Вивчення проблеми толерантної поведінки в педагогічній теорії

І освітній практиці

Ідеї толерантності, толерантної педагогіки набувають все більшого визнання в сучасному світі. Усе більше країн запроваджують їх у свою освіту, державно-суспільне життя, розглядають як невід’ємний засіб взаєморозуміння, довіри між народами, збереження миру на землі.

Передували розвитку ідеї толерантності, за змістом – були її предтечею ідеї та праці філософів античності (Сократ, Аристотель, Конфуцій та ін.) і Середньовіччя (Августін, Тертуліан, Фома Аквинський) про моральний вимір людини і людського життя, гармонізацію стосунків людини із собою і навколишнім світом. В античності проблема толерантності ще не ставилася, але її «подих» простежувався вже в працях та висловах таких філософів як Аристотель, Геракліт, Антифон, Сенека. Спостерігаючи природну і культурну неподібність людей, філософи давнини прагнули, попри всі ці відмінності, знайти шляхи гармонізації спільного життя. Китайський філософ Конфуцій (551-479 рр. до н. е.) відкрито проповідував ідею толерантності: «Не роби іншим того, чого не бажаєш собі, і тоді у державі та в сімї до тебе не будуть відчувати ворожнечі» [3, 61-63]. У цьому він бачив і джерело конфліктів, нетерпимості.

Передумови виховання толерантної поведінки

Старших дошкільників

Наступним кроком нашого дослідження є з’ясування спецефічних особливостей розвитку дітей старшого дошкільного віку та передумов виховання у них толерантної поведінки.

Дошкільний вік – це етап первісного становлення особистості, коли формуються основи характеру, ставлення до навколишнього світу, людей, себе, засвоюються моральні норми, інтенсивно розвивається моральність позицій, ціннісних орієнтирів, інтересів та дій. Від дитини вимагається підпорядкування власних бажань і потреб нормам поведінки, прийнятих у суспільстві. Із раннього віку розпочинає формуватися „базисна довіра до світу” (Е. Еріксон) – уявлення дитини про надійність дорослих, емоційна близькість із ними. За умови правильного виховання вона переростає у відкритість до соціальних впливів, інтерес до спілкування, готовність сприймати інших людей [81, 216]. Цей вік є сенситивним і щодо розвитку емоційної чутливості, вважає О. Кононко, природної (уразливість) та набутої (відгук на чиїсь проблеми). Дитина починає класифікувати все оточуюче на „приємне” і „неприємне”, переживає, виражає своє ставлення до всього [48, 35]. Хоча дошкільники не завжди розуміють фізичні й емоційні відчуття інших людей (дитина часто не розуміє, що робить боляче іншим) однак, у старшому дошкільному віці таке розуміння інтенсивно розвивається, і дитина часто співпереживає людині, яка страждає чи хворіє [17, 113].

 

 

Висновки до першого розділу

 

 

Аналіз нормативних документів, наукової літератури, новітніх досліджень і публікацій підтвердив важливість і актуальність проблеми виховання толерантної поведінки підростаючого покоління в умовах сьогодення.

Варто зазначити, що проблема виховання толерантності найбільше розглядалася українськими науковцями у роботі зі школярами та підлітками. Наукової уваги до дітей дошкільного віку з досліджуваного явища є недостатньою. Проте саме в цьому віці у дитини досить легко і невимушено формується необхідна життєва компетентність, адаптованість та адекватна зорієнтованість у навколишньому середовищі, уміння сприймати людей такими, якими вони є. Крім того, у цьому віковому періоді найбільш інтенсивно проявляється психологічний механізм емпатії, за якого ті чи інші емоційні переживання однієї дитини викликають відповідні емоційні прояви іншої. На основі співчуття іншій дитині може здійснюватися щодо неї морально значущі вчинки.

РОЗДІЛ 2. ОРГАНІЗАЦІЯ ТА МЕТОДИЧНИЙ СУПРОВІД ВИХОВАННЯ ТОЛЕРАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ У ДІТЕЙ СТАРШОГО ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