Вербального вираження страху

У цьому розділі розглядається поняття «емоція» як психічне та лінгвістичне явище, зокрема, з’ясовуються основні характеристики емоцій, їх роль та функції, описуються різні підходи до класифікації емоцій та окремо розглядається емоція страху в плані її вербального і невербального вираження.

Емоції як психічне явище

Людина не лише пізнає світ у процесах його сприйняття, уяви та осмислення, але й одночасно оцінює певні факти життя. Різноманітні реакції людської психіки на певний об'єкт або ситуацію пов'язують із виникненням емоцій. Це означає, що будь-який об'єкт або ситуація сприймаються не лише такими, якими вони насправді є, але й у певному емоційному представленні.

 

1.1.1. До визначення поняття емоції. Визначення поняття «емоція» є досить складним завданням, що зумовлено двома факторами. По-перше, емоцій багато (наприклад, страх, гнів, туга, радість, любов, надія, смуток, відраза, гордість), і кожна з емоцій виявляється по-різному. Зокрема, емоція гніву зазвичай детермінує агресивну реакцію, а емоція страху – реакцію самозахисту або рухову активність (втечу). По-друге, емоція – це надзвичайно складне явище, яке активує нейронні, когнітивні та моторні процеси. Тобто, емоція завжди викликає одночасну дію психічного й тілесного [15, с.9].

Будь-яка людина знає, що таке емоції, проте описати й пояснити їх вона може не завжди. У науці проблема емоцій і дотепер залишається загадковою та багато в чому незрозумілою, хоча роль емоцій в керуванні поведінкою людини важко переоцінити.

Існують різні точки зору на природу та значущість емоцій. Деякі науковці вважають, що в межах науки про поведінку людини можна взагалі обійтися без поняття «емоція». Так, Е. Даффіі та Д.Б. Ліндслей вважають, що проблеми поведінки простіше пояснити за допомогою понять «активація» і «збудження», які, як терміни, відносяться до емоційної сфери. Інші вчені (С.С. Томкінс, К. Ізард) стверджують, що емоції формують первинну мотиваційну систему людини. Одні дослідники розглядають емоції як короткочасні, перехідні стани, тоді як інші переконані в тому, що люди постійно знаходяться під впливом тієї або іншої емоції, тобто, що поведінка й афект є нерозривними. Існує думка, що емоції руйнують і дезорганізують поведінку людини, що вони є основним джерелом психосоматичних захворювань (М.Б.Арнольд, Р.С.Лазарус, П.Т.Юнг). І, навпаки, емоції вважаються такими, що відіграють позитивну роль в організації, мотивації та підсиленні поведінки людини (К.Ізард, Р.В.Ліпер) [15, с.1].

Існують різні підходи й до визначення власне поняття емоції. Так, емоція (від лат. emovere – збуджувати, хвилювати) зазвичай тлумачиться як переживання, духовне хвилювання [17, с.1].

У більш ширшому тлумаченні поняття емоції характеризують як дещо, що переживається як почуття (feeling), яке мотивує, організовує і направляє сприйняття, мислення та дії людини [15, с. 7]. Кожний аспект цього визначення є надзвичайно важливим для розуміння природи емоцій. Зокрема, емоція мотивує. Вона мобілізує енергію, і ця енергія у певних випадках відчувається людиною як мотив до здійснення певної дії. Емоція скеровує розумову й фізичну активність людини, спрямовуючи їх у певне русло. Людина, охоплена гнівом, не кинеться тікати, а якщо вона налякана, то навряд чи проявлятиме агресію. Тож емоція регулює або фільтрує сприйняття людини [там само].

З точки зору теорії диференціальних емоцій (К. Ізард), поняття «емоція» тлумачиться як складний процес, що має нейрофізіологічний, нервово-м'язовий і феноменологічний аспекти.

За К. Ізардом, нейрофізіологічний аспект емоції визначається електричною активністю нервової системи людини (кори головного мозку, гіпоталамусу тощо). Нервово-м'язовий аспект емоції – це, насамперед, мімічна діяльність, а також пантомімічні, вісцерально-ендокринні, а іноді й голосові реакції людини. На феноменологічному рівні емоція виявляється як переживання, яке має для людини безпосередню значущість [8].

