Тема №3 Упередження як засади нетерпимості та радикалізму

Поняття ксенофобії походить від грецьких коренів (xenos – чужі, сторонні, іноземці і phobos – страх) та має два значення: 1) нав’язливий страх перед незнайомими людьми, острах чужих; 2) ворожість, нетерпимість, ненависть та презирство до осіб іншої віри, культури, національності, до іноземців, представників інших регіонів, а також до чогось незнайомого, чужого, незвичного. Нормативного закріплення терміну «ксенофобія» в міжнародних актах досі не існує. В цілому, ксенофобія – це складний, комплексний, багаторівневий феномен, в основі якого лежать соціально-психологічні фактори.

Вивченню ксенофобії як соціально-психологічного явища до недавніх пір була присвячена лише обмежена кількість спеціальних досліджень. Так, наприклад, А.А.Кельберг дає наступне визначення: «Ксенофобія – це опредметнена та упредметнена, матеріалізована, забезпечена ідеологічною концепцією ілюзія чужого та незнайомого, при усвідомленій безпорадності перед ним, коли з’являється той самий фантастичний страх, що звільняє від усякої відповідальності за напрям думок, а в крайніх екстремальних станах - і за образ дій».

Інші автори вважають, що ксенофобія – це негативне, емоційно насичене, ірраціональне за своєю природою (але таке, що прикривається псевдо раціональним обґрунтуванням) ставлення суб’єкту до певних людських спільнот та їх окремих представників – «чужинців», «інших», «не наших». Вона виявляється у відповідних соціальних установках суб’єкту, забобонах і упередженнях, соціальних стереотипах, а також у його світогляді в цілому.

 

Враження. Взаємодія і комунікація з іншими людьми ґрунтується на враженнях, суб’єктивному тлумаченні й оцінці мотивів їх поведінки в залежності від того, які якості ми в них припускаємо, і в якій ситуації вони знаходяться. Зазвичай наше сприйняття іншої людини базується на пошуку вражень, що відображають основні характеристики її особистості.

Так, ефект ореолу – схильність пояснювати всю поведінку людини на основі тих якостей, які здаються нам головними. Прикладом може служити враження, що у людей з привабливою зовнішністю великі розумові здібності. Нерідко перше враження виявляється настільки сильним, що воно не змінюється навіть тоді, коли наступна поведінка іншої людини його не підкріплює. Тоді йдеться про ефект первинності, коли при зустрічі з незнайомою людиною первинна інформація та сила першого враження про неї є найбільш вагомими. Наприклад, у студентів, які отримували на початку навчального року гарні оцінки, є шанси отримувати їх і надалі, навіть якщо вони будуть вчитися не так старанно. Також люди схильні частіше пояснювати власну поведінку внутрішніми причинами, а поведінку іншої людини – зовнішніми причинами.

Стереотипи. Людський мозок автоматично класифікує своє оточення перш за все за базовими категоріями: раса, стать та вік. Осмислення та віднесення інформації людиною до тієї чи іншої категорії вважається природнім процесом пізнання. Ми відносимо людей (як і предмети, ідеї, тощо) до різноманітних категорій на підставі загальних прикмет, властивостей, часу, місця. Згідно аристотелівського принципу асоціацій ми вважаємо, що люди (або предмети, явища), подібні за якоюсь із прикмет, скоріше за все будуть тотожними. Основа категоризації людей може бути досить логічною, наприклад, через прихильність до того чи іншого політичного кандидата ми можемо припустити, що особи цієї категорії розділяють певні погляди на ряд соціальних та політичних питань. Такий розподіл може бути і зовсім нелогічним (наприклад, «всі баби – дурепи», «всі чоловіки – козли», «всі ґеї та лесбійки – психічно хворі та сексуально розбещені»). Зрозуміло, що всі ці люди в реальності не набувають однакових якостей, якщо підпадають під якусь категорію за певними ознаками. Так категоризація людей породжує стереотипи.

