Методи науково-педагогічного дослідження

Метод науково-педагогічного дослідження - спосіб дослідження психолого-педагогічних процесів формування особистості, встановлення об'єктивної закономірності виховання і навчання.

Різноманітність методів педагогічного дослідження можна класифікувати на емпіричні, теоретичні, математичні та статистичні.

1. Емпіричні методи педагогічного дослідження зорієнтовані на пізнання безпосередньої дійсності, зовнішніх зв'язків і відношень.

Педагогічне спостереження - систематичне та цілеспрямоване сприйняття певного педагогічного явища, у процесі якого дослідник одержує й фіксує конкретний фактичний матеріал. Розрізняють кілька видів спостережень: пряме й опосередковане, суцільне й дискретне (вибіркове), відкрите й конспіративне, лонгітюдне, ретроспективне, а також самоспостереження.

Бесіда - метод безпосереднього спілкування з випробовуваними за попередньо складеним планом. У процесі застосування цього методу з'ясовується думка і ставлення співрозмовника до певних фактів, явищ, процесів.

Різновидом бесіди є інтерв'ю - метод отримання інформації за допомогою усного опитування випробовуваного щодо досліджуваного питання. На відміну від бесіди, яку проводять у природній, невимушеній обстановці, інтерв'ювання передбачає обов'язкове Дотримання заздалегідь намічених питань та запис відповідей. Інтерв'ю може бути вільним, стандартизованим, напівстандартизованим.

Анкетування - це письмове опитування. Цей метод сприяє підвищенню об'єктивності інформації про предмет дослідження, оскільки передбачає отримання інформації від якнайбільшої кількості опитаних.

Анкетування може бути контактним (дослідник безпосередньо спілкується з опитуваним) і заочним (за допомогою кореспондентських зв'язків); анкети - іменними та анонімними, очними та заочними, відкритими, закритими та напіввідкритими, полярними, прямими та непрямими.

Психолого-педагогічний експеримент - це метод, що забезпечує спостереження за змінами психологічних характеристик дитини в процесі педагогічного впливу на неї Педагогічний експеримент дає змогу штучно виокремити досліджуване явище від інших, цілеспрямовано змінювати умови педагогічного впливу, ставити досліджуване явище в умови, які піддаються контролю. Залежно від мети дослідження розрізняють такі види педагогічних експериментів: констатувальний, формувальний (перетворювальний), контрольний; за місцем проведення - лабораторний і природний, за масштабом - глобальний, локальний і мікроексперименти.

Вивчення шкільної документації та учнівських робіт - це збір, систематизація, аналіз і тлумачення інформації про стан навчально-виховної роботи в школі загалом і за окремими її напрямами, а також про стан здоров'я дитини, її характер, успішність, ставлення до навчання тощо.

Метод рейтингу - це оцінювання окремих аспектів діяльності досвідченими й компетентними суддями (експертами). Умовами ефективності застосування цього методу є компетентність, креативність, об'єктивність експертів, їх позитивне ставлення до експертизи, відсутність схильності до конформізму.

Метод узагальнення незалежних характеристик передбачає узагальнення відомостей про учнів, одержаних із різних джерел (учителів, батьків, однолітків, друзів, осіб, що спостерігали за учнями у важливих для дослідника ситуаціях), зіставлення цих відомостей, їх осмислення.

Соціометрія - це метод вивчення структури й рівня міжособистісних стосунків і міжгрупових відносин з метою їх поліпшення.

Тестування - використання спеціально розроблених стандартизованих запитань і завдань, що мають відповідну шкалу значень, з метою випробування учнів на певний рівень знань, загальну інтелектуальну розвиненість, ступінь обдарованості в найрізноманітніших галузях діяльності, професійну придатність і підготовленість.

2. Теоретичні методи педагогічного дослідження - це аналіз і синтез, індукція та дедукція, порівняння, класифікація, узагальнення, абстрагування, конкретизація.

Аналіз і синтез. Аналіз є уявним або фактичним розкладанням цілого педагогічного явища чи процесу на частини. Синтез - відновлювання цілісності досліджуваного педагогічного явища чи процесу в усьому різноманітті його виявів.

Індукція та дедукція. За методом індукції на підставі одиничних та окремих знань роблять висновки про загальне. Метод дедукції передбачає формулювання висновків шляхом від загального до конкретного.

