Міждисциплінарний характер вивчення політичного лідерства, використання даних політології, політичної соціології, політичної психології та інших дисциплін.

Теорії політичного лідерства. Теорія рис (Е.Богардус, Ф.Гальтон, Ю.Дженнінгс та ін.). Ситуаційна теорія (В.Ділл, Р.Согділл, Т.Хілтон, В Рейтман, А.Голднер та ін.). Психоаналітична теорія та її концепції (З.Фройд, Г.Лебон та ін.). Г.Лассуелл та його політичний психоаналіз. Теорія послідовників (конституентів). Теорія взаємодії (Дж.Хемвілл, Ф.Фідлер). Мотиваційна теорія лідерства (С.Мітчел, С.Еванс та ін.). Теорія обміну трансакційного аналізу (Дж.Марч, Г.Саймон, Г.Кейлі та ін.). Атрибутивна теорія політичного лідерства. Інтегративна теорія. Особисто-ситуаційна теорія (С.Мілз та ін.). Теорія „оточення, що робить короля”. Марксистська теорія лідерства.

Діалектика об’єктивних і суб’єктивних передумов політичного лідерства. Взаємовплив і взаємозалежність соціально-політичного середовища, розстановки сил психолого-соціальних і особистих характеристик політичного лідерства. Фактори досліджень політичного лідерства. Психологічні аспекти дослідження особистості політичного лідера та їх значення. Методи політичного психоаналізу – розробки Г.Лассуелла та його послідовників. Роль політичного психоаналізу у вивченні необхідностей та мотивів політичної діяльності лідерів. Психобіографія як метод дослідження політичних лідерів. Стиль прийняття політичних рішень та міжособистісних відносин. Стійкість політичного лідера до стресів. Етика поведінки політичного лідера. Методи оцінки особистісних якостей політичних лідерів.

Типологія і класифікація політичних лідерів. Особливості політичного лідерства в залежності від характеру політичної системи, типу політичного режиму. Зміст і підстави. Класифікація М.Вебера: традиційний, харизматичний, раціонально-легальний типи лідерства. Поняття і компоненти харизми лідера. Методи ідентифікації харизматичних лідерів. Спосіб легітимації влади. Основа політичного лідерства. Типологія М.Херманн і Є.Вятра. Типи лідерів реформаторів, революціонерів і консерваторів тощо.

Характерні риси лідера-популіста. Вольовий чинник типологізації політичного лідерства. Стиль політичного лідерства та основні фактори його формування. Ліберальне, демократичне і авторитарне лідерство. Лідери і стиль поведінки. Класичні відмінності в стилях керівництва і управління. Поділ лідерів Р.Такером, Дж.Бернсом. Типологія за Г.Авціновою та ін. Моделі лідерства базовані на аналізі його факторів (М.Херманн, Г.Ділігенський).

Сутність вождизму в політиці. Культ особи як крайня, максимально завищена оцінка ролі політичного лідера в історії і як теорія та практика політичного лідерства. Співвідношення «авторитет» – «культ».

Соціальна роль та функції політичного лідера. Політичне лідерство як механізм інтеграції соціально-політичного життя. Соціальна роль політичного лідера. Характерні риси і специфіка. Інтеграція суспільства, оптимізація політичних рішень, соціальний арбітраж і патронаж, ініціювання оновлення, легітимація політичного устрою. Історичні виміри в структурі політичної поведінки лідера. Типи взаємовідносин політичного лідера з політичною елітою суспільства. Підготовка й рекрутування політичних лідерів.

Основні види зв’язків політичного лідера із своїми послідовниками: традиційні та інноваційні, формальні й неформальні, безпосередні та опосередковані. Інституціоналізація і професіоналізація політичного лідерства. Механізм впливу політичного лідера на суспільну свідомість і хід розвитку суспільства. Критерії ефективності політичної діяльності лідера. Відповідальність політичних лідерів. Роль і вплив неформальних політичних лідерів. Концентрація активності лідерів на суспільно-політичних і соціально-економічних проблемах. Межі влади політичного лідера. Критерії оцінки популярності та ефективності діяльності політичного лідера. Багатоаспектність політичного іміджу лідера. Об’єктивний, суб’єктивний і формуючий імідж. Особистісні й політичні складові іміджу. Раціональні та ірраціональні аспекти сприйняття політичних лідерів. Основні засоби формування іміджу політичних лідерів на політичній арені.

Функції, що виконують політичні лідери. Функції в умовах надзвичайної ситуації. Аналітична або функція постановки діагнозу. Функція розробки програми дій. Функція мобілізації країни на виконання прийнятої програми. Функції в умовах відносної стабільності суспільства: новаторська, комунікативна, організаторська, координаційна, інтегративна. Політичний лідер та інституційна система влади. Функції, що їх виконують державні службовці.

Політична еліта та лідерство в сучасній Україні. Конгломерат правлячої і неправлячої груп. Структура політичної еліти сучасної України. Специфічні еліти за М.Михальченко. Проблема становлення та циркуляції еліти (Д.Видрін, Д.Табачник). „Номенклатурний принцип” формування еліти і його наслідки. „Клановий характер поведінки”. Джерела формування існуючої політичної еліти України та її проблеми. Формування української політичної еліти та проблеми демократії: динаміка розвитку і взаємодії. Основні групи правлячої верхівки.

