Емоції як лінгвістичне явище

Емоції як невід’ємна частина людського життя регулюють процеси сприйняття та осмислення дійсності, обумовлюючи всі види діяльності людини (почасти мовленнєвої) та відтворюючи в її свідомості емоційне ставлення до навколишнього світу [20, с. 104].

Емоції як лінгвістичний феномен реалізуються двома способами: вербальним (різними типами номінації) і невербальним. У спілкуванні ці два коди – вербальний і невербальний – поєднуються і складають єдиний комунікативний процес [9, с. 585].

1.2.1. Вербальне вираження емоції страху. Найкращим засобом вираження емоційних переживань є використання мовних ресурсів конкретної мови. Мовна система є сама по собі достатньою для того, щоб своїми внутрішніми засобами виразити будь-який мисленнєвий зміст, включаючи різноманітні фрагменти емоційно-вольової сфери свідомості [18, с. 7].

У художньому тексті найпростішим шляхом передавання емоційної інформації про переживання персонажем страху є залучення мовних одиниць. При цьому лексичні засоби вираження емоції страху є такими, що беруть участь у творенні відповідної емоційної модальності всього речення [19].

Вербальна репрезентація емоції страху здійснюється як нейтральними лексичними одиницями (емотивно-асоціативна лексика), так і емотивно-оцінними лексичними одиницями різної частиномовної приналежності. Відтворення внутрішніх і зовнішніх реакцій людини на страх здійснюється також і за допомогою стилістично-забарвленої лексики, зокрема, сленгових елементів [3, с. 100].

Окрім опису самої емоції страху та різних реакцій на цю емоцію (переживання страху людиною), використовуються також мовні засоби на безпосереднє вираження емоції страху – це мовлення персонажів у «чистому вигляді». При цьому спеціалізованими засобами вираження емоції страху є вигукові слова та синтаксичні конструкції, які забезпечують безпосереднє передавання страху у конкретній ситуації. Такі спеціалізовані мовні засоби забезпечують як ідентифікацію емоції страху, так і компактність відповідного переданого значення у мовленні.

Як зазначається [там само], у художніх текстах безпосереднє вираження страху забезпечується вживанням персонажами однослівних інстинктивних вигуків, типу oh (o-oh, oooh), ah, whoo, why, wow. Характерними є також і вторинні вигуки типу Oh, dear! My-my! Poor me! Gracious Heavens! Christ! Heavens! Lord think of that! What! God bless me!.

Проте основною мовною одиницею передавання інформації – як про ситуацію, так і про суб’єктивне ставлення до неї – слугує речення та його структурні частини. Тобто, саме синтаксичні мовні одиниці є основними мовними засобами вираження емоційних переживань, зокрема емоції страху [33, с. 143].

Серед усіх емоційно-маркованих комунікативних типів речень окличний їх різновид займає стійку позицію ефективного вербального засобу вираження емоцій [28, с. 117], що є цілком зрозумілим, адже це і є основною комунікативною метою таких речень [26, с. 36].

Сильний ступінь будь-якої емоції, зокрема такої, як страх, реалізується зазвичай спонукально-окличними реченнями. Емоція страху також реалізується і питальними реченнями. Серед найпоширеніших видів питальних речень, спрямованих на вираження страху, фіксують [33, с. 159] як звичайні питання, мета яких полягає у здійсненні інформаційного запиту, так і питання риторичні, які не потребують відповіді.

У мовленні персонажів, яке відрізняється високою емоційною напруженістю внаслідок переживання ними страху, широко використовуються неповні, еліптичні речення. Такі речення вважають [26, с. 41] характерною рисою емоційного синтаксису репрезентації емоційного стану страху. Еліптичність речення, яка відбиває переривання висловлювання персонажа як результат його мовного емоційного збудження, яскраво виражає внутрішнє напруження людини, яка відчуває страх.

Ще одним виразним засобом, заснованим на редукції вихідної синтаксичної моделі, є апозіопезис – раптове переривання персонажем власного висловлювання під впливом сильного напливу емоцій [38, с. 234], зокрема страху. Такі емотивно-заряджені речення виражають емоцію страху за допомогою пунктуаційних маркерів – тире та трьокрапок [3, с. 100].

Отже, як висновок із вищевикладеного, наголошуємо на тому, що вербальне вираження емоції страху у художньому тексті здійснюється за допомогою лексичних одиниць (нейтральна та емотивно-оцінна лексика), вигуків і синтаксичних одиниць (специфічна побудова речення і синтаксичних конструкцій).

Окрім вербального вираження, емоція страху здатна виражатись і невербально.

 

1.2.2. Невербальне вираження емоції страху. Двобічне передавання інформації здійснюється не лише за допомогою мовного (вербального) коду, але й візуальним шляхом – як невербальна поведінка персонажа. Така поведінка зазвичай доповнює та підтримує мовленнєву діяльність персонажа.