Порівняння полягає в зіставленні отриманих результатів дослідження з наміченими цілями, зі станом об'єкта до початку дослідження, що дає змогу простежити його динаміку.

Класифікація передбачає логічний розподіл педагогічних фактів, явищ, процесів за притаманною для певної групи ознакою.

Узагальнення - отримання загального висновку, положення на підставі окремих фактів, явищ.

Абстрагування - це виокремлення із сукупності ознак, властивостей явища ті, що становлять предмет дослідження.

Конкретизація передбачає надання предмету конкретного вираження, що сприяє збагаченню педагогічних понять новими ознаками.

3 Математичні і статистичні.методи використовують для кількісного аналізу фактичного матеріалу, отриманого в процесі дослідження. До математичних методів належать методи реєстрування, ранжування, шкалування, моделювання.

Реєстрування передбачає виявлення певної якості в явищах конкретного класу й обрахування за її наявністю або відсутністю.

Ранжування означає розміщення зафіксованих показників у певній послідовності (зменшення чи збільшення), визначення місця в цьому ряду об'єктів.

Шкалування - присвоєння балів або інших цифрових показників досліджуваним характеристикам відповідно до встановлених норм і правил.

Моделювання передбачає створення штучних ситуацій, у яких особливе значення мають ті ж зв'язки, ситуації, що і в реальному житті.

