Загальна підручникова література

ДО КУРСУ:

1. Азаркин Н.Н., Левченко В.Н., Мартышин О.В. История политических учений. – М., 1994.

2. Бебик В.М. Базові засади політології: історія, теорія, методологія, практика. – К., 2000.

3. Боднар В.Л., Вегеш М.М., Худанич В.І. Історія української державності. – Ужгород, 1996.

4. Боднар В.Л., Вегеш М.М., Худанич В.І. Основи політології. Видання друге. – Ужгород, 2000.

5. Боднар В.Л., Вегеш М.М., Худанич В.І. Становлення і розвиток політичної думки в Україні. – Ужгород, 1995.

6. Бодуен Ж. Вступ до політології. – К., 1995.

7. Борцов Ю.С., Коротец И.Д., Шпак В.Ю. Политология в вопросах и ответах для студентов вузов. – Ростов-на-Дону, 1998.

8. Брегеда А.Ю. Політологія. – К., 1999.

9. Введение в политологию: Учебное пособие в 2-х частях / Под общ. ред. Н.И.Горлач, Г.Т.Головченко. – Харьков, 1994.

10. Вегеш М., Остапець Ю. Основи політології. – Ужгород: Видавництво Ужгородського національного університету, 2003. – 422 с.

11. Вегеш М.М., Остапець Ю.О. Політологія. Конспект лекцій. – Ужгород, 1999.

12. Вершинин М.С. Политология русского консерватизма (XIX – начало XX в.). – СПб., 1997.

13. Выдрин Д. Очерки практической политологии. – К., 1991.

14. Гаджиев К.С. Введение в политическую науку: Учебник для высших учебных заведений. Изд. 2-е, перераб. и доп. – М.: ЛОГОС, 2000.

15. Гаджиев К.С. Введение в политическую науку. – М., 2000.

16. Гаджиев К.С. Политическая наука. – М., 1995.

17. Гаєвський Б.А. Сучасна українська політологія. – К., 1999.

18. Гаєвський Б.А. Українська політологія. – К., 1995.

19. Гелей С., Пастушенко Р., Рутар С. Українська політологія: В 2-х частинах. – Львів, 1995-1996.

20. Гелей С.Д., Рутар С.М. Політологія: Навчальний посібник. – 5-е вид., перероб. і доп. – К.: Т-во “Знання”, КОО, 2004.

21. Головатий М.Ф. Політична психологія. – К., 2001.

22. Голосов Г.В. Сравнительная политология. – М., 1995.

23. Дегтярев А.А. Основы политической теории. – М., 1998.

24. Демидов А.И., Федосеев А.А. Основы политологии. – М., 1995.

25. Денкен Ж.-М. Политическая наука. – М., 1993.

26. Дилигенский Г.Г. Социально-политическая психология. – М., 1994.

27. Ерышев А.А. История политических и правовых учений. – К., 1998.

28. Ерышев А.А. История политических и правовых учений. 2-е изд. – К., 2001.

29. Замалеев А.Ф., Осипов И.Д. Русская политология: Обзор основных направлений. – СПб., 1994.

30. Зеркин Д.П. Основы политологии. Курс лекций. – Ростов-на-Дону, 1999.

31. Зеркин З.П. Основы политологии: курс лекций. – Ростов-на-Дону: Феникс, 1997. – 544 с.

32. Иванов В. Политическая психология. – М., 1990.

33. Ильин В.В. Политология: Учебник для вузов. – 2- е изд. испр. – М.: Книжный дом, 2000.

34. Исаев И.А., Золотухина Н.М. История политических и правовых учений России XI – XX вв. – М., 1995.

35. История политических и правовых учений / Под ред. В.С. Нерсесянца. – М., 2001.

36. История политических и правовых учений / Под ред. О.Э. Лейста. – М., 1991.

37. История политических и правовых учений. Хрестоматия / Составитель и общая ред. Г.Г.Демиденко. – Харьков, 1999.

38. История политических учений / Под ред. О.В. Мартышина.-Вып.1-3. – М., 2000.

39. Камінський А. Вступ до міжнародних відносин. – Львів, 1995.

40. Класики політичної думки від Платона до Макса Вебера / Під редакцією Є.Причепія. – К., 2002.

41. Куликов Л.М. Основы социологии и политологии. – М., 2000.

42. Кухта Б. З історії української політичної думки. – К., 1994.

43. Лазоренко О.В., Лазоренко О.О. Теорія політології. – К., 1996.

44. Мадіссон В.В., Шахов В.А. Політологія міжнародних відносин. – К., 1997.

45. Мангейм Дж.Б., Рич Р.К. Политология. Методы исследования. –М., 1997.

46. Матвеев Р.Ф. Теоретическая и практическая политология. – М., 1994.

47. Мельник В.А. Политология. – М., 1999.

48. Мир политической мысли. Хрестоматия: В 2-х томах. – М., 1994.

49. Муляр В.І. Політологія. Курс лекцій. – Житомир, 1999.

50. Мурадян А.А. Двуликий Янус. Введение в политологию. – М., 1994.

51. Мухаев Р.Т. Политология. – М., 1997.

52. Назарова Н.С. Политология: Материалы к курсу. – Одесса, 1992.