Вираження емоцій, у тому числі й емоції страху, невербальним шляхом здійснюється мимовільно – за допомогою жестів, міміки, пантоміміки тощо. Це так звана мова тіла [1, с. 58].

До зовнішніх експресорів, які ідентифікують емоцію страху, відносять [37, с. 88]: насторожений і напружений погляд, спрямований на об’єкт страху; повну відсутність рухів (заціпеніння); специфічні для страху мімічні прояви, які можуть супроводжуватися тремтінням або плачем; пантомімічні комплекси (зіщулювання та спроби втечі); прагнення контакту з потенційним захисником.

Якщо у процесі безпосередньої комунікації емоція страху виражається невербально, то в художньому тексті невербальне вираження страху кодується мовними знаками [28, с. 4], тобто описується. При цьому основними номінативними засобами вираження інформації про людські жести, міміку, пантоміміку й рухи тіла, які супроводжують страх, виступають дієслівні лексеми, які вживаються або у сполученні із соматичною лексикою, або з лексикою, яка позначає інші реалії. Уживаються також і фразеологічні одиниці (ідіоми) – як найефективніший «шлях» опису аномальних ситуацій, а також різні образні засоби [10, с. 5].

Вважається, що найнадійнішим і найточнішим індикатором емоції страху слугують мімічні вияви людини. Тому для яскравішої репрезентації цієї емоції письменники активно застосовують опис обличчя або частини обличчя персонажу. Це, зокрема, пояснюється тим, що обличчя як канал невербальної комунікації є одним із найголовніших засобів і регуляторів комунікативного акту, адже саме обличчя відповідає за емоційно-змістовний підтекст комунікації [5, с. 133]. Зокрема, детальне (розгорнуте) мімічне вираження страху має такі прояви: брови підняті та дещо зведені до перенісся, у результаті чого горизонтальні зморшки в центрі чола є глибшими, ніж по краям. Очі широко відкриті, верхня повіка іноді дещо піднята, у результаті чого між віком і зіницею видніється білок ока. Кутки рота різко відтягнуті вниз, сам рот зазвичай трохи відкритий [21, с. 216].

Отже, емоція страху має своє специфічне невербальне вираження, яке зазвичай доповнює вербальне.

Особливості вербального вираження емоції страху у художньому тексті представлені у другому розділі цієї роботи.

Висновки до розділу І

1. Поняття «емоція» має два аспекти розгляду – психічний та лінгвістичний.

2. Як психічне явище емоції є засобами відбиття суб'єктивного ставлення людини до самої себе і до навколишнього світу. Вони передають у формі переживання особистісну значущість та оцінку зовнішніх і внутрішніх ситуацій для життєдіяльності людини. І хоча питання походження емоцій і дотепер залишається остаточно нез’ясованим, їх значущість для життєдіяльності людини є надзвичайно великою. Тому емоції вважають однією з ознак людяності. До загальних характеристик емоцій відносять такі три компоненти: емоційне збудження, аксіональний знак емоції та ступінь довільного контролю емоції.

3. Розрізненими постають роль та функції емоцій. Роль емоцій – це характер і ступінь їх участі в житті або поведінці людини. Для людини роль емоцій може бути як позитивною, так і негативною. Функція емоцій – це їх природне призначення для людини. Основними функціями емоцій є відображально-оцінна, мотиваційна, спонукальна та комунікативна.

4. Хоча визнаним є факт існування великої кількості різноманітних емоцій, їх універсальна класифікація залишається серед остаточно невирішених проблем. Традиційно емоції розподіляють на первинні (базові) і вторинні; позитивні та негативні. Найвідомішими класифікаціями емоцій є класифікації, запропоновані Б. І. Додоновим і К. Ізардом (у цій роботі послуговуємося останньою). За К. Ізардом, фундаментальних (базових) емоцій є десять, кожна з яких має свій власний механізм виникнення та своє власне мімічне та пантомімічне виявлення.

5. Однією з базових емоцій є емоція страху. Це типово негативна емоція, яка виникає у людини на основі інстинкту самозбереження, – як реакція на дійсну або уявну загрозу. Психологічна класифікація страху розрізняє такі його типи: раціональний, ірраціональний та особистісно-обумовлений. Емоція страху виконує не лише захисну, але й соціальну функцію в житті людини.

6. Як лінгвістичне явище емоції виражаються двома способами: вербальним і невербальним. Вербальний спосіб вираження емоцій передбачає використання мовних одиниць, адже мова є найкращим засобом вираження емоційних переживань людини. У художньому тексті передавання емоцій, зокрема емоції страху, здійснюється за допомогою лексичних і синтаксичних одиниць.

Невербальний спосіб вираження емоцій передбачає їх вияв візуальним шляхом – це невербальна поведінка персонажів художнього твору. Під невербальною поведінкою персонажів мають на увазі їх жести, міміку, пантоміміку й просодику, які виражають їхні емоції, зокрема емоцію страху.

 

Розділ ІІ