Нормандське завоювання Англії.

 

Восени 1066 р. герцог Вільгельм Нормандський підкорив Англію і проголосив себе королем.

Робота з підручником – стор 167-169, коментоване читання

Багатьох селян, які до нормандського завоювання були вільними, записали до “Книги Страшного суду” як залежних.

“Нормандським рабством” стали називати епоху Вільгельма І Завойовника англійські селяни.

 

Політику започатковану Вільгельмом І, продовжив його молодший син Генріх І (1100-1135 рр.).

За його правління велику роль в управлінні країною стала відігравати постійна Королівська рада.

До неї входили вищі посадові особи держави — королівський скарбник, керівник канцелярії, судді та вірні королю представники знаті.

Вищою судовою інстанцією у країні став постійно діючий Суд королівської лави. За дорученням короля судді їздили графствами і розбирали там судові справи.

Було створено й казначейство, що називалося Палатою шахової дошки і відповідало за надходження податків.

 

Додаткова інформація

Таку чудернацьку назву англійське казначейство дістало завдяки системі підрахунку грошей. Великі столи в палаті було переділено лініями на смуги. На них в особливому порядку розкладалися і пересувалися стовпчики монет. Така система нагадувала гру в шахи, звідки і виникла назва палати.

 

Отже, внаслідок нормандського завоювання в Англії посилилася королівська влада і почалося становлення централізованої держави.

 

 

Перші Плантагенети

Самостійна робота з підручником

По смерті Генріха І, який не залишив нащадка престолу, розпочалися 20-літня міжусобиця.

Престол отримав онук Генріха І молодий граф анжуйський Генріх, що започаткував династію Плантагенетів, яка правила країною до кінця XIV ст.

Додаткова інформація

Генріх ІІ Плантагенет (1154-1189 рр.) відіграв велику роль в історії Англії. Його мати, донька Генріха І, була дружиною графа анжуйського Жофруа Плантагенета (це прізвище він отримав від назви рослини “планта генеста”, якою полюбляв прикрашати свій шолом). За свідченнями сучасників, Генріх ІІ був людиною міцної статури з бичачою шиєю і руками силача. У нього був неврівноважений і вибуховий характер. Генріх міг бути добрим, щедрим, відвертим, але коли щось дратувало його і не було до вподоби — перетворювався в розлюченого тирана. Його гнів, щоправда, швидко минав, і король знову ставав доброзичливою, доступною людиною. Генріх ІІ мав неабияку освіту (володів шістьма мовами) і винятково добру пам’ять. До вишуканої їжі чи розкішного вбрання король був абсолютно байдужим, натомість у справах був сповненим наполегливості й рішучості. Генріх ІІ був правителем величезних володінь. До їх складу, крім Англії та Нормандії, входили його спадкові володіння у Франції — Анжу, Пуату, Турень та ін. Після одруження з Елеонорою Аквітанською він отримав і її володіння. Державу Генріха ІІ історики називали “Анжуйською імперією”.

 

Генріх ІІ відновив у державі міцну королівську владу.

Генріх ІІ розпочав у країні реформи:

Судова реформа – започатковано виникнення суду присяжних; діяльність королівських судів стала джерелом великих прибутків скарбниці короля.

Військова реформа

- “щитові гроші” від рицарів, на які утримувалося наймане рицарське військо;

- зміцнене народне ополчення: кожна вільна людина була зобов’язана мати зброю і з’являтися з нею для участі в королівських походах.

 

Генріх ІІ намагався поставити під свій контроль англійську церкву, але зазнав поразки.

Додатковий матеріал

Архієпископ кентерберійський Томас Бекет, що очолював церкву в Англії, рішуче виступив проти домагань короля. Коли Бекета за негласним наказом короля було вбито, у справу втрутився папа. Під загрозою відлучення від церкви Генріх ІІ вимушений був покаятись і відмовитися від своїх планів реформування церкви.

Г енріха ІІ Плантагенета вважають одним із найвидатніших королів середньовічної Англії.

Однак, величезна англо-французька держава за наступників Генріха ІІ — його синів Річарда І Левине серце (1189-1199 рр.) та Іоанна Безземельного (1199-1216 рр.) швидко занепала.

 

5. „Велика хартія вольностей”

Славнозвісний король Річард І Левине серце був блискучим полководцем, за все своє життя в Англії він провів лише кілька місяців.

Присвятив усе своє життя боротьбі проти французького короля і його наступник Іоанн Безземельний.

У війні проти Філіппа ІІ Августа він зазнавав поразки за поразкою і врешті-решт утратив більшість французьких володінь.

Іоанн Безземельний розпочав боротьбу проти папи, але також її програв. Був змушений сплачувати йому щорічну данину в 1 тис. фунтів стерлінгів.

Англійські барони, відчувши послаблення королівської влади, розпочали боротьбу за свої права.

Приводом до неї стало проголошення Іоанном Безземельним 1215 р. підготовки чергової війни проти Франції. Рицарі не хотіли брати участь у ній, вважаючи її безнадійною, і влітку 1215 р. розпочали повстання.

Керували повстанням великі барони півночі Англії. Повстанці захопили Лондон за підтримки міщан.

Іоанн Безземельний, взятий у полон, вимушений був прийняти вимоги повстанців і підписати 15 червня 1215 р. складену баронами Велику хартію вільностей.

Хартія (в перекладі з давньогрец. — аркуш папірусу) містила 63 статті, переважна більшість яких захищала інтереси баронів та обмежувала владу короля.