53. Наукові студії з політичної психології. – К., 1995.

54. Ніконенко В.М. Політологія.Курс лекцій. – Тернопіль, 1992.

55. Общая и прикладная политология / Под общ. ред. В.И. Жукова, Б.И. Краснова. – М., 1997.

56. Основи політичної науки. Курс лекцій за редакцією Бориса Кухти: В 4-х частинах. – Львів, 1998-1999.

57. Основи політології / Кирилюк Ф.М., Корж М.О., Федірко І.П. та ін.; За ред. Ф.М. Кирилюка. – К., 2000.

58. Основи політології: Курс лекцій. – Харків, 1993.

59. Основи політології: Навч. посібник / Керівник авт. кол. Ф.М. Кирилюк. – К., 1995.

60. Основи політології: Конспект лекцій для студентів усіх спеціальностей. – Ч.1-2. – Львів, 1994.

61. Основи політології: Курс лекцій для студентів вищих учбових закладів. 2-е вид. В 2-х ч. / Ред. кол.: Б.Л. Кухта та ін. – К., 1992.

62. Основы политической науки / Под ред. В.П. Пугачева: В 2-х частях. – М., 1995.

63. Основы политологии (Наука о политике): Учебник для вузов / Под ред. Артура Боднара. – К., 1991.

64. Основы политологии / Под ред. А.Боднара. – К., 1991.

65. Основы политологии. Курс лекций / Отв. ред. В.Д.Бабкин, Н.И.Козюбра, В.В.Копейчиков. – К., 1991.

66. Основы политологии: Курс лекций / Под ред. В.Д. Пугачева. – М., 1992.

67. Основы политологии: Курс лекций для высших учебных заведений / Авт. кол.: В.Д. Бабкин и др. – К., 1991.

68. Панарин А.С. Политология. – М., 1997.

69. Піча В.М., Левківський К.М., Хома Н.М. Політологія. Типові питання та відповіді з лекційного курсу. – Київ-Львів, 2002.

70. Піча В.М., Хома Н.М. Політологія. – Київ-Львів, 2001.

71. Пойченко А.М. Політика: теорія і технологія діяльності. – К., 1996.

72. Политология (конспект лекций). Авт.-сост.Оганесян А.А. – М.: Приор, 2000.

73. Политология (Курс лекций). Составитель А.А.Радугин. – М.: ИЗД-ВО Центр,1997.

74. Политология / Под ред. В.Н.Лавриненко. – М., 1999.

75. Политология / Под ред. М.А.Василика. 2-е издание. – Санкт-Петербург, 1999.

76. Политология / Под ред. Решетникова С.В. – М.: Приор, 2000.

77. Политология. Учебное пособие/Под общ. ред. Д.С.Клементьева. – М.: Знание, 1997.- 224 с.

78. Политология. Учебное пособие/Под ред. Тадевосяна Э.В. Изд. 2-е, перераб. и доп. - М.: ЗНАНИЕ, 2000.

79. Политология. Энциклопедический словарь. – М., 1993.

80. Политология: Курс лекций / Под ред. М.Н. Марченко. – М., 1999.

81. Политология: Методика комплексного изучения вузовского курса. В 2-х вып. – К., 1991.

82. Политология: наука о политике / Под ред. В.П. Андрющенко. – Киев-Харьков, 1999.

83. Политология: Практикум / Под ред. А.В. Миронова. – М., 1993.

84. Политология: Практикум /Под ред. М.А. Василика. – М., 1999.

85. Политология: Справочник студента. – М., 2001.

86. Политология: тексты лекций. В 3-х вып. / Под общ. Ред. И.С. Дзюбко, Т.М. Мельник. – К., 1991.

87. Політологія / За науковою ред. Антоніни Колодій. – К., 2000.

88. Політологія / За ред. О.Бабкіної, В.Горбатенка. – К., 1998.

89. Політологія / За ред. О.І. Семківа. – Львів, 1994.

90. Політологія / Упоряд. та ред. М.І. Сазонова. – Харків, 1998.

91. Політологія / І.С. Дзюбко, К.М. Левківський, В.П. Андрущенко та ін. – К., 1998.

92. Політологія: Навч. посібник для студ. вузів / І.Д. Курас та ін. (керівн. авт. кол.). – Миколаїв, 1995.

93. Політологія у схемах, таблицях, визначеннях / За ред. І.С. Дзюбка, І.Г. Оніщенка, К.М. Левківського, З.І. Тимошенко. – К., 1999.

94. Політологія. Кінець XIX – перша половина XX ст.: Хрестоматія / За ред. О.І. Семківа. – Львів, 1996.

95. Політологія. Навчально-методичний комплекс: Підручник. – К.: Центр навчальної літератури, 2004.

96. Політологія. Наука про політику/ Ред. Андрущенко В.П., Горлач Н.І. – К.: 2000.

97. Політологія. Терміни. Поняття. Персоналії. Схеми. Таблиці / Наукова ред. В.М. Пічі. – Київ-Львів, 2001.

98. Політологія: історія та методологія / Андрущенко В.П., Антоненко В.Г., Ануфріїв Л.О. та ін. / За ред. Ф.М. Кирилюка. – К., 2000.