Політичне лідерство в Україні та його особливості. Проблеми та механізм його формування. Рекрутування лідерів в умовах зміни політичних еліт. Особливості сприйняття політичних лідерів різними поколіннями українців. Система цінностей і політичні настанови як основа вибору політичного лідерства в ході виборчих кампаній. Фактори впливу політичних лідерів на хід розвитку українського суспільства. Сучасні та перспективні типи політичного лідера.

 

ЛІТЕРАТУРА

1. Авцинова Г.А. Политическое лидерство // Государство и право.— 1993.— № 5.

2. Ашин Г.К. Курс элитологии. – М., 1999.

3. Бебик В.М. Еліта, елітарність, лідерство // Віче.— 1998.— № 7.— С. 107-113.

4. Бебик В. Як стати популярним, перемогти на виборах і утриматись на політичному Олімпі.— К., 1993.

5. Бердяев Н. Философия неравенства.— М., 1990.

6. Блондель М. Политическое лидерство.— М., 1992.

7. Бурдье П. Социология политики.— М,1993.

8. Бусыгина И.М. Политик-интерпретатор и его слово // Полис.— 2000. — № 2.— С. 152-155.

9. Валігурський П., Валігурський Ю. Політологічні виміри української еліти // Віче.— 1998.— №6 (75).— С. 31-36.

10. Варзар І., Туренко В. Борці за «щастя нації» чи політична еліта? // Нова політика.— 2001.— №6 (38).— С.41-44.

11. Вебер М. Политика как призвание и профессия: Избр. произв.— М., 1990.

12. Вебер М. Харизматическое господство // Социологические исследования.— 1988.— № 5.

13. Вовканич С. Еліта — найбільш конвертована валюта // Віче.— 1997.— №5 (62).— С.123.

14. Водолазов Г. Вибори до Державної Думи: політична еліта проти громадянського суспільства // Політична думка.— 1999.— № 3.— С.45-50.

15. Вопросы политического лидерства: (информационно-методический сборник) / Авт. колек.: Булавин А.А., Головатый Н.Ф. и др.— К., 1992.

16. Выдрин Д.И. Политический лидер и проблемы его формирования.— К., 1990.

17. Гаман-Голутвіна О. Стратегія розвитку в ціннісному полі російської еліти // Політична думка.— 2000.— № 2.— С.16-26.

18. Гаман-Голутвина О.В. Определение основных понятий элитологии // Полис.— 2000. – № 3. – С. 97-103.

19. Гладкий О. До проблеми політичної еліти України // Нова політика.— 1999.— № 3 (23). – С. 43-45.

20. Головатий М. Проблеми і біль становлення української еліти // Нова політика.— 1999.— № 2 (22). – С.45-49.

21. Головинський К. Політичний лідер та інституційна система влади // Нова політика.— 2000.— № 6 (32). – С. 30-34.

22. Гордієнко М. Концепція політичної еліти В.Липинського як фактор національно-державної ідентичності України // Нова політика. – 1998. – № 2. – С. 44-48.

23. Гринберг Т.Э. Политическая реклама: портрет лидера.— М., 1998.

24. Гринстайн Ф. Личность и институт современного президентства // Социально-политический журнал.— 1995.— № 2.

25. Дай Т., Зиглер Х. Демократия для элиты.— М., 1991.

26. Донцов Д. Твори. — К., 2004.

27. Дубовик Н. Елітизм і популізм у контексті розвитку демократії // Нова політика.— 2001.— №1 (33).— С. 46-47.

28. Дурдин Д.М. “Образ” политического лидера и возможности его изменения // Полис.— 1997.— №6. — С.133-151.

29. Журавський В., Кучеренко О., Михальченко М. Політична еліта України: теорія і практика трансформації. – К., 1999.

30. Ильясов Ф. Политический маркетинг и феномен лидера // Госсударственная служба.— 1999.— № 1.

31. Имидж лидера / Под ред. Е.В.Егоровой-Гантман.— М., 1998.

32. Категории политической науки: учебник. – М., 2002.

33. Кольев А. Миф масс и магия вождей.— М., 1998.

34. Кравченко А.И. Макиавелли: технология эффективного лидерства // Социологические исследования.— 1993.— № 6.

35. Кузнєцова С. Механізм формування політичного лідерства в Україні // Нова політика.— 2001.— №2 (34).— С. 60-62.

36. Кухта Б., Теплоухова Н. Політичні еліти і політичне лідерство.— Львів, 1995.

37. Кухта Б., Теплоухова Н. Політичні еліти і лідери.— Львів: Кальварія, 1996.

38. Кухта Б. Феномен політичного лідера: Історичні силуети на тлі епох.— Львів: Кальварія, 2000.

39. Лапкін В. Ціннісна диференціація елітотворних і масових груп з урахуванням політичної динаміки російського суспільства // Політична думка.— 2000.— №2.— С. 32-39.

40. Лассуэлл Г. Психоматология и политика. Гл.УІ, УІІ // Вестник Московского университета. Серия 18. Социология и политилогия.— 2001.— № 1,2.

41. Левченко О. Формування іміджу політичного лідера та політичної партії // Нова політика.— 2000.— № 5 (31).— С. 48-51.

42. Липинський В. Листи до братів-хліборобів.— К., 1996.

