Вихідні дані для розробки сівозміни

Зміст

Вступ………………………………………………………………………………………..
1. Вихідні дані для розробки сівозміни…………………………………………………...
1.1. Загальні відомості про господарство……..….…………………………………
1.2. Кліматичні умови господарства…………………………………………………
1.3. Характеристика грунтів господарства…………………………………………..
1.4. Засміченість полів бригади…………………………………………...………….
1.5. Структура посівних площ та урожайність с.г. культур у бригаді до розробки курсової роботи………………………………………………..............
1.6. Існуючі сівозміни в бригаді……………………………………………..............
2. Проектування та освоєння удосконалених сівозмін…………………………………...
2.1 Структура посівних площ с.г. культур у сівозміні…………………................
2.2. Коротка характеристика та обґрунтування попередників для культур запроектованої польової сівозміни………………………………………………….
2.3. Розробка удосконалених сівозмін……..………………………………………..
2.4.Агротехнічне обґрунтування прийнятих сівозмін……………………..............
2.5. План освоєння сівозміни………………………………………………...............
2.6. Ротаційна таблиця освоєної сівозмін…...……………………………………….
3. Система обробітку грунту та заходи боротьби з бур’янами в сівозміні……………..
3.1. Система обробітку ґрунту………………………………………........................
3.2. Заходи боротьби з бур’янами…………………………………….......................
3.3. Охорона праці та навколишнього середовища при роботі з гербіцидами…………………………………………………………………..………..
4. Господарська та економічна ефективність впроваджуваної сівозміни…….………..
Висновки…………………………………………………………………………...............
Список використаної літератури…………………………………………………............

Вступ

Наука в розвитку сільськогосподарського виробництва має особливо важливе значення. Це зумовлено багатьма причинами і насамперед багатогранністю і складністю процесів, які забезпечують акумуляцію сонячної енергії і перетворення її в органічну речовину – джерело життя.

Сучасне землеробство ґрунтується на даних та досвіді багатьох наук, насамперед біології, хімії, фізики, ґрунтознавства, економіки, кліматології та інших, які, в свою чергу, в застосуванні до агрономії диференціювались і стали її складовими частинами – агрофізика, агрохімія, агроґрунтознавство, агрометеорологія, фізіологія рослин і рослинництво, мікробіологія, селекція, ентомологія, фітопатологія, меліорація та агролісомеліорація. Весь цей комплекс наук є найбільш ефективним при правильному їх проведенні в умовах освоєння науково-обґрунтованих систем землеробства, які повинні забезпечувати високі і стійкі врожаї при одночасному підвищенні родючості ґрунту і створенні сприятливих приземних умов.

Людина почала обробляти землю близько 8–11 тис. років тому.

Землеробство, як відомо з археологічних даних, виникло одночасно із скотарством у мезоліті–неоліті. Під впливом погодних умов різних регіонів формувалися різні види землеробства: стійке – в помірному поясі з родючими ґрунтами, достатньою і стійкою кількістю опадів; нестійке – в умовах нестійкого і недостатнього зволоження; зрошуване – в посушливих районах при поливі; цілорічне – у вологих субтропіках і тропіках з родючими ґрунтами, де за рік одержують 2–3 урожаї культур.

Зараз найбільшими площами сільськогосподарських угідь володіють Китай – 496 млн. га, Австралія – 466, США – 427, Бразилія – 246, Казахстан – 222, Росія – 210, Індія – 181, Аргентина – 169, Монголія – 126, Мексика – 99, Канада – 73 млн. га.

Україна за площею сільськогосподарських угідь (42 млн. га) входить до 12-ти найбільших країн світу, займає вигідне географічне положення, розміщена в досить сприятливих кліматичних умовах, має родючі ґрунти, працьовитих і талановитих людей.

Важливе значення в розвитку землеробства відіграли розвиток засобів обробітку – ручних, плужних, безплужних та інтродукція із стародавніх центрів походження культурних рослин.