Спочатку слово «стереотип» було типографським терміном та визначало монолітну копію печатної форми (кліше, гравюри). Цей термін отримав поширення серед науковців у 1922 р., коли американський журналіст Волтер Ліпман використав його для визначення тенденції людей думати про будь-що схожим чином, спираючись на спільні риси, які має кожен представник даної категорії. З того часу вчені, що вивчають стереотипи, надбали чимало теорій і термінів для пояснення цього явища. Наразі прийнято визначення даного терміну, згідно якого стереотип – це комплекс уявлень відносно особистісних властивостей групи людей. Стереотипи бувають культурними та індивідуальними. Культурні стереотипи – це моделі уявлень і переконань, загальноприйняті та спільні для усіх представників даної культури. Індивідуальні стереотипи – це уявлення та переконання окремого індивіда щодо тих чи інших характеристик визначеної групи людей.

 

Гендерні стереотипи	«чоловік – сильна стать», «жінка не може бути працівником правоохоронних органів», «чоловік не плаче», «жінка добріша за чоловіка»
Вікові стереотипи	«всі старі люди – буркотуни», «всі діти – чисті душею», «всі підлітки – хулігани»
Етнічні стереотипи	американці – честолюбні, прибалтійці – повільні, англійці – консервативні, японці – працелюбні, французи – велелюбні

Культурні та індивідуальні стереотипи особистості можуть не збігатись по відношенню до тієї самої групи людей. Сучасні дослідники вивчають, насамперед, індивідуальні стереотипи, тому що саме вони пов’язані із специфічними думками, почуттями та поведінкою особистості по відношенню до групи.

Установки відрізняються від стереотипу тим, що спонукають розглядати навколишній світ в категоріях «погане-гарне» чи «сприятливе-несприятливе», тобто оцінювати. Установка – це внутрішня, найчастіше неусвідомлювана, розвинена внаслідок комунікації готовність реагувати певним чином на події, людей чи явища. Установки розвиваються в дитинстві у відповідності з батьківською моделлю. Свою остаточну форму набувають між 12 і 30 роками життя, а «кристалізуються» між 20 і 30 роками. Існують установки центральні, які складають ядро переконань, і периферичні, які займають другорядне місце в системі переконань. Так, легше змінити марку зубної пасти, ніж політичні погляди. Зміна установок залежить від факторів, пов’язаних з якостями людини, що передає нам інформацію, особливостями інформації і тим, наскільки співрозмовник схожий на нас самих. Міжгрупові установки складаються із думок або уявлень, а також почуттів та поведінкових проявів особистості по відношенню до конкретної групи.

Забобони. Слово «забобон» можна розуміти як апріорі прийняте судження про будь-що, вкорінене в даній культурі, яке може передбачати або містити у собі оціночну характеристику об’єкта (установку). Забобони – ірраціональні компоненти суспільної думки (упередження), вони напряму пов’язані з емоціями і почуттями: найбільш виражені, найбільш злобні форми забобонів ґрунтуються на сильних негативних емоціях, в той час як більш скриті, завуальовані типи забобонів можуть ґрунтуватись на відсутності позитивних почуттів щодо чужих груп. Групова взаємодія також залежить від того, наскільки позитивні почуття люди відчувають до членів групи, ніж від того, наскільки добре вони думають про них.

Американський психолог-дослідник Гордон Олпорт у 1954 р. розробив шкалу упередженості і дискримінації для оцінки забобонів, відповідно до якої кожен новий рівень їх розвитку характеризується посиленням ступеня упередженості стосовно якої-небудь групи осіб.

1. Вербальне заперечення (вербальний відкритий прояв відрази та ненависті; брудні жарти, використання принизливих прізвиськ).

2. Дискримінація (відмова забезпечити дотримання прав представників окремих груп, наприклад, в отримані ними освіти, роботи, оренди або в покупці житла, тощо, а також відмова у ставленні до них, як до рівних).

3. Фізичне насильство (побиття, зґвалтування, вбивства).