43. Литвин В. Політична арена України: Дійові особи та виконавці.— К., 1994.

44. Луценко Н. Метаморфоза української еліти. – К., 2000.

45. Максименко С. Українська еліта. – К., 2000.

46. Макиавелли Н. Избранные произведения.— М.,1982.

47. Малькова Т., Фролова М. Массы. Элита. Лидер.— М., 1992.

48. Моска Г. Правящий класс // Социс.— 1994.— № 10, 12.

49. Наумкіна С. Формування української політичної еліти та проблеми демократії: динаміка розвитку і взаємодії // Нова політика.— 2000.— № 6 (32).— С. 22-25.

50. Наумкіна С., Чемекова С. Політичне лідерство як суспільне явище // Нова політика.— 2000.— №2 (28).— С.50-53.

51. Ницше Ф. Сочинения: В 2-х т.— М., 1992

52. Обличчя влади: російська політична еліта 1998 — 2000 рр. / За ред. О.Й. Гринкевича і А.Ф. Гуцала. — К.: Наукова думка, 2002.

53. Ортега-і-Гасет Х. Бунт мас: Вибрані твори.— К., 1994.

54. Пахарєв А. Стиль політичного лідерства: фактори формування та складові // Нова політика.— 2001.— №5 (37).— С. 51-54.

55. Пищулин Н.П. Политическое лидерство и электоральный процесс // Полис.— 1998. —№5. — С. 145-152.

56. Политический процесс: основные аспекты и способы анализа: Сборник учеб. материалов / Под ред. Е.Ю. Мелешкиной.— М.: Издат. Дом «Инфра-М», Издат. «Весь Мир», 2001.

57. Полохало В. Правляча еліта та контреліта в сучасній Україні // Демократія в Україні. Минуле і майбутнє.— К., 1993.

58. Полохало В. Структурування політичних еліт в процесі виборчих кампаній в Україні і Росії: порівняльний аналіз // Політична думка.— 1999.— № 3.– С. 3-7.

59. Почепцов Г.Г. Имидж и выборы: Имидж политика, партии, президента.— К., 1997.

60. Приходько С. Політичні аспекти теорії еліт. – К., 1999.

61. Скоблик Н. Відповідальність політичних лідерів і контроль над ними у працях Роберта Даля початку 1950-х років // Нова політика.— 2000.— № 3 (29).— С. 12-18.

62. Україна: лідерство, еліта, влада: Матеріали дискусій відкритого засідання Київського міжнародного клубу «Політична думка» // Політична думка.— 1994.— № 1.

63. Фромм Э. Бегство от свободы.— М., 1990.

64. Херманн М. Стиль лидерства в формировании внешней политики // Полис.— 1991.— № 1.

65. Холод В. Політологія.— Суми: Університетська книга, 2001.

66. Хоффман-Ланге У. Элиты и демократизация: германский опыт // Социс.— 1996.— № 7.

67. Хьелл Л., Зиглер Д. Теории личности.— СПб., 1997.

68. Чалидзе В. Иерархический человек.— М., 1991.

69. Чемекова С. Політична еліта і демократична процедура // Нова політика.— 2001.— №6 (38).— С. 54-56.

70. Шестопал Е.Б. Оценка гражданами личности лидера // Полис.— 1997.— №6. — С.57-72.

71. Штогрин Д. Концепція національної еліти в історіософії Дмитра Донцова // Людина і політика.— травень – червень. – 2002.— №3 (21).— С. 47-52.

72. Шульга М. Правляча еліта. Що думають про неї в Україні // Віче.— 1997.— №8.— С. 46-57.

73. Шульга М. Правляча еліта сучасної України. – К., 1998.

74. Щекин Г. Политическая элита Украины: попытка анализа и оценки // Персонал.— 1997.— №1.— С. 91-104.

75. Якубовський А. Региональная элита. – К., 2000.

 

 

ТЕМА 14. СОЦІАЛЬНО-ЕТНІЧНІ СПІЛЬНОТИ І ЕТНОПОЛІТИКА*

 

Поняття «етнос» та «етнічність». Примордіалістські концепції етнічності та теорії етносу в СРСР (Ю.Бромлей, Л.Гумільов). Теорія Е.Сміта. Інструменталістська концепція етнічності. Мобілізація етнічності. Ситуативна етнічність. Конструктивістська концепція етнічності. Теорія Б.Андерсона. Російський варіант конструктивізму (В.Тішков). «Дрейф етноідентичності» та апологія національної (громадянської) ідентичності.

Теоретичні моделі нації. Комунікативна, етатистська та етнологічна моделі нації. Типологія націй. «Історичні» та «неісторичні» нації. «Культурні» та «політичні» нації. «Старі» та «нові» нації.

Націоналізм як процес формування нації. Націоналізм як вияв національної свідомості. Націоналізм як ідеологія. Націоналізм як суспільно-політичний рух.

Типологія націоналізму К.Гейза. Гуманістичний націоналізм. Якобінський націоналізм. Традиційний націоналізм. Ліберальний націоналізм. Інтеґральний націоналізм. «Західний» (раціональний) та «східний» (культурницький) типи націоналізму (Г.Кон). Типологія націоналізму і націоналістичних рухів Е.Сміта. Антиколоніальний, інтеґраційний, сепаратистський та іредентистський націоналізм.

