Написання прізвищ, імен по батькові.

1. Українські прізвища передаються на письмі за загальними нормами українського правопису:

- українські та інші слов'янські прізвища іменникового типу відмінюються, як іменники відповідних відмін, напр.: Кривоніс - Кривоноса, Кривоносові (Кривоносу) тощо;

- прізвища прикметникового типу на -ий, -ій відмінюються, як відповідні прикметники, напр.: Сингаївський - Сингаївського, Сингаївському, Сингаївського, Сингаївським тощо;

- чоловічі прізвища прикметникового типу на -ов, -ев (-єв), -ів' (-їв), -ин, -ін (-їй) відмінюються за такими зразками: Петров, Петрова, Петрову, Петрова, Петровим, на Петрові (у), Петров і Петрове; Ковалів, Ковалева (ліва), Ковалеву (ліву), Ковалева (ліва), Ковалевим (лівим), на Ковалеві, -у, (ліві, -у), Ковалеве, (ліве) й Ковалів;

- жіночі прізвища, що закінчуються на приголосний і на -о не відмінюються: Ліною Костенко, Ганні Чубач.

2. Українські чоловічі й жіночі імена відмінюються відповідно до загальних норм українського правопису:

- чоловічі й жіночі імена, що в називному відмінку однини закінчуються на -а, -я, відмінюються, як іменники І відміни: Микита, Микити, Микиті, Микиту, Микитою, Микиті, Микито; Ілля, Іллі, Іллі, Іллю, Іллею, Іллі, Ілле;

- чоловічі імена, що в називному відмінку однини закінчуються на приголосний та на -о, відмінюються, як іменники II відміни: Олег, Олега, Олегові (у), Олегом, Олегові, Олегу; Ігор, Ігоря, Ігореві (ю), Ігоря, Ігорем, Ігореві, Ігоре;

- українські жіночі імена, що в називному відмінку однини закінчуються на приголосний, відмінюються, як іменники III відміни: Любов, Любові, Любові, Любов, Любов'ю, Любові, Любове.

3. Українські імена по батькові творяться таким чином:

- більшість чоловічих імен по батькові твориться додаванням до основ власних імен суфікса -ович: Михайло - Михайлович, Петро - Петрович;

- кілька чоловічих імен по батькові творяться за допомогою суфікса -ич: Лукич (Лукович), Савич (Савович), Кузьмич (Кузьмович), Хомич (Хомович), Якович, Ілліч;

- жіночі імена по батькові творяться додаванням до основ власних імен суфікса -івн(а): Михайлівна, Петрівна, Микитівна;

4. Українські імена по батькові відмінюються, як відповідні іменники: Павло Антонович, Павла Антоновича, Павлові (у) Антоновичу, Павла Антоновича, Павлом Антоновичем, Павлові Антоновичу, Павле Антоновичу; Марія Іванівна, Марії Іванівни, Марії Іванівні, Марію Іванівну, Марією Іванівною, Марії Іванівні, Маріє Іванівно.

Узагальнення

Орфографія і пунктуація є необхідними факторами, що допомагають якнайкраще та якнайточніше передати зміст будь-якого документа.

Вивчений матеріал спрямований на оволодіння тими орфографічними нормами й правилами, до яких найчастіше звертаються в писемному діловому мовленні. Опанування теорегичних відомостей й практичне їх засвоєння сприятимуть виробленню міцних орфографічних навичок,

Правопис географічних назв.

1. Індивідуальні астрономічні назви (незалежно від кількості їхніх складників) пишуться з великої літери, загальні поняття – із малої: зірка Вега, планета Земля.

2. Індивідуальні (видові) географічні назви пишуться з великої букви, загальні (родові) поняття - із малої: Чорне море, материк Антарктида.

3. Якщо означуване слово, що входить до складу географічної назви, не виражає родового поняття, то воно пишеться з великої літери: місто Біла Церква, заповідник Біловезька Пуща.

4. Назви сторін світу звичайно пишуться з малої букви -- захід, схід, південь.

5. Якщо ці слова виступають як назви країв чи народів, то тоді вони пишуться з великої літери: Середня Азія, Західна Україна, Близький Схід, країни Заходу.