Внутрішня узгодженість. Нерідко люди стикаються з обставинами, коли вони змушені змінити свою поведінку через нову інформацію або обставини. Тоді вони шукають шляхи позбутися від занепокоєння та невідповідності між установками та поведінкою. Щоб зберегти гармонію в системі переконань, були запропоновані теорії когнітивного дисонансу та когнітивної рівноваги. У випадку когнітивного дисонансу ми всіляко намагаємося обґрунтувати, виправдати зроблений нами вибір. Когнітивна рівновага означає, що людина не змінює свої переконання задля досягнення гармонії, але вишукує такі установки, які можуть підтримати рівновагу в стосунках з іншими людьми, або заперечує (применшує) розходження у поглядах. Наприклад, молода жінка, яка бореться за свободу абортів, покохала віруючого чоловіка, який не підтримує такі погляди. Вона, скоріше за все, переконає себе в тому, що у нього настільки багато інших достоїнств, що вона може не звертати увагу на цю розбіжність у поглядах (когнітивний дисонанс), або що він, безумовно, підтримав би її, якби не його релігійні погляди (когнітивна рівновага).

Упередження. Формування упереджень найчастіше буває пов’язане з нашою потребою визначити своє положення по відношенню до інших людей (особливо, в плані переваги), та в результаті заспокоїтися щодо цінності своєї персони або групи. Саме упередженнями пояснюється ставленням деяких білих до темношкірих, жителів великих міст до провінціалів, представників домінуючої культури – до представників культури меншості, молодих – до людей похилого віку, чоловіків – до жінок, і навпаки.

Як утворюються упередження? У людини, яка невпевнена в собі та незадоволена своїм становищем у житті, може виникнути потреба публічно принижувати будь-яку групу людей («об’єкт стереотипізації») та шукати собі союзників серед незнайомих людей зі схожими мотивами та установками для боротьби з уявним «ворогом». Такі механізми використовувалися для створення штурмових загонів націонал-соціалістів у Німеччині на початку ХХ сторіччя та для сучасних праворадикальних угрупувань — неофашистів та релігійних фундаменталістів. Люди, які знаходяться під груповим тиском, мають тенденцію підкорятися впливу групи та розділяти її цінності та упередження. Така поведінка має назву конформної поведінки. Як правило, із більшою легкістю піддаються впливу люди з низьким рівнем освіти та низькою самооцінкою, тому ксенофобські повідомлення адресовані саме їм. В той же час, освічені люди легше відмовляються від упереджень та зберігають незалежне критичне мислення. Також доведено, що основна причина формування та збереження установок криється у тому, що їх публічний вислів викликає соціальне схвалення. Тому ЗМІ грають першорядну роль у формуванні толерантного ставлення до будь-яких меншин та викорінення ксенофобії.

Слід зауважити, що зі всієї інформації про групу людей, яка нас цікавить, ми схильні приймати до уваги лише ту, яка узгоджується з нашими очікуваннями. Завдяки цьому ми можемо зміцнюватися в своїх помилках на підставі окремих епізодів. Це сприяє формуванню упередження, яке передбачає ще й оцінку (в термінах «гарний», «поганий»), яку ми даємо іншим людям, навіть не знаючи ні їх самих, ні мотивів їхніх вчинків. Наприклад, якщо на 10 водіїв, які порушили правила дорожнього руху, доводиться хоча б одна жінка, то це автоматично підтверджує упередження, що жінки – погані водії.

Найбільш схильні до упереджень люди з авторитарним типом особистості, який характеризується жорсткою прихильністю до цінностей середнього класу, обмеженістю кругозору, «чорно-білим» мисленням, свідомою схильністю до жорстокості, схильністю до крайності спрощувати ситуації та непорушно вірити в перевагу своєї соціальної групи і культури. Подібні люди прагнуть каталогізувати всіх, хто відрізняється від них самих і не розділяє їх образу думок. Так народжується поняття норми, яке дуже часто визначають, виходячи із суб’єктивних критеріїв. Пропорція тоталітарних особистостей у різних країнах різна. Проте доведено: фактори, що загрожують цінностям такого індивіда, посилюють тенденцію до прояву авторитарних рис, посилюють установки.

