Надання допомоги при кровотечах

Кровотеча – це витікання крові з кровоносних судин внаслідок порушення цілісності їх стінки. Кровотечі поділяють на внутрішні та зовнішні. Інтенсивність кровотеч залежить від площі та глибини рани (кількості ушкоджених судин), характеру ушкоджень, виду судини, що кровоточить. Організм дорослої людини без негативних наслідків переносить одноразову втрату 400…500 мл крові. Втрата 800…1000 мл крові вже є небезпечною, а втрата більш ніж 1 літра крові, як правило, загрожує життю людини. Залежно від виду ушкодженої судини розрізняють артеріальні, венозні та капілярні кровотечі.

Під час капілярної кровотечі кров сочиться по всій рані, витікаючи повільно по краплинах. Під час венозної кровотечі кров має темно-червоний колір і витікає з рани повільно, рівномірним струменем. Найбільш небезпечною для життя потерпілого є артеріальна кровотеча, коли з рани під великим тиском витікає яскраво червона кров. Капілярна кровотеча, що виникає при незначних і неглибоких пораненнях, найчастіше припиняється самостійно завдяки властивості крові зсідатися, її можна легко спинити, наклавши на рану стерильну марлеву пов'язку.

При венозній кровотечі поранену кінцівку (руку чи ногу) необхідно відразу підняти. При невеликих кровотечах цього іноді достатньо, оскільки рана закупорюється утвореним згустком крові. Якщо цього недостатньо, то рану обробляють 3 % перекисом водню, а шкіру навколо неї – спиртовим розчином йоду, потім на ушкоджене місце накладають тиснучу пов'язку. При бинтуванні руки чи ноги виток бинта повинен іти знизу догори – від пальців до тулуба.

Кровотеча з великої артеріальної судини може призвести до смерті вже через декілька хвилин, тому що швидка втрата крові знекровлює життєво важливі органи. Тому будь-яку кровотечу слід швидко і надійно зупиняти. Для швидкої зупинки артеріальної кровотечі можна притиснути пальцями до кістки артерію, якою кров надходить до рани, вище місця ушкодження. На рис. 1 вказані найбільш ефективні місця пальцьового притискання артерій при кровотечі, а в табл. 2.6, дод. 2 – методика пальцьового притискання артерії при кровотечі.

Рис. 1. Місця пальцьового притискання артерій при кровотечі:

1 – скронева; 2 – лицьова; 3 – сонна; 4 – підключична; 5 – пахвова;

6 – плечова; 7 – променева; 8 – стегнова; 9 – підколінна.

Кровотечу кінцівки можна спинити шляхом згинання її у суглобі вище місця ушкодження, якщо немає перелому цієї кінцівки (рис. 2). У потерпілого звільняють від одягу ушкоджену кінцівку та якомога сильніше згинають у суглобі, попередньо поклавши в заглиблення, що утворилося, згорток будь-якої тканини. Таким чином перетискається артерія, якою до рани надходить кров. Зігнуту кінцівку в такому положенні прибинтовують до тулуба.

Рис. 2. Тимчасова зупинка кровотечі шляхом згинання кінцівки

При сильній кровотечі на ушкоджену кінцівку накладають джгут або закрутку (типові місця накладання при кровотечі із артерій подано на рис. 3, методики – в табл. 2.7, 2.8, дод. 2). Накладаються вони в теплу пору року на термін не більше 60…120 хв, в холодну – на 30…60 хв. Якщо час встановлений для накладання джгута закінчився, його необхідно зняти на 10…15 хв, а у випадку відновлення кровотечі накласти знову, вище місця попереднього накладання.

Рис. 3. Типові місця накладання джгута, закрутки та тиснучої пов’язки при кровотечі з артерій:

1 – стопи; 2 – гомілки та колінного суглобу; 3 – передпліччя і ліктьового суглобу; 4 – плеча; 5 – кисті; 6 – стегна; 7 – шиї.