На початку третього тисячоліття головним завданням землеробства є одержання максимально можливої біологічної продукції з меншої площі при найменших затратах з метою найкращого задоволення потреб населення в харчуванні та продовженні життя людей. Для вирішення цього завдання є два шляхи: перший – екстенсивний, за якого в землеробство залучають нові площі цілинних земель, намагаючись при цьому одержати продукцію завдяки природній родючості ґрунтів із найменшим використанням людських ресурсів; другий – інтенсивний, за якого прагнуть одержувати постійно зростаючий обсяг продукції на староорних землях завдяки удосконаленому обробітку ґрунту, раціональній структурі посівних площ, застосуванню новітніх технологій, сортів і гібридів, зменшенню втрат при збиранні та зберіганні врожаю за одночасного можливого скорочення оброблюваних земель.

Науково-технічний прогрес у сучасному землеробстві досяг небувалого розвитку і успіхів. Проте існують ще значні потенційні можливості підвищення продуктивності сільськогосподарських угідь. Використовуючи тільки 2 % фотосинтетичної активної радіації (ФАР), в умовах України протягом вегетаційного періоду можна щорічно отримувати до 130 ц сухої маси органічної речовини з 1 га. Ці показники урожайності не є метою, вони можуть бути збільшеними, оскільки коефіцієнт використання фотосинтетичної активної радіації можна підвищити. Системи землеробства у вирішенні такого важливого завдання мають вирішальне значення.

Історично система землеробства, культура поля, урожайність посівів, культура людей розвиваються паралельно. Звідси – й поняття, що немає поганої землі, а лише хороші і погані господарі на ній.

Наприкінці ХХ ст., з одного боку, ще широко застосовували старі традиційні системи землеробства, котрі сприяли розвитку ерозії, призводили до деградації ґрунту, а вже з іншого – освоювали нові сучасні системи землеробства, які ґрунтувалися на сучасних поглядах щодо теорії обробітку ґрунту, новому поколінні техніки, тенденцій до мінімалізації в технології вирощування сільськогосподарських культур та зменшенні енерговитрат з одночасним підвищенням родючості ґрунту. За умов інтенсивного обробітку ґрунту на схилах за рік втрати ґрунту становлять 30–40 т/га.

У сучасних умовах близько 8% населення земної кулі займається землеробством на розораних схилових землях, де інтенсивно розвивається ерозія ґрунту, причому значна частина таких земель знаходиться в Україні. За останні майже 100 років при традиційних системах обробітку ґрунтовий покрив нашої планети став швидко втрачатися. Він руйнується, деградує з помітною швидкістю, зростає знесення його родючого шару з водою в річки, озера, моря. Ще в 20-х роках ХХ ст. річки приносили в моря сумарно близько 3 млрд. т землі, в 60-х – 9, у 70-х – 24, а в кінці минулого століття і на початку цього – понад 50 млрд. т.

У сучасному світі одночасно в різних регіонах функціонує велика кількість систем землеробства. Сучасне та майбутнє виробництво сільськогосподарської продукції в основному повинно бути екологічно чистим, біологічним, природним та меншою мірою штучним і промисловим.

 

 

Склад земельних угідь

Зельні угіддя	Площа, га
Всього с.-г. угідь
У т. ч. ріллі
Чагарники, ліси
Пасовища
Під дорогами, будівлями
Всього землі

 

Багаторічними даними

Показники	Місяці	За рік
Середньомісячна температура, ^0С	-6	-4	0,8	9,3	15,0	18,6	21,1	20,6	14,4	8,5	2,5	-2,2	8,22
Сума опадів, мм

 

Характерною особливістю степового клімату слід також вважати періодичне виникнення посух – періодів тривалого бездощів'я. Таким чином, степова зона України належить, по А. А. Камінському, до районів, де засуха буває не щороку, але в ті роки, коли вона виникає, культури сільськогосподарських рослин нерідко гинуть. Часто ця посуха супроводжується суховіями, коли високо піднімається температура (до 40°) і різко падає відносна вологість повітря (в липні місяці до 15%), а швидкість руху вітру досягає 16 м/сек. При таких умовах спекотні суховії спалюють листя дерев і сільськогосподарських рослин. Вельми несприятливим метеорологічним явищем слід вважати також чорні, або пилові, бурі, коли поривами вітру зі швидкістю в 18–22 м/сек (а іноді 30 м/сек) з розпаханих земель піднімається розпорошений грунт і пошкоджуються посіви сільськогосподарських рослин.