99. Політологія: Навч. посібник для вузі/ Упорядн. Та ред. М.Сазонова. – Харків: Фоліо, 1998. – 735 с.

100. Політологія: Навчальний посібник. – К.: ВД “Професіонал”, 2004.

101. Політологія: Навчально-методичний посібник. – К.: КНЕУ, 2000.

102. Політологія: Наука про політику / За заг. ред. В.Г. Кременя, М.І. Горлача. – Київ-Харків, 2001.

103. Політологія: Підручник / І.С.Дзюбко, К.М.Левківський, В.П.Андрушенко та ін. / За заг. ред. І.С.Дзюбка. – К.: Вища школа, 1998.

104. Політологія: Посібник для студентів вищих навчальних закладів / За ред. О.В.Бабкіною, В.П.Горбатенка. – К.: Академія, 1998.

105. Потульницький В. Історія української політології. – К., 1992.

106. Потульницький В. Нариси з української політології. – К., 1994.

107. Потульницький В. Теорія української політології. – К., 1993.

108. Пугачев В.П., Соловьев А.И. Введение в политологию. – М., 1995.

109. Рябов С.Г. Політологічна теорія держави. – К., 1996.

110. Рябов С.Г. Політологія: Словник термінів і понять. – К., 1996.

111. Рябов С.Г., Томенко М.В. Основи теорії політики. – К., 1996.

112. Санистебан Л.С. Основы политической науки. – М., 1992.

113. Себайн Дж., Торсон Т. Історія політичної думки. – К., 1996.

114. Скиба В., Горбатенко В.П., Туренко В.В. Вступ до політології. – К., 1996.

115. Скиба В.Й. Політологія. Теорія і методика навчального курсу. – К., 1992.

116. Тадевосян Э.В. Словарь-справочник по социологии и политологии. – М., 1996.

117. Українська політологія: витоки і еволюція / За ред. Ф.М. Кирилюка. – К., 1995.

118. Фоменко С.А. Политология. Учебное пособие. – М., 2000.

119. Халипов В. Введение в науку о власти. – М., 1996.

120. Шляхтун П.П. Політологія. Підручник. – К., 2002.

 

 

НАВЧАЛЬНА ПРОГРАМА КУРСУ

 

ТЕМА 1. ІСТОРІЯ ВИНИКНЕННЯ, ПРЕДМЕТ ТА МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ НАУКИ ПРО ПОЛІТИКУ*

Політика, політичне як особлива сфера суспільного життя. Політика як об’єкт вивчення політології. Протополітологія. Особливості розвитку політичної думки на різних етапах розвитку людства.

Причини виникнення політології як науки. Утворення перших кафедр політичної науки в США та європейських країнах (1857 р. – в Колумбійському коледжі, 1903 р. – утворено Американську асоціацію політичних наук, 1871 р. – утворена Вільна школа політичних наук у Франції та інші). Інституціоналізація політичної науки після Другої світової війни. Конгрес ЮНЕСКО про предмет політичної науки (1948 р.): а) політична теорія; б) політичні інститути; в) партії, групи і суспільна думка; г) міжнародні відносини. Утворення під егідою ЮНЕСКО Міжнародної асоціації політичних наук (1949 р.).

Предмет політичної науки. Структура курсу політології. Основні розділи політичної науки на сучасному етапі її розвитку: загальна теорія політики; теорія політичних систем; політологічна теорія держави, політичних партій та партійних систем; політичні режими; електоральні процеси; теорія міжнародних відносин та геополітика; демократичні процеси та транзити; теорія соціального управління (політичний маркетинг і менеджмент); політичні ідеології.

Система категорій політичної науки. Методи політології. Принципи політології. Функції політології: теоретико-методологічна, світоглядна, прогностична, управлінська та інші.

Становлення і розвиток української політології. Предметне коло вивчення та особливості української науки про політику. Основні завдання української політології. Розробка теоретико-методологічних засад дослідження українських політичних реалій. Фундаментальне теоретичне обгрунтування шляхів побудови української суверенної правової держави. Дослідження діяльності українських політичних партій та громадських організацій. Електоральні процеси. Україна у міжнародних відносин.

ЛІТЕРАТУРА

1. Алмонд Г. Политическая наука: история дисциплины // Полис. – 1997.– № 6. – С.174-183.

2. Адорно Т. К логике социальных наук // Вопросы философии. – 1992.– № 10.

3. Алексеева Т. Современные политические теории. – М., 2000.

4. Беляев А. Политика и её роль в развитии общества // Социально-политические науки. – 1991. – № 9.

5. Бодуен Жан. Вступ до політології. – К., 1995.

6. Вебер М. Политика как призвание и професия // Вебер М. Избранные произведения. – М., 1990.

7. Гаджиев К. Введение в политическую науку. – М., 1997.

8. Гаєвський Б. Українська політологія. – К., 2000.

9. Гончаров Д.В., Гонтарева И. Введение в политическую науку. – М., 1995.

10. Габріелян О. Політична наука в Україні // Політична думка.– 2001.– № 4.

11. Ильин М.В. Десять лет академической политологии – новые масштабы научного знания // Полис. – 1999. – № 6.– С.135-144.

12. Ирхин Ю.В. Политическая наука в вузах Канады // Вестник Московского государственного университета. Серия 12. Политическая наука. – 2002. – № 4. – С. 91-103.