Щодо психологічної характеристики особистості, яка чинить насильницькі злочини з мотивів нетерпимості, то дослідники вказують, що така людина агресивна, нестримана, фанатична, зла на оточуючий світ, має сильні вольові якості, схильна до конфліктів, ідеологічно підкована.

Стереотипи та упередження в ЗМІ. Впливовим джерелом стереотипів, забобонів та установок є засоби масової комунікації. Окрім того, що діти засвоюють цінності своїх батьків, вони також звертають увагу на явні та приховані повідомлення про міжгрупові стосунки, що знаходять на телебаченні, у кінофільмах, в журналах, у відеоіграх, Інтернеті, тощо. Серед дітей та дорослих переважає переконання: якщо про щось сказали по телевізору чи написали в газеті, то це повинно бути правдою. Пересічний громадянин, який кожен день стикається із стереотипами, які формує ЗМІ, дійсно може повірити, що всі ці стереотипи та установки представляють «нормальний» або пануючий погляд суспільства. Наприклад, пригадайте, коли ви бачили рекламний ролик, де чоловік прибирає, готує їсти, доглядає дітей? Це тільки один приклад того, як телебачення експлуатує образи фемінності/маскулінності та підтверджує і конструює нерівноправні ґендерні ролі у суспільстві.

 

«Там, де всі думають однаково, ніхто не думає занадто багато» Волтер Ліпман

Саме ЗМІ можуть сприяти нагнітанню ксенофобії, використовуючи мову ненависті. Системний аналіз документів міжнародних інституцій та практики Європейського суду з прав людини щодо мови ненависті дає підстави виділити такі ознаки, за якими певні висловлювання, публікації, дії тощо можуть вважатися такими, що містять мову ненависті:

ü висловлювання або пропаганда, які можуть спричинити або спричинили акт агресії чи серйозні та навмисні порушення громадського порядку і містять заклики до ненависті, дискримінації та насильства щодо особи або групи осіб;

ü пропаганда національної, расової або релігійної ненависті, в якій міститься заклик до дискримінації, ворожого ставлення або насильства, незалежно від того, чи стосується мета такої пропаганди певної країни, погрози і насильство на расовому ґрунті тягнуть за собою інші подібні вчинки і створюють атмосферу ворожнечі;

ü висловлювання, що підбурюють до насильства, ненависті або дискримінації, у тому числі публічне підбурювання до насильства чи ненависті з расистських або ксенофобних мотивів, або інші види расистської або ксенофобної поведінки, які можуть завдати суттєвої шкоди певним особам або групам осіб;

ü висловлювання, що містять публічні образи і наклепи чи погрози певній особі або групі осіб на підставі їх расової належності, кольору шкіри, мови, релігії, національності або національного чи етнічного походження;

ü публічна пропаганда расистської ідеології або публічне заперечення з расистськими намірами геноциду, нацистського Голокосту, злочинів проти людства чи воєнних злочинів, зокрема публічне виправдання з расистськими або ксенофобними намірами злочинів геноциду, злочинів проти людства і воєнних злочинів (згідно з формулюваннями, що містяться у статтях 6, 7, 8 статуту Міжнародного кримінального суду), що, зокрема, може спричинити порушення громадського спокою;

ü пропаганда війни або пропаганда національної, расової або релігійної ненависті, яка закликає до дискримінації, ворожого ставлення або насильства;

ü провокаційні зображення об’єктів релігійного поклоніння;

ü висловлювання, які зачіпають, ображають, шокують або провокують віруючих, наприклад у випадках з лайливими висловлюваннями щодо пророка ісламу віруючі можуть цілком обґрунтовано вважати себе об’єктами безпідставних і образливих нападок, які здійснюються через критику релігійних доктрин.