Основною причиною утворення пилових бур вважають недостатню лісистість в степу і недотримання правил агротехніки, що викликають розпорошення і висушення верхніх шарів ґрунту. Таким чином, переконуємося, що степова зона за кліматичними показниками відрізняється певною континентальністю і сухістю, з усіма витікаючими звідси наслідками для лісових масивів. На великій території степів, крім зонального клімату (макроклімату), в результаті різноманітних геоморфологічних умов виникають особливі кліматичні варіанти (мікроклімат річкових долин, балок і т. д.), нерідко сприяють поселенню тут природної лісової рослинності, формується на місце проживання певної екологічної відповідності.

Зимові ізотерми змінюються з півночі на південь від -6,2^о до -4,0^оС, літні від 20,5^оС до 22,0^оС. Абсолютний максимум температури області зафіксовано на рівні 41^оС; мінімуми складає -38^оС. Частота переходу температур на поверхні ґрунту через 0^оС досягає 10–15 разів на рік.

Тривалість без морозного періоду (вегетації) в середньому 185 днів на рік. Середньорічна кількість опадів досягає максимуму на північному сході області (550 мм.), зменшується у південно-західному напрямку до 450-500 мм. Найвологіший місяць – травень, найсухіший – липень. Влітку кількість опадів становить 80% річної суми, взимку опади у вигляді снігу більше випадають на сході регіону, ніж на заході. Відносна вологість повітря у липні зменшується у південно-східному напрямку від 66% до 62%, у січні становить 84-81%. У літній період дмуть переважно західні та північно-західні вітри, взимку – східні та північно-східні.

Відповідно до схеми агрокліматичного районування України, Запорізька область знаходиться в межах посушливої, дуже теплої зони.

Район зрошення знаходиться в умовах помірного сухого клімату та м’якої малосніжної зими. Середньорічна температура повітря складає +7 градусів. Період з температурою більше +10 градусів триває 150 – 180 днів. Середньомісячна температура ґрунту в зимовий період на глибині вузла кущіння в січні -3,7, в лютому -4,2, в березні +5,4 градуса. глибина промерзання ґрунту в зимовий період складає до 50 см. Середньорічна кількість опадів складає 473 мм. На протязі року опади розподіляються нерівномірно. Шар дощових опадів в більшості випадків не перевищує 5 мм і вони зазвичай носять ливневий характер. в результаті чого використовуються рослинами не достатньо.

На даній території переважають північно-східні вітри. В зимовий період вони супроводжуються буранами і заметілями, а влітку мають характер суховіїв, які зменшують вологу повітря і супроводжуються заломом сільськогосподарських культур. На парових площах відбувається вітрова ерозія.

Тривалість вегетаційного періоду для основних польових культур, які вирощуються в сівозмінах господарства складає:

Ø Горох – 65-140;

Ø Озима пшениця – 160-200 днів;

Ø Кукурудза на силос 50-80днів;

Ø Ячмінь ярий – 80-100 днів;

Ø Кукурудза на зерно– 120-145 днів;

Ø Соняшник – 100-120 днів;

 

Засміченість полів бригади

У зв'язку з великою кількістю бур'янів (понад 1500 видів) їх згруповано за найважливішими ознаками. Згідно з ботанічною класифікацією бур'яни поділяються на класи, порядки, родини, види та підвиди. Поділ на класи одно- і двосім'ядольних рослин, виділення окремих родин рослин має певне значення для системи захисту посівів проти бур'янів, в тому числі й під час застосування гербіцидів.

За місцем росту бур'яни відносять до посівних (сегетальних) і смітникових (рудеральних). Посівні бур'яни ростуть на полях, городах, луках, пасовищах, у садах, а смітникові – поблизу жител, тваринницьких приміщень, на узбіччях доріг, пустирях тощо. Багато бур'янів пристосувалися до життя і способів вирощування певних культур, залишившись типовими і специфічними їх засмічувачами. Так, специфічним засмічувачем льону є пажитниця польова та кукіль льоновий; проса – мишій сизий і зелений, плоскуха звичайна; озимих – метлюг звичайний, бромус житній і бромус польовий, підмаренник чіпкий, сокирки польовії та ін.

За характером живлення бур'яни поділяють на три групи: незелені рослини – паразити, зелені рослини – напівпаразити, зелені рослини – не паразити.

