Клінічні протоколи надання медичної допомоги

КЛІНІЧНІ ПРОТОКОЛИ НАДАННЯ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ

ДОРОСЛИМ ПАЦІЄНТАМ, ЯКІ СТРАЖДАЮТЬ НА ПСИХІЧНІ РОЗЛАДИ

Додаток до наказу

МОЗ України

від _____№____

 

Клінічний протокол

Надання медичної допомоги пацієнтам

З первинним психотичним епізодом

 

F 20-29

 

Ознаки та критерії діагностики захворювання

Згідно з МКХ 10

 

Умови, в яких повинна надаватись медична допомога

 

Позалікарняно, за винятком випадків наявної небезпеки для пацієнта або його оточення і неможливості створення належних умов лікування в позалікарняних умовах.

 

Клініко – діагностична програма

 

1. Клініко – анамнестичні, клініко – психопатологічні методи

2. Психодіагностичні

3. Методи інструментального обстеження

4. Лабораторні методи

5. Консультації при потребі інших спеціалістів

 

Лікувальна програма

 

Лікування первинного епізоду повинно бути, як біологічним, так і психосоціальним. Медикаментозне лікування повинно розпочато, як можна раніше. Психомоторне збудження має бути усунено протягом перших 48 годин. Психомоторне збудження, яке триває на тлі терапіє понад 48 годин, слід розглядати як її побічний ефект, і є підставою для термінового перегляду поточної терапевтичної тактики. На етапі активної терапії перевага надається антипсихотікам другого покоління, починаючи з мінімальних доз передбачених інструкціями, з поступовим нарощуванням доз до бажаної терапевтичної реакції. При відсутності терапевтичного ефекту протягом 2-4 тижнів необхідно перейти до іншого антипсихотика, в тому числі і першого покоління (за умови відсутності побічних екстрапірамідних та інших ефектів).

З першого дня лікування обов’язково проводиться психоосвітня робота з родиною та когнітивно-поведінкова та інші форми психотерапії з пацієнтом для усвідомлення ним свого розладу та сутності терапевтичного процесу, відновлення соціального функціонування.

 

Характер кінцевого очікуваного лікування

1. Етап активної терапії:

· Нормалізація поведінки, усунення психомоторного збудження

· Зменшення виразності (редукція) психотичної симптоматики

· Відновлення критики

2. Етап стабілізуючої антипсихотичної терапії

· Купірування резидуальної продуктивної симптоматики

· Відновлення попереднього рівня психологічної, соціальної та трудової адаптації

3. Етап профілактичної (підтримуючої) антипсихотичної терапії

· Підтримка оптимального рівня соціального функціонування пацієнта.

Тривалість лікування в спеціалізованому стаціонарі

 

У спеціалізованому стаціонарі термін перебування повинен бути максимально коротким до досягнення мети етапу активної терапії.

 

Критерії якості лікування

 

1. Клінічний критерій – ступень редукції психопатологічної симптоматики протягом не менше 6 місяців і стабільність психічного стану протягом 6 місяців.

2. Соціальний – ступень здатності до автономного соціального функціонування.

 

Можливі побічні дії та ускладнення

 

Екстрапірамідні розлади, включно з дістонічними реакціями та акатізія - слід уникати призначення антипсихотиків першого покоління (насамперед бутірофенона); антіхолінергічні препарати; при акатізії можливо застосування неселективних в-адреноблокаторов.

 

Пізня діскінезія – патогенетичної терапії не існує.

 

Нейроіндокринні, пов’язані з підвищення рівня пролактину – зміна препарату, що не впливає на рівень пролактину.

 

Метаболічні, (насамперед порушення вуглеводного обміну та збільшення маси тіла) – дієтичні обмеження та лікувальна фізкультура. При необхідності зміна базового препарату.

 

Серцево-судинні розлади (порушення серцевої проводимості та ортостатична гіпотензія) – контроль ЕКГ і при збільшенні QT до >400 мсек, зміна антипсихотика.

 

Центральні холінолітичні ефекти, включно когнітивні розлади - призначення антіхолінергічних препаратів;

 

Надмірна седація – призначення антипсихотика без седативної дії.

 

Злоякісний нейролептичний синдром – відміна всіх антипсихотичних препаратів, призначення данролену, бромокриптіну та бензодіазепінів, контроль температури, соматичного стану.