Часто поняття «емоція» вживається синонімічно до поняття «почуття». Швейцарський психолог Е. Клапаред ще в 1928 р. писав: «Психологія афективних процесів – найзаплутаніша частина психології. Деякі називають почуттями те, що інші називають емоціями. Деякі вважають почуття простими, кінцевими, неподільними явищами, завжди схожими на самих себе і такими, що змінюються тільки кількісно. Інші ж, навпаки, думають, що діапазон почуттів містить безкінечність нюансів, і що почуття завжди є частиною більш складної цілісності... Простим перелічуванням фундаментальних розбіжностей можна було б заповнити цілі сторінки» [6].

Тож, хоча почуття та емоції тісно пов’язані, вони є різними явищами емоційної природи. Почуття – це внутрішнє ставлення людини до того, що відбувається в її житті, до того, що вона пізнає або робить; почуття переживаються людиною у різноманітних формах. А емоція, у більш вузькому значенні, є безпосереднім і тимчасовим переживанням людиною конкретного та більш постійного почуття [22].

 

1.1.2. До походження та загальної характеристики емоцій. Питання походження емоцій є так само складним, як і питання їх визначення. Дотепер залишається нез’ясованим, як саме у процесі еволюції у людини з’явилася така кількість емоцій, яка характерна для неї на сьогодні. Можна лише припустити, що вже перші живі організми мали певні механізми, які дозволяли їм реагувати на стимули навколишнього середовища, тобто приймати або відхиляти їх [16,с. 2-4].

Однією з причин виникнення емоцій у процесі еволюції людини була необхідність забезпечення її соціальних зв’язків. Другою причиною виникнення емоцій вважається потреба в засобах комунікації (спілкування) [там само].

Емоції необхідні для виживання та благополуччя людини. Не володіючи емоціями, тобто не вміючи переживати радість, печаль, гнів або провину, людина не є людиною у повній мірі. Тому емоції вважаються однією з ознак людяності.

Якими б різноманітними не були емоції, їм притаманні певні загальні характеристики, які охоплюють три основні компоненти: емоційне збудження, аксіональний знак емоції та ступінь довільного контролю емоції.

Емоційне збудження визначає мобілізаційні зрушення в організмі людини – це може бути зростання збудливості, швидкості та інтенсивності протікання психічних, моторних і вегетативних процесів (в окремих випадках збудливість може, навпаки, зменшуватись). Емоційне збудження може приймати форму емоційного напруження, що виникає в усіх випадках, які вимагають певних дій. Проте такі дії можуть блокуватися [31](наприклад, у ситуаціях, які викликають емоцію страху, людина може цепеніти).

За аксіональністю, знак емоції може бути позитивним «+» або негативним «–». Позитивні емоції сприймаються як задоволення певних потреб, а негативні емоції – як їх незадоволення або перешкоджання їх задоволенню [30, с. 520]. Такий поділ є умовним і до певної міри не повністю відповідає позитивній або негативній ролі емоції для людини у конкретній ситуації. Зокрема, емоція страху, безсумнівно, належить до аксіонально негативних, проте вона може мати й позитивне значення, оскільки здатна мобілізувати людину на спротив і самозахист. Саме тому, на думку К. Ізарда, «замість того, щоб говорити про негативні та позитивні емоції, було б правильніше вважати, що існують такі емоції, які сприяють підвищенню психологічної ентропії, та емоції, які, навпаки, полегшують конструктивну поведінку. Цей підхід дає змогу віднести ту або іншу емоцію до низки позитивних або негативних у залежності від її впливу на внутрішньо-особистісні процеси та процеси взаємодії особистості з найближчим соціальним оточенням при врахуванні більш загальних етологічних та екологічних чинників» [17, с. 1].

За ступенем довільного контролю емоції, слід розрізняти два стани сильного емоційного збудження: афекти (наприклад страх, гнів, радість), за яких все ще зберігається певна орієнтація і контроль, та кінцеве збудження (наприклад паніка, жах, сказ, екстаз, повний відчай), за яких орієнтація і контроль практично неможливі [32].

До характеристик емоцій також відносять:

– вплив на поведінку та діяльність людини (стимулюючі/ гальмівні);

– тривалість перебігу (короткотривалі/ довготривалі);

– предметність (ступінь усвідомленості та зв’язку з конкретним об’єктом);

– реактивність (швидкість виникнення або зміни);

– якість (зв'язок із потребою людини) [25, с. 443].

