Ліцензування регулювання зед через дозволи, які видаються державними органами на експорт або імпорт товару У встановленій кількості за відповідний проміжок часу.

Ліцензування може бути складовою частиною процесу квотування або бути самостійним інструментом державного регулювання.

Відповідно до Закону України “Про зовнішньоекономічну діяльність” в Україні діють такі види ліцензій:

Ліцензія генеральна - відкритий дозвіл на експортні (імпортні) операції відповідним товаром і/або з відповідної країни (групою країн) протягом дії режиму ліцензування по цьому товару.

Ліцензія разова (індивідуальна) - це разовий дозвіл, який має іменний характер і видається для здійснення кожної окремої операції конкретним суб’єктом ЗЕД на період, який необхідний для здійснення експортної (імпортної) операції.

Ліцензія відкрита (індивідуальна) - це дозвіл на експорт (імпорт) товару протягом відповідного періоду часу (але не менше одного місяця) з визначенням його загального обсягу.

Ліцензування використовується багатьма країнами, перш за все країнами, які розвиваються, з метою державного регулювання імпорту. Розвинуті країни частіше використовують ліцензії як документ, за яким стверджується право імпортера на ввезення товару в рамках встановленої квоти.

Механізми розподілу ліцензій, що використовуються різними країнами досить різноманітні:

1). Через аукціон - продаж ліцензій на конкурсній основі. Вважається найбільш економічно ефективним способом розподілу ліцензій, здатним принести доходи в державну скарбницю, приблизно такими як доходи від мита на той же товар.

Приклад: В США на початку 80-х років почали практикувати аукціони по конкурсному продажу імпортних квот, але не серед потенційних американських імпортерів, а серед іноземних експортерів. Ліцензія доставалась тому експортеру, який пропонував за неї найбільш високу ціну як за право експортувати товар в США в рамках квоти. Такі аукціони проводились для розподілу ліцензій на імпорт відеомагнітофонів, цукру, автомобілів.

2). Система явних переваг -закріплення урядом ліцензій за відповідними фірмами пропорційно до розмірів їх імпорту за попередній період або пропорційно до структури попиту з боку національних імпортерів. В основному цей метод використовують для підтримки тих фірм, які вимушені скоротити імпорт товарів через введення квот, і який дозволяє зменшити їх лобістський тиск на уряд з метою відміни цих ліцензії. В США така система використовувалась для розподілу ліцензій на імпорт нафти.

3). Розподіл ліцензій на позаціновій основі - видача урядом ліцензій тим фірмам, які продемонстрували свою здатність здійснювати імпорт або експорт найбільш ефективним чином. В основному цей спосіб вимагає створення експертної комісії, розробки критеріїв оцінки (досвід, наявність виробничих потужностей, кваліфікація персоналу та ін.), проведення декілька турів конкурсу, що безпосередньо пов’язано з великими витратами і зловживаннями.

Країни використовують при розподілі ліцензій якийсь один з цих методів, починаючи в основному з останнього, що має найбільш адміністративних характер, і поступово переходячи до першого, найбільш ринкового методу.

З огляду на те, що ліцензування зовнішньоекономічних операцій здатне справляти значний обмежувальний вплив на міжнародну торгівлю, його застосування підлягає жорсткій регламентації в рамках СОТ. Так, Угода СОТ про процедури ліцензування імпорту встановлює, що ліцензування імпорту повинне бути простим, прозорим та передбачуваним. Зокрема, ця Угода:

- зобов'язує органи державної влади публікувати достатню інформацію щодо цілей та процедур надання ліцензій;

- встановлює порядок повідомлення СОТ державами-членами у разі впровадження нових або зміни існуючих процедур ліцензування імпорту;

- встановлює загальні критерії оцінки компетентними органами заявок на отримання ліцензій.