 

Рекомендації щодо подальшого надання медичної допомоги

Та реабілітації

 

Основною умовою успіху є вживання всіх заходів щодо чіткого дотримання терапевтичного режиму. Продовження психоосвітної роботи з родиною та пацієнтом, направлену на прийняття розладу, позитивне сприйняття терапії, проведення стресменеджменту, тренінгу навичок самостійного життя.

Профілактична підтримуюча антипсихотична терапія після першого епізоду триває від 1 до 3 років. Надається можливість отримання довгострокової диспансерної допомоги.

 

Вимоги до дієтичних призначень та обмежень

 

Дієтичні обмеження та лікувальна фізкультура при збільшенні ваги.

 

Вимоги до режиму праці, відпочинку

 

Особливі вимоги не передбачені

 

 

Директор Департаменту

організації та розвитку

медичної допомоги населенню Р.О.Моісеєнко

 

Додаток до наказу

МОЗ України

від _____№____

 

Клінічний протокол

Надання медичної допомоги пацієнтам з шизофренією

 

F 20-29

 

Ознаки та критерії діагностики захворювання

Згідно з МКХ 10

 

Умови, в яких повинна надаватись медична допомога

 

Позалікарняно, за винятком випадків наявної небезпеки для пацієнта або його оточення і неможливості створення належних умов лікування в позалікарняних умовах.

 

Клініко – діагностична програма

 

1. Клініко – анамнестичні, клініко – психопатологічні методи

2. Психодіагностичні

3. Методи інструментального обстеження

4. Лабораторні методи

5. Консультації при потребі інших спеціалістів

 

Лікувальна програма

 

Лікування повинно бути біологічним і психосоціальним

 

Біологічна терапія

Процес лікування включає наступні етапи: активної терапії, стабілізуючої терапії та профілактичної (підтримуючої) терапії.

Етап активної терапії

На етапі активної терапії медикаментозне лікування необхідно розпочинати, як можна раніше. Психомоторне збудження має бути усунено в максимально короткій термін. Психомоторне збудження, яке триває на тлі терапії понад 48 годин є підставою для перегляду поточної терапевтичної тактики. На етапі активної терапії перевага надається антипсихотікам другого покоління, починаючи з мінімальних доз передбачених інструкціями, з поступовим нарощуванням доз до бажаної терапевтичної реакції. Враховується психофармакологічний анамнез. Перевага надається попереднє ефективному препарату. В началі терапії рекомендовано використання одного антипсихотичного препарату. При відсутності терапевтичного ефекту протягом 4 -12 тижнів необхідно перейти до іншого антипсихотика, або підсилити дію антипсихотика, що використовується, призначенням психотропного препарату іншого класу. Тривалість першого етапу терапії – 8-12 тижнів.

 

Етап стабілізуючої терапії

Після досягнення очікуваних результатів активного лікування, на етапі стабілізуючої терапії можливо зниження дози з метою підвищення рівня соціального функціонування пацієнта. В разі неможливості дотримання режиму терапії рекомендується призначення депо-препаратів або антипсихотиків пролонгованої дії. Тривалість етапу терапії – не менш 6 місяців.

 

Етап профілактичної (підтримуючої) терапії

Рекомендовані мінімальні терапевтично ефективні дози антипсихотиків, що використовувались на попередніх етапах терапії.

Тривалість етапу терапії – довготривале (не менш 3-х років, індивідуально).

 

Терапевтична резистентність

В разі дотримання режиму терапії, достатніх дозировках та при умові зміни послідовно двох антипсихотиків (один із яких другого покоління) з тривалість терміну призначення кожного них не менш 4 тижнів, не наступає бажаний терапевтичний ефект – йдеться про дійсну терапевтичну резистентність.

В цих випадках рекомендованим препаратом вибору є клозапін в дозировках згідно інструкції. При відсутності терапевтичного ефекту протягом 4 тижнів застосовується комбінація кількох антипсихотиків (в тому числі - клозапін) та комбінації антисихотиків з іншими видами біологічної терапії.

 

Психосоціальна терапія

З першого дня лікування обов’язково проводиться психоосвітня робота з родиною та когнітивно-поведінкова та інші форми психотерапії з пацієнтом для усвідомлення ним свого розладу та сутності терапевтичного процесу, відновлення соціального функціонування.

