Кафедра інформаційні системи і технології

ФАКУЛЬТЕТ TРАНСПОРТНИХ ТА ІНФОРМАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ

КАФЕДРА ІНФОРМАЦІЙНІ СИСТЕМИ І ТЕХНОЛОГІЇ

 

 

Конспект лекцій

З дисципліни «Управління інформаційними ресурсами»

 

Викладач: ст. викладач Москвичова Г.Г.

 

 

Київ 2014

1 Модуль 1. Основні складові інформаційних технологій

ЗМ1. Введення у дисципліну. Основні поняття та визначення

Інформаційні ресурси. Основні поняття та визначення

Поняття інформації

Інформація (lat. Informatio) – знання, відомості, обізнаність. Це відомості про навколишній світ, його процеси та явища, які сприймаються людиною чи спеціальним пристроєм в різні способи за допомогою умовних сигналів, технічних засобів тощо.

Інформація – це поняття, що пов'язано з об'єктивною властивістю матеріальних об'єктів і явищ (процесів) породжувати різноманіття станів, які за допомогою взаємодії (фундаментальні взаємодії) передаються до інших об'єктів та відображаються в їх структурі. (В.М. Глушков, М.М. Амосов «Енциклопедія кібернетики», Київ. 1975 р..)

Поняття інформації є багатозначним, тому розглядають різні тлумачення:

· В «кібернетичному» розумінні поняття інформації широко використовується в системі керуючого сигналу, який передається по лініях зв’язку.

· У «філософському» розумінні інформація тісно пов’язана з такими поняттями як взаємодія, відображення.

· В «ймовірному» розумінні під інформацією розуміють відомості про об'єкти та явища навколишнього середовища, їх параметри, властивості і стан, які зменшують наявну ступінь невизначеності та неповноти знань.

· В «звичайному» розумінні, слово інформація застосовується як синонім інтуїтивно зрозумілих слів: відомості, значення, повідомлення, обізнаність.

o Для людини це відомості, знання, повідомлення, які людина сприймає з навколишнього світу за допомогою органів чуття (зору, слуху, смаку, нюху, дотику).

o Стосовно комп’ютерної обробки під інформацією розуміють певну послідовність символів (цифр, букв, звуків), що мають зміст і надані до/з комп’ютера у зрозумілому вигляді.

В природі інформація існує в різних формах:

Людська мова. Тексти, числа. Світлові чи звукові сигнали. Електричні чи нервові імпульси.

Жести, міміка. Запахи чи смакові відчуття. Генетична спадковість Інші форми.

Класифікація за формою представлення

· Неперервна інформація. Величина, яка характеризує неперервний у часі процес.

· Дискретна інформація. Послідовність символів, яка характеризує перервну змінну величину.

Властивості інформації

· Об'єктивність. Не залежить від обставин чи чиєїсь думки.

· Достовірність. Відбиває справжній стан справ.

· Повнота. Має достатньо відомостей для розуміння і прийняття рішення.

· Актуальність. Є важливою при роботі в постійно змінних умовах.

· Цінність (корисність, значущість). Забезпечує вирішення поставленого завдання, потрібна для того, щоб приймати правильні рішення.

· Зрозумілість (ясність). Виражена мовою, яка є доступною для сприйняття.

Інформаційні ресурси

 

Інформаційні ресурси – це ідеї людства та вказівки по їх реалізації. Це – книги, статті, різноманітна документація, інструкції тощо.

Носії інформації

Це середовище або фізичне тіло для передачі, зберігання і відтворення інформації: електричні, світлові, теплові, звукові, радіо сигнали, магнітні й лазерні диски, друковані видання, фотографії тощо.

Інформаційні процеси

Це процеси, які пов'язані з отриманням, зберіганням, обробкою та передачею інформації, в ході яких змінюється зміст інформації або форма її подання.

Для забезпечення інформаційного процесу необхідне джерело інформації, канал зв'язку і споживач інформації. Джерело передає (надсилає) інформацію, а приймач її отримує (сприймає). Інформація передається від джерела до приймача за допомогою сигналу (коду). Зміна сигналу дозволяє отримати інформацію.

Рис. 1.1. Основні об’єкти інформаційного процесу

Отже, інформаційний процес – це сукупність відомостей, які сприймають з навколишнього середовища (вхідна інформація), обробляються і/або зберігаються всередині певної системи (внутрішня інформація) та видаються до навколишнього середовища (вихідна інформація).