Чинний порядок ліцензування зовнішньоекономічних операцій, що встановлений ст. 16 Закону „Про зовнішньоекономічну діяльність”, наближений до вимог СОТ (зазначена стаття була викладена у новій редакції Законом України № 1315-ІV від 20 листопада 2003 р. на виконання Програми заходів щодо завершення вступу України до СОТ, затвердженої Указом Президента України від 5 лютого 2002 р. № 104) та передбачає здійснення ліцензування експорту (імпорту) товарів у двох формах:

1) У формі автоматичного ліцензування.

Автоматичне ліцензування - це комплекс дій органу виконавчої влади з надання суб'єкту ЗЕД дозволу на здійснення протягом визначеного періоду експорту (імпорту) товарів, щодо яких не встановлюються квоти (кількісні або інші обмеження). Автоматичне ліцензування не справляє обмежувального впливу на товари, експорт (імпорт) яких підлягає ліцензуванню.

2) У формі неавтоматичного ліцензування.

Неавтоматичне ліцензування - це комплекс дій органу виконавчої влади з надання суб'єкту ЗЕД дозволу на здійснення протягом визначеного періоду експорту (імпорту) товарів, щодо яких встановлюються певні квоти. Неавтоматичне ліцензування використовується в разі встановлення квот на експорт (імпорт) товарів.

Ліцензування експорту (імпорту) товарів запроваджується в Україні в разі:

· значного порушення рівноваги щодо певних товарів на внутрішньому ринку;

· необхідності забезпечення захисту життя, здоров'я, людини, тварин або рослин, навколишнього природного середовища, громадської моралі, національного багатства художнього, історичного чи археологічного значення або захисту прав інтелектуальної власності, а також відповідно до вимог державної безпеки;

· експорту/імпорту дорогоцінних металів, крім банківських металів;

· необхідності застосування заходів захисту вітчизняного товаровиробника;

· необхідності забезпечення захисту патентів, торгових марок та авторських прав;

· необхідності забезпечення виконання міжнародних договорів України.

Рішення про застосування режиму ліцензування експорту (імпорту) товарів, у тому числі встановлення квот, приймається Кабінетом Міністрів України за поданням Міністерства економіки України з визначенням списку конкретних товарів, експорт (імпорт) яких підпадає під режим ліцензування, періоду дії цього режиму та кількісних або інших обмежень щодо кожного товару.

У разі застосування антидемпінгових, компенсаційних або спеціальних заходів щодо захисту вітчизняного товаровиробника рішення про запровадження режиму ліцензування приймається Міжвідомчою комісією з міжнародної торгівлі.

Ліцензії видаються Міністерством економіки України, а також у межах наданих ним повноважень - відповідним республіканським органом Автономної Республіки Крим, структурним підрозділом обласної, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій на підставі заявок суб'єктів ЗЕД, що подаються за формою, встановленою Мінекономіки.

Заявка на ліцензію повинна мати наступні реквізити:

· Номер заявки;

· Офіційне найменування суб’єкта ЗЕД і номер свідоцтва учасника ЗЕД;

· Найменування і код товару;

· Виробник товару;

· Споживач товару;

· Шифр і назва країни, в яку товар експортується або з якої він імпортується;

· Кількість і вартість товару (у випадку квотування експорту/імпорту і видачі відкритої індивідуальної ліцензії);

· Повне найменування і адресу продавця і покупця;

· Вид договору;

· Валюту платежу;

· Ціну товару.

У разі запровадження режиму автоматичного ліцензування заявка на одержання ліцензії та інші необхідні документи можуть подаватися в будь-який робочий день до митного оформлення товарів. Строк видачі ліцензії не по­винен перевищувати 10 робочих днів від дати одержання заявки та інших необхідних документів, що відповідають установленим вимогам.

