Порядок проведення відрахувань із заробітної плати

Відрахування, які проводяться із заробітної плати працівників можна поділити на кілька груп:

обов’язкові (податки, збори, інші обов’язкові платежі);

добровільні, які здійснюються за заявою працівника (наприклад, внески до лікарняної каси, погашення кредиту);

примусові на користь третіх осіб (наприклад стягнення аліментів за рішенням суду);

примусові на користь роботодавця.

Саме про відрахування із заробітної плати на користь роботодавця і йтиме далі мова. Ст. 127 КЗпП України містить вичерпний перелік випадків, коли можуть проводитись такі відрахування:

1) для повернення авансу, виданого в рахунок заробітної плати; для повернення сум, зайво виплачених внаслідок лічильних помилок; для погашення невитраченого і своєчасно не поверненого авансу, виданого на службове відрядження або переведення до іншої місцевості; на господарські потреби, якщо працівник не оспорює підстав і розміру відрахування. У цих випадках роботодавець вправі видати наказ про відрахування не пізніше одного місяця з дня закінчення строку, встановленого для повернення авансу, погашення заборгованості або з дня виплати неправильно обчисленої суми;

2) при звільненні працівника до закінчення того робочого року, в рахунок якого він вже одержав відпустку, за невідроблені дні відпустки. Відрахування за ці дні не провадиться, якщо працівник звільняється з роботи у зв’язку з призовом або вступом на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (п. 3 ст. 36 КЗпП України), переведенням працівника, за його згодою, в іншу організацію або перехід на виборну посаду (п. 5 ст. 36 КЗпП України), відмовою працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з організацією, а також відмовою від продовження роботи у зв’язку зі зміною істотних умов праці (п. 6 ст. 36 КЗпП України), змінами в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, скорочення чисельності або штату працівників (п. 1 ст. 40 КЗпП України), виявленою невідповідністю працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров’я, які перешкоджають продовженню даної роботи (п. 2 ст. 40 КЗпП України), нез’явленням на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності (п. 5 ст. 40 КЗпП України), поновленням на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу (п. 6 ст. 40 КЗпП України), направленням на навчання та в зв’язку з переходом на пенсію; відрахування за невідпрацьовані дні відпустки не проводиться і у разі смерті працівника;

3) при покритті шкоди, завданої з вини працівника підприємству, установі, організації. При чому ст. 134 КЗпП України передбачає 9 випадків, коли працівники можуть нести повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну з їх вини роботодавцю:

1) між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей;

2) майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами;

3) шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку;

4) шкоди завдано працівником, який був у нетверезому стані;

5) шкоди завдано недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуттям матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції;

6) відповідно до законодавства на працівника покладено повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків;

7) шкоди завдано не при виконанні трудових обов'язків;

8) службова особа, винна в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу;

9) керівник підприємства, установи, організації всіх форм власності, винний у несвоєчасній виплаті заробітної плати понад один місяць, що призвело до виплати компенсацій за порушення строків її виплати.

У всіх інших випадках працівники несуть лише обмежену матеріальну відповідальність, тобто не більше свого середнього місячного заробітку.

Відповідно до ст. 136 КЗпП України покриття шкоди працівниками в розмірі, що не перевищує середнього місячного заробітку, провадиться за розпорядженням роботодавця; покриття шкоди керівниками установ та їх заступниками в розмірі, що не перевищує середнього місячного заробітку, провадиться за розпорядженням вищестоящого органу шляхом відрахування із їх заробітної плати. Таке розпорядження має бути зроблено не пізніше двох тижнів з дня виявлення заподіяної працівником шкоди і звернено до виконання не раніше семи днів з дня повідомлення про це працівникові.

У решті випадків покриття шкоди провадиться в судовому порядку.

Ст. 128 КЗпП України визначає, що при кожній виплаті заробітної плати загальних розмір усіх відрахувань не може перевищувати 20 відсотків заробітної плати. У більшому розмірі відрахування може здійснюватись лишу випадках, передбачених законодавством.