Фази аварій та фактори радіаційного впливу на людину.

У розвитку комунальних радіаційних аварій виділяють три основні тимчасові фази:

Фаза аварії гостра – фаза комунальної аварії тривалістю від кількох годин до одного-двох місяців після початку аварії, яка включає наступні події:

а) газо-аерозольні викиди та рідинні скиди радіоактивного матеріалу з аварійного джерела;

б) процеси повітряного переносу та інтенсивної наземної міграції радіо­нуклідів;

в) радіоактивні опади та формування радіоактивного сліду.

На ранній стадії критичними шляхами радіаційного впливу продуктів аварійного викиду на населення будуть зовнішнє опромінення від газо-аерозольної хмари та радіоактивних випадінь, а також інгаляційне надходження радіонуклідів до організму людини.

Фаза аварії середня (фаза стабілізації) – фаза комунальної аварії, яка починається через один-два місяці та завершується через 1-2 роки після початку радіаційної аварії, на якій відсутні короткоживучі осколочні радіоізотопи телуру та йоду, ¹⁴⁰Ba + ¹⁴⁰La, але у формуванні гамма-поля зростає роль ⁹⁵Zr + ⁹⁵Nb, ізотопів рутенію та церію, ¹³⁴Cs, ¹³⁶Cs та ¹³⁷Cs. Основними критичними шляхами радіаційного впливу на цій стадії будуть зовнішнє опромінення від радіоактивних речовин, що випали на місцевості, та внутрішнє опромінення радіоізотопами цезію (¹³⁴Cs, ¹³⁶Cs та ¹³⁷Cs) та стронцію (⁸⁹Sr, ⁹⁰Sr), які надходять до організму з продуктами харчування, виробленими на радіоактивно забруд­нених територіях (м’ясо, молоко, овочі, фрукти).

Фаза аварії пізня (фаза відновлення) – фаза комунальної аварії, що починається через 1-2 роки після початку аварії та продовжується до припинення необхідності виконання захисних заходів. Основним джерелом зовнішнього опромінення є ¹³⁷Cs у випаданні на ґрунт, а внутрішнього – ¹³⁷Cs та ⁹⁰Sr у продуктах харчування, які виробляються на забруднених цими радіонуклідами територіях. Фаза завершується одночасно з відміною всіх обмежень на життєдіяльність населення на забрудненій території та переходом до звичайного санітарно-дозиметричного контролю радіаційної обстановки (табл.. 3.3).

Після того, як почалося випадіння радіоактивних опадів, проводиться постійне уточнення оцінки фактичного радіаційного стану, який може змінюватися зі зміною напряму вітру, і відповідно уточнюються зони проведення тих чи інших заходів захисту.

Таблиця 3.3

Заходи щодо захисту населення (за фазами аварії)

№ з/п	Назва заходу	рання фаза	середня фаза	пізня фаза
1.	Укриття людей в захисних спорудах	´´	´	-
2.	Йодна профілактика населення	´´	´	-
3.	Застосування індивідуальних засобів захисту	´´	´	-
4.	Евакуація населення	´´	´	-
5.	Обмежувальні заходи щодо в’їзду та виїзду з забрудненої території	´´	´	-
6.	Застосування медичних засобів захисту	´	-	-
7.	Спецобробка техніки, людей, майна	´	´	´
8.	Тимчасове вилучення із вживання харчових продуктів місцевого виробництва	-	´´	´´
9.	Дезактивація забрудненої місцевості та споруд	-	´	-
10.	Доставка чистих продуктів та питної води у райони, забруднені радіонуклідами	´´	´	´

Примітка: ´´ – заходи, що проводяться постійно; ´ – заходи, що проводяться відповідно до конкретної обстановки; - – заходи не проводяться.

3.3 Механізм дії іонізуючих випромінювань на тканини організму.

Іонізуюче випромінювання викликає в організмі ланцюг оборотних і необоротних процесів. При прямій дії радіації відбувається дисоціація складних молекул у результаті розриву хімічних зв'язків. У результаті радіаційно-хімічних змін порушуються обмінні процеси, сповільнюється і припиняється ріст тканин, виникають нові хімічні сполуки, не властиві організмові, що приводить до порушення діяльності окремих функцій і систем організму.

Іонізуюча радіація при впливі на організм людини може мати два види ефектів, що клінічною медициною відносяться до хвороб: детерміновані граничні ефекти (променева хвороба, променевий опік, променева катаракта, променева безплідність, аномалії розвитку плоду й ін.) і стохастичні (ймовірні) безпорогові ефекти (злоякісні пухлини). Гострі поразки розвиваються при однократному рівномірному опроміненні всього тіла і поглиненій дозі вище 0,25 Гр (грей) (1 Гр=1 Дж, поглиненому в 1 кг речовини, 1 Гр=1 Дж/кг).

При дозі 0,25-0,5 Гр спостерігаються тимчасові зміни в крові, що швидко нормалізуються. В інтервалі дози 0,5-1,5 Гр виникає почуття втоми, менш ніж у 10% опромінених може спостерігатися блювота, помірні зміни в крові. При дозі 1,5-2,0 Гр спостерігається легка форма гострої променевої хвороби, у 30-50 випадків - блювота в першу добу після опромінення. Смертельні випадки не реєструються.

Променева хвороба середньої ваги виникає при дозі 2,5-4,0 Гр. Майже у всіх опромінених у першу добу спостерігається нудота, блювота, різко знижується вміст лейкоцитів у крові, з'являються підшкірні крововиливи, у 20% випадків можливий смертельний результат, смерть настає через 2-6 тижнів після опромінення. При дозі 4,0-6,0 Гр розвивається важка форма променевої хвороби, що приводить у 50% випадків до смерті протягом першого місяця. При дозах, що перевищують 6,0 Гр, розвивається вкрай важка форма променевої хвороби, що майже в 100% випадків закінчується смертю через крововилив або інфекційні захворювання.

Хронічна променева хвороба може розвиватися при безперервному або повторюваному опроміненні в дозах, істотно нижче тих, котрі викликають гостру форму. Найбільш характерними ознаками хронічної променевої хвороби є зміни в крові, ряд симптомів з боку нервової системи, локальні поразки шкіри, поразки хрусталика, зниження іммунореакивності організму.

Ступінь впливу радіації залежить від того: опромінення є зовнішнім чи внутрішнім. Внутрішнє опромінення можливе при вдиханні, заковтуванні радіоізотопів і проникненні їх в організм через шкіру. Кальцій, радій, стронцій накопичуються в кістах, ізотопи йоду викликають ушкодження щитовидної залози, рідкоземельні елементи - переважно пухлини печінки. Рівномірно розподіляються ізотопи цезію, рубідію, викликаючи кровотворення, атрофію насінників, пухлини м'яких тканин. При внутрішньому опроміненні найбільш небезпечні -випромінюючі ізотопи.

Здатність викликати віддалені наслідки - лейкози, злоякісні новоутворення, раннє старіння - одна з негативних властивостей іонізуючого випромінювання.

Гігієнічна регламентація іонізуючого випромінювання здійснюється Нормами радіаційної безпеки НРБ-96, НРБУ-97.

Крім дозових меж опромінення, норми встановлюють також припустимі рівні потужності дози при зовнішньому опроміненні всього тіла від техногенних джерел, що становлять для приміщень постійного перебування осіб з персоналу 10 мкГр/год, а для житлових приміщень і територій, де постійно знаходяться особи з населення - 0,1 мкГр/год, а також припустимі рівні загального радіоактивного забруднення робочих поверхонь, шкіри (протягом робочої зміни), спецодягу і засобів індивідуального захисту.