13. Кривошеїн В.В. Проблема мультипарадигмальності політичної науки // Грані. – 2000. – № 3. – С. 105-107.

14. Казанцев А.А. Политическая наука: проблема методологической рефлексии // Полис. – 2001. – № 6. – С. 51-64.

15. Лозовой В.Н.,Семеренко Л.М. Чикагская школа: у истоков создания новой науки о политике. – Ростов-на-Дону, 2000.

16. Лозовой В.Н.,Семеренко Л.М. Становление политической науки в США. – Ростов-на-Дону, 2000.

17. Макензи Дж.М Политическая наука // Политическая наука. Современное состояние.Тенденции и перспективы. – 2002. – № 1.– С. 148-163.

18. О реформе преподавания политических наук в системе высшего образования Российской Федерации // Полис. – 2001. – № 1. – С. 117-138.

19. Основные направления политических исследований в Российской Федерации // Полис. – 2001. – № 1. – С. 144-164.

20. Поппер К. Логика социальных наук // Вопросы философии. – 1992. – № 10.

21. Политическая наука современнной России: Тенденции развития. – М., 1999.

22. Политическая наука: новые направления / Пер. с англ. М.М. Гурвица, А.Л. Демчука, Т.В. Якушевой. Научный редактор Е.Б. Шестопал. – М.: Вече, 1999. – 816 с.

23. Политическая наука: предмет и методологические обоснования // Сборник материалов международной научной конференции. – Харьков, 2001.

24. Политическая наука в Украине: становление и перспективы. – Симферополь, 2002.

25. Рудич Ф. Наука про політику: сучасний стан та тенденції розвитку // Віче. – 2002. – № 5.

26. Современные проблемы преподавания политической науки в высшей школе // Полис. – 2001. – № 5. – С. 123-152.

27. Современная политическая теория. – М., 2001.

28. Тягло О. Українська наука про політику. Спроба оцінки потенціалу // Політичний менеджмент. – № 1. – 2004. – С. 3-19.

 

ТЕМА 2. ПОЛІТИКА ЯК СОЦІАЛЬНЕ ЯВИЩЕ*

 

Термін “політика” та його походження (давньогрецькі: polis – місто-держава, “politike” мистецтво управляти державою, “politea” – конституція; англомовні терміни: polity – форма політики, тобто її організаційна структура, інститути, які надають стійкість, стабільність політиці та дозволяють регулювати політичну поведінку (держава, партії, групи інтересів, закони, політичні норми), “poliсy” – зміст політики (проблеми, цілі, цінності політики, мотиви і механізми прийняття політичних рішень); “politics” – політичний процес (в ньому відображається складний, суперечливий характер політичної діяльності та політичних відносин суб’єктів політики).

Суб’єкти політики: соціальні – індивід, мала група, великі професійні групи, нація, клас, еліта, ін; інституційні – президент, парламент, уряд, ЗМІ, групи інтересів, масові рухи, профспілки, партії та ін.

Різноманітність підходів до розуміння сутності політики як соціального явища. Онтологічний (політика – це спосіб існування людей в суспільстві, всезагальна форма людських зв’язків (Арістотель). Конфліктологічний (класовий, директивний чи силовий). Політика – це сфера боротьби чи суперництва між класами за владу (К.Маркс, Ж.Френд, К.Шміт). Діяльнісно-управлінський (М.Вебер, Р.Арон). Комунікативно-інтеграційний (політика – розподіл обов’язків і повноважень, їх узгодження для забезпечення ефективності і цілісності співжиття людей). Інституційний (діяльність інститутів влади для підтримки порядку). Структурно-функціональний (політика – підсистема суспільства, яка визначає цілі і напрямки суспільного розвитку (Т.Парсонс). Синтетичний (організаційна, регулятивна, контрольна сфера суспільства, в межах якої здійснюється діяльність, спрямована на досягнення, утримання і використання влади задля егоїстичних чи загальносуспільних цілей).

Рівні функціонування політики. Мегарівень (в межах людської цивілізації). Макрорівень (в межах держави). Мікрорівень (на рівні партій, організацій).

Структурні елементи політики (суб’єкти, політична діяльність, політичні відносини, політична організація, політичні інститути та їх роль як центрів управління й регулювання, політична свідомість.

Типи політики (внутрішня – регулювання державних відносин в суспільстві; зовнішня – забезпечення безпеки держави і створення сприятливих умов для досягнення внутрішньої політики).

Види політики: 1) за сферами суспільного життя (духовна, політична, соціальна, економічна); 2) за об’єктами (національна, військова, демографічна, економічна, молодіжна, сімейна та ін.); 3) за масштабом (міжнародна, локальна, регіональна); 4) за зовнішньополітичною діяльністю (експортна, імпортна); активністю (активна, пасивна, агресивна, нейтральна); 5) за носіями і суб’єктами (політика держави, партії, руху, особи); 6) за методами здійснення (демократична, авторитарна, тоталітарна); 7) за терміном дії (довгострокова, середньострокова та короткострокова).