Рослини-паразити (незелені рослини) – нездатні до самостійного синтезу органічних речовин, оскільки не мають хлорофілу. Вони не мають також коренів, а використовують поживні речовини рослин-живителів. Бур'яни-паразити за місцем паразитування на рослинах поділяють на стеблові (повитиці) та кореневі (вовчки)

Рослини-напівпаразити (дзвінець безкрилий, перестріч польовий, кравник пізній, омела біла) приростають до коріння або стебел інших рослин та використовують їх поживні речовини, проте у них є зелене листя, вони засвоюють вуглекислий газ із повітря.

Зелені рослини-непаразити – це найчисленніша група бур'янів. Вони мають хлорофіл, зелене листя, у них відбуваються процеси асиміляції, коренева система використовує поживні речовини і воду з ґрунту.

За тривалістю періоду життя бур'яни поділяють на малорічні та багаторічні.

Малорічні бур'яни в свою чергу поділяють на ефемери, однорічні і дворічні, а однорічні – на ярі, зимуючі й озимі.

Багаторічні бур'яни залежно від способу вегетативного розмноження бувають кореневищними, коренепаростковими, стрижнекореневими, цибулинними, повзучими та ін.

У малорічних бур'янів повний цикл розвитку триває один-два роки. Розножуються вони тільки насінням, яке протягом життя утворюють один раз і після цього відмирають. До групи малорічних бур'янів належать ярі, зимуючі, озимі та дворічні бур'яни.

Малорічні бур'яни з дуже коротким періодом вегетації, які здатні за сезон дати 2-3 покоління, називаються ефемерами. До них належить, наприклад, мокрець, або зірочник середній, що ростуть на городах, у садах, зріджених посівах та на зволожених ґрунтах. Одна рослина мокрецю може дати до 25 тис. насінин, які зберігають життєздатність у ґрунті до 30 років.
Ярі бур'яни за часом проростання насіння поділяють на ранні та пізні. Якщо сходи їх з'являються восени, вони гинуть після перших заморозків. До ранніх ярих бур'янів належить вівсюг звичайний, лобода біла, гречка розлога та татарська, редька дика, підмаренник чіпкий тощо.

Таблиця 3.1

Однорічні бур’яни

Українська назва	Російська назва	Латинська назва
Амброзія полинолиста	Амброзия полынолисная	Аmbrosia artemisifolia
Вівсюг звичайний	Овсюг, овес пустой	Аventa fatua
Грицики звичайні	Пастушья сумка обыкно- венная	Сapsella bursa pastoris
Гірчак шорсткий	Горец шерошоватый	Рolygonum scabrum
Капуста польова (син, суріпиця, кольза)	Капуста полевая	Вrassica campestris
Сокирки польові	Живокость полевая	Consolida arvensis
Щириця звичайна	Щирица запрокинутая	Amarantus retroflexus
Редька дика	Редька дикая	Raphanus raphanistrum
Метлюг звичайний	Метлица обыкновенная	Apera spica-venti

Таблиця 3.2

Дворічні бур’яни

Українська назва	Російська назва	Латинська назва
Будяк акантовидний	Чортополох колючий	Carduus acanthoides
Буркун лікарський	Доник лекарственный	Melilotus officinalis
Гикавка сіра	Икотник серый	Berteroa incana
Липучка їжакова	Липучка ежевидная	Myosotis sparsif
Свербига східна	Свербига восточная	Bunias orientalis
Суріпиця звичайна	Сурепка обыкновенная	Barbarea vulgaris
Татарник звичайний	Татарник колючий	Onopordon acanthium
Кропива глуха пурпурова	Яснотка пурпурная	Lamium purpureum
Морква дика	Морковь дикая	Daucus carota
Чорнокорінь лікарський	Чернокорень лекарственный	Cynoglossum officinale

