Тема №4 Злочини на ґрунті ненависті

 

У чому різниця між злочинами на ґрунті ненависті та дискримінацією? Проведення різниці між дискримінацією та злочинами на ґрунті ненависті варто розпочати з визначення останніх. Хоча поняття злочинів на ґрунті ненависті присутнє в національній нормативно-правовій базі, термін «злочин на ґрунті ненависті» як такий не вживається і жодного визначення йому, відповідно, не дається. Тому для цілей цього курсу та враховуючи розвиток дослідницької та практичної думки в цьому напрямі в Україні, скористаймося відповідним визначенням Організації з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ):

«Злочини, які вчинено на ґрунті ненависті, можуть бути визначені як (А) будь-який злочин, зокрема проти життя, здоров'я або приватної власності, об’єкт якого був обраний через дійсний або уявний зв'язок потерпілого з групою, що характеризується спільними ознаками ідентичності, як-то раса, національне або етнічне походження, мова, колір шкіри, релігія, стать, вік, психічні або фізичні особливості, сексуальна орієнтація або будь-який інший аналогічний фактор».

На що потрібно звернути увагу в кожному окремому випадку, коли потрібно встановити, чи ми говоримо про дискримінацію чи про злочин на ґрунті ненависті:

1) захищені ознаки/характеристики потерпілої особи або групи осіб;

2) правопорушення щодо особи або групи осіб становить склад злочину, визначений кримінальним законодавством;

3) суспільний ефект.

Злочин на ґрунті ненависті – це завжди діяння, що становить склад правопорушення, відповідальність за яке передбачена кримінальним законодавством. Водночас дискримінація, на відміну від злочину на ґрунті ненависті, майже ніколи не має характеру кримінального злочину та переважно має місце в контексті цивільних або адміністративних правовідносин.

Крім того, головною соціальною особливістю злочинів на ґрунті ненависті є повідомлення ненависті, яке ці злочини транслюють усій громаді, кожен член якої може асоціювати себе із жертвою. Це повідомлення говорить про те, що жодна особа, певна ознака якої є подібною до тих, які мала жертва злочину, не може почувати себе захищеною. Адже скоюючи злочин на ґрунті ненависті, нападник висловлює свою нетерпимість не тільки і не стільки до конкретної жертви, скільки до всієї спільноти. Саме тому злочини на ґрунті ненависті є особливо суспільно-небезпечними та потребують ретельного розслідування, відповідної ідентифікації та більш суворого покарання. Забезпечуючи належне фіксування, визнання, розслідування та покарання за такі злочини, правоохоронні органи та держава передають своєрідне повідомлення до груп меншин про те, що їхні права належно захищаються. З іншого боку, коли державні органи замість ефективного документування та розслідування злочинів на ґрунті ненависті вдаються до замовчування чи применшення проблеми, спільноти меншин почуваються незахищеними та не мають підстав довіряти правоохоронним органам.

Нормативно-правове регулювання

В українському законодавстві не міститься окремого визначення для злочинів на ґрунті ненависті, але ми маємо такий набір інструментів для притягнення до відповідальності за злочини на ґрунті ненависті:

Стаття 67 Кримінального Кодексу України – перелік обтяжуючих обставин при скоєні кримінального злочину:

«3) вчинення злочину на ґрунті расової, національної чи релігійної ворожнечі або розбрату»

Стаття 161 Кримінального Кодексу України не дає окремого визначення злочину, скоєного на ґрунті ненависті, а говорить про:

«Умисні дії, спрямовані на розпалювання національної, расової чи релігійної ворожнечі та ненависті, на приниження національної честі та гідності, або образа почуттів громадян у зв'язку з їхніми релігійними переконаннями, а також пряме чи непряме обмеження прав або встановлення прямих чи непрямих привілеїв громадян за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками…»

У 2009 р. були внесені зміни до Кримінального кодексу України, які покращили можливість його практичного застосування. Зокрема, цими змінами було посилено санкції за статтею 161 Кримінального кодексу України та внесено зміни до інших статей (статті 115, 121, 122, 126, 127 та 129), які тепер містять формулювання «з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості» в якості кваліфікуючої ознаки. З одного боку, зміни до статей, які передбачають покарання за тілесні ушкодження та вбивство, виключають необхідність використання статті 67 ККУ для визначення окремо обтяжуючих обставин та дозволяють уникати використання статті 161 ККУ у тих випадках, коли розслідуються справи із тілесними ушкодженнями чи вбивства.

