Джерела фінансування індустріалізації

1. Перерозподіл коштів із легкої та харчової промисловості у важку.

2. Вилучення коштів із сільського господарства, пограбування і поневолення села.

3. Податки з населення.

4. Внутрішні примусові позики.

5. Держава здійснювала випуск паперових грошей, Тільки за першу п’ятирічку інфляційні покриття державних потреб становили 4 млрд крб.

6. Держава збільшувала випуск спиртних напоїв. У 1927 р. завдяки продажу спиртних напоїв бюджет одержав понад 500 млн крб., 1930 р. — 2,6 млрд крб., 1934 р. — 6,8 млрд крб.

7. Збільшувався вивіз за кордон за низькими цінами нафти, лісу, хліба, хутра.

8. Держава продавала за кордон твори мистецтва.

9. Використовувалася безкоштовна праця у вихідні (суботники, недільники).

10. Здійснювалася експлуатація селян, робітників, інших верств населення, яка досягла небаченого рівня.

11. Експлуатувалися мільйони в’язнів ГУЛАГу.

12. Був запроваджений суворий режим економії.

13. Використання народного ентузіазму, ініціативи трудящих і масової ударної праці (стаханівський рух, різні види соціал­істичного змагання).

 

Метод індустріалізації — військово-більшовицький штурм надвисоких темпів зростання важкої промисловості.

Здійснення індустріалізації почалося з перших п’ятирічок.

1928-1932 рр. — перший п’ятирічний план розвитку народ­ного господарства СРСР.

1929 р. Було здійснено перехід до форсованої індустріаліза­ції.

И. Сталін у статті “Рік великого перелому” обнародував темпи приросту промислової продукції другого року п’ятирічки — 32%.

Ця цифра не підкріплювалася відповідними матеріальними ресурсами.

1930р. Й. Сталін на XVI з’їзді ВКП(б) виступив з пропозицією досягти темпів приросту промислової продукції на третьому році п’ятирічки 45%.

Політика форсованого розвитку зазнала провалу. Плани пер­шої п’ятирічки не були виконані.

Середньорічний приріст про­мислової продукції не перевищив 10%.

Країні було оголошено, що п’ятирічний план виконано за 4 роки і 3 місяці.

1933-1937 рр. — другий п’ятирічний план розвитку народ­ного господарства СРСР, який теж не був виконаний.

 

Позитивні наслідки індустріалізації:

1. Було збудовано багато нових підприємств:

• тракторні заводи в Сталінграді, Харкові, Челябінську;

• автомобільні заводи в Москві, Нижньому Новгороді;

• металургійні комбінати в Кузнецьку і Магнітогорську.

2. Створювалися нові галузі промисловості.

3. Було створено потужну індустріальну базу.

4. СРСР з країни аграрної перетворився на індустріальну дер­жаву.

5. У 1937 р. за обсягом промислової продукції СРСР вийшов на друге місце у світі після США.

6. Була забезпечена техніко-економічна незалежність СРСР від західних держав.

7. Зміцнилася обороноздатність країни.

8. Було ліквідовано безробіття.

 

Негативні наслідки індустріалізації:

1. Ігнорувалися економічні закони розвитку економіки.

2. Посилилася централізація управління промисловістю.

3. Адміністративно-директивні методи управління стали голов­ними у розвитку радянської економіки.

4. Індустріалізація призвела до підриву розвитку легкої і харчо­вої промисловості, сільського господарства, що суттєво впли­нуло на добробут населення.

5. Нераціонально і непродуктивно розміщувалися продукт­ивні сили.

6. Надвисокі темпи індустріалізації призводили до безладдя, аварій, бракоробства.

7. Політика індустріалізації супроводжувалася волюнта­ризмом, політичним свавіллям сталінського керівництва.

8. Було взято курс на мілітаризацію промисловості.

9. Відбувалася ізоляція радянської економіки від світової.

10. Індустріалізація призвела до зростання міст, де загострилися житлова і продовольча проблеми.

11. Був відсутній матеріальний принцип стимулювання праці. Праця робітників стимулювалася позаекономічними засоба­ми, головним чином розгортанням «соціалістичного змагання»

 

КОЛЕКТИВІЗАЦІЯ

Колективізація — перебудова сільського господарства шляхом об’єднання дрібних одноосібних селянських господарств у колективні господарства.

 

Причини колективізації:

1. Нестача коштів для індустріалізації.

2. Потреба в товарних ресурсах (у тому числі зерна), щоб при­дбати на Заході машини, обладнання, технології для розвитку важкої промисловості.

3. Хлібна криза 1927-1928 рр., коли селяни відмовилися здавати хліб за низькими цінами.

4. Колективними господарствами було легше управляти, ніж мільйонами розрізнених селянських одноосібних госпо­дарств.

5. Необхідність ліквідації заможного селянства — головного во­рога радянської влади.