Таблиця 3.3

Багаторічні бур’яни

Українська назва	Російська назва	Латинська назва
Березка польова	Вьюнок полевой	Convolvulus arvensis
Молочай лозяний	Молочай лозный	Euphorbia virgata
Жовтець повзучий	Лютик ползучий	Ranunculus repens
Кропива дводомна	Крапива двудомная	Urtica dioica
Гірчак степовий звичайний	Горчак ползучий (розовый)	Acroptilon repens
Щавель кінський	Щавель конский	Rumex confertus
Пирій повзучий	Пырей ползучий	Elytrigia repens
Резеда жовта	Резеда желтая	Reseda lutea
Свинорій, цинодон пальчастий	Свинорой пальчатый	Cynodon dactylon
Осот жовтий польовий	Осот желтый полевой	Sonchus arvensis

Озимі в сівозміні

В нашому господарстві кращими попередниками для них є чисті і зайняті пари. Чисті пари поділяються на чорні, ранні та кулісні. Основний обробіток чорних парів починають влітку або восени після збирання попередника, під ранній пар – навесні наступного року. На кулісних парах упоперек напряму панівних вітрів смугами (кулісами) висівають високостеблові рослини (щоб запобігти вітровій ерозії грунту).

Чисті пари в міру появи бур’янів протягом весняно-літнього періоду обробляються культиваторами з боронами, до сівби озимих культур у них нагромаджується і зберігається у верхньому шарі ґрунту достатня кількість вологи і поживних речовин, що за будь-яких погодних умов гарантує одержання дружних сходів озимих.

До парозаймаючих культур належать озимі (суріпиця, ріпак, перко, вика, жито, пшениця) і ярі (овес, вика, горох, люпин, кукурудза, сорго) па зелений корм. Вирощуються вони у чистих посівах або у вигляді сумішок. Після збирання парозаймаючих культур залишається ще досить часу для підготовки поля до сівби та нагромадження у посівному шарі достатньої кількості вологи й поживних речовин. Зайняті пари використовуються в усіх зонах України.

Ярі зернові в сівозміні

Яру пшеницю в Україні висівають після просапних – картоплі, кукурудзи, цукрових буряків тощо. Для ячменю кращим попередником є картопля, для кукурудзи – озима пшениця, горох, а в районах достатнього зволоження – картопля і цукрові буряки. Кукурудза краще інших зернових переносить повторні посіви. Для кукурудзи на зелену масу і силос добрими попередниками є цукрові буряки і соняшник.

Для ячменю і гороху рівноцінними попередниками є кукурудза і цукрові буряки. Вищі врожаї цих культур мають після картоплі. Врожаї ячменю і гороху різко знижуються у повторних посівах. У степових районах непоганим попередником для ячменю є озима пшениця.

Овес вирощують після тих самих попередників, що і ячмінь. Кращим попередником для сої є озима пшениця, а з просапних – картопля. Для проса і гречки – озима пшениця, а з просапних – картопля, цукрові та кормові буряки.

Цукрові буряки реагують не лише на попередники, а й на передпопередники. Кращим попередником для них є озима пшениця після багаторічних трав і зайнятих парів, а в степових районах – ланка з чистим паром. Поганими попередниками для цукрових буряків є кукурудза і просо. В повторних посівах через погіршення фітосанітарних умов різко знижується урожайність коренеплодів.

Соняшник висівають після озимої пшениці, картоплі. Менш цінними попередниками для нього є ячмінь і кукурудза. В повторних посівах урожайність його різко знижується, тому на попереднє місце соняшник можна повертати не раніше як через 7 – 8 років.

Багаторічні трави підсівають під ярі або озимі колосові та кукурудзу на зелений корм. Кращою покривною культурою є ячмінь, дещо гіршою – овес, а з озимих – відповідно пшениця і жито. У кормових сівозмінах покривною культурою можуть бути однорічні трави на зелений корм або сіно. В степових районах використовуються безпокривні літні посіви багаторічних трав на чистих парах. З бобових трав у районах достатнього зволоження вирощують конюшину, в посушливих м еспарцет і люцерну. У кормових і ґрунтозахисних сівозмінах для тривалого (2 – 3 роки і більше) використання багаторічних трав застосовують бобово-злакові сумішки.

Чисті пари розміщують після культур, які найбільше виснажують грунт і погіршують умови вирощування наступних культур. Попередниками пару є соняшник, суданська трава, рідше ярі колосові, просо.

Проміжні посіви

Проміжні озимі на зелений корм висівають після збирання основної культури (наприклад, гороху), а врожай збирають навесні наступного року. Найчастіше використовують озиме жито в чистих посівах або в сумішках з озимою викою, суріпицею, ріпаком.

