємстві в цілому і в його структурних підрозділах ґрунтується на вивченні даних атестації робочих місць, паспортизації санітарно-технічного стану цехів та відділів, результатах виконання комплексних планів покращення умов праці та санітарно-оздоровчих заходів, а також динаміці показників виробничого травматизму та професійних захворювань. Для оцінювання стану охорони праці на підприємствах галузі розробляється своя методика або використовуються готові рекомендації [2, с. 46–48]. Матеріали оформляються у вигляді нормативного акту з охорони праці, що діє на підприємстві (Рекомендації Держнаглядохоронпраці України щодо застосування «Порядку опрацювання і затвердження власником нормативних актів про охорону праці, що діють на підприємстві», затвердженого наказом Держнаглядохоронпраці від 12.12.93 р. №132).

Бажано, щоб студент під час практики або на підприємстві, де він працює, ознайомився з стандартами підприємства галузі, в яких викладена методика оцінки стану безпеки праці і заходи щодо стимулювання працівників, які мають кращі показники зі створення безпечних і здорових умов праці.

Планування та фінансування робіт з охорони праці на підприємстві галузі. є однією з провідних функцій керування охороною праці. Перед плануванням обов’язково визначається фактичний стан охорони праці та його прогноз на майбутнє.

Плани, що складаються на підприємствах галузі, можуть бути перспективними (на тривалий час), поточними (річними і піврічними) і оперативними (квартальними, місячними або на певний короткий термін, потрібнийний для виконання якихось конкретних робіт.).

До перспективних планів належать комплексний план покращення умов праці і санітарно-оздоровчих заходів, що передбачає створення відповідних нормативним актам про охорону праці умов праці, пов’язаних з перспективними змінами підприємства. Таке планування, як правило, розраховане на 2–5 років. Реалізація цих планів забезпечується через річні плани номенклатурних заходів з охорони праці, які включаються до колективного договору (угоди), як неодмінна частина.

Поточні плани передбачають реалізацію заходів з покращення умов праці, створення кращих побутових і соціальних умов на виробництві. Ці плани обов’язково забезпечуються фінансуванням згідно з розробленими кошторисами.

Питання охорони праці можуть бути наявними і в інших поточних планах, що їх підприємства та організації складають на вимоги своїх трудових колективів, а саме соціального розвитку колективу, наукової організації праці, механізації важких і ручних робіт, охорони праці жінок, підготовки підприємства до роботи в осінньо-зимовий період, з підвищення культури виробництва тощо.

Оперативні плани складаються для швидкого виправлення недоліків умов праці, виявлених у процесі державного нагляду, відомчого, громадського або регіонального контролю, а також для ліквідації наслідків аварії або стихійного лиха.

Студенту бажано ознайомитися з прикладами названих планів, розроблених на підприємствах галузі.

Фінансування заходів з охорони праці здійснюється з фонду охорони праці підприємства, а у разі недостатності цих коштів на рахунок цього фонду відраховується частка прибутку підприємства, яка визначається рішенням трудового колективу підприємства. За відсутності прибутку і нагальної потреби фінансування заходів з охорони праці необхідні кошти в фонд охорони праці підприємства переводяться з поточних рахунків виробничого фонду (рахунки основних і обігових коштів), що підвищує собівартість продукції.

Особливість фінансування заходів на охорону праці полягає в тому, що ці витрати, по-перше, не оподатковуються, а по-друге, згідно з наказом Держнаглядохоронпраці від 02.06.99 р. №102 про «Перелік заходів, виконання яких може здійснюватися за рахунок фондів охорони праці», фінансувати можна тільки заходи, подані в переліку цих заходів.

Нагадаємо, що фонд охорони праці підприємства формується за рахунок відрахування 50 % коштів від суми штрафів за порушення норм та правил з охорони праці, які накладають на підприємство органи державного нагляду і спонсорських внесків. Сума максимального штрафу не повинна перевищувати 2 % від фонду заробітної плати працівників підприємства. Отже, фонди охорони праці підприємств злиденні, і їх не вистачає на планові заходи з охорони праці.

 

Звітність підприємств галузі за стан умов праці. Держнаглядохоронпраці України розроблено, узгоджено з відповідними міністерствами і затверджено наказом від 31.03.94 р. №27 «Єдину державну систему показників обліку умов і безпеки праці». Ці показники включені в звіти за формою №1-ПВ «Звіт про стан умов праці, пільги та компенсації за роботу в шкідливих умовах за... рік», та формою №1-УБ (відомча) «Звіт про стан умов та безпеки праці за... рік». Звіти подаються на 31 січня наступного після звітного року в державні, обласні, районні, міські органи статистики у вищу керівну організацію або в районну, обласну або міську держадміністрацію (за відсутності керівної); територіальне управління Держнаглядохоронпраці (форма №1-ПВ), а форма №1-УБ ще подається в районну санепідемстанцію.