 

Критерії якості лікування

 

1. Клінічний критерій – ступень редукції психопатологічної симптоматики протягом не менше 6 місяців і стабільність психічного стану протягом 6 місяців

2. Соціально-психологічний – ступень здатності до автономного соціального функціонування

 

Та реабілітації

 

Основною умовою успіху є вживання всіх заходів щодо чіткого дотримання терапевтичного режиму. Продовження психоосвітної роботи з родиною та пацієнтом, спрямовану на прийняття розладу, позитивне відношення до терапії, підвищення стресстійкості у повсякденному житті (стресмеджмент), тренінгу навичок самостійного життя.

Профілактична підтримуюча антипсихотична терапія триває не менш 3-х років, індивідуально. Надається можливість отримання довгострокової диспансерної допомоги.

 

Клінічний протокол

Та рекурентною депресією

F 30-39

 

Ознаки та критерії діагностики захворювання

 

Згідно з МКХ 10

 

Лікувальна програма

 

Лікування повинно бути біологічним і психосоціальним

 

Біологічна терапія

Процес лікування включає наступні етапи: активної терапії, стабілізуючої терапії та профілактичної (підтримуючої) терапії. Зміст терапії залежить від ступеню тяжкості поточного психічного стану.

 

Етап активної терапії

Підставою для початку медикаментозного лікування є наявність депресивної симптоматики протягом більше ніж 2 тижня. Перевага надається антидепресантам групи селективних інгібіторів зворотнього захоплення серотоніну (СІЗЗС), інгібіторів зворотнього захоплення серотоніну та норадреналіну (ІЗЗСН), починаючи з мінімальних доз передбачених інструкціями, з поступовим нарощуванням доз до бажаної терапевтичної реакції. Враховується психофармакологічний анамнез. Перевага надається попереднє ефективному препарату. На початку терапії рекомендовано використання одного антидепресанта. При повній відсутності його терапевтичного ефекту протягом 4 тижнів необхідно перейти до іншого антидепресанта. При незначному поліпшенні афективного стану – ще 2 тижня продовжують розпочату терапію обраним препаратом, а в разі відсутності прогресу слід перейти до іншого антидепресанта. При наявності клінічно значущих симптомів тривоги, рекомендується призначення транквілізаторів (бензодіазепінів) строком на 1-2 тижня.

Залежно від тяжкості стану

При тяжкому депресивному епізоді, який потребує більш інтенсивного лікування, або при відсутності прогресу у лікуванні депресивного епізоду середнього ступеню тяжкості, зазначеними вище засобами, бажано призначати сучасні антидепресанти подвійної дії або трициклічні антидепресанти (бажаний лабораторний моніторинг трициклічного антидепресанту в крові).

Депресивний епізод обтяжений психотичною симптоматикою потребує обов’язкового поєднаного призначення антидепресантів і антипсихотиків другого покоління, що пов’язано, зокрема, із особливою схильністю пацієнтів цієї категорії до виникнення екстрапірамідних ускладнень.

Тривалість етапу активної терапії – 8-16 тижнів.

 

Етап стабілізуючої терапії

Терапія антидепресантами продовжується в дозах, які були обрані на етапі активного лікування. Тривалість етапу стабілізуючої терапії – не менш 6 місяців.

 

Етап профілактичної (підтримуючої) терапії

Профілактичне (підтримуюче) лікування необхідно всім пацієнтам протягом не менш 3 років, а пацієнтам з трьома та більше епізодами в минулому, з обтяженим депресією сімейним анамнезом та соматично обтяженим пацієнтам – більше трьох років. При вирішенні питання про відміну антидепресанту слід забезпечити поступове зменшення його дози протягом не менш 4 тижнів (для уникнення синдрому «віддачі»).

 

Терапевтична резистентність

Якщо, в разі дотримання режиму терапії, достатніх дозировок та при умові відсутності ознак біполярного розладу, протягом не менш 6 тижнів (для кожного із двох послідовно використаних антидепресантів), не наступає бажаний терапевтичний ефект – йдеться про дійсну терапевтичну резистентність.

Для подолання терапевтичної резистентності рекомендується:

- підвищення дозировок та тривалості призначення антидепресанту, що використовується (якщо використовується трициклічний антидепресант то збільшення його дози слід супроводжувати лабораторним моніторингом з метою підтримання концентрації препарату у крові в межах 300-400 мкг/л);

- переключення на антидепресанти інших груп;

- зміна способу введення антидепресанту (з ентерального на парентеральний в умовах спеціалізованого стаціонару);

- підсилення ефекту антидепресантів шляхом одночасного призначення препаратів інших фармакологічних груп (наприклад антипсихотиків другого покоління. антиконвульсантів, стабілізаторів настрою та інші);

- комбінація двох антидепресантів різних груп;

- електроконвульсивна терапія.