Підсівні проміжні культури підсівають під покрив основних культур. У поліських районах під ячмінь або інші зернові (жито, пшеницю, овес) часто підсівають люпин, який навесні наступного року формує З0-50 ц/га зеленої маси, яку заорюють, а після цього садять картоплю або сіють гречку. Підсівними в цих районах можуть бути однорічна конюшина і суданська трава. Післяукісні проміжні посіви вирощують після збирання попередників на зелену масу і сіно. Врожай збирають у поточному році. Це здебільшого ярі культури пізніх строків сівби (кукурудза, просо, гречка, картопля).

Післяжнивні проміжні культури висіваються після ранніх зернових на зерно.

Таблиця 4

Існуючі сівозміни в бригаді

В ТОВ «Авангард» була виведена і загальноприйнята така польова сівозміна:

План освоєння сівозміни

План освоєння складають після визначення чергування культур і проведеного землекористування. Він має вигляд таблиці розміщення посівів на полях сівозміни у перехідній період. Тривалість останнього для польових сівозмін становить 2-3 роки (табл. 9)

Таблиця 9

План переходу до нової сівозміни

№	Розміщення культур в сівозміні
До освоєння	В роки освоєння
Культу-ра	Пло-ща	Культу-ра	Пло-ща	Культу-ра	Пло-ща	Культу-ра	Пло-ща	Культу-ра	Пло-ща
	Горох		Озима пшениця		Цукровий буряк		Кукурудза на зерно		Горох
	Озима пшениця		Озима пшениця		Кукурудза на зерно		Горох		Озима пшениця
	Озима пшениця		Кукуруд-за на силос		Горох		Озима пшениця		Ярий ріпак
	Кукуруд-за на силос		Озима пшениця		Озима пшениця		Ярий ріпак		Соняшник
	Озима пшениця		Ячмінь ярий		Ярий ріпак		Соняшник		Чорний пар
	Ячмінь ярий		Куку-рудза на зерно		Соняшник		Чорний пар		Озима пшениця
	Куку-рудза на зерно		Соняш-ник		Чорний пар		Озима пшениця		Цукровий буряк
	Соняш-ник		Горох		Озима пшениця		Цукровий буряк		Кукурудза на зерно

2.6. Ротаційна таблиця освоєної сівозміни

Для контролю за зміною культур по роках та полях в сівозміні складають ротаційну таблицю, початком якої є рік освоєння сівозміни, а тривалість її дорівнює числу полів в сівозміні (табл.10)

Ротація сівозміни – це інтервал часу, на протязі якого кожна культура і пар проходять через усі його поля в послідовності, передбаченою схемою сівозміни.

Таблиця 10

Ротаційна таблиця освоєної сівозміни

№ поля сівозміни	Чергування культур освоєної сівозміни по роках
								II період Ротації
	Чорний пар	Озима пшениця	Цукровий буряк	Кукурудза на зерно	Горох	Озима пшениця	Ярий ріпак	Соняшник	Чорний пар
	Озима пшениця	Цукровий буряк	Кукурудза на зерно	Горох	Озима пшениця	Ярий ріпак	Соняшник	Чорний пар	Озима пшениця
	Цукровий буряк	Кукурудза на зерно	Горох	Озима пшениця	Ярий ріпак	Соняшник	Чорний пар	Озима пшениця	Цукровий буряк
	Кукурудза на зерно	Горох	Озима пшениця	Ярий ріпак	Соняшник	Чорний пар	Озима пшениця	Цукровий буряк	Кукурудза на зерно
	Горох	Озима пшениця	Ярий ріпак	Соняшник	Чорний пар	Озима пшениця	Цукровий буряк	Кукурудза на зерно	Горох
	Озима пшениця	Ярий ріпак	Соняшник	Чорний пар	Озима пшениця	Цукровий буряк	Кукурудза на зерно	Горох	Озима пшениця
	Ярий ріпак	Соняшник	Чорний пар	Озима пшениця	Цукровий буряк	Кукурудза на зерно	Горох	Озима пшениця	Ярий ріпак
	Соняшник	Чорний пар	Озима пшениця	Цукровий буряк	Кукурудза на зерно	Горох	Озима пшениця	Ярий ріпак	Соняшник

Система обробітку ґрунту

Виділяють два основних обробітку ґрунту:

Ø полицевий (з перевертанням);

Ø безполицевий (без перевертання).