6. Індивідуальні назви вулиць, бульварів, провулків, проспектів, тощо; шляхів (залізничних, морських тощо); каналів, а їх родові поняття - із малої: проспект Миру, вулиця Героїв Пожежних, Соборний майдан.

7. Якщо в назвах вулиць, проспектів, населених пунктів тощо слова брід, вал, ворота, міст, шлях, яр і т. ін. уже не сприймаються як родові позначення, то вони пишуться з великої літери: Красні Ворота; міста Гола Пристань, Кривий Ріг, село Сухий Яр.

8. Назви держав та автономних адміністративно-територіальних одиниць пишуться з великої букви: Арабська Республіка Єгипет, Угорська Республіка

8. Областей, районів, сільрад із великої літери пишеться тільки перше слово: Житомирська область, Брусилівський район

9. Неофіційні назви держав, одиниць територіального поділу та образні назви географічний об'єктів пишуться з великої букви: Житомирщина, Прикарпаття, Приазов'я, Полісся, Золотоверхий (Київ).

55. Технічні правила переносу; Розрізняють орфографічні й технічні правила переносу слів. Орфографічні правіша переносу базуються на складоподілі, оскільки частини слів з одного рядка в другий можна переносити за складами, напр.: пра // ців // ник.

До технічних правил переносу ставляться такі вимоги:

1. Не можна переносити прізвища, залишаючи в кінці попереднього рядка ініціали або умовні скорочення, що до них відносяться: ГЛ.: Франко (а не І.Я. // Франко), акад. Русанівський (а не акад. // Русанівський). Якщо прізвища, імена, по батькові, звання тощо подаються повністю, то прізвища, а також по батькові можна переносити: Іван // Якович // Франко тощо.

2.Не можна відривати скорочені назви мір від цифр, до яких вони належать: 1991. р. (а не 1991 II р.), 5 т (а не 5 // т). Якщо назви мір подаються повністю, то їх можна переносити: 1991 // рік.

3. Граматичні закінчення, з'єднані з цифрами через дефіс, не можна відривати й переносити: 10-й (а не 10- // й), 3-го (а не 3- //то).

4. Не можна розривати умовні (графічні) скорочення типу вид-во, і т. д., і т.ін., т-во.

5. Не можна переносити в наступний рядок розділові знаки (крім тире), дужку або лапки, що закривають попередній рядок, а також залишати в попередньому рядку відкриту дужку або відкриті лапки. Правила оформлення цитат. Цитата - це дослівно наведений уривок з якогось тексту для підтвердження або ілюстрації тієї чи іншої думки. У цитаті не можна нічого змінювати (навіть розділових знаків). Якщо цитата наводиться частково, то пропуски в ній позначаються трьома крапками: У повісті "Наші тайни" Ю. Смолич відтворив колективний образ юних бунтарів, ровесників XX сторіччя: "Ми любили один одного. Ми були однодумці... Ми були як один чоловік".

Оформлення бібліографії

Бібліографія - це список літератури з певного питания. У книзі бібліографія слугує для поглиблення й розширення знань читачів із певної галузі науки або техніки, якій присвячено основний зміст книги. У залежності від характеру й призначення видання розрізняють такі типи бібліографій:

1. Реєстраційна бібліографія знайомить читача з назвами всіх книжок, що стосуються певного питання.

2. Рекомендаційна подає назви книжок, які автор рекомендує почитати.

3. Список використаних джерел - бібліографія, в якій указуються вихідні дані всіх книжок, використаних у певній праці.

Відповідно до ступеня розкриття змісту книжки виділяють бібліографії описові й анотовані. Описова бібліографія фіксує лише ті дані, які містяться на титульних сторінках книжки. Анотована бібліографія разом із титульними даними подає стислий виклад змісту книжки.

Відомості про використану літературу, як правило, наводяться в підрядкових примітках (виносках) або в дужках після слів, до яких стосуються. У великих за обсягом текстах у дужках ставлять цифрові позначки, а вкінці подають список використаних джерел. У таких випадках перша цифра в дужках означає порядковий номер видання в списку, а друга - номер сторінки. Назви книжок у списках можуть розміщуватися за алфавітним, тематичним, хронологічним принципами та в порядку цитування.