Етнооб’єднавчі та етнорозмежувальні процеси в країнах Західної Європи. Велика Британія. Етносепараційні процеси серед валійців (Вельс), шотландців (Шотландія) та ірландців-католиків (Ольстер). Ірландія. Підтримка ольстерців Північної Ірландії. Данія. Прагнення національно-культурної автономії німців (південь країни) та фризької меншини на південному сході. Статус федерасі Фарерських островів (фарерці) та Ґренландії (ескімоси). Норвегія. Корінний етнос саамі (фюльке (область) Фінмарк, гірська частина фюльке Тромсьо. Швеція. Етнос саамі (північно-західна частина льона (області) Норрботтен, північна частина льона Вестерботтен). Фінляндія. Саамі (північна частина ляну (області) Лаппі). Нідерланди. Корінний етнос фризи (провінції Фризляндія (включно Західно-Фризькі острови), Ґронінген, Дренте). Бельгія. Франкомовний етнос валлони (Валлонія). Голландськомовний етнос фламандці (Фландрія). Франція. Етнополітичні рухи в середовищі корсиканців (о.Корсика), басків (Наварра, південно-західний французький департамент Атлантичні Піренеї), каталонців (південно-східний французький департамент Східні Піренеї) та бретонців (Бретань). Люксембурґ, Андорра, Сан-Маріно, Ліхтенштейн, Монако, Мальта. Формування етнічних спільнот. Німеччина. Консолідаційні та асиміляційні процеси (фризи, лужицькі серби). Австрія. Консолідаційні процеси. Швейцарія. Етноконсолідаційні та державотворчі процеси в середовищі франкошвейцарців, германошвейцарців, італошвейцарців та ретороманців. Італія. Автономний статус Сицилії, Сардинії, Фріулі-Венеції-Джулії (словеномовна меншина), Трентіно-Альто-Алідже (німецькомовна меншина) та Валле Д’Аоста (франкомовна меншина). Іспанія. Національні рухи в середовищі басків (Країна Басків), каталонців (Каталонія), галісійців (Галісія). Португалія. Особливий статус (федерасі) Азорських островів та о.Мадейри.

Етнонаціональна політика України. Конституція України про консолідацію та розвиток української нації, забезпечення етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності національних меншин України. Нормативні акти про регулювання етнонаціональних питань. Закон “Про мови в Українській РСР”. Декларація прав національностей України. Закон України “Про національні меншини в Україні”. Етнополітичні проблеми України. Російський етнополітичний фактор. Кримсько-татарська проблема. Досвід Закарпатської області в сфері міжетнічного спілкування. Діяльність національно-культурних товариств краю. Еволюція політичного русинства.

 

ЛІТЕРАТУРА

1. Альтерматт У. Этнонационализм в Европе. – М.: Росийск. гуман. университет, 2000.

2. Андерсон Б. Уявлені спільноти. Міркування щодо походоження й поширення націоналізму. – К.: Критика, 2001. – 272 с.

3. Балега Ю. Політичне русинство і будівництво української держави // Українські проблеми. – 1994. – № 2. – С. 66-72.

4. Бедзір В. Угорці в Україні в 90-х роках: етнокультурні та етнополітичні аспекти розвитку // Соціальні виміри суспільства. Збірка наукових робіт молодих науковців. Випуск 2. – К.: Інститут соціології, 1998. – С. 248-263.

5. Берлін Ісайя. Націоналізм: знехтувана сила // Сучасність. – 1993. - № 3.

6. Білинський А. Народ, нація, держава // Віче. – 1994. – № 9.

7. Бочковський О.-І. Вступ до націонології. – Мюнхен,1991-1992.

8. Варзар І.М. Політична етнологія як наука. – К.,1994.

9. Гаврош О. Дорога в нікуди. Спроби створити новий народ зазнали поразки // Політика і культура. – 2000. – 1-7 серпня (№27). – С. 26-27.

10. Геллнер Э. Нации и национализм. – М., 1991.

11. Грицак Я. Демократія і націоналізм // Універсум. – 1995. – № 1.

12. Грицак Я. Нарис історії України. Формування модерної української нації XIX-XX ст.: Навчальний посібник. – К.: Критика, 1996.

13. Гриценко О. Своя мудрість: Національна міфологія та “громадянська релігія” в Україні. – К., 1998.

14. Гумилев Л.Н. География этноса в исторический период. – Ленинград, 1990.

15. Джанда М. Політичний пасьянс по-закарпатськи, або три жовтневі революції // Нова свобода. – 2001. – 1 листопада. – С. 3.

16. Діяк І.В. Українське відродження чи нова русифікація? – К., 2000.

17. Донцов Д. Націоналізм. – Відень, 1926.

18. Етнічні меншини Східної та Центральної Європи: компаративний аналіз становища і перспектив розвитку. – К., 1994.

19. Етнонаціональний розвиток України. Термін виникнення, персоналії. – К., 1993.

20. Етнополітика в Україні. Документи і матеріали. – К., 1998.

21. Етнополітична карта світу XXI століття / Жук П., Мазур Н., Соломонюк Р., Турчак Р. – Тернопіль: Мандрівець, 2000. – 240 с.

22. Етнополітичний розвиток України: досвід, проблеми, перспективи / Ю.Шаповал (керівник авт. кол.) та ін. – К.: Інститут національних відносин і політології НАН України, 1997. – 212 с.