Інформаційна система

Інформаційна система – це взаємозв’язана сукупність засобів, методів і персоналу, що використовується для збереження, обробки та видачі інформації з метою вирішення конкретного завдання.

Основною ланкою інформаційної системи є комп’ютер або ЕОМ (Електронна Обчислювальна Машина).

Дані

Складовою частиною інформації є дані, які під час інформаційного процесу перетворюються з одного виду в інший за допомогою методів.

Основні операції над даними

· Збір даних. Накопичення інформації з метою забезпечення достатньої повноти для прийняття рішень.

· Формалізація даних. Приведення даних, що надходять з різних джерел, до однакової форми, щоб зробити їх сумірними і підвищити рівень доступності.

· Фільтрація даних. Відсіювання «зайвих» даних, які не є важливими для прийняття рішень. Після фільтрації достовірність і адекватність даних повинні зростати.

· Сортування даних. Впорядкування даних за заданою ознакою з метою зручності використання та підвищення доступності інформації.

· Архівація даних. Організація збереження даних в зручній та легкодоступній формі. Це потрібно для зниження економічних витрат на зберігання даних і підвищує загальну надійність інформаційного процесу в цілому.

· Захист даних. Комплекс заходів, що скеровані на запобігання втрат, відтворення та модифікації даних.

· Транспортування даних. Прийом та передача даних між віддаленими учасниками інформаційного процесу.

· Перетворення даних. Переведення даних з однієї форми в іншу або з однієї структури в іншу.

Робота з інформацією є доволі місткою, тому її прагнуть автоматизувати.

Інформаційні технології

Слово «технологія» є грецького походження від двох складових: «logos» - поняття, вчення, «techne» - мистецтво, майстерність, уміння, процес. Під процесом потрібно розуміти певну сукупність дій, які скеровані на досягнення поставленої мети. Процес повинен визначатися вибраною стратегією і реалізуватися за допомогою сукупності різних засобів і методів.

Під технологією матеріального виробництва розуміють процес, який визначається сукупністю засобів і методів обробки, виготовлення, зміни стану, властивостей, форми сировини або матеріалу. Технологія змінює якість або первинний стан матерії з метою отримання матеріального продукту (рис. 1.2).

Рис 1.2. Технології переробки матеріальних ресурсів

Метою технології матеріального виробництва є випуск продукції, що задовольняє потребам людини або системи.

Інформація є одним з найцінніших ресурсів суспільства поруч з традиційними матеріальними видами ресурсів, як нафта, метал, корисні копалини тощо, тому, процес переробки інформації, подібно до процесів переробки матеріальних ресурсів можна сприймати як технологію. Інформаційна технологія передбачає вміння грамотно працювати з інформацією і обчислювальною технікою.

Інформаційна технологія – процес, що використовує сукупність засобів і методів збору, отримання, накопичення, зберігання, обробки, аналізу і передачі даних (первинної інформації) в організаційній структурі з використанням засобів обчислювальної техніки для отримання інформації нової якості про стан об'єкта, процесу або явища (інформаційного продукту) (рис. 1.3).

Рис 1.3. Технологія переробки інформаційних ресурсів

 

Метою інформаційної технології є виробництво інформації для її аналізу та прийняття рішення для виконання певної дії.

Якщо застосовувати різні технології до одного матеріального ресурсу, можна отримати різні вироби, продукти. Це буде справедливим і для технології переробки інформації.

Глобалізація ІТ

На сьогодні споживачем інформації може бути будь-яка людина або фірма. Тому, можливості інформаційного ринку є безмежними, хоча і існує досить жорстка конкуренція між основними виробниками. До традиційно сильних виробників, таких як США, Японія, Франція, Великобританія і ФРН наближаються компанії Австралії, Південної Кореї, Тайваню, Сінгапуру тощо. Однією з головних причин інтенсифікації світової конкуренції є поширення попиту на конкретні види ІТ в світовому масштабі. Можна сказати, що, незважаючи на відмінність ринків, продукція, що користується попитом в Америці є аналогічною до продукції, на яку існує попит в Японії і Європі.