 

Психосоціальна терапія

З першого дня лікування обов’язково проводиться психоосвітня робота з родиною та когнітивно-поведінкова та інші форми психотерапії з пацієнтом для усвідомлення ним свого розладу та сутності терапевтичного процесу, відновлення соціального функціонування.

 

Критерії якості лікування

 

1. Клінічний крітерій – ступень редукції депресивної симптоматики протягом не менше 6 місяців і стабільність психічного стану протягом 6 місяців

2. Соціально-психологічний – ввідновлення попереднього рівня психологічної, соціальної та трудової адаптації

 

Та реабілітації

 

Основною умовою успіху є вживання всіх заходів щодо чіткого дотримання терапевтичного режиму. Продовження психоосвітної роботи з родиною та пацієнтом, спрямовану прийняття розладу, позитивне відношення до терапії, стресстійкості у повсякденному житті (стресмеджмент), тренінгу навичок самостійного життя.

Профілактична підтримуюча антипсихотична терапія триває не менш 3-х років, індивідуально. Надається можливість отримання довгострокової диспансерної допомоги.

 

Клінічний протокол

F 40-48

Лікувальна програма

Лікування панічного розладу включає фармакологічні, психотерапевтичні, та психосоціальні заходи. Перевага надається комбінуванню цих заходів.

Процес лікування ПР включає наступні етапи: купування панічної атаки (ПА), етап стабілізуючої терапії та профілактичної терапії.

Тривалість періоду купування ПА складає від 6 тижнів до 2-3 місяців, періоду стабілізації – 4-6 місяців, періоду профілактичної терапії – не менш одного року.

 

Фармакологічне лікування

 

На етапі купування ПА провідна роль в лікуванні належить антидепресантам, β-адреноблокаторам та бензодіазепінам.

вибір антидепресантів обумовлюється особливостями симптоматики, психофармакологічним анамнезом, поточним використанням медикаментозних засобів. При цьому використовуються препарати наступних груп: трициклічні, гетероциклічні антидепресанти, інгібітори МАО, селективні інгібітори зворотнього захоплення серотоніну (СІЗЗС), інгібітори зворотнього захоплення серотоніну та норадреналіну (СІЗЗС та Н) та інші. Перевага надається антидепресантам групи селективних інгібіторів зворотнього захоплення серотоніну (СІЗЗС), (СІЗЗС та Н) та гетероциклічним, починаючи з мінімальних доз передбачених інструкціями, з поступовим нарощуванням доз до бажаної терапевтичної реакції.

бензодіазепіни є симптоматичним засобом для купування нападу. Використовуються як типові бензодіазепіни (седуксен, феназепам та інші), так й атипові (клоназепам, альпразолам). Термін використання бензодіазепінів не повинен перевищувати 3-4 тижні.

Термін використання β-адреноблокаторів складає 2-3 місяця й більше.

Антидепресанти є патогенетичним засобом лікування ПР. провідна роль в лікуванні належить групі селективних інгібіторів зворотнього захоплення серотоніну (СІЗЗС).

При неефективності препаратів групи СІЗЗС проводиться переключення на антидепресанти інших груп: трициклічні, гетероциклічні, інгібітори зворотнього захопле6ння серотоніну та норадреналіну (СІЗЗС та Н), інгібітори моноамінооксідази (МАО).

Фармакологічне лікування на етапі стабілізуючої терапії включає використання підтримуючих доз попередньо ефективних засобів.

Необхідність застосування антидепресантів на етапі профілактичної терапії визначається особливостями перебігу клінічної симптоматики.

Психотерапевтичне лікування ПР передбачає використання:

- біхевіоральної психотерапії;

- когнітивної психотерапії;

- когнітивно-біхевіоральної психотерапії

Критерії якості лікування

 

1. Клінічний критерій – ступень редукції клінічної симптоматики протягом не менше 6 місяців і стабільність психічного стану протягом 6 місяців

2. Соціально-психологічний – відновлення попереднього рівня психологічної, соціальної та трудової адаптації

 

Клінічний протокол

F 40-48

Лікувальна програма

Лікування генералізованого тривожного розладу (ГТР) включає фармакологічні, психотерапевтичні та психосоціальні заходи. Перевага надається комбінуванню цих заходів. Процес лікування включає наступні етапи: активної терапії, стабілізуючої терапії та профілактичної терапії. Тривалість етапу активної терапії – 6 тижнів, стабілізуючої – до 6 місяців, профілактичної – до 1 року.