23. Етнополітичні конфлікти у посттоталітарному просторі. – К., 1999.

24. Зан М. “Орієнтувальний матеріал членам і кандидатам в члени обкому Компартії України...” // Carpatica-Карпатика. Випуск 19. Історія і культура Карпат (До десятиріччя утворення НДІ карпатознавства). – Ужгород: Приватна друкарня Романа Повча, 2002. – С. 177-192.

25. Зан М. Етноментальні чинники історичного буття українського народу // Carpatica-Карпатика. Випуск 9. Науково-педагогічна діяльність та літературна творчість Федора Потушняка (До 90-річчя від дня народження). – Ужгород: Ліра, 2001. – С. 135-147.

26. Зан М. Етнополітична ситуація на Закарпатті 1989-1991 років (воля народу чи протистояння еліт?) // Carpatica-Карпатика. Випуск 16. Політичні партії і вибори в Україні та країнах Центральної і Південно-Східної Європи. – Ужгород: Приватна друкарня Романа Повча, 2002. – С. 140-166.

27. Зан М. Міжетнічні стосунки на Закарпатті (етносоціонічна модель) // Регіональні студії (випуск № 3). Збірник наукових праць. Укладач: М.Лендьел. – Ужгород: Ліра, 2001. – С. 125-132.

28. Зан М. Угорці Закарпаття (епізод етнополітичних процесів поч. 90-х рр. XX ст.) // Carpatica-Карпатика. Випуск 18. Історія, політологія, культура: минуле і сучасне. – Ужгород: Приватна друкарня Романа Повча, 2002. – С. 222-236.

29. Зан М.П. Історіографія проблеми русинства 90-х років XX ст. // Carpatica-Карпатика. Випуск 12. Проблеми вітчизняної та зарубіжної історії. – Ужгород: Колір прінт, 2001. – С. 231-249.

30. Іванишин В. Нація. Державність. Націоналізм. – Дрогобич, 1992.

31. Ільницький В.І. Штрихи нашого часу: Публіцистика. – Ужгород: Закарпаття, 2000. – 156 c.

32. Картунов О., Маруховська О. Етнополітологія як наука і навчальна дисципліна // Політологічні читання. – 1994. – № 3.

33. Картунов О.В. Етнополітологія: данина моді чи вимога часу? // Віче. – 1994. – № 1.

34. Касьянов Г. Український націоналізм: спроба переосмислення // Віче. – 1997. – № 1.

35. Касьянов Г.В. «Нація» і «націоналізм»: слова і терміни // Український історичний журнал. – 1990. – № 2.

36. Касьянов Г.В. Теорії нації та націоналізму: Монографія. – К.: Либідь, 1999. – 352 с.

37. Кафарський В. Нація і держава: культура, ідеологія, духовність. – Івано-Франківськ, 1999.

38. Колодій А.Ф. Нація як суб’єкт політики. – Львів, 1997.

39. Кресіна І. Українська національна свідомість і сучасні політичні процеси: (Етнополітологічний аналіз). – К., 1998.

40. Крылов А.Б. Сепаратизм: истоки и тенденции развития: из опыта политического развития некоторых зарубежных стран. – М., 1990.

41. Кузик П. Нація у контексті сучасних наукових досліджень // Людина і політика. – 2001. – № 5. – С. 86-95.

42. Кулик В. Український націоналізм у незалежній Україні. – К.: НаУКМА, 1999. – 64 с.

43. Лемак В. Сепаратизм: еволюція і сучасний стан // Новини Закарпаття. – 2001. – 20 жовтня. – С. 6, 11.

44. Майборода О. “Політичне русинство”. Закарпатська версія периферійного націоналізму. – К.: НаУКМА, 1999. – 25 с.

45. Майборода О. Етнонаціональна політика і перспективи етносоціального розвитку в Україні // Сучасність. – 1995. – № 12.

46. Майборода О. Російський націоналізм в Україні (1991-1998 р.р.). – К.: НаУКМА, 1999. – 28 с.

47. Мала енциклопедія етнодержавознавства. – К., 1996.

48. Медведчук В. Сучасна українська національна ідея і питання державотворення. – К.: Україна, 1997. – 170 с.

49. Мигович І.І., Макара М.П. Закарпатський соціум: етнологічний аспект. – Ужгород: Патент, 2000. – 160 с.

50. Мигович І.І., Макара М.П. Слово за русинів. Науково-публіцистичне видання. – Ужгород: Християнська родина, 1999. – 104 с.

51. Мишанич О.В. Політичне русинство: історія і сучасність: Ідейні джерела закарпатського регіонального сепаратизму: Доп. на IV Міжнар. конгр. україністів (м.Одеса, 26-29 серп. 1999 р.). – К.: Обереги, 1999. – 48 с.

52. Нагорна Л. Національна ідентичність в Україні. – К., 2002. – 272 с.

53. Национализм. Новейшие исследования // Политическая наука. – 2002. – № 4.

54. Націоналізм: Антологія / Упорядники О.Проценко, В.Лісовий. – К.: Смолоскип, 2000. – 869 с.

55. Національна держава: національний і наднаціональний виміри / За ред. Ю.Романенка. – Київ-Донецьк, 1998.

