Загальна характеристика середньовічної філософії



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Загальна характеристика середньовічної філософії



Якщо грецька філософія виросла на грунті античного рабовласницького суспільства, то філософія середньовіччя належить до епохи феодалізму /V-ХV ст./.

Особливості філософії середньовіччя. На відміну від грецької філософії, яка була зв'язана з язичницьким багатобожжям /політеїзмом/ філософська думка середніх віків грунтується на вірі в єдиного бога /монотеїзм/ В основі християнського монотеїзму лежать два важливі принципи: ідея божественного творення та ідея божественного одкровення. Обидві ці ідеї тісно пов'язані між собою і передбачають єдиного бога, вираженого в людській особі. Ідея творення лежить в основі середньовічної антології, а ідея одкровення сосновою теорії пізнання /через бога /. Звідси всебічна залежність середньовічної філософії від теології, а всіх середньовічних інститутів - від церкви.

Середньовічне мислення за суттю є теоцентричне: реальністю, яка визначає все суще, є не природа, а бог.

Світогляд в середньовічній філософії має назву креаціонізму від латинського слова "creatio" що означає творити.

Вчення про буття. Згідно з християнським догматом, бог створив світ із нічого, створив актом своєї волі, внаслідок своєї всемогутності. У середньовічній філософії дійсним буттям може бути лише бог. Він вічний, незмінний, ні від чого не залежить і є джерелом усього сущого. На відміну від бога, створений світ не володіє такою самостійністю, тому що існує не завдяки собі, а завдяки богові. Звідси мінливість світу, його плинність і несамостійність.

 

Проблема пізнання. Християнський бог недоступний для пізнання, але він розкриває себе людині і його відкриття явлено в священних текстах Біблії, тлумачення яких і є основним шляхом пізнання. Вивчення я денного писання привело до створення спеціального методу інтерпретації історичних текстів, який отримав назву герменевтика. Таким чином, знання про створений світ можна одержати тільки надприродним шляхом і ключем до такого пізнання є віра.

В середньовічній філософії необхідно розрізняти буття та су тніть пізнання тієї чи іншої речі починається з відповіді на такі запитання:

1/ Чи є річ?

2/ Що вона собою являє? Яка вона?

3/ Для чого вона існує?

Відповідь на перше запитання дає можливість з'ясувати існування речі. Відповівши на решту запитань, можна з'ясувати сутність речі. Цю проблему в середньовічній філософії розглядає Боецій. Згідно з його поглядами буття і сутність сходяться тільки в богові. Що ж стосується створеннях речей, то вони складні і буття та сутність в них не ототожнюється. Щоб та чи інша сутність одержала своє існування, вона повинна бути створена богом.

Проблема людини. На питання, що таке людина, середньовічні філософи давали різні відповіді: одна з них - це біблейське визначення сутності людини як "образу і подоби божої, існували й інші визначення: людина - це розумна тварина. Виходячи з цього, філософи середньовіччя ставили таке запитання: який початок переважає в людині - розумний чи тваринний?

Головною особливістю у вирішенні цього питання є подвійна оцінка людини. З одного боку, людина створена за "образом і подобою" божою і є царем природи. А цареві необхідні дві речі; по-перше, свобода та незалежність від зовнішнього впливу; по-друге, щоб було над ким царювати. І бог наділяє людину розумом, незалежною волею і здатністю міркувати та розрізняти добро і зло. Це і є сутність людини, образ божий в ній. А для того щоб людина була царем у світі, що складається із тілесних речей та істот, бог дає їй тіло і душу, як ознаку зв'язку з природою, над якою він царює.

Як бачимо, в середньовічній філософії людина не є органічною часточкою космосу - вона неначебто вирвана із космічного природного життя і поставлена над ним. Вона вища від космосу і повинна бути царем природи, але через своє гріхопадіння, яке властиве їй, людина не володіє собою і повністю залежить від милосердя бога. Двоїстість становища людини - найважливіша риса .середньовічної антропології. Але слід зазначити, що людина середньовічного суспільства є насамперед духовна. Вона усвідомлює себе не просто "греком", "громадянином", "рабом", а насамперед одухотвореною /такою, що має душу/ істотою.

Феодальна епоха - це не тільки "темні віки" у поступальному рухові людської цивілізації. Феодальні виробничі відносини забезпечують людині значно ширші можливості для активного впливу на навколишнє буття, зростання ролі духовного моменту порівняно з античними, 3вязки, що включають індивіда у священні спільності, а такою є насамперед церква, мають винятково духовний .характер.

Номіналізм і реалізм

Виходячи з такого розуміння діалектики і взагалі філософії, Ансельм Кентерберійський формує своє знамените "онтологічне доведення" буття ога. Бог, за Ансеьмом, існує, оскільки існує поняття найвищої, максимально досконалої істоти. Подібне "доведення" могло набути рис переконливості лише в рамках тієї мислительської традиції, що бере свій початок від Платона і Августина — уявлення про об’єктивне існування загальних понять ("універсалій", як їх називали у середні віки). Така позиція в конкретній формі, що її надибуємо в Ансельма Кентерьерійського, дістала назву реалізму, оскільки вона визнавали реальним існування "універсалій".

На противагу реалізму компьєнський кононік Росцелін (бл. 1050-1120) висунув позицію номіналізму, згідно з якою "універсалії" є лише "імена" (лат. Номіна, звідки й назва "номіналізм"). Справді реальним є лише одиничні, індивідуальні речі. Полеміка між "реалістами" і "номіналістами" розтяглася на всю подальшу історію середньовічної філософії. Ця полеміка почалася, здавалося б, із суто теологічного питання про сутність "реальності" Святої Трійці та її "іпостасей". Реалізм настоював на реальності саме "єдності" Триєдиного Бога. Номіналізм справді реальності саме "єдності" Триєдиного Бога. Номіналізм справді реальними вважав "лики" (іпостасі) Трійці (Отця, Сина, Святого Духа). Згодом полеміка набула суто філософського характеру — про статус реальності категорій загального і одиничного.

Реалісти, говорячи про єдність "Божественної Трійці", обстоювали, по суті, традиційно об’єктивну — ідеалістичну тезу про незалежність від матеріального — чуттєвого світу існування ідеального (загальних понять "універсалій"), тим самим даючи останньому статусу єдино справжньої реальності. Що ж до номіналістів, то вони, твердячи про реальність саме іпостасій Трійці, по суті, відстоювали реальне існування одиничного, індивідуальних окремих речей і явищ, пов’язуючи тим самим справді реальне існування з чуттєво-конкретним існуванням конкретних речей.

Полеміка між реалістами і номіналістами впродовж подальшої історії середньовічної філософії приводила то до різкого розмежування її учасників, то набувала таких більш прихованих ("стертих") форм, як так званих "концептуалізм". Позиції останнього поділяв П’єр Абеляр (1079-1142) — видатний мислитель середньовіччя. Найвідомішою рисою Абелярової позиції було звернення до розуму, як провідного інструменту і критерію в пошуках істини. Один із провідних принципів середньовічної філософії — підпорядкування розуму вірі — починаючи з VI – VII ст. Не так жорстко (як, скажімо, в часи Тертуліана) проводився у філософських дослідження.

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-12-12; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.215.77.193 (0.006 с.)