Студенту бажано ознайомитись із зразками звітів, складених на підприємствах відповідної галузі.

3.1.Б. Чинні в галузі нормативна документація, накази і розпорядження з охорони праці. Всі державні і галузеві нормативні акти, а також нормативні акти, що діють на підприємстві, накази і розпорядження повинні бути погоджені та відповідати існуючому законодавству, а також державним міжгалузевим і галузевим нормативним актам. За останні роки були розроблені й видані збірники державних нормативних актів для багатьох галузей харчової і переробної промисловостей [3 – 15], які містять перелік нормативних документів, що діють в галузі. У додатках до них наведені деякі основні нормативні показники і вимоги, яких слід дотримуватись у процесі проектування, будівництва, монтажу та експлуатації обладнання, будівель та транспортних засобів, застосовуваних у відповідній галузі.

Чинна нормативна документація має бути наявна у відділі охорони праці підприємства (кабінеті охорони праці), а з відповідними нормами і правилами повинні бути ознайомлені всі працівники підприємства під час проведення інструктажів та навчання з питань охорони праці.

Власник (керівник) підприємства або його заступник видає накази і розпорядження з питань охорони праці, що є обов’язковими для виконання всіма працівниками підприємства. Наприклад: наказами затверджується розподіл обов’язків з охорони праці серед працівників підприємства (закріплення відповідальних за стан охорони праці в підрозділах підприємства, за стан безпеки окремих агрегатів, громадських уповноважених на основі рішень трудових колективів та ін.)

Згідно з рекомендаціями Держнаглядохоронпраці України щодо застосування «Порядку опрацювання і затвердження власником нормативних актів про охорону праці, що діють на підприємстві» (наказ Держнаглядохоронпраці України від 21.12.93 р. №132) на власника покладається обов’язок чіткого визначення порядку вирішення широкого кола питань, спрямованих на створення в кожному структурному підрозділі і на робочому місці безпечних і здорових умов праці. Як правило, власник вирішує це завдання шляхом видання наказів, положень, інструкцій та інших нормативних актів, що діють в межах підприємства, організації, установи. В додатку до «Порядку опрацювання» наведено перелік найменувань нормативних актів підприємства, що можуть бути розроблені на основі типових державних міжгалузевих і галузевих актів і затверджені наказом власника [1, т. 2, с. 97-107). Наприклад, наказом затверджується методика визначення оцінки стану охорони праці в підрозділах, а також термін його перевірки, визначення переможців та їх економічне стимулювання.

Наказами або розпорядженнями визначаються строки проведення навчання з питань охорони праці для інженерно-технічних працівників і склад комісій з приймання іспитів, списки і термін проходження медичних оглядів, списки людей і розмір компенсацій за важкі й не відповідні санітарним нормам умови праці та багато інших питань з охорони праці.

Студент повинен на підприємстві, де він працює або проходить практику (стажування), ознайомитися у відділі охорони праці з нормативною документацією з охорони праці, що стосується галузі й підприємства, а також з наказами і розпорядженнями по підприємству, переліченими вище.

 

3.1.В. Аналіз основних технологічних процесів і обладнання, застосовуваних у галузі з метою виявлення найнебезпечніших і шкідливих чинників для працівників. Такий аналіз легко зробити для підприємства, де чітко і обгрунтовано визначають державну систему показників обліку стану умов і безпеки праці, які входять до переліку обов’язкових річних державних звітів за формами №1-УБ та №1-ПВ, затвердженими наказом Держнаглядохоронпраці України від 31.03.94 р. №27.

У звіті в розділі «Стан умов праці», крім інших показників, наводяться відомості про кількість працівників (всього; у тому числі робітників, жінок, неповнолітніх), які працюють в умовах, що не відповідають санітарно-гігієнічним нормам: за шумом (інфразвуком, ультразвуком) і вібрацією; неіонізувальними випромінюваннями; іонізувальними випромінюваннями; підвищеними (порівняно з ГДК) концентраціями пилу, газів, біологічних факторів; факторами мікроклімату; нормами освітлення; нормами важкості праці; норм напруженості праці та кількість робітників, що працюють на роботах, заборонених чинними нормативними актами про охорону праці.

У розділі звіту «Стан безпеки праці» наводяться відомості про наявність машин, механізмів, устаткування, транспортних засобів, що не відповідають нормативним актам про охорону праці, кількість технологічних процесів, що не відповідають вимогам нормативних актів та ін.

