Толерантність та недискримінація у роботі патрульних

Толерантність та недискримінація у роботі патрульних

Мета: формування культури поваги до різноманітності і дотримання принципу недискримінації у щоденній роботі патрульних; підвищення компетентності патрульних для реагування на випадки злочинів на ґрунті ненависті.

Зміст

Тема №1 Принцип недискримінації в роботі патрульного. 3

Тема №2 Ґендерно-чутливий підхід в роботі патрульних. 11

Тема №3 Упередження як засади нетерпимості та радикалізму. 14

Тема №4 Злочини на ґрунті ненависті 21

Тема №5 Етнічний профайлінг. 23

 

Тема №1 Принцип недискримінації в роботі патрульного

Запобігання та протидія дискримінації в Україні: основні поняття та нормативно-правове забезпечення

 

Загальні принципи рівності та, відповідно, недискримінації встановлені Основним Законом – Конституцією України. Так, стаття 24 Конституції України говорить:

«Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками».

Аналогічні гарантії рівності та заборони дискримінації містяться й у низці нормативних актів міжнародного права, які в різні часи були ратифіковані Україною, ставши невід’ємною частиною національного законодавства. Крім того, гарантії недискримінації в тому чи іншому вигляді містяться майже у кожному галузевому законі, починаючи, наприклад, від Закону України «Про освіту» (стаття 3) та закінчуючи Законом України «Про державну службу» (стаття 4).

Водночас, доцільно назвати два законодавчих акти, які не тільки гарантують принцип недискримінації в реалізації певних прав або доступі до певних послуг, але й визначають дискримінацію як таку, передбачають відповідальність за порушення принципу недискримінації, тощо. Мова йде про Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» та Закон України «Про забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків». Однак в контексті запобігання та протидії дискримінації ці два закони можна назвати вузькопрофільними, оскільки дискримінацію вони забороняють лише за двома ознаками – інвалідністю та статтю.

Рамковим законодавчим актом, який містить узагальнююче визначення поняття «дискримінація», надає чіткі визначення її ключових форм та забороняє будь-які форми дискримінації стосовно відкритого переліку індивідуальних і групових ознак, є Закон України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні».

Принцип недискримінації, встановлений статтею 2 Закону, передбачає незалежно від певних ознак:

1) забезпечення рівності прав і свобод осіб та/або груп осіб;

2) забезпечення рівності перед законом осіб та/або груп осіб;

3) повагу до гідності кожної людини;

4) забезпечення рівних можливостей осіб та/або груп осіб.

Відповідно до статті 4 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні», дія Закону поширюється на відносини міжюридичними особами публічного та приватного права, місцезнаходження яких зареєстровано на території України, а також фізичними особами, які перебувають на території України, зокрема в таких сферах суспільних відносин:

- громадсько-політична діяльність;

- державна служба та служба в органах місцевого самоврядування;

- правосуддя;

- трудові відносини, у тому числі застосування роботодавцем принципу розумного пристосування;

- охорона здоров’я;

- освіта;

- соціальний захист;

- житлові відносини;

- доступ до товарів і послуг;

- інші сфери суспільних відносин.

Дія Закону поширюється на роботу правоохоронних органів. Таким чином, дотримання принципу недискримінації в своїй роботі є обов’язком для патрульних.

Стаття 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» термін «дискримінація» визначає наступним чином:

«Ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними (далі – певні ознаки), зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об’єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними».

Оскільки разом із цим терміном Закон дає визначення й окремим формам дискримінації, то для коректного і послідовного правозастосування варто пам’ятати, що термін «дискримінація» носить узагальнюючий характер. З метою уникнення двозначності його не варто безпосередньо застосовувати для кваліфікації тих чи інших конкретних ситуацій (рішень, дій або бездіяльності) як порушень антидискримінаційного законодавства. Цій меті слугують саме окремі форми дискримінації. Водночас, цінність загального визначення дискримінації полягає у тому, що воно виокремлює ключові принципи, що дозволяють визначати, в яких випадках розрізнення між особами або групами осіб становитиме протизаконну дискримінацію в будь-якій формі.

Таких принципів є чотири:

1. Наявність порушення (обмеження у визнанні, реалізації або користуванні) прав і свобод.

2. Наявність певної захищеної ознаки, на підставі якої відбувається розрізнення.

3. Відсутність правомірної, об’єктивно обґрунтованої мети, для досягнення якої проводиться розрізнення.