Функції політики: 1) управлінська (розробка основних напрямків духовного, соціального, економічного, політичного розвитку); 2) інтеграційна (об’єднання груп довкола спільних ідей); 3) соціалізації; 4) виховна (вироблення цінностей, норм, зразків поведінки громадян та їх об’єднань); 5) мобілізаційно – організаційна (мобілізація всіх ресурсів суспільства для вирішення нагальних завдань); 6) ідеологічна; 7) прогностична (визначення перспектив та альтернатив розвитку) та інші.

Політика і економіка. Підходи до розуміння взаємодії політики та економіки (домінування економіки, пріоритети політики, взаємозалежність). Приватна власність, економічний інтерес і політика. Приватні та загальнолюдські інтереси. Групи економічного інтересу і політична боротьба та політичне співробітництво. Економічна політика. Ринкові і командно-адміністративні політичні ресурси. Фінансова і бюджетна політика. Проблема фінансування партійної діяльності. Інноваційна політика. Політична стабільність і залучення капіталу. Політичні та економічні ризики. Економічні і політичні пріоритети: спільне та відмінне. Економічні і політичні союзи. Економічна і політична незалежність. Економічна інтеграція і політичний суверенітет. Економічні бар’єри для успішності політики. Політичні бар’єри для економічного розвитку. Залежність політики і економіки від моралі та духовності.

Політика і мораль: спільне і відмінне. Моральні цінності в політиці (справедливість, свобода, соціальна рівність, братерство, ненасильство і любов, толерантність). Моральні дилеми в політиці. Моральні чесноти (мудрість, мужність, скромність, чесність, тактовність, співчуття) і політика. Взаємодія політики і моралі. Правда і брехня в політиці. Моральна і політична свідомість. Моральна і політична зрілість. “Діалогова етика” в політиці як засіб порозуміння. Моральна зрілість як бар’єр на шляху політичної та економічної корупції. “Етика переконання” і “етика відповідальності” (М.Вебер). Етика депутата, державного службовця і громадянина. Вплив на взаємини моралі і політики.

Політика і релігія: взаємодія, впливи, обмеження. Суб’єкти політики в царині релігії. Релігійні політичні відносини. Релігійна і політична діяльність. Релігізація політики і політизація релігії. Релігійна політика в Україні. Релігія і міжнародна політика. Екуменічний рух. Неорелігійні течії та організації. Релігія і політика миру.

 

ЛІТЕРАТУРА

1. Азаров Н.И. О политике как общественном явлении. – М., 1986.

2. Беляев А.А. Политика и ее роль в развитии общества // Социально-политические науки. – 1991. – № 9.

3. Бирюков В.Ф. Искусство и политика // Вестник МГУ. Серия 12. Политические науки. – 1998. – № 3.

4. Бурдье П. Социология политики. – М., 1993.

5. Вебер М. Политика как призвание и профессия // Избранные произведения. – М., 1990.

6. Выдрин Д.И. Очерки практической политологии. – К., 1991.

7. Вятр Е. Социология политических отношений. – М., 1979.

8. Даль Р. Природа политического процесса // Социально-политические науки. – 1990. – № 10.

9. Денкен Ж.-М. Политическая наука. – М., 1993.

10. Здравомыслов А.Г. Потребности, интересы, ценности. – М., 1986.

11. Ильин В.В. О природе политики // Вестник МГУ. Серия Политические науки. – 1995. – № 2.

12. Ковалев А.М. Предмет, законы и категории политики как науки // Вестник МГУ. Серия 12. Политические науки. – 1998. – № 5.

13. Лафонтен О. Общество будущего. Политика реформ в изменившемся мире. – М., 1990.

14. Липсет С. Политическая социология // Американская социология. – М., 1972.

15. Лузан А.О. Політика і суспільство // Політологічні читання. – 1993. – № 1.

16. Матвиенко В. Социологический анализ в политике. – К., 1995.

17. Михальченко М.І., Банг Х.Х. Взаємодія політики і економіки в умовах прискореної трансформації суспільств як предмет соціально-філософського дослідження. – К., 1999.

18. Панарин А.С. Философия политики. – М., 1994.

19. Пойченко А.М. Політика: теорія і технологія діяльності. – К., 1994.

20. Потічний П.Й. Що таке політика? // Сучасність. – 1993. – № 8.

21. Пригожин А.И. Что есть политика? (Политологические тезисы) // Общественные науки и современность. – 1996. – № 5.

22. Рікер П. Навколо політики. – К., 1995.

23. Рябов С. Політика як суспільне явище // Політологічні читання. – 1994. – № 2. – С. 189-222.

24. Рябов С. Структура і функції знань про політику // Політологічні читання. – 1994. – № 1. – С. 167-190.

25. Рябов С.Г., Томенко М.В. Основи теорії політики. Навчальний посібник для студентів. – К., 1996.

26. Халипов В.Ф. Политика как наука и как искусство // Социально-политические науки. – 1992. – № 7.

27. Щербина Н.С. Политика и мир // Вестник МГУ. Серия 12. Политические науки. – 1998. – № 2.

28. Элементы теории политики / Перевод с польского. – Ростов-на-Дону, 1990.