56. Національна ідентичність: Хрестоматія / Упоряд. Т.С. Воропай. – Харків: Крок, 2002. – 316 с.

57. Онищенко І.Г. Етно- та націогенез в Україні (етнополітологічний аналіз). – К., 1997.

58. Основи етнодержавознавства: Підручник / За ред. Ю.Римаренка. – К., 1997.

59. Панчук М. Політичне русинство в Україні // Політична думка. – 1995. – № 2-3. – С. 116-123.

60. Поздняков Э.А. Нация. Национализм. Национальные интересы. – М., 1994.

61. Права человека и межнациональные отношения. – М., 1994.

62. Психология национальной нетерпимости: Хрестоматия / Сост. Ю.В. Чернявская. – Минск: Харвест, 1998. – 560 с.

63. Ребет Л. Теорія нації / Репринтне вид. – Львів, 1997. – 190 с.

64. Римаренко Ю., Картунов О., Курас І. Нація і держава. Теоретико-методологічний аспект. – К., 1998.

65. Римаренко Ю.І. Національний розвій України. – К., 1995.

66. Рыбаков С.Е. Анатомия этнической деструктивности. 1. Два облика национализма // Вестник Московского университета. – Серия 18. Социология и политология. – 2001. - № 3. – С. 22-54.

67. Рябчук М. Від Малоросії до України: парадокси запізнілого націотворення. – К.: Критика, 2000. – 303 с.

68. Рябчук М. Дві України: реальні межі, віртуальні війни. – К.: Критика, 2003. – 335 с.

69. Сміт Е.Д. Національна ідентичність / Пер. з англ. – К.: Основи, 1994. – 223 с.

70. Тиводар М.П. Політичне підгрунтя псевдотеоретичних пошуків “закарпатського багатонаціонального народу” // Культура Українських Карпат: традиції і сучасність / Матеріали міжнародної наукової конференції (Ужгород, 1-4 вересня 1993 року). – Ужгород: Гражда, 1994. – С. 249-262.

71. Тишков В.А. Реквием по этносу: Исследования по социально-культурной антропологии / В.А. Тишков; Институт этнологии и антропологии им. Н.Н. Миклухо-Маклая. – М.: Наука, 2003. – 544 с.

72. Тишков В. Забыть о нации (постнационалистическое понимание национализма) // Этнографическое обозрение. – 1998. - № 5. – С. 3-26.

73. Хобсбаум Эрик. Нации и национализм после 1780 года / Пер. с англ. – СПб.: Алетейя, 1998. – 306 с.

74. Шпорлюк Р. Імперія та нації: з історичного досвіду України, Росії, Польщі та Білорусії. – К.: Дух і Літера, 2000. – 354 с.

 

 

ТЕМА 15. Політична свідомість і політична культура*

Політична свідомість: сутність, структура, типи. Когнітивний, емоційний та поведінковий елементи політичної свідомості. Теоретичний та емпіричний рівні політичної свідомості. Обумовленість політичної свідомості історичними, національними, соціально-економічними і культурними чинниками. Типи політичної свідомості в залежності від ідеалів і цінностей, характеру ставлення людини до держави. Авторитарна і демократична свідомість.

Політична культура як система поглядів, почуттів, цінностей та уявлень, що реалізуються в політичній діяльності та відносинах політичних суб’єктів. Етнонаціональна форма політичної культури. Її системний характер, включення народної (масової) і елітарної форм політичної культури.

Масова політична культура як психологія мас. Масова політична культура – участь громадян у політичному житті. Феномен масової політичної культури в умовах науково-технічного прогресу, модернізаційних процесів. Масова політична культура в політикумі України. Елітарна форма політичної культури в історико-політичному аспекті. Змінність та однотипність цінностей елітарної культури в політичному житті (історична ретроспектива та сучасність). Особливості елітарної політичної культури в Україні.

Функції політичної культури. Пізнавальна функція. Ідентифікаційна функція. Орієнтаційна функція. Адаптаційно-виховна функція. Політична соціалізація. Регулятивно-нормативна функція. Інтегративна функція. Комунікативна функція. Забезпечення інтересів. Апологетична функція. Прогностична функція.

Запровадження терміну “політична культура” І.Гердером. Модерні концепції політичної культури. Психологічний підхід (Г.Алмонд, С.Верба та ін.). Комплексний підхід (Д.Мервік, Р.Такер, Л.Дітмер). Нормативне трактування політичної культури (Л.Пай, Д.Пол). Евристична концепція (С.Гантінгтон). Соціопсихологічний підхід (Р.Карр, Д.Гарднер, Ю.Тихомиров). Аксіологічне трактування політичної культури.

Проблема критеріїв типологізації політичної культури. “Чисті” типи політичної культури (Г.Алмонд, С.Верба). Патріархальна, підданська та активістська культури. Поєднання типів: патріархальний / підданський, підданський / активістський, патріархальний / активістський. Специфіка їхньої реалізації в рамках політичної системи.

Варіанти типологій політичної культури. Підданська та громадянська політична культура. Цілісна, домінуюча, дихотомізована та фрагментарна політичні культури. Консервативний, реформістський та революційний типи. Ринковий та бюрократичний (етатистський) типи політичної культури. Ліберально-демократична та тоталітарно-авторитарна політичні культури. Політичні субкультури. Регіональні, соціально-економічні, етнолінгвістичні, релігійні, вікові субкультури.