 

Фармакологічна терапія

При лікуванні ГТР використовуються препарати різних фармакологічних груп. Препаратами першої лінії є селективні інгібітори зворотнього захоплення серотоніну (СІЗЗС), інгібітори зворотнього захоплення серотоніну та норадреналіну (СІЗЗС та Н), трициклічні та гетероциклічні антидепресанти, парціальні агоністи 5 НТ-1а рецепторів (буспірон).

Препаратами другої лінії є нейролептичні засоби, інгібітори моноамінооксидази (МАО), антигістамінні засоби (Н₁ блокатори)

При необхідності додаються бензодіазепіни (термін використання не перевищує 3-4 тижнів).

Лікування ГТР з коморбідними станами включає:

1. При коморбідній депресії та коморбідних панічних атаках – СІЗЗС або СІЗЗС та Н

2. При коморбідних обсесивно-компульсивних розладах – кломіпрамін або СІЗЗС.

Якщо після 6 тижневого лікування не реєструється змін, необхідно переключення на інший препарат або використання комбінації препаратів.

Можливою є зміна психотерапевтичної тактики.

На етапах стабілізуючої та профілактичної терапії використовується попереднє ефективний фармакологічний засіб.

 

Психотерапевтичне лікування ГТР включає використання наступних методів або їх поєднання:

- релаксаційна терапія;

- недирективна психотерапія;

- біхевіоральна психотерапія;

- когнітивна психотерапія;

- когнітивно-біхевіоральна психотерапія.

Психосоціальна терапія

З першого дня лікування обов’язково проводиться психоосвітня робота з родиною, з пацієнтом для усвідомлення сутності розладу та терапевтичного процесу, відновлення соціального функціонування.

Критерії якості лікування

 

1. Клінічний критерій – ступень редукції тривожної симптоматики протягом не менше 6 місяців і стабільність психічного стану протягом 6 місяців

2. Соціально-психологічний – відновлення попереднього рівня психологічної, соціальної та трудової адаптації

 

Клінічний протокол

F 40-48

Лікувальна програма

Лікування ОКР включає фармакологічні, психотерапевтичні та психосоціальні заходи. Перевага надається комбінуванню цих заходів.

Процес лікування ОКР включає наступні етапи: активної терапії, стабілізуючої терапії та профілактичної терапії. Тривалість активної терапії складає 12-16 тижнів. Тривалість стабілізуючого етапу 6 місяців – 1 рік, профілактичного – 1 рік.

 

Фармакологічне лікування

В фармакологічному лікуванні провідна роль належить антидепресантам: селективним інгібіторам зворотнього захоплення серотоніну (СІЗЗС), інгібіторам зворотнього захоплення серотоніну та норадреналіну (СІЗЗС та Н), трициклічним, гетероциклічним та інших груп. Перелічені засоби використовуються у вищих дозах, ніж при лікуванні депресії.

Якщо в межах періоду активної терапії (12-16 тижнів) не спостерігається позитивних змін психопатологічної симптоматики йдеться про резистентні форми ОКР. Подолання резистентності включає наступні стратегії:

- підвищення дозировок та тривалості призначення антидепресанту, що використовується (якщо використовується трициклічний антидепресант то збільшення його дози слід супроводжувати лабораторним моніторингом з метою підтримання концентрації препарату у крові в межах 300-400 мкг/л);

- переключення на антидепресанти інших груп;

- зміна способу введення антидепресанту (з ентерального на парентеральний в умовах спеціалізованого стаціонару);

- підсилення ефекту антидепресантів шляхом одночасного призначення препаратів інших фармакологічних груп (наприклад антипсихотиків другого покоління, антиконвульсантів, стабілізаторів настрою та інші);

- комбінація двох антидепресантів різних груп;

- електроконвульсивна терапія.

Етап стабілізуючої терапії включає використання підтримуючих доз попереднє ефективних засобів. Необхідність застосування фармакологічних засобів визначається особливостями перебігу клінічної симптоматики.