Теми 2.1. – 2.2. Педагогічний процес. Технологія цілісного педагогічного процесу. 1. Суть та рушійні сили педагогічного процесу 2. Педагогічний процес як система. Цілісність педагогічного процесу 3. Закономірності та організація педагогічного процесу   1. Суть та рушійні сили педагогічного процесу Термін процес (від лат. ргоcessus — просування) означає рух уперед, послідовну зміну станів, стадій розвитку; сукупність послідовних дій з метою досягнення якогось результату. Словосполучення педагогічнийпроцес означає виховний рух, проходження, просування вперед. Хто ж рухається в педагогічному процесі? Педагог ставить завдання виховання і прагне їх реалізувати. Вихованець, сприймаючи виховний вплив, проявляє власну активність, впливає на педагога й самого себе. Взаємна активність вихователів і вихованців у педагогіці позначається термінами педагогічна взаємодія, педагогічне співробітництво, педагогічне партнерство. Взаємодія — це своєрідне втілення зв'язків, взаємин між людьми, котрі, вирішуючи спільні завдання, взаємовпливають, доповнюють один одного і досягають успіху в розв'язанні поставлених завдань. Природно, що змін зазнають і суб'єкти, і ті об'єкти, на які спрямована взаємодія. Разом — означає не сумарно, а взаємодоповнюючи. Педагогічний процес — це динамічна взаємодія вихователів і вихованців, спрямована на досягнення поставленої виховної мети. Педагогічна взаємодія своєрідна: її зміст та способи визначаються завданнями виховання і навчання людей. Завдання заздалегідь передбачають зміну стану, перетворення властивостей і якостей вихованців. Тому можна констатувати, що педагогічний процес є процесом, у якому соціальні ідеї перетворюються в якості особистості. У педагогічній практиці та педагогічній літературі попередніх років вживається поняття «навчально-виховний процес». В основному терміни «навчально-виховний процес» і «педагогічний процес» тотожні. Однак, поняття «навчально-виховний процес не відображає, як показали дослідження П.Ф. Каптерева, А.П. Пінкевича, Ю.К. Бабанського, М.М. Скаткіна та інших педагогів, усієї складності процесу і, найперше, його найважливіших рис — цілісності та спільності. Головна ж суть педагогічного процесу — єдність навчання, виховання та розвитку на основі цілісності й спільності. Педагогічний процес не є нерозривним ланцюгом розвиваючих взаємодій вихователів і вихованців. В одному випадку в формуванні взаємин між ними виявляється позитивна тенденція, в іншому — виникають перешкоди, конфлікти. Так само суперечливо і нерівномірно відбувається розвиток вихованця. Він може добре опанувати необхідний обсяг наукових знань, але не зробити світоглядних і моральних висновків, що випливають з них. Він прагне поводити себе відповідно до вимог загальнолюдської моральної норми, проте йому не вистачає сили волі й відповідних навичок. Отже, суперечності є неодмінною умовою педагогічного процесу. Як же вирішити їх? Педагог не може і не повинен йти шляхом «зняття» протилежностей. Такі спроби, як переконує життя, залишаються безрезультативними. Сьогодні збільшився обсяг знань людства про закони розвитку природи і суспільства. В основу еволюційних теорій покладена концепція додатковості видатного датського фізика Нільса Бора. Домінуючим у цій концепції є принцип компліментарності (втішне зауваження на чиюсь адресу, похвала), відповідно до якого протилежності зникають не шляхом зняття, а за рахунок поєднання, взаємодоповнення, компромісу. Тому педагог повинен уміти розпізнавати особливості й основні причини протилежностей, знаходити компроміс, поєднувати інтереси, будувати партнерство з вихованцем. Лише за умов взаємоповаги, бажання та уміння вірити одне одному взаємодія педагога і вихованця стає досяжною. Це є найбільш надійним «соціальним клеєм» (А.С. Макаренко), людською основою педагогічного процесу, якщо він прагне бути людським. 2. Педагогічний процес як система. Цілісність педагогічного процесу Сучасна педагогічна теорія представляє педагогічний процес як динамічну систему. Слово «система» (від гр. systema — ціле, що складене з частин) означає цілісність, яка являє собою єдність закономірно розташованих і взаємопов'язаних частин. Основними ознаками системи є: а) наявність компонентів, які можна розглядати у відносній ізольованості, поза зв'язками з іншими процесами і явищами; б) наявність внутрішньої структури зв'язків між цими компонентами, а також їхніми підсистемами; в) наявність певного рівня цілісності, ознакою якої є те, що система завдяки взаємодії компонентів одержує інтегральний результат; г) наявність у структурі системоутворюючих зв'язків, які об'єднують компоненти, як блоки, частини в єдину систему; д) взаємозв'язок з іншими системами. Системне бачення педагогічного процесу дозволяє чітко виділяти складові компоненти, проаналізувати всю різноманітність зв'язків і відносин між ними, кваліфіковано управляти педагогічним процесом. Педагогічний процес як система протікає в інших системах: освіті, школі, класі, на окремому уроці тощо. Кожна з таких систем функціонує в певних зовнішніх, зокрема природно-географічних, суспільних, виробничих, культурних тощо та внутрішніх умовах, якими для