При цьому тривалість перебігу емоційного реагування означає, що емоційне реагування людини може мати різну тривалість – від швидкоплинних переживань до станів, які тривають годинами або навіть днями. Предметність як характеристика емоційного реагування означає, що людина захоплюється й обурюється, засмучується або пишається обов’язково кимось або чимось. Приємним або обтяжливим буває те, що людина відчуває, сприймає, про що думає. Навіть так звані безпредметні емоції також, зазвичай, мають свій предмет, але менш визначений або ж не зовсім усвідомлюваний людиною [17, с. 1-2].

Отже, з огляду на викладене вище, дістаємося висновку, що емоції є досить складним і неоднозначним явищем психічної природи. Характеризовані за низкою ознак і якостей, емоції є невід’ємною частиною життя людини та відіграють для неї дуже важливу й значущу роль.

 

1.1.3. Роль та функції емоцій у житті людини. Поняття функції та ролі емоцій є різними.

Функцією емоцій є їх вузьке природне призначення, тобто робота, яку виконують емоції в організмі людини. Роль емоцій полягає в характері та ступені їх участі у житті або поведінці людини, що зумовлено їхніми функціями або їхнім впливом на людину. Роль емоцій для людини може бути як позитивною, так і негативною.

Вважається, що функція емоцій, виходячи з їхньої доцільності, за своєю природою є лише позитивною, інакше навіщо б вони з’явилися та закріпилися? [17, с. 27]. Звичайно, емоції можуть здійснювати на людину і руйнівний вплив, проте це пов’язано не з емоціями як такими, а з надмірним ступенем їх вираження, що викликає фізіологічні зміни в організмі, пов’язані з інтенсивністю вираженої емоції. Тож роль емоцій визначається з огляду на те, чи заважає чи сприяє певна емоція досягненню мети, чи порушує вона здоров’я людини, чи ні.

Негативні емоції, на думку Б.І. Додонова, відіграють важливішу біологічну роль, ніж позитивні емоції. Не випадково механізм негативних емоцій функціонує вже з перших днів народження дитини, а позитивні емоції з’являються у неї значно пізніше [11]. Дійсно, негативна емоція є сигналом тривоги або небезпеки для організму. Позитивна ж емоція – це сигнал благополуччя. Такому сигналу немає необхідності звучати довго. Саме тому емоційна адаптація людини до кращого настає досить швидко.

Як би не визначалась значущість емоцій, вони є тим рушієм, який мотивує та детермінує поведінку людини.

До основних функцій емоцій відносимо такі чотири: відображально-оцінна, мотиваційна, спонукальна, комунікативна.

Відображально-оцінна функція емоційпов’язана з тим, що емоції виникли у процесі еволюції як засіб, за допомогою якого живі істоти встановлюють значущість тих або інших умов для задоволення своїх потреб [17, с. 32]. Тісний зв’язок емоцій з потребами покладений в основу теорії емоцій П.В. Симонова та є критерієм класифікації емоцій, запропонованої Б.І. Додоновим. Відображально-оцінна функція емоцій виявляється як суб’єктивний компонент емоційного реагування людини при виникненні у неї певної потреби та при оцінці людиною досягнутого результату як задоволення або не задоволення цієї потреби.

Зазначимо, що питання співвідношення емоції та оцінки залишається серед остаточно невирішених. Одні вчені вважають, що переживання емоції передує оцінці; інші, навпаки, вважають, що оцінка передує виникненню емоції, а треті наголошують на тому, що емоція може замінювати оцінку або супроводжувати її [там само]. Але в будь-якому випадку визнається обов’язковий зв'язок емоції та оцінки. При цьому, емоції завжди суб’єктивно забарвлюють все те, що відбувається навколо людини і в самій людині. Тому одна й та сама подія різними людьми емоційно сприймається по-різному.

Мотиваційна функція емоцій виявляється в тому, що емоції відіграють помітну роль на всіх етапах мотиваційного процесу: як при оцінці значущості зовнішнього подразника, так і при сигналізації виниклої потреби, або оцінці значущості цієї потреби, прогнозуванні можливості її задоволення та вибору мети. Тож емоції відбивають значущість для людини певних подій або ситуацій, тобто всього того, що її хвилює.

