Небезпеки соціально-політичного характеру та їх вплив на життєдіяльність людини

Соціально-політичні небезпеки зумовлюються виникненням різного роду соціальних конфліктів, в основі яких є зіткнення двох чи більше різноспрямованих сил з метою реалізації їх інтересів за умов протидії. Джерелами конфлікту можуть бути: соціальна нерівність, яка існує в суспільстві, система поділу влади, матеріальних благ, політичних інтересів тощо. Отже, конфлікт — це зіткнення протилежних інтересів, поглядів, гостра суперечка, ускладнення, боротьба ворогуючих сторін різного рівня та складу учасників. Конфлікт передбачає усвідомлення протидії і реакцію на нього. Конфлікт, який виникає в суспільстві, як правило, має соціально-політичний характер.

До соціально-політичних небезпек належать: тероризм, захоплення заручників та важливих об'єктів, виникнення локальних військових конфліктів на міжетнічній, релігійній основі, епідемії тощо.

Тероризм

Сьогодні існує тенденція до збільшення кількості проявів тероризму, посилення їх активності і могутності, об'єднання зі злочинним бізнесом, налагодження між ними тісної співпраці. Поширюється діапазон вимог і погроз терористів. Усе частіше ведуться розмови про можливість якої-небудь із терористичних структур створити чи захопити ядерну зброю.

Тероризм — це форма злочину проти суспільної безпеки, що полягає в насильстві, політичному екстремізмові, застосуванні найжорстокіших методів насилля, включаючи фізичне знищення людей, для досягнення певних цілей.

Причини виникнення тероризму як явища мають соціальний характер і пов'язані з існуванням занадто великих відмінностей між умовами життя людей, а також дотримання прав і свобод особистості в різних країнах світу.

Окрім зазначених чинників, на території України припускають виникнення небезпек соціального характеру (тероризм, захоплення важливих об'єктів, заручників тощо) і воєнного (застосування як звичайної військової зброї, так і зброї масового знищення). Практично всі збройні конфлікти, які виникали за останні роки на Балканах, в Азії (Афганістан, Ірак), на Близькому Сході, на території СНД супроводжувалися хвилею диверсійно-терористичної діяльності, внаслідок якої, передусім, страждало мирне населення. Соціальна нерівність у суспільстві, національно-конфесійні суперечки і відсутність ефективного правового регулювання громадської та релігійної діяльності сприяли утворенню значної кількості екстремістських націоналістичних організацій і фанатичних релігійних сект, які мають воєнізовані формування і визнають тероризм як основний засіб боротьби зі своїми супротивниками. Серед найвідоміших міжнародних терористичних організацій варто виокремити "Ірландську республіканську армію", "Червоні бригади", "Аум-Сенріке", "Хамас", а також "Аль-Каїду" і "Світовий фронт Джихаду", створені бен Ладеном.

Терористичні акти можуть спричинити виникнення небезпечних ситуацій (аварії, катастрофи), а у разі застосування засобів збройної боротьби — воєнної небезпеки.

Однією з перших була укладена багатостороння Женевська конвенція 29 квітня 1958 року про відкрите море, яка містила низку статей про боротьбу з тероризмом у відкритому морі — піратством, Гаазька конвенція (16 грудня 1970 року) — про боротьбу з незаконним захопленням повітряних суден і Монреальська конвенція (23 вересня 1971 року) — про боротьбу з незаконними діями, спрямованими проти цивільної авіації. Вони регламентують співпрацю держав у боротьбі з терористичними актами, що загрожують одному з най-вразливіших засобів пересування.

14 грудня 1973 року була прийнята Конвенція про запобігання і покарання злочинів проти осіб, що користуються міжнародним захистом, у тому числі дипломатичних агентів.

26 січня 1977 року у Страсбурзі після детального обговорення питання в органах Європейської ради була підписана конвенція про боротьбу з тероризмом.

При ООН з 1973 року діє спеціальний комітет з тероризму, який працює, в основному, у трьох напрямках:

— вироблення та узгодження правових норм, підготовка міжнародних договорів та конвенцій;

— виявлення та вивчення причин, що породжують тероризм;

— розробка заходів боротьби з тероризмом. Отже, можна зробити висновок, що тероризм у XXI столітті:

— став одним із найнебезпечніших викликів міжнародній безпеці;

— перетворився на глобальну проблему;

— став соціально небезпечнішим для суспільства, багатогранним за цілями і видами проявів;

— отримав можливість використовувати у своїх злочинних цілях досягнення науки і техніки;

— у низці випадків став проводитися за участю державних органів, отримав "статус" міжнародного тероризму.