ТЕМА 3. ІСТОРІЯ СВІТОВОЇ ПОЛІТИЧНОЇ ДУМКИ І СТАНОВЛЕННЯ СУЧАСНОЇ ПОЛІТОЛОГІЇ*

Політичні теорії мислителів Стародавнього Сходу.Прикладний та релігійно-міфологічний характер політичних вчень Стародавнього Сходу. Вчення Стародавньої Індії: брахманізм та буддизм (Трактат “Манавадхармашастра” (“Закони Ману”), Канон “Тріпітака” (“Три корзини”). Політичні вчення Стародавнього Китаю: даосизм (трактат “Дао де цзин” (“Книга про дао і де”); конфуціанство (книга “Лунь юй” (“Судження і бесіди”); моїзм (книга “Мо-цзи”); школа легістів (трактат “Шан цзюнь шу” (“Книга правителя провінції Шан”).

Політичні доктрини Стародавньої Греції. Феномен античного полісу. Початок розвитку демократичних вчень: софісти та Сократ. “Ідеальна держава” Платона (“Держава”, “Закони”, “Політик”, “Крітон”). Ідеальне як відповідність природі людини. Держава як уособлення досконалості та справедливості. “Політична наука” Арістотеля (“Політика”, “Нікомахова етика”, “Афінська політія”). Політика і держава – відображення природних потреб людини, зокрема в спілкуванні. Держава – вища форма природного розвитку. Форми правління у Арістотеля: правильні (монархія, аристократія, політея) та неправильні (тиранія, олігархія, демократія). Розумна природа людини як основа політики.

Політичні вчення мислителів періоду Середньовіччя. Аврелій Августин (Блаженний) – “Сповідь”, “Град Земний”, “Про Град Божий”. Ідея теократичного панування. Обґрунтування зверхності духовної влади над світською. Вчення про державу і форми правління Фоми Аквінського. Держава як засіб підготовки людини до життя у “царстві небесному”. Політика і держава результат суспільного розвитку. Ідея “держави загального блага”. Політичні ідеї середньовічних єресей. Бюргерська і селянсько-плебейська єресь (Джон Вікліф та Ян Гус).

Політична думка доби Відродження та Реформації. Від теократичних ідей до передренесансних теорій: Роджер Бекон, Вільям Оккам, Марсилій Падуанський. Вчення Н.Макіавеллі про державу і політику («Державець», «Роздуми про першу декаду Тіта Лівія»). Запровадження емпіричного аналізу до пізнання політичної дійсності. Явище «макіавеаллізму» (мета виправдовує засоби) в сучасній політиці. Трактат І.Жантіє «Анти-Маккіавеллі» (1575). Ідейні основи і політичний зміст Реформації. Звільнення політики від католицького універсалізму. Політика як окрема сфера життєдіяльності людини. Політичні доктрини лютеранства та кальвінізму.

Політичні теорії представників Нового часу. Вчення Г.Гроція про державу і право. Г.Гроцій про природні права людини та суспільний договір. Г.Гроцій про зовнішню політику держав («Про право війни і миру»). Типи війн Г.Гроція.

Основні напрямки політичної ідеології в період Англійської буржуазної революції (1642-1649 рр.). Політична теорія Т.Гоббса («Про громадянина», «Левіафан, або Матерія, форма і влада держави церковної і громадянської»). Природний стан людства («війна всіх проти всіх») і причини виникнення держави в результаті суспільного договору.

Вчення Дж.Локка (засновник класичного лібералізму) про державу і громадянське суспільство («Два трактати про державне правління»). Природний стан у Дж.Локка. Первинність громадянського щодо державного. Держава як інститут, який утворюється для захисту природних прав. Конституційний механізм захисту природних прав Дж.Локка: принцип розподілу влад і принцип законності.

Політичні доктрини європейського Просвітництва. Політичні ідеї німецького Просвітництва (С.Пуффендорф) та італійського Просвітництва (Ч.Беккаріа). Політичні ідеї представників французького Просвітництва. Політична програма Вольтера. Теорія розподілу влади в правовій державі Ш.–Л.Монтеск’є (“Про дух законів”). Складові “духу законів” у Ш.Монтеск’є та географічний детермінізм у трактуванні політичних явищ і процесів. Політичний радикалізм Ж.-Ж.Руссо (“Про суспільний договір”). Природний стан у Ж.-Ж.Руссо (“золотий вік у розвитку людства”) та причини виникнення держави. Договірна теорія походження держави. Ідеї народного суверенітету і прямого народовладдя. Тоталітарний характер народовладдя у Ж.-Ж.Руссо (”голос народу – голос божий”).

Політичні концепції представників німецької класичної філософії (кін. XVIII – поч. ХІХ ст.). І.Кант – засновник консервативного лібералізму. Розширення свободи як мета існування людського роду. Вчення І.Канта про “вічний мир”. І.Кант про правову державу: право – сутнісна характеристика існування держави. Ідея правової держави І.Канта. Категоричний імператив І.Канта (“поступай згідно з такою максимою, щоб вона стала всезагальним законом”) – основа поведінки індивіда в правовій державі.

Концепція громадянського суспільства, конституційної монархії Г.Геґеля. Складові громадянського суспільства: економіка, соціальні класи, корпорації. Класи громадянського суспільства: промисловий, субстанційний, всезагальний (бюрократія). Поняття права у Г.Геґеля: право як свобода, право як певний ступінь і форма свободи, право як закон. Ідея “кінця історії” у Г.Геґеля. Ідеалізація ролі держави у політичному процесі. Філософія історії Г. Геґеля.