4. Недотримання принципу пропорційності (належності та необхідності) між метою розрізнення та способами її досягнення.

Закон встановлює наступний перелік ознак, за якими заборонена дискримінація:

· раса;

· колір шкіри;

· політичні переконання;

· релігійні та інші переконання;

· стать;

· вік;

· інвалідність;

· етнічне походження;

· соціальне походження;

· громадянство;

· сімейний стан;

· майновий стан;

· місце проживання;

· мова;

· або інші ознаки.

Фраза «або інші ознаки » означає те, що наведений у положенні Закону перелік є невичерпним та ілюстративним. Звичайно, далеко не за кожною ознакою, яка може бути притаманна особі протягом короткого чи довшого проміжку часу, антидискримінаційне законодавство забороняє проводити розрізнення.

Для визначення тих чи інших ознак, за якими забороняється дискримінація, можна користуватися загальним правилом, сформульованим на підставі практики Європейського суду з прав людини: інші ознаки повинні відображати певну «персональну» характеристику (статус), за якою можна відрізнити осіб або групи осіб, та бути достатньо подібними до ознак, які зазначені у відповідних нормах антидискримінаційного законодавства, зокрема бути невід’ємними, вродженими, незалежними від особи та майже або повністю незмінними характеристиками(наприклад, колір шкіри, стать, сексуальна орієнтація)або стосуватися визначального для особистої або групової ідентичності вибору(наприклад, релігійні або інші переконання, національна приналежність).

Правомірність мети

Різниця в поводженні вважається дискримінаційною, якщо вона не має об'єктивного і розумного виправдання, або, іншими словами, якщо різниця в поводженні не переслідує правомірну мету та якщо немає розумної пропорційності між використовуваними засобами і цією метою.

Мета обмеження має бути:

1. Встановлена законом. Перелік підстав для встановлення обмежень щодо реалізації певних прав людини, який за певних обставин може вважатися законним, є досить вузьким, переважно визначений в тексті відповідних статей Конституції, і включає в себе:

а) інтереси національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки;

б) запобігання заворушенням чи злочинам;

в) охорону здоров’я чи моралі;

г) захист репутації чи прав інших осіб;

ґ) запобігання розголошенню конфіденційної інформації;

е) підтримку авторитету і безсторонності правосуддя.

2. Пов’язана з нагальною суспільною необхідністю (наприклад, в економічній, трудовій, соціальній або інших сферах), яка переважає індивідуальні потреби або інтереси.

3. У сфері праці: базуватися на особливих і невід’ємних вимогах певної професійної діяльності.

Пропорційність

Мета для виправдання розрізнення у поводженні повинна бути не тільки правомірною, тобто обґрунтованою з точки зору закону та/або нагальної суспільної потреби, але досягатися пропорційними методами.

Це означає, що:

1) відсутні будь-які інші засоби досягнення цієї мети, які б передбачали менший ступінь втручання в реалізацію права на рівне ставлення (іншими словами, шкода, необхідна для досягнення поставленої мети, має бути мінімальною);

2) поставлена мета є достатньо важливою, щоб виправдати рівень втручання.

Пряма дискримінація:

«Ситуація, за якої з особою та/або групою осіб за їх певними ознаками поводяться менш прихильно, ніж з іншою особою та/або групою осіб в аналогічній ситуації, крім випадків, коли таке поводження має правомірну, об’єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними».

Як ідентифікувати утиск?

1. По відношенню до особи має місце поведінка, яка є образливою та принизливою для її людської гідності, а також/або створює напружену і зневажливу атмосферу стосовно цієї особи в колективі;

2. Поведінка має на меті або своїм результатом приниження гідності людини саме через будь-яку індивідуальну або групову ознаку.

Таким чином, утиск може набувати форм:

- словесних образ, коментарів або натяків, спрямованих на приниження гідності людини через, наприклад, її колір шкіри, етнічну приналежність, стать, інвалідність, сексуальну орієнтацію, тощо;

- образливих сексистських, гомофобних, антисемітських тощо жартів, анекдотів, кпинів;

- публічного (зокрема в межах спільного робочого простору) поширення сексистських, ксенофобних, гомофобних та інших печатних або графічних матеріалів (постерів, листівок, брошур і т.д.);

- образливих жестів сексистського або ксенофобного характеру;

- ігнорування, ізоляції або сегрегації через стать, етнічну належність, сексуальну орієнтацію тощо;

- актів фізичної агресії та насильства.

