Поняття та класифікація принципів господарського процесуального права.

Для того щоб правильно і ефективно застосовувати правові норми, у тому числі норми господарського процесуального права, необхідно чітко знати основні засади їх структурної та змістовної побудови, які в юридичній доктрині зазвичай іменуються правовими принципами. Такі принципи відображаються узагальнено в нормах господарського процесуального законодавства. Відповідно і здійснення правосуддя має здійснюватися господарськими судами з дотриманням цих правових принципів. Без їх дотримання неможливо учасникам господарського судочинства реалізовувати належні їм процесуальні права та обов’язки.

Між тим, ні в господарському, ні в цивільному процесуальному законодавстві не застосовується термін «принципи», натомість законодавець досить часто використовує термін «засади» законодавства, «загальні засади цивільного законодавства» (ст. 3 Цивільного кодексу України). Водночас в ст. 6 Господарського кодексу України визначаються «загальні принципи господарювання», що не може бути тотожним поняттю «принципи господарського законодавства чи права».

І лише в ст. 7 Кодексу адміністративного судочинства України прямо перераховані принципи адміністративного судочинства, якими визначені: верховенство права; законність; рівність усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом; змагальність сторін; диспозитивність та ін. Така новела, на наш погляд, мала б бути втілена також в новому Господарському процесуальному кодексі України.

Арбітражний процесуальний кодекс, прийнятий Верховною радою України 6 листопада 1991 р. та перейменований 21.06.2001 р. на Господарський процесуальний кодекс України визначив процесуальні засади арбітражного (господарського) судочинства, які і нині в оновленому виді зберігають свою чинність.

В Господарському процесуальному кодексі України, який зазнав численних змін та доповнень і знаменував введення багатьох новел, не визначаються безпосередньо принципи правового статусу учасників провадження. Однак ця обставина не означає, що тут взагалі не діють певні процесуальні принципи. Безумовно це не так, оскільки на правовий статус учасників господарського процесу поширюється дія значної частини загальних процесуальних принципів господарського судочинства.

Необхідно відзначити ту обставину, що окремі загальні принципи господарського судочинства знайшли своє предметне законодавче закріплення у зв’язку з внесенням до Господарського процесуального кодексу нових статей, зокрема 4², 4³, 4⁴, 4⁵, в яких знайшли відображення загальні засади (принципи) рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності, гласності розгляду справ, обов’язковості судових рішень. Проте ще до прийняття цих змін в юридичній доктрині обґрунтовувалося існування в арбітражному (господарському) процесуальному праві відповідних правових принципів. Формувалися вони також юридичною наукою радянського періоду.

В теорії права принципи, як правило, визначаються як основні керівні засади (основні ідеї), що знаходять своє закріплення в нормах тієї чи іншої галузі права, які направляють розвиток і функціонування усієї правової системи. Досить повно і аргументовано визначив сутність принципів права відомий український юрист-теоретик Колодій А.М., на думку якого, ними є такі відправні ідеї існування права, які виражають найважливіші закономірності і підвалини даного типу держави і права, є однопорядковими із сутністю права і становлять його головні риси, відзначаються універсальністю, вищою імперативністю і загальною значимістю. Тому такі загальнотеоретичні ідеї про принципи будуть враховуватися надалі при дослідженні проблеми принципів господарського процесуального права та відповідно принципів правового статусу учасників господарського судочинства, які знаходять об’єктивне вираження у нормах господарського процесуального законодавства.

Як відзначав І.Г.Побірченко, принципи господарської юрисдикції, це загальні керівні засади, що визначають характер організації і діяльності органів господарської юрисдикції. Оскільки їх наявність слугує засобом виділу галузей права, автор запропонував виділяти міжгалузеві принципи господарської юрисдикції (принцип об’єктивної істини, принцип диспозитивності, принцип рівноправності сторін, принцип безпосередності і оперативності) та специфічні принципи господарської юрисдикції (добровільна урегульованість спору сторонами, відповідальне представництво сторін, арбітрування, добровільне виконання рішень, активний вплив на поліпшення діяльності господарських органів). Багато в чому з автором можна погодитись. Є також деякі заперечення. Так, не можна погодитись в тому, що існує міжгалузевий принцип оперативності та специфічні принципи господарської юрисдикції добровільного виконання рішень та активного впливу на поліпшення діяльності господарських органів. Вважаємо, що оперативність не може набути ознак принципу, оскільки розгляд справ має здійснюватися в строки, визначені законом і не більше. Звичайно строки розгляду справ мають бути оптимальними і реальними. Не можуть вважатися специфічними принципами і два інших судження, оскільки добровільність виконання рішення є лише проявом волі зобов’язаної особи, а вплив на поліпшення діяльності господарських органів взагалі не може бути зафіксований у процесуальному законодавстві і є лише оціночною категорією, яка не має правового значення.

Правову оцінку принципів з позицій господарського процесуального права надав Д.М. Притика, який підтримав і розвинув одну з найбільш розповсюджених концепцій, сформульовану у свій час Явічем О.С., за якою під принципами законодавства і правосуддя прийнято розуміти такі засади державної діяльності, які виражають закономірність і сутність даних функцій, відзначаються універсальністю, імперативністю і загальною значимістю, направляють і синхронізують судову діяльність, відображають її об’єктивну необхідність в державно-організованому суспільстві.Тривалий час в теорії процесуального права домінував критерій поділу принципів за джерелом їх закріплення, на зміну якому було запропоновано критерій змісту принципів. На думку Д.М. Притики, обидва критерії не позбавлені певних недоліків, що дало йому підстави для характеристики правової природи принципів покласти предмет регулювання, який забезпечує класифікацію принципів за функціональними ознаками.

За найбільш розповсюдженими концепціями, висловлених переважно в цивільно-процесуальній літературі принципи поділяються:

1) за дією у системі права (залежно від того, в одній чи кількох галузях права діють відповідні принципи) на: загально-правові, тобто такі, що поширюють свою дію на всі без винятку галузі права, у тому числі і на цивільне процесуальне право (демократизм, гуманізм, законність); міжгалузеві, які закріплюються у нормах кількох галузей права, наприклад, цивільного процесуального і кримінально-процесуального права (здійснення правосуддя виключно судом, незалежність суддів); галузеві, що діють тільки в цивільному процесуальному праві (наприклад, процесуальна рівність сторін); принципи окремих правових інститутів цивільного процесуального права (це принципи судового розгляду - безпосередність і усність, принципи доказів – їх належність і допустимість;

2) за формою нормативного закріплення, а саме: Конституції України (наприклад, законність, державна мова судочинства); законодавства про цивільне судочинство, або галузевого законодавства (диспозитивність, процесуальна рівноправність сторін тощо);

3) за предметом (об’єктом) правового регулювання принципи поділяються на: організаційно-функціональні (їх називають принципами організації правосуддя або принципами судоустрою і судочинства), що визначають устрій судів і процес одночасно. Такими, наприклад, є принципи здійснення правосуддя виключно судом і державної мови судочинства; функціональні (інша назва – принципи судочинства), тобто принципи, що визначають процесуальну діяльність суду та учасників цивільного процесу. До цих принципів відносять принципи диспозитивності, змагальності тощо.

Друга з концепцій полягає у наступному поділі:

1. За джерелом закріплення:

- конституційні та закріплені в процесуальному законодавстві