Система обробітку ґрунту – це сукупність заходів обробітку ґрунту, виконуваних в певній послідовності для створення оптимальних умов для росту і розвитку рослин.

При вирощуванні культур розрізняють системи обробітку ґрунту під озимі та ярі культури. Система обробітку ґрунту під ярі культури поділяється на:

Ø зяблевий обробіток;

Ø передпосівний;

Ø післяпосівний.

В системі обробітку грунту виділяють такі технологічні просеси:

1. Оранка – захід обробітку грунту полиневими плугами, під час якого грунт кришиться, розпушується та обертається оброблюваний шар грунту. Під час роботи плуга також підрізаються бур’яни і загортаються наземні частини рослин, добрива, насіння бур’янів і збудника хвороб.

2. Плоскорізний обробіток грунту – безполицевий обробіток грунту знаряддями з плоско різними робочими органами без переміщення окремих його шарів.

3. Чизелювання – захід мілкого, середнього чи глибокого безполицевого обробітку грунту чизельними знаряддями на глибину 40 – 45 см.

4. Фрезування - захід мілкого чи середнього обробітку грунту фрезами.

5. Культивація – захід поверхневого або мілкого обробітку грунту культиваторами.

6. Шлейфування - захід поверхневого обробітку грунту з метою вирівнювання поверхні.

7. Боронування – поверхневий обробіток грунту для мілкого обробітку.

Таблиця 11

Заходи боротьби з бур’янами

Існують попереджувальні, винищувальні і спеціальні міри боротьби з бур’янами в сівозміні.

Попереджувальні – направлені на ліквідацію джерел, осередків і прискорення їх ліквідації.До них відносять: очистка посівного матеріалу, своєчасний збір урожаю, підготовка і зберігання гною, та ін.

Винищувальні - сприяють винищенню як бур’янів, що ростуть на с/г угіддях, так і органів їх генеративного і вегетативного розмноження, що знаходяться в ґрунті, а також зниження їх життєздатності.

В свою чергу, винищування в ґрунті бур’янів за допомогою його обробітку – найдревніший і найпоширеніший спосіб, який належить до винищувальних заходів по виведенню бур’янів. Для знищення бур’янів в період вегетації застосовують фізико-механічні заходи боротьби з бур’янами. В процесі догляду за рослинами велике значення має після сходове боронування. Його можна проводити до і після появи сходів культурних рослин. При цьому знищується значна частина молодих паростків бур’янів без пошкодження сходів культурних рослин.

Ефективний захід знищення сходів бур’янів при вирощуванні просапних культур – міжрядний обробіток з своєчасним видаленням бур’янів з рядків чи гнізд

Спеціальні – полягають в локалізації, зниженні шкідливості, а далі і в винищуванні найбільш шкідливих, потенціально-небезпечних (пирій повзучий, гірчак степовий) бур’янів.

В боротьбі з бур’янами використовується фізичні, механічні, біологічні, екологічні, організаційні і комплексні методи.

Конкурентні відносини між культурними рослинами і бур’янами в значній мірі регулюється біохімічним впливом. Сутність його полягає в тому, що рослини, які знаходяться в процесі вегетації, мікроорганізми, продукти розкладу післязбиральних решток виділяють фізіологічно-активні речовини, які впливають на інші рослини – в одних випадках стимулюючи, а в інших – гальмуючи. Одним з важливих і простих шляхів запобігання росту засміченості полів полягає в щорічному чергуванні культур – сівозміні.

Під біологічним способом боротьби з бур’янами розуміють знищення чи придушення їх за допомогою різних організмів, для яких, ушкоджена рослина є джерелом живлення. Такими організмами можуть бути віруси, бактерії, гриби, нематоди, комахи та ін.

За матеріалами і трудовими витратами попереджувальні заходи вигідніше винищувальних, тому що легше попередити проростання шкідливих бур’янів, ніж винищувати їх до попереджувальних заходів.

