Методика «Порівняння понять»

Випробуваному називаються два слова, що позначають ті або інші предмети або явища.

Інструкція: «Ви повинні сказати, що загального між цими двома словами і чим вони відрізняються друг від друга». При цьому експериментатор увесь час стимулює випробуваного в пошуку можливо більшої кількості рис подібності та відмінностей між словами пари: «Чим ще вони схожі?», «Ще чим?», «Чим вони відрізняються друг від друга?», «Ще чим?».

У Додатку В подано орієнтовний список слів для порівняння. Можна виділити три категорії задач, що застосовуються для порівняння і розрізнення понять (по О.Р. Лурії). По-перше, випробуваним даються два слова, що явно відносяться до однієї категорії (наприклад, «корова — кінь»). По-друге, пропонуються два слова, у яких загальне знайти важко і які набагато більше відрізняються друг від друга, чим у попередньому випадку (наприклад, «ворона — риба»). Третя група задач ще складніше — це задачі на порівняння і розрізнення об'єктів в умовах конфлікту, де розходження виражені набагато більше, ніж подібність (наприклад, «вершник — кінь»). Розходження рівнів складності цих категорій задач залежить від ступеня труднощів абстрагування ознак або наочної взаємодії об'єктів, від ступеня труднощів включення цих об'єктів у визначену категорію.

Пред'явлення випробуваному задач цих трьох рівнів може бути націлене на визначення індивідуальних труднощів, тобто виконання операцій порівняння може відрізнятися для різних типів зв'язків між поняттями. Це дає додаткову характеристику індивідуальних особливостей мислення. У школярів виконання операцій порівняння буде розрізнятися, якщо варіювати експериментальний матеріал за фактором «життєві поняття» (володіння ними складається стихійно в індивідуальному досвіді) і «наукові поняття» (засвоюються як навчальний матеріал).

Обробка результатів

Проводиться кількісний і якісний аналіз результатів. Кількісна обробка полягає в підрахунку кількості виділених випробуваним у кожній парі рис подібності та відмінностей. Високий рівень розвитку операції порівняння відзначається в тому випадку, коли школяр назвав більш 20 рис, середній — 10—15, низький — менш 10 рис. У процесі обробки відповідей важливо враховувати, які риси відзначив учень у більшій кількості — риси подібності або розходження, чи часто він уживав родові поняття.

Дошкільники і молодші школярі замість виділення загального звичайно вказують на розходження об'єктів, оскільки за операцією розрізнення стоїть наочно-діюче і наочно-образне мислення. За вказівкою на загальне криється операція введення у зворотну категорію. Таким чином, той факт, що раніш дозріває розрізнення, а потім узагальнення, свідчить про зміну психологічних операцій, про перехід від наочних форм мислення до словесно-логічного узагальнення, Тому для дошкільників особливо важкими будуть задачі другої і третьої категорій. У молодших школярів виникає операція узагальнення, що приймає форму виділення загальних ознак, але дуже часто за нею криється ще наочне порівняння або введення предметів у загальну наочну ситуацію; для них важкі задачі третьої категорії.

Цей метод має значення для діагностики розумового недорозвинення або розумової відсталості. Розумово відстала дитина не зможе виконати задачу на відволікання ознаки і введення об'єктів в ієрархію однієї категорії і завжди буде заміщати таку відповідь або вказівкою на розходження, або введенням у якусь наочну ситуацію. Для людини, хворої на шизофренію, притаманне зворотне — повний відрив від наочної ситуації й узагальнення за несуттєвими ознаками об'єктів.

На основі отриманих даних складається психологічна характеристика мисленневої діяльності досліджуваного, в якій слід відбити такі показники:

1) чи може учень виділяти суттєві ознаки за схожістю і до розрізнення у поняттях?

2) чи виявляється у учня схильність до конкретного мислення, «слабкість узагальнень»?

3) якими ознаками користується учень, коли порівнює поняття?

4) міркування учня були послідовними чи ні?

Література:

1. Атлас для экспериментального исследования отклонений в психической деятельности человека / Под ред. И.А. Полищука, А.Е. Видренко. – К.: Здоров’я, 1992. – С. 28-29.

2. Блейхер В.М., Крук И.В. Патопсихологическая диагностика. – К.: Здоров’я, 1986. – С. 70-71.