 

Психотерапевтичне лікування ОКР передбачає використання:

- біхевіоральної психотерапії;

- когнітивної психотерапії;

- когнітивно-біхевіоральної терапії

Психосоціальна терапія

З першого дня лікування обов’язково проводиться психоосвітня робота з родиною, з пацієнтом для усвідомлення сутності хвороби та терапевтичного процесу, відновлення соціального функціонування.

Критерії якості лікування

 

1. Клінічний критерій – ступень редукції обсесивно-компульсивної симптоматики протягом не менше 6 місяців і стабільність психічного стану протягом 6 місяців

2. Соціально-психологічний – відновлення попереднього рівня психологічної, соціальної та трудової адаптації

 

Клінічний протокол

F 40-48

Лікувальна програма

Лікування постравматичного стресового розладу (ПТСР) включає фармакологічні, психотерапевтичні та психосоціальні заходи. Перевага надається комбінуванню цих заходів. Процес лікування включає наступні етапи: активної терапії, стабілізуючої терапії та профілактичної терапії.

Тривалість етапу активної терапії складає до 6 місяців, стабілізуючої до 1 року, профілактичної – до 3 років.

 

Фармакологічна терапія

Фармакотерапія в більшості випадків має тривалий ха­рактер і полягає в переважно комбінованому застосуванні ан­тидепресантів, транквілізаторів, тимостабілізаторів, ноотропних препаратів, β-адреноблокаторів, антипсихотичних засобів та ін., причому, основна роль в неї належить антидепресан­там. Терапія антидепресантами розпочинається з їх призначення разом із транквілізаторами або снодійними засобами, а в разі потреби і β-адреноблокаторами. вибір антидепресантів обумовлюється особливостями симптоматики, психофармакологічним анамнезом, поточним використанням медикаментозних засобів. Перевага надається антидепресантам групи селективних інгібіторів зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС), (СІЗЗС та Н) та гетероциклічним, починаючи з мінімальних доз передбачених інструкціями, з поступовим нарощуванням доз до бажаної терапевтичної реакції.

Призначення транквілізаторів має тимчасовий характер і складає, як правило, 3-4 тижні, в особливих випадках - не більше 3 місяців. Засто­сування снодійних засобів рекомендується виключно коротки­ми курсами і у тих випадках, коли у клінічній картині є поєднання симптомів порушень сну з афективними розладами. β-адреноблокатори призначаються малими дрібними дозами. Ней­ролептичні засоби застосовуються виключно в тих випадках, коли тривога супроводжується вираженим психомоторним збудженням та/або дезорганізацією мислення, а також у випад­ках неефективності інших анксіолітичних та седативних засобів.

 

Психотерапевтичне лікування ПТСР включає використання наступних методів або їх поєднання:

1. Біхевіоральна психотерапія

2. Когнітивна психотерапія

3. Когнітивно-біхевіоральна терапія

4. Психодинамічна психотерапія

 

Психосоціальна терапія

З першого дня лікування обов’язково проводиться психоосвітня робота з родиною, з пацієнтом для усвідомлення сутності розладу та терапевтичного процесу, відновлення соціального функціонування

Критерії якості лікування

 

1. Клінічний критерій – ступень редукції симптоматики протягом не менше 6 місяців і стабільність психічного стану протягом 6 місяців

2. Соціально-психологічний – відновлення попереднього рівня психологічної, соціальної та трудової адаптації

 

Клінічний протокол

F 40-48

Лікувальна програма

Пацієнтам на дисоціативні розлади необхідно проводити специфічну терапію, обумовлену клінічними проявами невротичного регістру, а також неспецифічну терапію, пов’язану із наявністю сомато-неврологічних змін: зміцнювальну, тонізуючу, що підвищує реактивність. Поряд з цим проводиться психотерапія та реабілітаційні заходи

 

Специфічною терапією для пацієнтів на дисоціативні розлади є психотерапія:

а) індивідуально-орієнтована психотерапія проводиться після зняття гостроти хворобливих переживань.Проводиться як індивідуально, так і в межах групової психотерапії та спрямована на виявлення і вивчення на підвищення адаптаційних можливостей особистості, досягнення у пацієнта усвідомлення причинно-наслідкового зв'язку між вагою переживань і особливостями системи відносин, корекцію неадекватних реакцій і форм поведінки, логічне переконання пацієнта, вироблення у нього адекватного ставлення до розладу. Частота - 3-5 разів у тиждень, тривалість 4 - 6 тижнів.