Безперечно, цей перелік не є вичерпним, оскільки перелічити усі можливі форми утиску неможливо через їх чисельність.

3. Описана вище поведінка має бути явно небажаною для особи, на яку вона спрямована або яка страждає від неї. Іншими словами, особа, яка стикається з дискримінаційною поведінкою, що принижує її гідність або прямо чи опосередковано створює ворожу, образливу та зневажливу атмосферу, зазвичай повинна в той чи інший спосіб повідомити правопорушника(-цю) про неприйнятність такої його/її поведінки, повідомити керівництво про неприйнятність поведінки свого/своєї колеги тощо.

4. Оцінюючи можливість кваліфікації тієї чи іншої поведінки як утиск, також варто пам’ятати про те, що мова не може йти про одиничні та ізольовані інциденти образи честі та достоїнства людини, бодай за певними ознаками, за якими заборонена дискримінація.

5. Також для кваліфікації поведінки як утиску вона повинна наносити суттєву моральну або матеріальну шкоду особі або групі осіб, які від неї страждають, а у випадку, коли утиск призводить до створення напруженої, ворожої, образливої або зневажливої атмосфери – така атмосфера повинна відчутно негативно впливати на умови діяльності особи або групи осіб, помітним чином негативно впливати на їхню здатність здійснювати свою діяльність, наприклад виконувати свої посадові, службові або інші функціональні обов’язки.

У разі значної інтенсивності утиску, зокрема, у поєднанні з актами фізичного насильства, він може кваліфікуватися не просто як дискримінація, але й як кримінальне правопорушення – «приниження національної честі та гідності або образа почуттів громадян у зв’язку з їхніми релігійними переконаннями» – відповідальність за яке встановлена статтею 161 Кримінального кодексу України.

Підбурювання до дискримінації:

«Вказівки, інструкції або заклики до дискримінації стосовно особи та/або групи осіб за їх певними ознаками».

СЛОВНИК

Ґендерна рівність – рівний правовий статус жінок і чоловіків та рівні можливості для його реалізації, що дозволяє особам обох статей брати рівну участь у всіх сферах життєдіяльності суспільства.

Ґендерно-обумовлене насильство – насильство, яке стосується чоловіків і жінок і жертвами якого переважно є жінки. Воно виникає як наслідок нерівних владних стосунків між жінками і чоловіками. Це насильство, яке спрямоване проти жінки, тому що вона жінка, чи непропорційно впливає на жінок. Воно стосується (але не вичерпується) фізичної, сексуальної і психологічної шкоди включно із залякуванням, стражданнями, примусом та/чи позбавленням свободи в сім’ї чи в суспільстві взагалі. Це також стосується насильства, яке чинить чи не зупиняє держава.

Ґендерно-чутливий підхід в роботі – один з критеріїв оцінки, планування змін, проектів, методів дослідження і аналізу. Зміни, що плануються, методи, чутливі в ґендерному відношенні, якщо вони враховують існуюче становище жінок і чоловіків, не погіршують їх становище, сприяють становленню ґендерного балансу.

Рівні можливості жінок і чоловіків – рівні умови для реалізації рівних прав жінок і чоловіків.

Рівні права жінок і чоловіків – відсутність обмежень чи привілеїв за ознакою статі.

Сексуальні домагання – дії сексуального характеру, виражені словесно (погрози, залякування, непристойні зауваження) або фізично (доторкання, поплескування), що принижують чи ображають осіб, які перебувають у відносинах трудового, службового, матеріального чи іншого підпорядкування.

Тема №5 Етнічний профайлінг

Під профайлінгом ми розуміємо «практику патрульної служби, згідно якої визначений набір характеристик (профілів) використовується для пошуку та затримання особи, яка вчинила злочин (кримінальний профайлінг), або для виявлення осіб, які вірогідно мають відношення до злочинної діяльності (поведінковий профайлінг)».

Кримінальний та поведінковий профайлінг є допустимими й законними інструментами, які дозволяють найбільш ефективним способом розподіляти обмежені ресурси правоохоронних органів.

Таким чином, під профайлінгом розуміється абсолютно прийнятна й цілком законна форма роботи патрульної служби, спрямована на ефективну боротьбу із злочинністю та забезпечення громадського порядку.