Історичні обставини формування політичної культури в Україні. Бездержавність. Розчленування української етнічної території. Денаціоналізація провідної еліти України. Регіональні відмінності політичної культури України. Пострадянський, постколоніальний характер політичної культури сучасної України. Проблеми подолання тоталітарно-авторитарної політичної культури.

Основні напрямки формування політичної культури в Україні. Формування науково-теоретичного рівня політичної культури. Складання основних рис демократичної політичної психології громадян України. Проблеми єдності Сходу і Заходу, символів політичних цінностей, проектування перспектив суспільно-політичного майбуття української державності.

ЛІТЕРАТУРА

1. Бебик В. Наша політична культура // Політологічні читання. – 1992. – № 1.

2. Бебик В.М., Головатий М.Ф., Ребкало В.А. Політична культура сучасної молоді. – К., 1996.

3. Білий О. Машини спрощення (Соціальна уява і політична поведінка у пострадянській Україні) // Політична думка. – 2000. – № 2. – С. 50-58.

4. Боднар В.Л. Політична культура як один із регуляторів суспільних відносин // Carpatica-Карпатика. Випуск 12. Проблеми вітчизняної та зарубіжної історії. – Ужгород: Колір прінт, 2001. – С. 333-341.

5. Боднар В.Л., Вегеш М.М. Роль засобів масової інформації в сучасній Україні: політологічний аспект // Carpatica-Карпатика. Випуск 12. Проблеми вітчизняної та зарубіжної історії. – Ужгород: Колір прінт, 2001. – С. 342-345.

6. Гайворонок Н. Культура в політиці: реалії та перспективи // Генеза. – 1994. – № 2.

7. Горностаева М.В. Миф и сказка как символические системы // Вестник Московского университета. Серия 18. Социология и политология. – 2001. – № 3. – С. 113-125.

8. Дем’яненко Б. Роль та місце кінематографу у цементуванні нацистського тоталітарного режиму // Нова політика. – 1998. – № 2 (16). – С. 37-40.

9. Дем’яненко Б., Дем’яненко В. Розвиток архітектури і образотворчого мистецтва в умовах тоталітаризму // Нова політика. – 2000. – № 3 (29). – С. 60-66.

10. Дем’яненко Б., Дем’яненко В. Формування апарату управління мистецтвом і художня політика класичних моделей тоталітаризму // Нова політика. – 1999. – № 6 (26). – С. 47-56.

11. Дем’яненко В. Ментальні характеристики політичної свідомості українців // Людина і політика. – 2001. – № 1 (13). – С. 93-100.

12. Діяк І.В. Українське відродження чи нова русифікація? – К.: Гранослов, 2000. – 304 с.

13. Єшкілєв В. Політично-культурна дихотомія України: постмодерністський аспект // Людина і політика. – 2001. – № 6 (18). – С. 140-147.

14. Звірковська В. Парламентська культура в Україні: чинники, рівень і тенденції розвитку // Людина і політика. – 2001. – № 4 (16). – С. 115-127.

15. Крисаченко В.С. Екологічна культура: теорія і практика: Навч. посібник. – К.: Заповіт, 1996. – 352 с.

16. Лассуэлл Г.Д. Психопатология и политика. Гл. VI. Политические агитаторы (предисловие Т.Н. Самсоновой) // Вестник Московского университета. Серия 18. Социология и политология. – 2001. – № 1. – С. 142-164; № 2. – С. 78-93.

17. Левенець Ю. Роль національного міфу у відродженні національної свідомості українського народу // Нова політика. – 2001. – № 2 (34). – С. 50-53.

18. Лисий І. Менталітет і духовна культура українців // Філос. і соціол. думка. – 1995. – №11-12. – С. 37-59.

19. Литвиненко О. Масова свідомість: використання жорстких пропагандистських технологій у Російській Федерації (1985-1998 рр.) // Нова політика. – 1998. – № 4 (18). – С. 29-30.

20. Лісовий В.С. Поняття політичної культури. Політична культура українців // Феномен української культури: Методологічні засади осмислення. – К., 1996.

21. Лясота Л. Причини відтворення авторитарних цінностей в Україні // Нова політика. – 2001. - № 5 (37). – С. 55-59.

22. Макаренко Е. Інформаційно-психологічний захист як чинник збереження політичної ментальності нації // Нова політика. – 1999. – № 2 (22). – С. 50-55.

23. Матусевич В. Політична культура: теоретико-методологічні проблеми дослідження // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 1998. – № 4-5. – С. 5-20.

24. Мисюров Д.А. Политическая символика: между идеологией и рекламой // Полис. – 1999. – № 1. – С. 168-174.

25. Мігалікова С., Зубро Т. Сучасні дослідження європейських політичних культур // Нова політика. – 2002. – № 2. – С. 55-56.

26. Мірчук І. Світогляд українського народу // Народна творчість та етнографія. – 1996. – №1. – С. 22-33.

27. Мірчук І. Світогляд українського народу. Спроба характеристики // Генеза. – 1994. – № 2.

28. Основи політичної науки / За ред. Б.Кухти. – Ч. 3. – Львів, 1998.

29. Остапенко М. Політична свідомість студентської молоді в сучасній Україні // Нова політика. – 1999. – № 4 (24). – С. 28-32.