Бібліографічні відомості про книжку подаються в такому порядку:

1. Прізвище та ініціали автора. Напр., Антоненко-Давидович Б.Д.

2. Якщо авторів декілька, то їхні прізвища й ініціали перераховуються через кому: Паламар Л.М., Кацавець Г.М.

3. Якщо книжка написана чотирма авторами й більше, то вказують лише першого, а замість прізвищ інших авторів позначається та ін. С.В. Шевчук та ін.

4. Якщо книжку редагував, упорядковував або укладав певний автор, то спочатку пишеться назва книжка, а потім після навкісної риски з великої літери пишеться скорочено За ред,, Уклад., Упоряд. тощо й прізвище з ініціалами. Напр.: За ред. В.М Русанівського, Упоряд. В.Л. Кулініченко.

5. Назва книжки пишеться з великої букви без лапок, вкінці ставиться крапка. Напр.: Антисуржик.

6. Якщо є підзаголовок, то він записується в такий спосіб: після назви ставиться двокрапка, а підзаголовок пишеться з великої букви без лапок, вкінці ставиться крапка й тире. Напр.: Ділове мовлення: Методичні рекомендації и зразки ділових паперів.

7. Початкові відомості:

- місто видання - із великої літери скорочено: Москва (М.), Санкт-Петербург (СПб), Київ (К.), Харків (X.), Львів (Л.). Усі інші назви міст пишуться повністю - Житомир, Тернопіль. Після назви міста ставиться двокрапка; якщо назва видавництва не вказується, то після назви міста ставиться кома. Напр.: Житомир,...

- назва видавництва пишеться з великої букви без лапок, напр.: Либідь, Дніпро: Після назви видавництва ставиться кома.

- рік видання пишеться арабськими цифрами, вкінці ставиться крапка й

тире. Напр.: 1999. -

8. Відомості про загальну кількість сторінок указуються вкінці після тире: пишеться відповідна цифра і скорочене слово сторінка (с.) - 243 с. Якщо вказують конкретні номери сторінок; то спочатку пишеться скорочене слово сторінка (С), а потім арабськими цифрами номери сторінок, вкінці ставиться, крапка: С. 8 — 12.

Узагальнення

Писемне ділове мовлення як специфічний різновид літературного мовлення спирається на принципи української орфографії та пунктуації. Незнання провідних правописних норм унеможливлює процес укладання документів. Все це показує значимість даного матеріалу в процесі підготовки майбутніх спеціалістів. Вивчення правописних норм спрямоване на формування орфографічної та пунктуаційної пильності, розвитку власного мовленнєвого чуття кожного мовця.

57. В основу культури спілкування вчителя покладено етикет, що наслідує кращі моральні принципи, норми, звичаї, традиції поведінки та спілкування всіх народів.

Моральною основою етикету є розроблені суспільством правила співжиття людей, які забезпечують умови для нормальної громадської та особистої життєдіяльності. Безпосередньо з мораллю пов'язані і такі норми етикету, як ввічливість (уміння поводитися чемно), тактовність (уміння дотримуватися певної міри у відносинах з людьми), коректність (уміння тримати себе в межах пристойності, не принижуючи гідності інших), вихованість (уміння поводитися пристойно будь-де).

Вищим виявом культури поведінки вчителя є інтелігентність. Інтелігентна людина має внутрішню межу, яку вона не може переступити за будь-яких умов (незалежно від статі, віку, посади та ін.). Вона ніколи не втрачає рівноваги, далека від пихатості, зарозумілості, роздратованості,вередливості; не принижує інших, особливо підлеглих, завжди ввічлива, тактовна, коректна. Тож інтелігентність є моральною категорією, рівень якої визначається не освітою, а загальною культурою.

Документи в роботі вчителя

Професійна діяльність педагога пов'язана з численною загальношкільною та особистою документацією. Основними різновидами загальношкільних ділових паперів є різноманітні плани:

1. Річний план роботи школи, в якому конкретно визначаються головні завдання педагогічного колективу на наступний навчальний рік, шляхи та строки їх здійснення. У вступній частині до плану дається стисла характеристика цих провідних завдань.