До тих пір, поки патрульна служба використовує в своїй роботі профілі, які базуються на інформації про індивіда, або фактори, які є об’єктивними та статистично обґрунтованими в якості суттєвих індикаторів злочинної діяльності, профайлінг є законним.

Однак профайлінг, який базується на окремій платформі, може викликати цілком обґрунтовані побоювання. В найбільш широкому розумінні під етнічним профайлінгом розуміється будь-яка дія, вчинена представником влади відносно особи або групи осіб з метою забезпечення безпеки або громадського порядку, яка базується на її фактичному або уявному членстві в групі і визначається за расовою ознакою, кольором шкіри, етнічним чи національним походженням або релігією, без фактичних підстав чи обґрунтованої підозри, що призвело до нерівного поводження з цією особою або групою осіб.

В своїй Загальнополітичній рекомендації №11 Європейська комісія проти расизму та нетерпимості (ЄКПРН) визначає расовий (етнічний) профайлінг як використання правоохоронними органами без об’єктивних і розумних підстав таких ознак, як раса, колір шкіри, мова, релігія, громадянство, національне чи етнічне походження під час контролю, стеження чи проведення розслідування.

Фактично, етнічний профайлінг базується на припущенні про наявність зв’язку між схильністю до вчинення правопорушень та етнічним походженням. Зазначений підхід описує практику використання працівниками правоохоронних органів узагальнень, які ґрунтуються на національності, етнічному походженні, релігії, а не на об’єктивних поведінкових критеріях, в якості підстав для підозри в причетності до злочинної діяльності. На практиці етнічний профайлінг проявляється в більш прискіпливій увазі працівників правоохоронних органів до осіб, які відрізняються своєю зовнішністю від представників так званої «титульної» нації, більш частій перевірці документів, вуличних оглядах, затримані та доставлені до підрозділів патрульної служби без достатніх на те підстав.

У зв’язку з вищезазначеним доречно буде згадати, що «ситуація, за якої з особою та/або групою осіб за їх певними ознаками поводяться менш прихильно, ніж з іншою особою та/або групою осіб в аналогічній ситуації, крім випадків, коли таке поводження має правомірну, об’єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними » є прямою дискримінацією згідно статті 1 ЗУ «Про засади запобігання та протидії дискримінації». Крім того, згідно того ж самого Закону працівники правоохоронних органів в своїй роботі повинні дотримуватися принципу недискримінації.

Таким чином, можна зробити цілком очевидний висновок про те, що етнічний профайлінг є різновидом дискримінаційної практики, так як відмінність між об’єктами профайлінгу в даному випадку обумовлена виключно їх приналежністю до різних етнічних спільнот, національностей чи рас. Етнічний профайлінг, як і будь-яка інша дискримінаційна практика, заперечує один з базових принципів прав людини, а саме: рівність людей у своїй гідності та правах, адже використання цього підходу припускає можливість необґрунтованих обмежень прав певних груп людей лише на підставі їх етнічного походження.

На жаль, практика використання етнічного профайлінгу правоохоронними органами є дуже поширеною у світі, навіть у країнах розвинутої демократії, попри її заборону як національним законодавством цих країн, так і міжнародними нормативно-правовими актами. Як свідчать результати численних досліджень цієї проблематики правоохоронні органи таких країн, як Сполучні штати Америки, Канада, Великобританія, Іспанія, Німеччина, Нідерланди, Угорщина та інші, використовують етнічно-вибірковий підхід у своїй діяльності. Жертвами такої практики переважно стають іммігранти, національні етнічні меншини, туристи.

Після терористичних атак 11 вересня 2001 року у США практика використання етнічного профайлінгу різко збільшилася. Численні перевірки документів у мусульман, обшуки в їх помешканнях, масові рейди до місць їх компактного проживання стали досить поширеною практикою як в США, так і в країнах Європейського Союзу.

Толерантність та недискримінація у роботі патрульних

Мета: формування культури поваги до різноманітності і дотримання принципу недискримінації у щоденній роботі патрульних; підвищення компетентності патрульних для реагування на випадки злочинів на ґрунті ненависті.

Зміст

Тема №1 Принцип недискримінації в роботі патрульного. 3

Тема №2 Ґендерно-чутливий підхід в роботі патрульних. 11

Тема №3 Упередження як засади нетерпимості та радикалізму. 14

Тема №4 Злочини на ґрунті ненависті 21

Тема №5 Етнічний профайлінг. 23