школи є матеріально-технічні, морально-психологічні, санітарно-гігієнічні та інші умови. Кожна з систем має власні складові. Компонентами системи, в якій протікає педагогічний процес, є педагоги, вихованці та умови виховання. Яка ж будова педагогічного процесу? У педагогічній діяльності педагог висуває мету навчання й виховання. Для того, щоб її досягти, він конкретизує свої дії, тобто визначає завдання; для реалізації завдань застосовує відповідні педагогічні засоби. Якщо при цьому достатньо враховуються закономірні зв'язки й умови, то між педагогом і вихованцями встановлюється співробітництво, педагог викликає й організовує активну діяльність учнів, спрямовану на засвоєння людського досвіду, домагається певного прогресу в індивідуальному розвитку відносно мети навчання й виховання, що потенційно виявлятиметься в результатах. До педагогічних засобів у широкому розумінні належать: зміст, що підлягає засвоєнню; методи й організаційні форми навчання й виховання, за допомогою яких педагог викликає активну діяльність вихованців, встановлює взаємозв'язки, організовує процес. Отже, педагогічний процес характеризують: мета, завдання, зміст, методи, форми взаємодії педагогів і вихованців, досягнуті при цьому результати. У такому вигляді визначаються структурні компоненти цілісного педагогічного процесу як системи. З функціональної точки зору виокремлюються цільовий, змістовий, діяльнісний (форми організації і методи), результативний (контрольно-оцінний) компоненти, що утворюють систему. Цільовий компонент процесу містить усю різноманітність цілей і завдань педагогічної діяльності: від загальної мети — всебічного і гармонійного розвитку особистості — до конкретних завдань формування певних якостей чи їх елементів. Змістовий компонент відображає смисл, що вкладається як у загальну мету, так і в кожне конкретне завдання; зміст освіти, який необхідно засвоїти. Діяльнісний компонент передбачає взаємодію педагогів і вихованців, їх співробітництво, організацію й управління процессом через визначення доцільних форм організації і методів взаємодії. Результативний компонент процесу характеризує досягнуті зрушення відносно поставленої мети. Він визначається через використання засобів контролю і діагностики, процедур оцінювання й аналізу отриманої інформації. Другою важливою ознакою педагогічного процесу як системи є наявність у ньому внутрішньої структури зв'язків між компонентами та їх підсистемами. З метою наукового аналізу і характеристики педагогічного процесу ми говоримо про цей процес взагалі. Насправді ж педагог має справу з багатьма виховними процесами, сутність яких полягає в тому, що соціальний досвід перетворюється в якості людини, яка формується (М.О. Данилов). Педагогічний процес є не механічним поєднанням процесів виховання, навчання, розвитку, а новим якісним утворенням, у якому всі складові процеси підпорядковуються єдиній меті Складна діалектика відносин у середині педагогічного процесу полягає в єдності й самостійності процесів, що його утворюють; у цілісності та ієрархічності систем, що входять до нього; в наявності загального й збереженні специфічного. Специфіка процесів зумовлена їх домінуючими функціями. Домінуючою функцією процесу навчання є навчання, процесу виховання — виховання, процесу розвитку — розвиток. Проте кожен з названих процесів у цілісному педагогічному процесі виконує і супутні функції. Так, зокрема, виховання здійснює не лише виховну, а й розвиваючу та освітню функції; навчання — виховну і розвиваючу. Цей характер взаємозв'язків відбивається на меті, завданнях, змісті, формах і методах органічно невіддільних процесів. Так, наприклад, у змісті навчання переважає формування наукових уявлень, засвоєння понять, законів, принципів, теорій, які згодом значно впливають на розвиток та вихованість особистості. У змісті виховання домінує формування переконань, норм, пра­вил, ідеалів, ціннісних орієнтацій, установок, мотивів та ін., проте водночас формуються й уявлення, знання та вміння. Обидва процеси ведуть до головної мети — формування особистості, але кожен з них сприяє досягненню цієї мети властивими йому засобами. Специфіка процесів виявляється у виборі форм і методів досягнення мети. Якщо в навчанні здебільшого використовують уроки, семінари, практичні, лабораторні роботи, трудові навчальні завдання тощо, то у вихованні переважають більш вільні, різнохарактерні форми. Методи (шляхи) навчання і виховання, хоча мають у своїй основі багато спільного, але відрізняються акцентом: якщо навчання використовує здебільшого способи впливу на інтелектуальну сферу, то виховання, не відкидаючи їх, використовує засоби, які впливають на мотиваційну і діяльнісно-емоційну сферу. Методи контролю та самоконтролю теж мають свою специфіку. У навчанні обов'язково застосовується усний контроль, письмові роботи, заліки, екзамени. Контроль за результатами виховання менш регламентований. Інформацію про вихованість учня педагог отримує з допомогою спостереження за ходом діяльності й поведінки вихованців, громадської думки, життєвих ситуацій та інших характеристик. Отже, педагогічний процес не можна зводити лише до навчання чи виховання. Він є новим якісним утворенням, для якого характерні цілісність, спільність та єдність. 