Цей процес обумовлює наявність основних чинників:

· Різний рівень знань в області ІТ, що визначає темпи її поширення, які варіюють в широких межах в залежності від сфери застосування і від особливостей країни.

· Співвідношення «вартість – ефективність» ІТ.

· Урядова підтримка.

· Стандартизація.

· Порівняльні переваги співіснуючих і взаємозамінних технологій.

ЗМ10. Технології мережі.

 

Тема: Комп’ютерні мережі. Локальна мережа. Протоколи. Спільне використання файлів, папок, принтерів, доступ до Інтернету. Глобальна мережа. Призначення та структура Інтернету.

Сервер та клієнт

Сервер - комп'ютер (або спеціальне комп'ютерне обладнання), виділений та / або спеціалізований для виконання певних сервісних функцій (приймає запити від робочих станцій). Web-сервер – це сервер, орiєнтований на виконання спецiальних задач взаємодiї з мережею Internet. Вiн надає робочим станцiям максимально можливий набiр послуг мiжмережевої взаємодiї. По складу обладнання сервери мало чим вiдрiзняються вiд робочих станцiй, однак до самого обладнання iснують бiльш високi вимоги. Це зв’язано з тим, що файловий сервер повинен достатньо швидко обробляти велику кiлькiсть запитiв вiд всiх робочих станцiй. Для забезпечення потрiбної продуктивностi сервери оснащуються високопродуктивними процесорами, наприклад Pentium II з тактовою частотою 233 Мгц i вище. Можливе використання систем з кiлькома процесорами одночасно.
З метою пiдвищення продуктивностi в серверах широко використовується кеш-пам’ять. Ця надшвидкодiюча пам’ять призначена для тимчасового зберiгання команд i даних, до яких вiдбувається найчастiше звертання.

Клієнт - апаратний або програмний компонент обчислювальної системи, який посилає запити сервера.

Віддалене керування ПК

При віддаленому керуванні іншим комп’ютером мережі користувач зі свого комп’ютера може керувати роботою віддаленого комп’ютера. При цьому створюється ілюзія, що клавіатура, миша, дисплей користувача безпосередньо підключені до віддаленого комп’ютера. Всі введені користувачем команди передаються на віддалений комп’ютер і виконуються на ньому. Воно дозволено тільки з дозволу користувача, також необ-хідно вказати ім’я комп’ютера і пароль. Таке керування дозволяє використовувати ресурси віддаленого комп’ютера.

 

Протоколи. Адресація.

На кожному рiвнi iєрархiї Internet мережа, що входить у її склад, сама вiдповiдає за те, щоб усе було нормально у своєму оточеннi. З погляду адресацiї це означає, що будь-яка органiзацiя, що залучена до неї, веде базу даних своїх комп'ютерних мереж. Унiкальнi номери, що використовуються для iдентифiкацiї комп'ютерiв, залучених у Internet, називаються IP- адресами. IP- адреса складається з 4 номерiв. Вони вiддiленi один вiд одного крапкками. 192.33.33. 22 - це IP - адреса, така ж, як i 155. 66.77.1 Крайнє лiве число позначає номер великої мережi, числа, що стоять справа, означають бiльш дрiбнi дiлянки мереж i так далi, поки не дiйдемо до конкретного комп'ютера. З такими адресами iснує багато проблем. Вони дуже довгi i важко запам'ятовуються. Щоб полегшити розумiння адрес, почали використовувати спецiальнi назви (iмена, наприклад, cii.sumy.ua). Таке iм'я називається доменним. З такими адресами легше працювати, тому що доменнi iмена мають постiйну структуру, дивлячись на яку можна легко зрозумiти, якiй органiзацiї належить iм'я. Коли набирається iм'я, маршрутизатори, що опрацьовують потiк даних мережi, ставлять на мiсце вiдповiднi цифри IP-адреси.
Система доменних iмен (DNS), що характеризує комп'ютери i заснування, у яких вони розмiщенi, упорядкована дзеркально щодо цифрової IP-адресацiї. Якщо в IP-адресi найбiльша загальна частина зазначена злiва, то в доменних iменах вона розмiщена справа.