Накладання пов’язок

Пов’язка – це перев’язувальний матеріал, найбільш зручним способом закріплений на поверхні тіла. Найчастіше пов’язку накладають з метою закривання та попередження інфікування рани і зупинки кровотечі. Пов’язка складається з двох частин: перев’язувального матеріалу (стерильна марля або змочена в антисептичних розчинах, мазях тощо), що безпосередньо накладається на рану і фіксувальної частини, яка утримує перев’язувальний матеріал на поверхні тіла. В залежності від мети, з якою накладають пов’язку, розрізняють: захисні пов’язки, котрі захищають рани від висихання, забруднення і механічного подразнення; тиснучі пов’язки, що постійно тиснуть на будь-яку ділянку тіла (частіше застосовуються для зупинки кровотечі); іммобілізуючі пов’язки, які забезпечують необхідну нерухомість пошкодженої частини тіла; пов’язки для витягування, що здійснюють постійне витягування певної ділянки тіла; оклюзивні (герметичні) пов’язки, які герметично закривають порожнину тіла; коригуючі, котрі виправляють неправильне положення якої-небудь ділянки тіла.

За властивостями використаного перев’язувального матеріалу пов’язки поділяються на м’які та тверді. До м’яких належать пов’язки, накладені за допомогою марлевого, еластичного, сітчасто-трубчастого бинтів, бавовняної тканини. Для твердих пов’язок (шини) використовують дерево, метал або матеріал, який має здібність тверднути: гіпс, спеціальні пластмаси, крохмаль.

У залежності від того, як фіксується перев’язувальний матеріал на тілі, розрізняють клейові, косинкові, пращевидні, контурні та бинтові пов’язки. Методика накладання пов’язок наведена в табл. 2.9, дод. 2.

Транспортна іммобілізація

При переломах кісток, значних пораненнях кінцівок тощо необхідно забезпечувати нерухомість травмованої ділянки тіла шляхом накладання пов’язки, яка робить нерухомою або всю кінцівку, або певні її частини (іммобілізація). Вказане досягається завдяки шинним пов’язкам. Останні звичайно накладаються при нещасних випадках для тимчасової іммобілізації кінцівки, особливо при транспортуванні постраждалого. Кожна шинна пов’язка складається з твердої основи (шини), м’якої підкладки та бинта. Як м’яку підкладку використовують вату, одяг постраждалого тощо. Підкладка заповнює проміжки між шиною і тілом постраждалого. Без неї шина тисне на ділянки тіла та досить швидко викликає пролежні симптоми. Тільки як виняток, коли немає ніякого матеріалу, а шину накласти необхідно, допускається накладання шини без підкладки. Шини можуть бути стандартні (рис. 4а) та виготовлені з підручних матеріалів (рис. 4б).

Стандартні шини виготовляють з міцного гнучкого металу або з дерева. Великого поширення в медичній практиці набули дротяні шини. Випускають їх різних розмірів і внаслідок гнучкості матеріалу, з якого вони виготовлені, їм можна придати форму відповідної кінцівки. Дерев’яні шини виробляють з фанери та тонких дощок.

а б

Рис. 4. а) стандартні шини; б) імпровізовані (підручні)

Імпровізовані шини виготовляють на місці надання першої допомоги з підручного матеріалу або предметів домашнього вжитку (дошка, жердина, шматок фанери, дріт, жмуток соломи, ручка від лопати тощо).

Для накладання транспортувальної шини і попередження ускладнень необхідно дотримуватися таких правил:

• накладати шину безпосередньо на місці події;

• знімати одяг, взуття з постраждалого забороняється, бо це не тільки може спричинити біль, а й призвести до додаткового травмування;

• не накладати шину безпосередньо на оголене тіло, треба підкласти під неї м’який матеріал (вату, рушник, одяг постраждалого тощо);

• перед накладанням шини обережно і ретельно оглянути місце ушкодження, при наявності кровотечі – зупинити її, накласти асептичну пов’язку і зробити ін’єкцію знеболювального засобу;

• перед накладанням шини кінцівці необхідно надати фізіологічне положення (за можливостю);

• шина повинна надійно іммобілізувати хоча б два сусідні суглоби за місцем пошкодження (вище і нижче місця пошкодження), а при переломах плеча і стегна – три суглоби (див. табл. 2.10, дод. 2). Шину треба ретельно прибинтувати до ушкодженої кінцівки і слідкувати, щоб шина не стискала кровоносні судини та нерви.

• перед накладанням шини її форму необхідно змоделювати; моделювання виконується або на здоровій кінцівці постраждалого, або на власній;

• шина повинна відповідати довжині кінцівки, не бути надто довгою чи короткою;

• при перекладанні постраждалого з шиною на ноші, ушкоджену кінцівку або частину тіла необхідно обережно підтримувати.

Неправильно накладена шина може призвести до тяжких ускладнень (шок, додаткове зміщення уламків тощо).