Ці звіти повинні базуватися на конкретних порівняннях фактичних показників стану умов і безпеки праці з нормативними показниками, зафіксованими в санітарному паспорті робочого місця або санітарних нормах для відповідної професіональної діяльності. Знайомство з актами замірювань фактичних показників (які роблять працівники санітарно-епідеологічної станції, або іншої лабораторії, що має ліцензію на виконання таких робіт) можна безпомилково виявити обладнання і технологічний процес, що створюють найбільшу небезпеку для здоров’я працівників. Якщо такі матеріали відсутні (або недоступні студенту з об’єктивних або суб’єктивних причин), то визначити технологічні процеси і обладнання, що створюють небезпечні шкідливі чинники для працівників можна проаналізувавши наявність небезпечних і шкідливих факторів, що виникають під час роботи обладнання, об’єднаного в технологічну схему. Для цього треба визначити цех, дільницю, або відділення підприємства з найнесприятливішими умовами праці, зробити план цього цеху (дільниці, відділення) на аркуші паперу у масштабі 1:50; 1:100; 1:200 і нанести на плані у спрощеному вигляді технологічне обладнання.

Приклад. На рисунку подано технологічну схему розливу рідин в скляні пляшки. Такі схеми характерні для цехів лікеро-горілчаної, виноробної, молочної, пивоварної, безалкогольної та деяких інших галузей харчової промисловості, де рідини розфасовуються в скляний посуд.

Для зручності наявним у цеху шкідливим і небезпечним чинникам присвоїмо символи: Ш – шум, В – вібрація, Вл – вологовиділення, Т – тепловиділення, Г - газо та паровиділення в повітря робочої зони шкідливих речовин, Мт – механічні травми, Е - електронебезпека.

На технологічній схемі позначена дія перелічених чинників, що виникають під час роботи обладнання. Так, машина для виймання пляшок із ящиків у роботі створює шум, що випромінюється в приміщення цеху, і загальну вібрацію, що передається через фундамент підлозі.

Механічні травми можуть статися у разі недотримання правил техніки безпеки, перебою в роботі машини, через дефекти ящиків, руйнування пляшки в процесі її витарки, неспрацювання фіксаторів ящика та інших недоладностей, які треба оперативно усувати.

Для пляшкомийної машини характерними шкідливими чинниками є: тепловипромінювання, газовиділення, випаровування лужного розчину та води, шум від переміщення пляшок на завантажувальному столі та їх вивантаження після миття, шум та вібрація під час переміщення ланцюга-носія касет для пляшок.

Механічні травми можуть статися у разі невмілого видалення або коригування руху пляшок, які неправильно зорієнтовані на завантажувальному столі машини у процесі завантаження або мають дефекти (розбиті, тріснуті та ін.), а також під час чищення машини від склоболю з мийних ванн.

Електронебезпека наявна за недостатньої надійності ізоляції струмоведучих мереж (живлення електродвигунів приводу, освітлення приладів, робота автоматики). Хоч машина живиться малою напругою (до ~ 42 В) і повинна мати подвійну ізоляцію струмоведучих елементів електричної мережі і надійне заземлення та автоматичне відключення, все-таки наявність розчину лугу та пари робить її об’єктом особливо небезпечним щодо ураження людини електричним струмом.

Для іншого обладнання небезпечні та шкідливі чинники позначені на рис.

Користуючись запропонованою методикою, можна визначити шкідливі й небезпечні чинники, що впливають на роботу будь-якого технологічного обладнання.

 

. 3.1.Г. Стан травматизму і професійних захворювань в галузі. Рівень травматизму і профзахворювань на підприємствах залежить від рівня організації охорони праці та пожежної безпеки, а також стану трудової дисципліни. Значну роль у питаннях створення здорових і безпечних умов праці відіграє наявність коштів на підприємстві, призначених для охорони праці і професіоналізму працівників.

Розслідування травматизму, аварій і професійних захворювань на підприємствах, в установах і організаціях України проводиться згідно з «Положенням про розслідування та облік нещасних випадків, професіональних захворювань і аварій на підприємстві в установах і організаціях» (ДНАОП 0.00-4.03 – 98). Щорічна звітність організацій про нещасні випадки і професійні захворювання перед державними органами статистики та іншими державними керівними установами здійснюється за формою 7-тнв. Ознайомлення з такими звітами за кілька років дає можливість проаналізувати і оцінити стан безпеки на підприємстві галузі.

З 1 квітня 2001 р. в Україні діє закон «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23.09.1999 р. №1105-ХIV, згідно з яким всі підприємства відраховують страхові внески у Фонд соціального страхування. Розмір страхових внесків залежить від встановленого для підприємства класу професійного ризику (всього класів – 20). Професійний ризик і сума страхових внесків зростають з підвищенням класу професійного ризику. Для І класу страхові внески становлять 0,84 % від фактичних затрат на оплату праці найманих працівників (без цивільно-правових договорів), а з урахуванням пільг може становити лише 0,2 %. Найбільші страхові внески (XX клас) становить 13,8 %. Підприємства, де сталися нещасні випадки, переводяться у вищий клас ризику рішенням відповідного керівного страхового Фонду соціального страхування і відповідно, сплачують більші страхові внески. Пільги зі страхових внесків скасовуються, якщо підприємство штрафується за порушення правил охорони праці. Контроль за станом травматизму і за відрахуванням коштів здійснюють страхові експерти Фонду.