Виникнення та еволюція соціально-політичних утопій. Ранній утопічний соціалізм: Т.Мюнцер, Т.Мор, Т.Кампанелла. Критичний утопічний соціалізм: А.Сен-Сімон, Ш.Фур’є, Р.Оуен.

Політичні вчення другої половини ХІХ ст. Антилібералізм Ф.Ніцше. Концепція надлюдини. Автономність політики і моральних цінностей.

Соціалістичні вчення другої половини ХІХ ст. Політична концепція К.Маркса і Ф.Енгельса. Матеріалістичне розуміння історії (історичний матеріалізм) про рушійні сили розвитку суспільно-економічних формацій. Теорія соціалістичної революції К.Маркса. Вчення про диктатуру пролетаріату, боротьбу класів. Особливості переходу до комуністичної формації (“Маніфест комуністичної партії”). Можливість звільнення особи від держави та політики в комуністичному суспільстві.

Соціологізм у політичній науці. Політичні погляди засновника “розуміючої соціології” М.Вебера. Веберівська методологія дослідження політики. Концепція “ідеальних типів”. Визначення політики та влади і типів їх легітимності. Матеріальні та ідеальні інтереси як мотиви дій суб’єктів політики. Розуміння влади і держави як відносин, що спираються на легітимне насилля. Капіталізм – втілення принципу раціональності. Типологія легітимації влади: традиційна, харизматична і раціонально-легальна. Теорія ідеальної бюрократії та плебісцитарної демократії М.Вебера.

Англо-саксонська школа в політології.Організаційне становлення політичної науки в США. Формування політичної соціології (А.Бентлі). Методологічні принципи функціонування “Чиказької школи” (Ч.Меріам, Г.Ласуел).

Біхевіористська революція в американській політичній науці у 40-60-х рр. ХХ ст. Формування трьох шкіл дослідження політичної поведінки (школа політичної соціології; школа політичної психології; школа політичної економії). Теорія демократії як основна проблема післявоєнної американської політології. Формування порівняльної політології.

Специфіка розвитку британської політичної науки (К.Поппер).

Характерні риси французької школи в політології.Становлення інституційного підходу до дослідження політики у міжвоєнний період (Л.Дюгі, М.Оріу, Ж.Бюрдо). Розробка французькими політологами теорій політичних режимів та політичних партій після Другої світової війни (М.Дюверже, Р.Арон). Становлення у Франції структуралістського підходу до політичних досліджень наприкінці ХХ ст. (М.Фуко).

Становлення та розвиток німецької школи в політичній науці.Розвиток політичної науки в міжвоєнній Німеччині (консервативна політична теорія К.Шмідта). Розвиток політико-соцілогічних макротеорій у Німеччині в післявоєнний період (концепції Н.Лумана, Р.Дарендорфа). “Франкфуртська школа” та розгляд її представниками питання про соціально-політичну владу (Г.Маркузе, М.Адорно, Ю.Габермас).

Основні напрямки сучасної зарубіжної політичної науки. Біхевіористичний напрямок: Ч.Мерріам (проблеми політичної влади і теорії демократії, американська партійна система і політичне лідерство, політична соціалізація), Г.Лассуел (політика як поведінка соціально-політичних груп, аналіз влади, проблеми функціонального підходу до політики, роль масових комунікацій).

Системний аналіз влади: Т.Парсонс (побудова теоретичної системи стабільності, причини поділу суспільства на групи, соціальна еволюція), Д.Істон (політологія як емпірично-орієнтована сфера знань, теорія політичної системи, “вхід” і “вихід” системи, політичні рішення).

Політична соціологія: неопозитивізм Е.Дюркгейма (політична доктрина солідаризму), М.Дюверже (технократія, теорія політичних партій і партійних систем), Р.Арон (проблеми політичної влади, деідеологізація, критика марксизму, індустріальні суспільства, теорія міжнародної політики).

Психологічні концепції політики: З.Фройд (умови людського існування, агресивні імпульси та їх природа, зв’язок між політичною теорією та природою людини), Е.Фромм (про природу людської діяльності; про свободу особистості та умови для реалізації творчого потенціалу громадян, їх конструктивної енергії; про відчуження як тип хвороби духу).

Теорія соціально-політичних конфліктів: П.Блау (джерела структурних змін у формальних організаціях, концепція соціального обміну), К.Боулдінг (загальні елементи конфліктів, проблема контролю конфліктів, керування ними), Р.Дарендорф (перманентність конфлікту, суть конфлікту, причини конфлікту, кризи).

Компаративістський напрям: Г.Алмонд (динамічна рівновага і взаємодія різних соціальних систем, теорія політичної культури, компаративістський підхід до аналізу політичних систем), Р.Даль (теорія поліархії), С.Верба (співвідношення політичних культур різних країн, три “чисті типи” політичних культур, змішаний тип політичної культури).

Футурологічні концепції: О.Тоффлер (суспільство “третьої хвилі”), концепція кінця історії Ф.Фукуями, С.Гантінгтон (теорія масового суспільства, “третя хвиля”, хвилі демократизації, процес демократизації, характеристики демократизації, зіткнення цивілізацій).