Стигматизація. Упередження тісно пов’язане зі стигматизацією – процесом прирахування людей до особливого класу і формування до них ставлення, відмінного від ставлення до «нормальних» людей. Перший крок до дискримінації – це стигматизація людини або її соціальної групи.

Поняття «стигми» було запропоновано американським соціологом Ірвіном Гофманом у 1963 р. Стигма – це риса, яка «маркує» людину, як таку, що «відхиляється від норми, ущербну, обмежену, дефективну і загалом, небажану». Як приклад стигматизації, Ірвін Гофман змальовував рабів або злодіїв та лиходіїв стародавнього Риму, яким на обличчі або на видних місцях тіла ставили позначки (татуювання, тавро, шрами) – стигми, що попереджали людей про соціальний статус та небезпеку такої людини. Ірвін Гофман виділив три види стигми:

1. Огидне тіло: фізичні недоліки, надлишкова вага, тощо.

2. Недоліки особистого характеру: хімічна залежність (наркоманія, алкоголізм, тютюнопаління).

3. Родові стигми раси, національності та релігії: упередження проти іншої раси, сексизм, гетероцентризм.

Стигми поділяються на:

1) контрольовані – відсутність місця проживання, зловживання алкоголем або наркотиками, надлишкова вага, тощо.

2) неконтрольовані – раса, стать, фізичні вади.

У наш час під «стигмою» розуміють соціальний ярлик, клеймо, яке вішається на людину тому, що вона не відповідає загальноприйнятому стандарту «нормальності» та асоціюється із групою людей, таких же «ненормальних», до якої її можна віднести. Стигматизувати можна кого-завгодно і за будь-якою ознакою (етнічне походження, колір шкіри, релігія, стать, сексуальна орієнтація, політичні переконання, соціальний статус, тощо). Ставлення суспільства до деяких груп залежить від того, розглядає воно стигму як контрольовану або неконтрольовану. До носіїв неконтрольованої стигми ставляться більш толерантно, ніж до контрольованої. Наприклад, людині з обмеженими можливостями будуть співчувати більше, ніж представниці секс-бізнесу.

Реакція меншин на стигму. Як пояснюють вчені, те, наскільки стигматизованим людям вдається захистити свою самооцінку, залежить від того, чи вважають вони свою стигму контрольованою або неконтрольованою. Переконаність людини в тому, що її стигма контролю не піддається, допомагає чинити опір закидам на цю стигму, відносити негативні оцінки на рахунок упереджень та зберігати свою самооцінку без відчуття пригнічення та психологічного болю.

Іноді розповсюдженість стереотипу про його стигматизовану групу все-таки впливає на самооцінку людини – коли стигматизована група погоджується з деякими негативними стереотипами та вірить в них. Одним із механізмів такого процесу є самоздійснюване пророцтво, коли маргіналізована група починає себе поводити згідно очікуванням і стереотипам більшості. Наприклад, темношкірі студенти можуть демонструвати погану успішність у навчанні, тому що від них очікують нижчі результати. Геї можуть поводитися манірно саме тому, що це відповідає стереотипним уявленням та очікуванням про них у суспільстві.

Група-мішень. Упередження дозволяє людям направляти свою агресію на «групу-мішень». Скажімо, під час криз ксенофобія, расизм, гомофобія дозволяють нібито знайти причину економічних труднощів в національних або сексуальних меншинах, які чудово підходять на роль «цапа-відбувайла». Найвідоміший та найбільш драматичний з подібних випадків – це геноцид євреїв фашистами. Або, наприклад, винищення аборигенних культур Північної та Південної Америки і Австралії, яке колонізатори виправдовували боротьбою з гальмуванням прогресу із-за присутності в країні «непокірних дикунів», як вони називали корінні народи. Наразі в Україні відзначаються доволі поширенні випадки ксенофобії, обумовленої квазіморальними, псевдодемографічними та богословськими аргументами.