б) гіпнотерапія – спрямована на фіксацію уваги на розслабленні, на седацію емоційних порушень, відновлення настрою, проводиться щодня, усього 8 – 10 сеансів.

г) аутогенне тренування - модифікації, спрямовані на розвиток і зміцнення процесу саморегуляції, самоконтролю і самовладання; проводиться щодня, 10-15 сеансів під контролем лікаря, а потім самостійно протягом 3-4 місяців;

д) сімейна психотерапія – спрямована на стабілізацію відносин в сім’ї

є) тілесно-орієнтована психотерапія.

 

Медикаментозне лікування:

транквілізатори - короткостроковий курс лікування для купірування гострих проявів захворювання;

- нейролептики - при грубих поведінкових розладах, порушеннях свідомості;

- антидепресанти.

 

Характер кінцевого очікуваного результату лікування

У стаціонарі - зменшення емоційних порушень. Купірування афективних розладів, гострих невротичних розладів, дезактуалізація психогенної дезадаптації тощо, пом'якшення змін особистості, покращення якості життя хворого.

Амбулаторне - зменшення емоційних порушень, зменшення впливу психогенних факторів. Купірування невротичних та афективних розладів, порушень поведінки, покращення якості життя пацієнта.

 

Тривалість лікування - від 3-х тижнів до 6-ти місяців.

Критерії якості лікування

Нормалізація емоційного стану та психологічних настанов пацієнта і, як наслідок, покращення якості життя.

Клінічний протокол

F 40-48

Лікувальна програма

Терапією даного розладу є комплексність та одночасність застосування медикаментозних та психотерапевтичних засобів. Використовується:

Психотерапія:

а) раціональна психотерапія – спрямована на роз’яснення пацієнту особливостей формування захворювання, неадекватного відношення до свого стану, переоцінки значущості виникаючих відчуттів, проводиться 2-3 рази на тиждень протягом 1 місяця;

б) групова психотерапія, спрямована на формування нових психологічних установок, проводиться щодня впродовж 21 дня;

в) аутогенне тренування має переважно симптоматичний характер і спрямоване на зняття симптомів, проводиться 2-3 рази на тиждень, протягом 1 місяця;

г) тілесно – орієнтована психотерапія;

д) сімейна психотерапія використовується для створення сприятливого мікроклімату в сім'ї, проводиться 1 раз на тиждень 2-3 місяця;

є) поведінкова (умовно-рефлекторна) терапія, проводиться 1 раз на тиждень протягом 2-3 місяців.

Медикаментозне лікування:

Транквілізатори; бета-адреноблокатори; антидепресанти; нейролептики; нейрометаболічні, ангіотропні та вегетотропні препарати.

Тривалість лікування -від 3-х до 6-ти місяців.

 

Критерії якості лікування

Нормалізація емоційного стану та психологічних настанов пацієнта і, як наслідок, покращення якості життя.

 

Клінічний протокол

F 40-48

Лікувальна програма

 

Особливістю терапії даного розладу є комплексність та одночасність застосування медикаментозних та психотерапевтичних засобів.

Психотерапія:

а) раціональна – спрямована на роз’яснення пацієнту особливостей формування захворювання, неадекватного відношення пацієнта до ситуацій, що призвели до розладу, переоцінки своєї ролі та положення у психотравмуючій ситуації;

б) індивідуально-орієнтована психотерапія спрямована на всебічне вивчення особистості пацієнта, специфіки форму­вання, структури і функціонування його системи відношень; досягнення у пацієнта усвідомлення і розуміння причинно-наслідкового зв'язку між особливостями його системи відно­шень і захворюванням; допомога в розумінні ситу­ації, що є психотравмуючою, зміна відношення до цієї ситуації, корекція неадекватних реакцій і форм поведінки.

в) аутогенне тренування проводиться із застосуванням спеціально розроблених з урахуванням скарг пацієнта і симп­томатики розладу та спрямована на розвиток і зміц­нення саморегуляції, самоконтролю і самовладання, при цьому здійснюється вплив на загальноневротичну симптоматику, нейровегетативні розлади, тривалість 2-3 місяці, перші 2-З тижні під контролем лікаря, потім самостійно;

 

Медикаментозне лікування:

- адаптогени природного походження;

- ноотропни;

- нейрометаболічні препарати;

- транквілізатори;

- антидепресанти.

КЛІНІЧНІ ПРОТОКОЛИ НАДАННЯ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