Чим краще використовувати весь арсенал агротехнічних заходів, тим рідше доведеться застосовувати хімічні речовини

В даній курсовій роботі розроблена система хімічних заходів боротьби з бур’янами, враховуючи при цьому, що застосування гербіцидів дає можливість замінити деякі заходи обробітку ґрунту або зменшити їх кількість. Розробка цієї системи проведена на підставі визначеного типу забур’яненості в кожному полі сівозміни. При цьому рекомендовано декілька гербіцидів, які можна застосовувати в конкретному випадку, а також вказана норма, строк і спосіб їх застосування (табл.12).

Таблиця 12

План застосування хімічних заходів боротьби з бур’янами

№ поля сівоз-міни	С. г. культура та пар	Тип забур’яне-ності	Назва гербіциду	Доза препа-рату, кг/га	Технологія застосування	Потре- ба в Гербі-циді
Строк внесення	Спосіб внесення
	Чорний пар	Однорічні та багаторічні	-	-	-	-	-
	Пшени-ця озима	Однорічні і багаторічні	Лонгрел 300 в.р.	0,2-0,7	У фазі кущення	Оприску-вання	366,1
	Цукро- вий буряк	Однорічні тонконогові	Бурефен Супер, к.е.	2,5-3,0	У фазі 2-3 пар лсточків	Оприску-вання
	Кукуруд- за на зерно	Однорічні тонконогові та двосім’ядольні	Лонгрел 300 в.р.	1,0	У фазі 3-5 листків	Оприску-вання
	Горох	Ярі двосім’ядольні, пізні ярі та багаторічні	Команд к.е.	0,1-0,2	У фазі 3-6 листків	Оприску-вання
	Озима пшениця	Однорічні та багаторічні двосім’ядольні	Лонгрел 300 в.р.	0,2-0,7	У фазі кущення	Оприску-вання
	Ярий ріпак	Однорічні та багаторічні двосім’ядо-льні	Команд к.е.	0,1-0,2	До сходів	Оприску-вання
	Соняш-ник	Однорічні тонконого-ві	Евро-лайтінг в.р.	1,0-1,2	У фазі 4 пар листоч- ків	Оприску-вання

Сівозміни

 

Заключним етапом проектування і обґрунтування нової сівозміни є її економічна оцінка. Для цього на підставі середньої врожайності за останні три роки по існуючій сівозміні і плановій врожайності на рік освоєння нової сівозміни та площі посіву сільськогосподарських культур розраховують такі економічні показники: виробництво зерна з 1 га сівозмінної площі; виробництво всієї продукції в кормових одиницях (ц/га.); вихід перетравного протеїну з 1 га сівозмінної площі; вихід валової продукції в грошовому виразі у порівняльних цінах. При розрахунках цих показників складаємо підсумкову таблицю (таб.13)

Таблиця 13

Порівняльна економічна оцінка існуючої та запланованої сівозміни

Економічні показники	Існуюча сівозміна	Нова сівозміна	% до існуючої сівозміни
Виробництво зерна, ц/га	31,9	32,7	102,5
Вихід кормових одиниць, ц/га	0,53	0,65	122,7
Вихід перетравного протеїну, ц/га	5,2	6,19	119,0
Вартість валової продукції, грн/га	16057,6	22399,3	139,5

 

Із таблиці 13 бачимо, що нова сівозміна краще, ніж. існуюча з 1 га сівозміни вихід кормових одиниць на 122,7 %, по виходу перетравного

протеїну – на 19 %, по вартості валової продукції на 39,5 %.

Отже, дані по новій сівозміні говорять про те, що вона являється більш економічно вигідною, ніж існуюча.

Висновки

В даній курсовій роботі ми розглянули ґрунтово-кліматичні умови, структуру посівних площ, існуючу сівозміну в ТОВ «Авангард».

Господарство розташовано в ґрунтово-кліматичних умовах, які дозволяють отримувати сталі та високі урожаї практично усіх сільськогосподарських культур. Засміченість полів – середня. Тому за умов вдалого поєднання агротехнічних та хімічних методів боротьби з бур’янами засміченість полів можна звести до мінімуму. Запропонована система хімічного захисту рослин від бур’янів за допомогою сучасних та новітніх гербіцидів дозволяє звести до мінімуму пестицидне навантаження на людей та середовище та ефективно їх контролювати.