30. Остапенко М. Політична соціалізація студентської молоді в Україні // Нова політика. – 1999. – № 6 (26). – С. 61-63.

31. Пахльовська О. Україна: шлях до Європи… через Константинополь // Сучасність. – 1994. – №1. – С. 54-68; №2. – С. 101-116.

32. Пахомов Ю. Політична культура посттоталітарної доби // Політологічні читання. – 1992. – № 2.

33. Політична культура, ідеологія, психологія: Навч. посібн. / Бурдяк В.І., Ротар Н.Ю. – Чернівці: Рута, 2000. – 105 с.

34. Поліщук І. Ментальність українства: політичний аспект // Людина і політика. – 2001. – № 1 (13). – С. 86-92.

35. Поліщук І. Синдром радянськості // Нова політика. – 2001. – № 3 (35). – С. 58-62.

36. Поліщук І. Традиційні настанови політичної ментальності українства // Нова політика. – 2000. – № 5 (31). – С. 40-44.

37. Попович М.В. Національна культура і культура націй. – К., 1994.

38. Почепцов Г. Побудова іміджу як комунікативне програмування // Нова політика. – 1998. – № 5 (19). – С. 40-47.

39. Проскуріна О. Політична культура і соціальна дійсність // Нова політика. – 2000. – № 2 (28). – С. 63-65.

40. Проскуріна О.О. Формування політичної культури українського суспільства: проблеми і перспективи розвитку. Автореферат дис… канд. політ. наук. – К., 2001. – 20 с.

41. Рудакевич О. Ментальність і політична культура української нації // Розбудова держави. – 1995. - № 10. – С. 26-30.

42. Рудакевич О. Політична культура України: руйнація та шляхи відродження // Розбудова держави. – 1995. – № 1. – С. 15-20.

43. Рябов С. Основи політичної культури: виборчий процес // Розбудова держави. – 1997. – № 9. – С. 58-64; № 10. – С. 59-64; № 12. – С. 57-64; 1998. – № 1-2. – С. 115-125.

44. Скоблик Н.В. Перспективи розвитку політичної культури молоді у контексті сучасних українських вчених // Гуманітарна освіта: досвід і проблеми. Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції “Трансформація гуманітарної освіти” (Ужгород, 25-27 травня 1998 року). – Ужгород: Гражда, 1999. – С. 555-565.

45. Соловйов О. Культура російської еліти: спокуса конституціоналізмом? // Політична думка. – 1999. – № 1-2. – С. 26-48.

46. Тархова Н. Вплив національного менталітету на формування політичної культури // Нова політика. – 2002. - № 2. – С. 52-54.

47. Тимошенко В. “Мы получили независимость без крови” // Мир за неделю. – 2000. – 22-29 января. – С. 5.

48. Туркова О. Тема політичної культури в “Листах до братів-хліборобів” В’ячеслава Липинського // Розбудова держави. – 1995. – № 10. – С. 55-59.

49. Фарукшин М.Х. Политическая культура общества // Социально-политические науки. – 1991. – № 4. – С. 103-112.

50. Хома Н.М. Політична культура молоді України. – Львів, 1997.

51. Цимбалістий В. Політична культура українців // Сучасність. – 1994. – № 3. – С. 94-105; № 4. – С. 77-90.

52. Шумілов О. Мовне питання та національна безпека // Розбудова держави. – 1997. – № 4. – С. 8-12.

53. Щербинина Н.Г. Архаика в российской политической культуре // Полис. – 1997. – № 5. – С. 127-139.

ТЕМА 16. ПОЛІТИЧНА ІДЕОЛОГІЯ. ОСНОВНІ ІДЕЙНО-ПОЛІТИЧНІ ТЕЧІЇ СУЧАСНОСТІ*

Поняття “політична ідеологія”. Ідеологія і політика як регулятори відносин між людьми. Структурні рівні ідеології (теоретико-концептуальний, програмно-політичний, актуалізований).

Типологія політичних ідеологій. Підходи до розуміння політичної ідеології (К.Маркс, В.Ленін, К.Манхейм, Л.Алтюссер, Р.Арон, М.Вебер, Т.Парсонс). Структурні елементи ідеології (політичні ідеї, теорії, цінності, ідеали, гасла, міфи, стереотипи). Місце політичної ідеології в структурі суспільної свідомості. Функції політичної ідеології.

Лібералізм: сутність, основні принципи. Витоки класичного лібералізму (вчення про суспільний договір та природні права людини). Еволюція лібералізму. Соціальний лібералізм. Сучасні теоретики лібералізму: М.Фрідман, Дж.Кейнс, Ф.Гаєк, Ф.Фукуяма. Ф.Фукуяма про всесвітню ліберальну революцію в роботі «Кінець історії»). Ліберальний інтернаціонал.

Становлення і розвиток консерватизму як ідейно-політичної течії. Основні ідеї, принципи та цінності консервативної ідеології. Неоконсерватизм. Сучасні напрямки консерватизму. Консерватизм в Україні (В.Липинський, С.Томашівський). Преспективи консерватизму в добу глобалізації. Консервативний інтернаціонал.

Комунізм. Соціалізм. Соціал-демократія. Становлення і розвиток ідеології комунізму. Економічна, соціальна та політична доктрина марксизму. Розвиток марксизму на сучасному етапі: “крит<