3. Закономірності та організація педагогічного процесу У такій складній, великій динамічній системі, якою є педагогічний процес, проявляються численні різноманітні зв'язки й залежності. У закономірностях, пригадаємо, відбиваються об'єктивні, суттєві, необхідні зв'язки, що повторюються. Ці зв'язки мають різні рівні. Виховання занесено до суспільних процесів розвитку і є їх складовою частиною. Зв'язки педагогічного процесу з цими процесами вважаються найбільш широкими, закономірними зв'язками. Наступним рівнем закономірних зв'язків є взаємодія вихователів і вихованців. У самому виховному процесі існує взаємозв'язок між його метою, завданнями, засобами і результатами. До цілісного педагогічного процесу входять і окремі процеси. На розвиток і виховання школярів зарівно діють численні свідомі й випадкові, незаплановані виховні впливи. Залежно від мети і завдань, що висуваються на перший план, способу організації педагогічного процесу, в центр уваги потрапляють ті чи інші закономірності. Відповідно до функцій, які виконує педагог (викладання певного предмета, керування гуртком), визначається мета, обирається зміст, організаційні форми і методи, які щоразу враховують закономірності різного рівня. Успіху ж педагог досягне лише тоді, коли враховуватиме найважливіші закономірні зв'язки. Серед загальних закономірностей педагогічного процесу найсуттєвішими є: 1. Закономірність зумовленості педагогічного процесу потребами суспільства й особистості, можливостями (матеріально-технічними, економічними та ін.) суспільства, умовами протікання процесу (морально-психологічними, санітарно-гігієнічними, естетичними та ін.). 2. Закономірність розвитку особистості в педагогічному процесі. Темпи і досягнутий рівень розвитку особистості залежить від спадковості, виховного і навчального середовища, залучення до навчально-виховної діяльності, засобів і способів педагогічного впливу. 3. Закономірність управління педагогічними процесом. Ефективність педагогічного впливу залежить від інтенсивності зворотних зв'язків між вихованцем і педагогом; обгрунтованості й характеру корегуючих впливів на вихованців. 4. Закономірність стимулювання Результативність педагогічного процесу залежить від дії внутрішніх стимулів і мотивів навчально-виховної діяльності, доцільності, своєчасності й інтенсивності зовнішніх (суспільних, педагогічних, моральних, матеріальних та ін.) стимуляторів. 5 Закономірність єдності чуттєвого, логічного і практики в педагогічному процесі. Ефективність навчально-виховного процесу залежить від інтенсивності та якості чуттєвого сприймання, логічного осмислення сприйнятого, практичного застосування осмисленого 6. Закономірність єдності зовнішньої (педагогічної) і внутрішньої (пізнавальної) діяльності Ефективність педагогічного процесу зумовлюється якостями педагогічної діяльності та власної навчально-пізнавальної діяльності вихованців. 7 Закономірність єдності завдання, змісту, організаційних форм, методів і результатів виховання. Правильно визначене завдання (пов'язане з суспільно зумовленою загальною метою виховання), зрозуміле і сприйняте всіма учасниками педагогічного процесу, значно впливає на вибір педагогічних засобів; аналіз результатів виховання допомагає встановити доцільність обраного варіанта організації педагогічного процесу. 8. Закономірність динаміки педагогічного процесу. Педагогічний процес як розвиваюча взаємодія між педагогами і вихованцями має поступовий, етапний характер; чим вищі проміжні досягнення, тим вагоміші кінцеві результати. Величина всіх наступних змін зумовлюється величиною попередніх. 9. Закономірність інтегрального (нерозривно зв'язаного, суцільного, єдиного) результату педагогічного процесу. Кінцевий результат педагогічного процесу є наслідком взаємозв'язків результатів усіх етапів процесу. Кожний результат етапу — наслідком взаємозв'язків усіх компонентів етапу. Теоретичні положення про педагогічний процес повинні знайти своє практичне застосування в педагогічній діяльності. Вони покликані допомогти педагогу спроектувати педагогічний процес, організувати співробітництво, оперативно контролювати хід процесу, вносити відповідні корективи, уважно аналізувати досягнуті результати, виявляти причини можливих недоліків і, нарешті, організувати цей процес на рівні, який забезпечує досягнення вищих цілей. Організація педагогічного процесу містить, отже, три головних етапи: підготовчий, основний і заключний. На етапі підготовки педагогічного процесу створюються належні умови для протікання процесу в заданому напрямку. З цією метою вирішуються такі важливі завдання: цілепокладання, діагностика умов, прогнозування досягнень, проекту­вання та планування розвитку процесу. Сутність цілепокладання (обґрунтування і постановки цілі) полягає в тому, щоб трансформувати загальну педагогічну мету, що стоїть перед системою народної освіти, в конкретні завдання, які можливо реалізувати на даному етапі педагогіч­ного процесу в наявних конкретних умовах. Цілепокладання завжди «прив'язане» до конкретної системи здійснення педагогічного