Виникаючи в результаті оцінки значущості певних подій або ситуацій, емоції сприяють ухваленню відповідного рішення щодо задоволення виниклої потреби. Якщо при цьому людина відчуває брак інформації, необхідної для ухвалення рішення, то емоції виконують компенсаторну функцію, яка за П.В. Симоновим, полягає у заміщенні тієї інформації, якої людині бракує для ухвалення певного рішення або для винесення певного судження. Окрім того, включаючись у процес імовірнісного прогнозування, емоції виконують прогностичну функцію, допомагаючи людині оцінювати майбутні події [17, с. 33]. Тож компенсаторну та прогностичну функції емоцій можна вважати складниками їх мотиваційної функції.

Спонукальна функція емоцій виявляється в тому, що емоція сама в собі вже містить драйв, бажання, прагнення, спрямоване на або від предмета, так само як і власне драйв, бажання, прагнення є завжди більш-менш емоційними.

Згідно з Е. Фроммом, людина потребує позитивних емоцій. Тому в багатьох випадках діяльність людини спричинена її потребою в отриманні задоволення або насолоди [там само, с. 35]. Проте емоції можуть відігравати й негативну (руйнівну) роль у житті людини, призводячи до дезорганізації її поведінки та діяльності. У багатьох випадках дезорганізуюча роль емоцій пов’язана не стільки з їх модальністю, скільки із силою емоційного збудження.

Комунікативна функція емоції полягає в їх важливій ролі у встановлення контакту з іншими людьми у процесі мовленнєвого спілкування, що здійснюється із використанням експресивного компоненту емоцій (головним чином експресії обличчя, або міміки). Роль емоцій у процесі мовленнєвого спілкування різноманітна. Це і здійснення взаємного емоційного впливу співрозмовників, і реалізація регулювальної функції, виявленої у координації черговості висловлювань співрозмовників, і демонстрація емоційного стану кожного зі співрозмовників тощо [17, с.39].

Отже, як випливає із викладеного вище, роль і функції емоцій у житті та діяльності людини є дуже вагомими та різноманітними.

Значна кількість емоційних проявів вимагає проведення їх класифікації.

 

1.1.4. Класифікація емоцій. Питання про кількість і види емоцій обговорюється впродовж багатьох століть. Ще Аристотель виокремлював любов і ненависть, бажання й відразу, надію і розпач, боязкість і сміливість, радість, сум і гнів. Представники давньогрецької філософської школи стоїцизму стверджували, що емоції, маючи у своїй основі два блага та два зла, слід поділяти на чотири основні пристрасті: бажання, радість, сум і страх [там само, с. 45].

Багато вчених намагалися створити універсальну класифікацію емоцій, висуваючи різні підстави. Так, Т. Браун в основу своєї класифікації поклав часову ознаку, розподіливши емоції на безпосередні, тобто ті, що виявляються «тут і тепер», ретроспективні та проспективні. І. Кант зводив всі емоції до двох груп, в основу яких покладена причина виникнення емоцій: емоції сенсуальні та емоції інтелектуальні. При цьому афекти й пристрасті були віднесені до вольової сфери.Основоположник наукової психології В. Вундт вважав, що кількість емоцій настільки велика (значно більше, ніж 500), що мова не має у своєму розпорядженні достатньої кількість слів на їх позначення.Протилежну точку зору висловлює американський психолог Е. Титченер. Він вважає, що існують лише два види емоційних переживань: задоволення і незадоволення [там само].

Отже, складність класифікації емоцій визначається двома чинниками. З одного боку, складно визначити, чи вирізнена емоція є дійсно самостійним видом, чи це позначення різними словами (синонімами) однієї й тієї самої емоції. З іншого боку, важко бути впевненим в тому, чи це є нове словесне позначення емоції, чи лише вираження ступеню її інтенсивності [17, с. 45].

Одна з найбільш повних класифікацій емоцій запропонована Б.І. Додоновим. За цієї класифікації, вирізненими є такі десять емоцій [11]:

– альтруїстичні, які є переживанням, що виникає у людини на основі її потреби в допомозі та підтримці інших людей: бажання приносити людям радість, почуття занепокоєння долею іншої людини, турбота про неї;

– комунікативні, які виникають у людини на основі її потреби у спілкуванні: бажання спілкуватися, ділитися думками й переживаннями з іншими людьми;

– глоричні, які пов’язані з потребою людини у самоповазі та славі: прагнення завоювати визнання; почуття гордості, почуття переваги, почуття задоволення собою, своїми успіхами;

– праксичні, які викликаються діяльністю, змінами у роботі, успішністю або неуспішністю, труднощами здійснення і завершення роботи: бажання дійти успіху в роботі, почуття напруженості, захопленість роботою, приємне задоволення від того, що робота завершена;