Страхові виплати потерпілим виплачує Фонд соціального страхування, а не підприємство (як раніше), проте великі страхові внески погіршують матеріальне становище підприємства і змушують його дбати про охорону праці для отримання пільг і нижчого класу ризику.

Студент під час практики повинен ознайомитися на підприємстві, де працює або проходить практику, зі звітом за формою 7-тнв і актами розслідування нещасних випадків (Н- 1), а також з матеріалами, що встановлюють клас професійного ризику підприємства, розміром страхових внесків і пільгами, що їх надає підприємству Фонд соціального страхування.

Оцінити стан безпеки на підприємствах можна за кількісними і якісними показниками (коефіцієнтами): К_ч – частоти травматизму, К_в – важкості травматизму та К_з – мінімальних матеріальних збитків [2, с. 62–63].

Підрахунок цих показників за кілька останніх років (3-4) дає змогу простежити їх динаміку і оцінити зміни в стані безпеки на підприємстві, а також порівняти кілька підприємств галузі за організацією стану безпеки.

Студент повинен підрахувати (згідно з річними звітами підприємства за формою 7-тнв) показники К_ч, К_в, К_з і дати оцінку стану безпеки на підприємстві, де він працює або проходить практику.

4.2 Тема 2. Вимоги до території харчових і переробних підприємств, будівель, споруд та виробничих приміщень.

З цієї теми розглядаються такі питання: територія підприємства. Виробничі і складські будівлі. Санітарно-побутові приміщення.

4.2.1. Загальні вимоги до території підприємств. Викладені в праці [2], с. 87-93, а особливі вимоги відповідно галузі у джерелах [3-15].

Виробничі й складські будівлі повинні задовольняти вимогам СН245 – 71, СНиП 2.01.02 – 85, СНиП 2.09.02 – 85, СНиП 2.10.05 – 85, СНиП 2.09.04 – 87, [2 с. 93-96], а також галузевим нормам [3-15].

4.2.2. Санітарно-побутові приміщення. Нормуються відповідно до СНиП ІІ – МЗ – 68 і СН245 – 71 [2 с. 96-103], і залежать від групи виробничих процесів (за санітарною класифікацією) і кількості працівників у зміні, які користуються цими приміщеннями. Санітарна класифікація виробничого процесу і норми на побутові приміщення наводяться в додатках до галузевих нормативних актів з охорони праці [3-15].

Студент під час практики повинен ознайомитись з відповідними ДНАОП для своєї галузі та визначити які саме складські, загальні й спеціальні побутові приміщення обов’язково мають бути наявні на відповідних підприємствах галузі.

4.2.3. Нормування виробничого освітлення. Виробниче освітлення нормується за мінімальною нормою освітленості для кожного робочого місця (кожної робочої професії) відповідно до галузевих норм [3-15], наведених у санітарному паспорті робочого місця. Освітленість робочого місця має періодично контролюватися і за потреби доводитися до нормованого значення відповідними заходами.

Теоретичні питання, методика визначення, фактичні значення, величина природного і штучного освітлення робочого місця (робочої зони) та розрахунки освітлення наведені у практикумі [16, с. 29-49] та підручнику [2, с. 159-179].

Студенти повинні ознайомитися з галузевими нормами освітленості основних робочих місць для підприємств відповідної галузі та вміти розраховувати природне і штучне освітлення для приміщень підприємств галузі.

4.2.4. Нормування шкідливих і небезпечних чинників на виробництві. Для людей, що працюють на виробництві, незалежно від роду їх діяльності, повинні бути створені умови виробничого середовища, які б не завдавали шкоди їх здоров’ю і були безпечними для людини. Ризики отруїтися, отримати наднормативну (шкідливу) дозу будь-якого опромінення або завдати іншої шкоди здоров’ю мають бути зведені до мінімуму або виключені зовсім.

Згідно із санітарними вимогами для кожного робочого місця нормуються:

1) повітря робочої зони:

а) мікроклімат;

б) загазованість;

в) запиленість;

2) шум;

3) вібрація;

4) Освітленість;

5) випромінювання (іонізуючі, радіаційні, лазерні, магнітні, інфразвукові, ультразвукові та ін., що негативно виливають на організм людини);

6) Забезпечення санітарно-побутовими приміщеннями.