процесу — школи, класу, уроку, виховної ситуації і под. Правильно визначити завдання процесу неможливо без діагностики. Педагогічна діагностика (від гр. — здатний розпізнавати) — це дослідницька процедура, спрямована на вияснення умов і обставин, у яких протікатиме педагогічний процес. Її головною метою є отримання чіткого уявлення про ті причини, які будуть сприяти чи перешкоджати досягненню накреслених результатів. Діагностика забезпечує усією необхідною інформацією про реальні можливості педагогів і учнів, рівень їх попередньої підготовки, умови протікання педагогічного процесу тощо. Часто конкретні умови коректують завдання, визначені спочатку. Наступний крок етапу підготовки — прогнозування результатів педагогічного процесу. Сутність прогнозування в тому, щоб завчасно, до початку процесу оцінити його можливу результативність у даних умовах. Це потрібно для того, щоб своєчасно втрутитися в проектування та хід педагогічного процесу, не допустити небажаних наслідків. Завершується цей етап скорегованим на основі результатів діагностики і прогнозування проектом організації процесу, який після остаточного опрацювання перетворюється в план. План, як і сам процес, завжди «прив'язаний» до конкретної системи. План — це документ, у якому точно визначено, кому, коли і що потрібно робити. У педагогічний практиці застосовуються різні плани: проведення уроків, окремих виховних справ, виховної роботи в класі, управління навчально-виховним процесом у школі та ін. Основним етапом є етап здійснення педагогічного процесу. Він передбачає: постановку і роз'яснення мети та завдань діяльності, які необхідно виконати; взаємодію педагогів і вихованців; використання визначених методів, засобів і форм педагогічного процесу; створення сприятливих умов; стимулювання діяльності школярів; забезпечення зв'язку педагогічного процесу з іншими процесами. Результативність педагогічного процесу залежить від того, наскільки доцільно ці елементи пов'язані між собою, наскільки їх спрямованість та практична реалізація відповідають загальній меті. На цьому етапі організації педагогічного процесу важливе значення мають зворотні зв'язки, які дають змогу знайти раціональне співвідношення педагогічного управління і самоуправління власною діяльністю з боку вихованців. Оперативні зворотні зв'язки дозволяють своєчасно здійснити корекцію, надати педагогічній взаємодії необхідного спрямування. Завершальний етап організації педагогічного процесу — етап аналізу досягнутих результатів. Він необхідний для того, щоб проаналізувати хід і результати педагогічного процесу, зрозуміти причини їх відхилення від плану, визначити, де, як і чому допущені помилки. Практика свідчить, що найбільше помилок допускається тоді, коли педагог ігнорує діагностику й прогнозування процесу і працює «навпомацки». Такий процес нічого, крім втрати інтересу, часу, зусиль, учням не дає. Література: 1. Амонашвили Ш.А. Психологические основы педагогики сотрудничества. – К., 1991. 2. Діалогічна взаємодія в навчально-виховному процесі загальноосвітньої школи: Кн.для вчителя / За ред. Г.О.Балла, В.О.Киричука, Р.М.Шамонашвілі. – К.,1997. 3. Касьяненко М.Д. Педагогіка співробітництва. – К.: Вища школа, 1993. 4. Костюк Г.С. Навчально-виховний процес і психічний розвиток особистості. – К.: Рад.школа, 1989. 5. Лутай В.С. Філософія сучасної освіти. – К.,1996. 6. Педагогика / Под ред. Г.Нойнера, Ю.К.Бабанского. – М.,1984. 7. Подласый И.П. Педагогика. – М.,1996. 8. Сухомлинський В.О. Павлиська середня школа // Вибр. твори: В 5 т. – К.,1977. – Т.4. Опорні поняття: Педагогічний процес, педагогічна взаємодія, педагогічне співробітництво, педагогічне партнерство, рушійні сили педагогічного процесу, компоненти педагогічного процесу, мета, завдання, засоби педагогічного процесу, цілісність та функції педагогічного процесу, закономірності педагогічного процесу, етапи педагогічного процесу, педагогічна діагностика. Контрольні питання: 1. Що означають поняття “процес”, “педагогічний процес”? 2. Якими термінами у педагогіці позначається взаємна активність вихователів і вихованців? 3. Що таке рушійна сила педагогічного процесу? 4. Яка будова педагогічного процесу? 5. У чому полягає зміст і сутність компонентів педагогічного процесу? 6. Чим зумовлена специфіка педагогічного процесу? 7. Що таке закономірність педагогічного процесу? 8. Що таке педагогічна діагностика? Питання для роздумів 1. У чому полягає своєрідність педагогічної взаємодії? 2. У чому полягає різниця між поняттями “навчально-виховний процес” і “педагогічний процес”? 3. Чому успіх у діяльності педагога залежить від врахування найважливіших закономірностей педагогічного процесу? 4. Чому педагогічний процес не можна зводити лише до навчання чи виховання? Творчі завдання 1. На основі аналізу досліджень П.Ф. Каптерева, А.П. Пінкевича, Ю.К. Бабанського, М.М. Скаткіна розкрийте сутність поняття “педагогічний процес”. 2. Доведіть, що педагогічний процес є системою? 3. Охарактеризуйте компоненти педагогічного процесу. 4. Виділіть і проаналізуйте основні етапи організації педагогічного процесу. 5. Охарактеризуйте найважливіші закономірні зв’язки педагогічного процесу.