Пересилання інформації в мережі здійснюється за принципом „запит - відповідь". За допомогою одного комп'ютера - клієнта - формують запит і звертаються до іншого комп'ютера - серверу - за потрібною інформацією. Запит містить адресу комп'ютера, на якому знаходиться потрібна інформація (її називають ресурсом), тобто шлях до ресурсу та адресу клієнта. Колись комп'ютерів, під'єднаних до Інтернет, було небагато, і кожний з них мав своє ім'я. в мережі. Ці імена записувались у спеціальні файли, які постійно розсилала серверам організація InterNIC (Network Information Center).

Коли кількість комп'ютерів досягла певної критичної межі, робота з такими файлами ускладнилася. Тому Інтернет вирішили умовно поділити на зони. Кожному комп'ютеру надали номер, який складається з чотирьох чисел, кожне з яких менше ніж 256. Числа розмежовані крапками. Такі адреси називаються IP-адресами. Ось приклади адрес:

124.178.65.12; 193.131.45.112; 193.101.48.96.29.

Кожна така адреса складається з двох частин. До першої частини можуть належати від одного до трьох чисел зліва. Ця частина визначає адресу мережі, до якої входить комп'ютер, і називається ідентифікатором мережі. До другої частини входить інша група чисел адреси. Вони визначають у певний проміжок часу конкретний комп'ютер у мережі і називаються ідентифікатором вузла.

Для адміністрування (керування) мережею така система адресації зручна, а ось для користувачів - ні. Не зручно постійно пам'ятати набори цифр, їх можна легко переплутати, крім того, вони можуть змінюватися. Тому поряд з IP-адресацією була введена інша система імен — доменна система. Вона дає змогу поставити у відповідність IP-адресі деяке ім'я, зручне користувачам. Для цього мережу умовно поділили на так звані домени (тематичні частини). Домени побудували так, щоб за назвами можна було визначити їхнє призначення, належність, форми обслуговування та фінансування. Так, спочатку в СІЛА були створені шість доменів:

com - комерційні компанії, net - провайдери, edu - освітні організації, mil - військові організації, gov - державні організації, org - суспільні організації.

Домен com призначений для обслуговування різноманітних комерційних організації, edu — для Міністерства освіти США, a mil - для військового комплексу.

На противагу IP-адресам, доменні адреси читають справа наліво. Доменне ім'я в числове можна перевести за допомогою спеціальної програми ping.

Інтернет складається з тисячі різних мереж, кожна з яких може працювати за своїми правилами, використовувати різноманітні протоколи та системи адресацій. Для обміну інформацією між такими мережами служать спеціальні служби.

В сучасних умовах бібліотеки мають здійснювати не лише збір та обробку друкованих видань, а й архівування інформаційних ресурсів Інтернет.

Послуги мережі Інтернет забезпечують різні мережеві підсистеми з метою використання поширення певної інформації заданим способом. Робота підсистем здійснються шляхом видачі відповідей на запити програм-клієнтів.

З кожною мережевою послугою асоціюється певний протокол.

Протокол — це набір правил, згідно яких відбувається взаємодія компонентів мережі. Інтернет в цілому використовує протокол ТСР/ІР. Залежно від того, які саме компоненти мережі використовуються, визначаються різні рівні взаємодії, кожен з яких використовує свій протокол, що є надбудовою над протоколами більш низького рівня. Зокрема, в Інтернет часто говорять про протоколи мережевих послуг (НТТР, FТР, SМРТ, РОРЗ, ІМАР тощо), що використовуються при передачі інформації різних видів.

Internet є сукупнiстю мереж, що пiдтримують обмiн iнформацiєю на основi протоколiв TCP/IP. Iснує двi важливi характеристики, що їх об'єднують:

1. усi мережi згоднi використовувати єдинi умовнi позначення, щоб вирiшити, яким чином данi будуть перемiщенi i як будуть обробленi помилки;

2. усi мережi в системi Internet мають загальний засiб адресацiї повiдомлень i спецiальної iдентифiкацiї комп'ютерiв, що знаходяться в системi Internet.

TCP (Transfer Control Protocol) - протокол управління пересиланням даних. Він визначає правила розбиття інформації на пакети певного розміру та формату, їх доставки до адресата певними маршрутами й об'єднання пакетів в єдине ціле,

IP (Internet Protocol) - протокол міжмережевої взаємодії. Він дає можливість коректно пересилати інформацію між комп'ютерами, які мають різну архітектуру та різні операційні системи.