Тема №5 Етнічний профайлінг

Під профайлінгом ми розуміємо «практику патрульної служби, згідно якої визначений набір характеристик (профілів) використовується для пошуку та затримання особи, яка вчинила злочин (кримінальний профайлінг), або для виявлення осіб, які вірогідно мають відношення до злочинної діяльності (поведінковий профайлінг)».

Кримінальний та поведінковий профайлінг є допустимими й законними інструментами, які дозволяють найбільш ефективним способом розподіляти обмежені ресурси правоохоронних органів.

Таким чином, під профайлінгом розуміється абсолютно прийнятна й цілком законна форма роботи патрульної служби, спрямована на ефективну боротьбу із злочинністю та забезпечення громадського порядку.

До тих пір, поки патрульна служба використовує в своїй роботі профілі, які базуються на інформації про індивіда, або фактори, які є об’єктивними та статистично обґрунтованими в якості суттєвих індикаторів злочинної діяльності, профайлінг є законним.

Однак профайлінг, який базується на окремій платформі, може викликати цілком обґрунтовані побоювання. В найбільш широкому розумінні під етнічним профайлінгом розуміється будь-яка дія, вчинена представником влади відносно особи або групи осіб з метою забезпечення безпеки або громадського порядку, яка базується на її фактичному або уявному членстві в групі і визначається за расовою ознакою, кольором шкіри, етнічним чи національним походженням або релігією, без фактичних підстав чи обґрунтованої підозри, що призвело до нерівного поводження з цією особою або групою осіб.

В своїй Загальнополітичній рекомендації №11 Європейська комісія проти расизму та нетерпимості (ЄКПРН) визначає расовий (етнічний) профайлінг як використання правоохоронними органами без об’єктивних і розумних підстав таких ознак, як раса, колір шкіри, мова, релігія, громадянство, національне чи етнічне походження під час контролю, стеження чи проведення розслідування.

Фактично, етнічний профайлінг базується на припущенні про наявність зв’язку між схильністю до вчинення правопорушень та етнічним походженням. Зазначений підхід описує практику використання працівниками правоохоронних органів узагальнень, які ґрунтуються на національності, етнічному походженні, релігії, а не на об’єктивних поведінкових критеріях, в якості підстав для підозри в причетності до злочинної діяльності. На практиці етнічний профайлінг проявляється в більш прискіпливій увазі працівників правоохоронних органів до осіб, які відрізняються своєю зовнішністю від представників так званої «титульної» нації, більш частій перевірці документів, вуличних оглядах, затримані та доставлені до підрозділів патрульної служби без достатніх на те підстав.

У зв’язку з вищезазначеним доречно буде згадати, що «ситуація, за якої з особою та/або групою осіб за їх певними ознаками поводяться менш прихильно, ніж з іншою особою та/або групою осіб в аналогічній ситуації, крім випадків, коли таке поводження має правомірну, об’єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними » є прямою дискримінацією згідно статті 1 ЗУ «Про засади запобігання та протидії дискримінації». Крім того, згідно того ж самого Закону працівники правоохоронних органів в своїй роботі повинні дотримуватися принципу недискримінації.

Таким чином, можна зробити цілком очевидний висновок про те, що етнічний профайлінг є різновидом дискримінаційної практики, так як відмінність між об’єктами профайлінгу в даному випадку обумовлена виключно їх приналежністю до різних етнічних спільнот, національностей чи рас. Етнічний профайлінг, як і будь-яка інша дискримінаційна практика, заперечує один з базових принципів прав людини, а саме: рівність людей у своїй гідності та правах, адже використання цього підходу припускає можливість необґрунтованих обмежень прав певних груп людей лише на підставі їх етнічного походження.

На жаль, практика використання етнічного профайлінгу правоохоронними органами є дуже поширеною у світі, навіть у країнах розвинутої демократії, попри її заборону як національним законодавством цих країн, так і міжнародними нормативно-правовими актами. Як свідчать результати численних досліджень цієї проблематики правоохоронні органи таких країн, як Сполучні штати Америки, Канада, Великобританія, Іспанія, Німеччина, Нідерланди, Угорщина та інші, використовують етнічно-вибірковий підхід у своїй діяльності. Жертвами такої практики переважно стають іммігранти, національні етнічні меншини, туристи.

Після терористичних атак 11 вересня 2001 року у США практика використання етнічного профайлінгу різко збільшилася. Численні перевірки документів у мусульман, обшуки в їх помешканнях, масові рейди до місць їх компактного проживання стали досить поширеною практикою як в США, так і в країнах Європейського Союзу.