– пугнічні, які визначаються потребою людини у подоланні небезпеки, інтересом до боротьби: жадоба до гострих відчуттів, почуття ризику, почуття спортивного азарту, рішучість;

– романтичні, які є прагненням людини до всього незвичайного, очікування чогось світлого, доброго: почуття лиховісно-таємничого, містичного;

– гностичні, які пов’язані з потребою людини у пізнавальній гармонії, у прагненні зрозуміти те, що відбувається, проникнути в сутність явища;

– естетичні, які пов’язані з ліричними переживаннями людини, її прагненням до краси та гармонії, почуттям прекрасного;

– гедоністичні, які пов’язані із задоволенням потреб людини у тілесному й душевному комфорті: насолода приємними фізичними відчуттями (від смачної їжі, сонця), почуття безтурботності, почуття веселості;

– акизитивні, які породжуються інтересом, прагненням до накопичення, колекціонування, володіння.

Як класифікаційний принцип використовується і так звана фундаментальність емоцій (теорія К. Е. Ізарда).

Фундаментальними є емоції, які мають свій власний механізм виникнення та виражаються за допомогою особливих мімічних та пантомімічних виявів. Такі емоції вважаються вродженими. За К. Ізардом, фундаментальних емоцій є десять [24, с. 115]:

– інтерес-хвилювання як позитивна емоція, що мотивує навчання, розвиток навичок і вмінь, активізує процеси пізнання, стимулює допитливість;

– радість як позитивнее емоційне збудження, яке виникає при появі можливості повного задоволення актуальної потреби людини; у суб'єктивному плані це найбажаніша емоція, яка може виникати в результаті послаблення дії певного негативного чинника;

– горе-страждання як емоція, яке викликається комплексом причин, пов'язаних із життєвими втратами людини і часто переживається людиною як почуття самотності, жалості до себе, почуття непотрібності, нерозуміння оточенням;

– гнів, який виникає при явній розбіжності між поведінкою іншої людини та нормами етики, моралі;

– відраза, яка часто виникає разом із гнівом; це бажання людини позбутися когось або чогось;

– презирство як емоція, яке відображає деперсоналізацію іншої людини або групи людей, втрату їх значущості для людини, переживання людиною власної більшевартості;

– страх як переживання, викликане прямою або непрямою інформацією про реальну або уявну небезпеку, очікування невдачі; це найсильніша негативна емоція;

– подив як різке підвищення нервової стимуляції, що виникає після якоїсь несподіваної події;

– сором, який виникає у людини як переживання неузгодженості між поведінковою нормою і фактичною поведінкою, прогнозування осудливої або різко негативної оцінки оточуючих на власну адресу;

– провина як емоція, схожа на сором, що виникає у людини у результаті неузгодженості між очікуваною і реальною поведінкою; є результатом порушень морального або етичного характеру, причому в ситуаціях, коли людина відчуває особисту відповідальність. [16, с. 46]

Традиційно емоції розподіляють також на первинні (базові) та вторинні, хоча кількість базових емоцій у різних авторів різна: від двох до десяти. Зокрема, П. Екман виокремлює шість базових емоцій – гнів, страх, відраза, подив, сум, радість [39, с. 37], а Р. Плутчик розрізняє вісім базових емоцій, групуючи їх у чотири пари, кожна з яких пов´язана з певною дією [6]:

– руйнування (гнів) – захист(страх);

– прийняття (схвалення) – відхилення (відраза);

– відтворення (радість) – позбавлення(зневіра);

– дослідження (очікування) – орієнтація(подив).

К. Ізард визнає десять базових (фундаментальних) емоцій (їх перелік поданий вище) як таких, які вирізняються за низкою обов’язкових характеритик:

– наявність виразних і специфічних нервових субстратів;

– виявлення у формі виразних і специфічних м’язових рухів (міміки);

– спричинення виразного і специфічного переживання, усвідомлюваного людиною;

– виникнення у результаті еволюційно-біологічних процесів;

– здійснення організаційного і мотиваційного впливу на людину задля її адаптації.

Вважаємо психологічну класифікацію К.Е. Ізарда найбільш обґрунтованою і логічною. Тому надалі послуговуємося саме нею. За обраною класифікацією, емоція страху є типово негативною.

 

1.1.5. Емоція страху та її характерні особливості. Страх – це емоція, про яку більшість людей думають із жахом. Проте це реальна частина нашого життя, тому що страх належить до категорії фундаментальних емоцій людини (Гельгорн Е., Луфборроу Дж., 1966).