HTTP (Hyper Text Transfer Protocol) - протокол служби WWW. Це протокол пересилання і відображення гіпертексту, тобто Web-сторінок. Він дає змогу за допомогою спеціальних програм - броузерів - отримувати і переглядати Web-сторінки.

З розвитком мобільного зв'язку значно зросла роль електронних повідомлень. Протокол WAP надає доступ до сервісів Інтернет користувачам мобільних телефонів, пейджерів, електронних органайзерів, що використовують різні стандарти зв'язку.

Комп'ютери, які називають шлюзами, встановлюють на виході кожної мережі. Шлюзи перекладають внутрішні мережні адреси комп'ютерів в адреси Інтернет.

Висновок. Кожний комп'ютер, під’єднаний до Інтернет, має свою адресу. Існує два способи написання адрес: текстово-доменний (domain) і числовий (IP адреси), між якими є однозначна відповідність.

 

Служби Інтернету.

Сервіси (служби) Інтернет. Під час пересилання інформації у мережі один комп'ютер робить запит (комп'ютер-клієнт), а інший - надає відповідь (комп'ютер-сервер). Такі комп'ютери відрізняються між собою, зокрема, встановленим програмним забезпеченням. Програми, які здійснюють запит, називають клієнтами, а які опрацьовують запит і надають відповідь - серверами. Між цими програмами має бути однозначна відповідність, вони повинні розуміти одна одну. Пара програм - для клієнта - та сервера - утворюють службу Інтернет.

Існують універсальні та спеціалізовані служби Інтернет. Спеціалізовані служби доступні вузькому колу користувачів і спеціалістів. Універсальні служби може використовувати кожний. Основне програмне забезпечення для роботи з універсальними службами входить до комплекту операційних систем. До основних служб належать:

• WWW або WEB-служба;

• електронна пошта (e-mail);

• служба новин UseNet;

• служба пересилання файлів між комп'ютерами FTP;

• служба Gopher;

• служба Telnet;

• служба WAP.

Служба WWW (World Wide Web або WEB-служба) вважається найбільш популярною. Це система відображення та обміну інформацією. Вона надає доступ майже до всіх видів ресурсів мережі.

Електронна пошта (e-mail) дає змогу користувачам обмінюватись листами-повідомленнями. Одночасно з текстовими повідомленнями можна передавати файли в різних форматах: графіку, звук тощо.

Службу UseNet називають службою новин або телеконференцією. Принципи роботи служби новин схожі до роботи електронної пошти, однак у UseNet повідомлення направляються не конкретній людині, а так, щоб їх міг отримати кожний, хто виконає підписку на ті чи інші новини.

Служба FTP призначена для пересилання файлів між комп'ютерами. Ця служба дає змогу швидко та якісно пересилати файли великих розмірів, зокрема, програми, звукові та відео файли т а ін.

Служба Gopher дає змогу шукати, отримувати та відображати потрібну інформацію у текстовому форматі. Це давня служба і сьогодні вона майже не розвивається.

Службу Telnet використовують для віддаленого доступу до ресурсів інших комп'ютерів.

Останнім часом популярними стали нові служби Інтернет: інтерактивний чат, аудіо- і відео конференції, де користувачі можуть спілкуватися в режимі реального часу тощо.

Великою популярністю в мережі Internet користуються такі послуги:

· e-mail (електронна пошта) — забезпечує передачу кореспонденції, яка подана в елек­тронному вигляді;

· usenet (телеконференції) — дозволяють обмінюватися інформацією деякій кількості зацікавлених осіб, для цього виділяється спеціальна ділянка пам'яті на машині-сервері, яка обслуговує телеконференцію;

· FТР (File Transfer Protocol) — служба передачі файлів на основі FТР-протоколу;

· IRC (Internet Relay Chat) — групові дискусії, які забезпечують обмін текстовими повідомленнями в режимі реального часу;

· WWW (World Wide Web — «всесвітня павутина») — служба, яка дозволяє передава­ти мультимедійні документи (Web-сторінки), зв'язані між собою системою гіпертекстових посилок. Гіпертекстова посилка — це виділений фрагмент тексту, який містить посилки на інші документи. При активізації гіпертекстових фрагментів здійснюється перехід до документів, на які вони вказували.