У разі запровадження режиму неавтоматичного ліцензування:

· строк розгляду заявок не повинен перевищувати 30 днів від дати одержання заявки, якщо вони розглядаються в порядку їх надходження, та не більше 60 днів починаючи від дати закінчення оголошеного строку приймання заявок, якщо всі вони розглядаються одночасно;

· ліцензія видається на підставі заявки в межах квоти із зазначенням строку дії ліцензії;

· якщо на момент подання заявки (у разі застосування процедури розгляду в порядку надходження) встановлені квоти вичерпано, така заявка не розглядається. Про факт вичерпання квот суб'єкт ЗЕД, який подав відповідну заявку, повідомляється письмово протягом семи робочих днів від дати її одержання;

· рішення про видачу ліцензії приймається з урахуван­ням даних щодо використання раніше одержаних ліцензій за умови додержання суб'єктами ЗЕД вимог законодавства про захист економічної конкуренції.

Ліцензія видається, якщо заявку та інші подані документи оформлено з додержанням вимог, встановлених законодавством.

Рішення про відмову у видачі ліцензії повинне бути вмотивованим, прийнятим у строки, встановлені для розгляду заявок, і надсилається (видається) заявникові в письмовій формі. У разі відмови у видачі ліцензії заявник має право на оскарження рішення згідно із законодавством.

Митне оформлення товарів здійснюється за умови подання митному органу оригіналу ліцензії, яку одержав суб'єкт ЗЕД. Копія ліцензії додається до ВМД під час декларування товарів, експорт (імпорт) яких підпадає під режим ліцензування, і є однією з підстав для пропуску таких товарів через митний кордон України.

Перелік товарів, експорт (імпорт) яких підпадає під режим ліцензування, інформація про строк дії ліцензій та внесення будь-яких змін до них, порядок подання та розгляду заявок опубліковуються в офіційних друкованих виданнях України з повідомленням Комітету з питань ліцензування імпорту СОТ протягом 60 днів з дня опублікування та наданням копій цих публікацій. У разі якщо квота розподіляється серед країн-постачальників, інформація про розподіл квоти підлягає опублікуванню з повідомленням про це інших країн, заінтересованих у постачанні в Україну певних товарів. Офіційне опублікуван­ня здійснюється у строк не пізніше дати запровадження режиму ліцензування.

На запит заінтересованої держави - члена СОТ повинна надаватися відповідна інформація щодо:

- порядку застосування обмежень;

- кількості виданих за певний період ліцензій із зазна­ченням у разі необхідності обсягу та/або вартості товарів;

- розподілу ліцензій серед країн-постачальників;

- статистичних даних про обсяги та/або вартість товарів.

III) „Добровільні” експортні обмеження.

Цей інструмент застосовується, виходячи з міркувань політичного характеру. За певних умов країна не вважає за можливе вдатися до митних тарифів або імпортних квот, тому вона проводить переговори з торговельними партнерами. Мета таких переговорів - досягнення угоди про обмеження поставок закордонних товарів на свій внутрішній ринок. Партнер погоджується „добровільно” піти на такі обмеження, бо інакше країна-імпортер підвищить імпортні квоти або ставки митних тарифів. „ Добровільне” обмеження експорту -являє собою нав'язане експортеру, під загрозою санкцій, зобов'язання з обмеження експорту визначених товарів в імпортуючу країну.

Крім кількісних обмежень експорту/імпорту, якими є ліцензування та квотування, держава встановлює також заборону на певні зовнішньоторговельні операції. Заборона експорту та імпорту окремих видів товарів є нетарифним, адміністративним методом державного регу­лювання зовнішньоекономічної діяльності, який слугує дотриманню найбільш загальних вимог публічного порядку, і регулюється ст. 17 Закону України „Про зовнішньоекономічну діяльність”.

Так, в Україні забороняється:

· експорт з території України предметів, які становлять національне, історичне або культурне надбання українського народу, що визначається згідно із законами України;

· імпорт або транзит будь-яких товарів, про які заздалегідь відомо, що вони можуть завдати шкоди здоров'ю або становити загрозу життю населення та тваринного світу, або призвести до руйнування навколишнього середовища;

· імпорт продукції та послуг, що містять пропаганду ідей війни, расизму та расової дискримінації, геноциду і т. п., які суперечать відповідним нормам Конституції (Основного Закону) України;

· експорт та імпорт товарів, які здійснюються з порушенням прав інтелектуальної власності.