Концепції політичного плюралізму: А.Бентлі (теорія “зацікавленості груп”, компроміси розв’язання конфліктів, концепція “соціально групового підходу”), К.Поппер (відкрите суспільство, “вороги відкритого суспільства”, закрите суспільство), І.Берлін (концепція свободи особи, свобода-індивід-суспільство), Дж.Роулз (теорія справедливості, “головні” свободи і економічні свободи, принцип рівності шансів).

Основні теоретико-методологічні підходи та проблематика зарубіжної політичної науки наприкінці ХХ – на поч. ХХІ ст.

Проблеми оновлення методології політичних досліджень. Феміністичний підхід як нова методологія та теоретична основа дослідження політичних явищ та процесів. Політична економія як напрям сучасної політології. Нова проблематика політичної соціології. Порівняльні дослідження політичних режимів, політичної культури, розвитку. Нове осмислення феномену демократії та майбутнього міжнародних відносин (Ф.Фукуяма, С.Гантінгтон).

ЛІТЕРАТУРА

1. Августин. О Граде Божием. В 4-х т.: Репринт с издан. 1906 – 1910 гг. – М., 1994.

2. Аквінський Ф. Коментарі до Аристотелевої “Політики”. – К., 1999.

3. Аквинский Ф. О правлении государей // Политические структуры эпохи феодализма в Западной Европе (VI – XVII вв.). – М., 1990.

4. Алмонд Г. Гражданская культура. Политические установки и демократии пяти наций // Антология мировой политической мысли: В 5 т. – Т. II. – М.: Мысль, 1997. – С. 593-600.

5. Алмонд Г., Верба С. Гражданская культура и стабильная демократия // Политические исследования. – 1992. – № 4.

6. Аристотель. Никомахова этика // Аристотель. Собр. Соч. В 4-х т. – Т.4. – М., 1984.

7. Аристотель. Политика // Аристотель. Собр. Соч. В 4-х т. – Т.4. – Кн. 1 – 4, 6. – М., 1984.

8. Вебер М. Избранные произведения. – М.: Прогресс, 1990. – 808 с.

9. Вебер М. Протестантская этика и дух капитализма. О буржуазной демократии в России. «Харизматическое господство» // Мухаев Р.Т. Хрестоматия по теории государства и права, политологии, истории политических и правовых учений. – М.: ПРИОР. – 2000. – С. 595-619.

10. Вебер М. Покликання до політики. // Вебер М. Соціологія. Загальноісторичні аналізи. Політика. – К.: Основи, 1998. – 534 с.

11. Вебер М. Основные понятия стратификации // Социс. – 1994. – № 5. – С. 147-156.

12. Гегель Г.-В.-Ф. Философия права // Мухаев Р.Т. Хрестоматия по теории государства и права, политологии, истории политических и правовых учений. – М.: ПРИОР. – 2000. – С. 184-207.

13. Гоббс Т. Левиафан, или Материя, форма и власть государства церковного и гражданского: Пер. с англ. – М.: Мысль, 2001. – 478 с.

14. Гроций Г. О праве войны и мира // Избранные произведения. В 3-х т. – М., 1985-1988.

15. Даль Р. Полиархия, плюрализм и пространство // Вопросы философии. – 1994. – № 3. – С. 37-48.

16. Дарендорф Р. Элементы теории социального кон­фликта // Социс. – 1994. – № 5. – С. 142-147.

17. Дюверже М. Политические институты и конституционное право // Антология мировой политической мысли. В 5-ти т. – Т. 2. – М.: Мысль, 1997. – С. 643-661.

18. Дюверже М. Политические партии. – М., 2000.

19. Дюркгейм Э. О разделении общественного труда. Метод социологии. – М., 1991.

20. Дюркгейм Э. Самоубийство. – М., 1994.

21. Истон Д. Категории системного анализа политики. // Антология мировой политической мысли: В 5 т. – Т. II. – М.: Мысль, 1997. – С. 630-642.

22. Кант И. Конец всего сущего 1794 // Кант И. Трактаты и письма. – М., 1980.

23. Кант И. Критика способности суждения // Кант И. Сочинения. В 6-ти т. – Т. 4. – Ч. 2. – М., 1965.

24. Кант И. Метафизические начала учения о праве // Кант И. Соч. В 6-ти т. – Т. 4. – Ч. 2. – М., 1965.

25. Кант И. Предполагаемое начало человеческой истории 1786 // Кант И. Соч. В 6-ти т. – Т. 4. – Ч. 2. – М., 1965.

26. Кант И. Критика практического разума. – СПб., 1995.

27. Конфуций. О небе и судьбе // История политических и правовых учений: Хрестоматия // Сост. Г.Г. Демиденко. – Харьков: Факт, 1999.

28. Конфуций. Изречения // Политология: хрестоматия (Сост. проф. М.А. Василик). – М.: Гардарики, 2000. – С. 79-88.

29. Локк Дж. Два трактата о государственном правлении // Сочинения. В 3-х т. – Т.3. – М.: Мысль, 1988.

30. Лютер М. К христианскому дворянству немецкой нации об исправлении христианства; О светской власти. В какой м