Електронна пошта — це система обміну інформацією в електронному вигляді телекомуні­каційними засобами Інтернету. На сервері, до якого здійснюється підключення, формується (від­кривається) поштова скринька (папка на жорсткому диску), яка має свою адресу. Усі повідомлення, які пересилаються на цю адресу іншими особами, накопичуються в поштовій скриньці. Після фізичного з'єднання з поштовим сервером отриману кореспонденцію можна перетягнути. Для читання електронної пошти, відправлення електронних листів, їх пере-направлення, вилучення тощо служать в операційних системах типу Windows спеціальні про­грами: Internet Mail — в системі Windows 95, Outlook Express — в Windows 98, Windows 2000 та Windows NT. За допомогою цих програм можна відкрити папку Входящие — для читання отри­маних листів, папку Исходящие — для перегляду відправлених листів.

Листи електронної, як і звичайні листи, містять службову інформацію, де вказується адре­са одержувача, адреса відправника, тема повідомлення. Основний текст листа (який формується засобами програм електронної пошти або іншими засобами із відповідним способом кодування) може містити додатки у вигляді окремих файлів із графічними зображеннями, звуковими фраг­ментами, мелодіями, форматованими текстами, програмами. Ці додатки разом із основними тек­стом формують своєрідну посилку, і кодуються як текстові повідомлення незалежно від форма­ту. При отриманні листа разом із додатками існує небезпека отримання вірусів або макровірусів.

Головними перевагами електронної пошти є дешевизна та оперативність. Доставка повід­омлення в довільну точку світу займе лише декілька годин. Користуючись електронною поштою, слід дотримуватись мережевого етикету. Посилати електронні листи можна і незнайомим людям. але за умови, що їхня адреса була опублікована чи іншим офіційним способом вам передана. Ви­користання електронної пошти з метою розсилання реклами є грубим порушенням. Адресу таких порушників легко встановити, оскільки вона фіксується на серверах, які були задіяні для переда­чі повідомлень. До незнайомих людей можна звертатись лише із проханнями дати професійну консультацію, із ввічливими пропозиціями, не вимагаючи обов'язкової відповіді. Адресат, до якого було здійснено звертання, якщо буде мати можливість і вважатиме це за потрібне, дасть відповідь. Звертаючись до незнайомих людей, не можна вимагати відповіді іншими засобами зв'язку, відмінними від електронної пошти. У тексті електронних листів не можна робити виді­лення великими літерами, бо це буде розглядатися як своєрідний крик і свідчитиме про неграмо­тність відправника листа.

 

ВИМОГИ ДО WEB-БРАУЗЕРІВ

· від кінцевих користувачів:

o перегляд різноманітної інформації та "активного вмісту";

o персоналізація роботи і налаштування представлення інформації;

o комунікації з іншими користувачами за допомогою засобів електронної та мовної пошти;

· від адміністраторів, що керують локальними мережами з використанням технологій Інтранет:

o простий та недорогий перевід настільних систем на клієнтське програмне забезпечення для роботи в інтрамережі;

o скорочення вартості підтримки настільних персональних комп'ютерів, що підключені до мережі;

o підвищення продуктивності роботи кінцевих користувачів локальних мереж;

· від Web-дизайнерів та авторів документів Інтернет, які хочуть отримати відкриту платформу, з використанням прийнятих стандартів, для створення активного "наповнення" Web і розробки Web-сторінок наступного покоління:

o широкого спектру мов сценаріїв і програмування для створення вмісту Web та їх підтримку;

o різних видів активних об'єктів Java, елементів керування ActiveX і розширень HTML, мультимедіа і інтегрованих модулів (plug-in);

o відкритої і розширеної архітектури, яка дозволяє додавання і інтеграцію нових технологій і можливостей перегляду інформації;

Найпопулярнішими Web-браузерами в ОС Windows є Internet Explorer, Opera та Mozilla Firefox.

 

ФАКУЛЬТЕТ TРАНСПОРТНИХ ТА ІНФОРМАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ

КАФЕДРА ІНФОРМАЦІЙНІ СИСТЕМИ І ТЕХНОЛОГІЇ

 

 

Конспект лекцій

З дисципліни «Управління інформаційними ресурсами»

 

Викладач: ст. викладач Москвичова Г.Г.

 

 

Київ 2014

1 Модуль 1. Основні складові інформаційних технологій