Емоція страху визнається психічним станом, який виникає у людини на основі інстинкту самозбереження, як реакція на дійсну або уявну загрозу [12, с. 6].

За Аристотелем, страх – це неприємне відчуття, або розгубленість, що виникає із уявлення про майбутнє зло, яке може нас згубити або заподіяти нам шкоду у зв’язку зі своєю безпосередньою близькістю, але яке все ще залишає у нас надію на те, що зло мине [14, с. 161].

Людина може переживати страх у різноманітних ситуаціях. Проте ці ситуації об’єднані однією загальною характеристикою: страх виникає при отриманні людиною інформації про можливу шкоду її життєвому благополуччю та про реальну або уявну небезпеку, яка їй загрожує. Вважається, що страх виникає за таких обставин: передбачення людиною страждань; втрата людиною радості або насолоди; розуміння людиною неефективності захисту. Людина переживає емоцію страху й тоді, коли вона має у своєму розпорядженні лише вірогідний прогноз власного можливого неблагополуччя. Тож людина діє, ґрунтуючись на цьому прогнозі, який буває недостатньо достовірним або перебільшеним) [14, с. 161].

Наразі різні науковців вирізняють різні активатори страху. Так С. С. Томкінс такими активаторами страху вважає драйви, емоції та когнітивні процеси [16, с. 33]. При цьому драйви є найслабкішими активаторами страху. Коли інтенсивність драйву збільшується, він активує сигнал про гострий фізіологічний дефіцит, який викликає емоцію страху. Страх може також активуватись різними емоціями за принципом емоційного зараження. Наприклад, переляк або збудження, нейрофізіологічно схожі зі страхом, часто є активаторами останнього. І насамкінець, страх може бути когнітивно-сконструйованим, тобто виникати в результаті когнітивної операції оцінки ситуації як потенційно небезпечної. Дійсно, когнітивні процеси (наприклад, сприйняття чогось як небезпеки, спогад про щось загрозливе або небезпечне тощо) є найрозповсюдженішими активаторами страху.

Іншої точки зору дотримується Джон Боулбі, який вважає, що певні об’єкти, події та ситуації мають тенденцію пробуджувати страх, тобто є «природними сигналами» небезпеки. Природними сигналами небезпеки учений називає такі чотири фактори: біль, самотність, раптова зміна чогось звичного та стрімке наближення якогось об’єкта. На всі ці фактори людина біологічно реагує страхом [там само].

Психологічна класифікація страху розрізняє такі його типи: раціональний, ірраціональний та особистісно-обумовлений [13].

Раціональний страх ґрунтується на розумінні людиною реальної небезпеки конкретної ситуації. Він формується у корі головного мозку людини. Ірраціональний страх є продуктом підкірки головного мозку, відбиттям первісних страхів наших предків. Особистісно-обумовлений страх визначається характером людини (наприклад, її тривожною недовірливістю). Він виявляється у новому оточенні або при контактах із незнайомими людьми. Тож страх може бути як реальним, так й уявним [12, с. 10].

Незважаючи на своє явно негативне забарвлення, емоція страху здатна виконувати різноманітні функції у психічному житті людини. Як реакція на загрозу, страх забезпечує людині захисну адаптивну діяльність, різновидами якої є оціпеніння (реакція тваринних предків, які завмирали, удаючи себе мертвими, щоб не стати здобиччю хижака) і втеча. Отже, страх є надійним захисником людини, адже не існує сильнішої, ніж страх мотивації для пошуку безпечного середовища. У сучасної людини страх може виникати не лише як реакція на певний фізичний об’єкт або фізичну загрозу. Людина може боятися втратити іншу дорогу їй людину або роботу; ще страшнішою може бути загроза втрати поваги, у тому числі й самоповаги. [16, с. 46-47]

Страх виконує також і соціальну функцію – він змушує людину шукати допомогу, звертаючись до інших або згуртовуючись з іншими.

Отже, як висновок із вищезазначеного, наголошуємо на тому, що емоція страху є однією з фундаментальних (базових) емоцій людини. Переживання страху відчувається і сприймається людиною як загроза її особистій безпеці. Емоція страху є досить складна, багатофункціональна та не до кінця пізнана науковцями. Важливим етапом такого пізнання постає аналіз її вербального та невербального вираження.