Розділи річного плану роботи школи:

а) заходи щодо охоплення всіх дітей навчанням (прийом у школу, комплектування класів, запобігання пропусків занять тощо);

б) робота по вдосконаленню навчання й виховання учнів та підготовки їх до праці;

в) охорона здоров'я й життєдіяльності дітей, заходи з техніки безпеки, охорони праці, санітарно-профілактичні й оздоровчі заходи;

г) зміцнення навчально-методичної бази школи та організаційно-господарська робота;

ґ) робота з батьками;

д) внутрішньо-шкільний контроль (керівництво роботою вчителів, інших працівників із боку директора та його заступників).

2. Планування роботи вчителів та інших працівників школи:

а) календарно-тематичні плани складаються на півріччя, в них указуються строки вивчення тем навчальної програми, проведення контрольних, практичних і самостійних робіт, систематичне повторення вивченого раніше;

б) поурочні плани;

в) плани роботи класних керівників;

г) плани роботи методичних об'єднань; ґ) плани роботи шкільних гуртків;

д) плани роботи батьківських комітетів.

3. Облік роботи в школі.

а) класний журнал, в якому ведеться поточний облік успішності учнів та відвідування ними школи. У класних журналах здійснюється облік роботи вчителів за допомогою їх записів.

б) табель успішності, за допомогою якого сім'я учня інформується про його успішність і поведінку за семестр.

59. Офіційно-ділова сфера діяльності суспільства знаходить найпов­ніше відображення у документах. Документ — це діловий папір, що закріп­лює інформацію про факти, події, явища об'єктивної дійсності та ро­зумової діяльності людей. Документи поділяються на види за різними ознаками. За стадіями виготовлення розрізняють: • оригінали; • копії.

Оригінал офіційного документа — перший або єдиний його при­мірник. Копія точно відтворює текст оригіналу, а також усі реквізи­ти. Виготовляється вона рукописним, машинописним або іншим способом. Копія обов'язково має у верхньому правому куті познач­ку "Копія", завіряється підписом посадової особи. В юридичному ас­пекті оригінали і копії є рівнозначними.

60. Організаційно-розпорядні док. оформ. на папері формату А4 (279-210) та А5 (148-210) Для зручності обробки док. з усіх боків залишити вільні місця – поля (з лівого боку 35мм. – воно використ. для резолюції та ін. позначок, а також дає можливість вільно читати текст з піднятою до справи докум. Праворуч залишаємо поле 8мм.- це зберігає текст від пошкоджень). Верхнє поле повинно мати 20мм (тут розміщуються позначки діловода). Нижнє поле не може бути меншим за 19мм.(для формату А4) та 16мм.(для А5). Якщо текст док. займає більше ніж 1 аркуш паперу, то на наступну стор. неможна переносити лише підписи. Крім підписів там має бути не менше 2-ох рядків тексту. Також небажано: * Відривати 1 рядок тексту чи слово від попереднього абзацу. * Починати 1 рядок нового абзацу на стор., що закінчилась. * Переносити слово на межі сторінки * Лише 1 стор. док. друк. на бланку; 2 і наступні друк. на чистих арк. паперу. * У док., які оформ. на 2-ох і більше аркушах паперу, 2-ий і наступний за ним аркуш нумеруються. Рубрикація – це членування тексту на складові частини, графічне відокремлення однієї частини від ін., а також використ. заголовків, нумерації тощо. Найпростішою рубрикацією є поділ на абзаци. Членування тексту на абзаци часто поєднується з нумерацією(числовою і буквеною). Традиційна система нумер. базується на використ. знаків різних типів – римських і арабських цифр, малих і великих літер поєднуваних з абзацними відступами. Нова система ґрунтується на використ. арабських цифр: 1)кожна складова тексту, яка відповідає поняттям: частина, розділ, пункт одержує свій номер; ном. познач. лише араб. цифрою; після кожної цифри став. крапка; 2)номер кожної складової частини включ. всі номери відповідних склад. частин вищих ступенів поділу.

3 питання

1. Автобіографія - документ, в якому особа в хронологічній послідовності описує своє життя від моменту народження до часу складання документа. Автобіографія подається при оформленні на роботу, при вступі на навчання тощо Це документ із низьким рівнем стандартизації, який пишеться від руки, іноді - на бланку. Виклад мелеться від першої особи, відомості подаються в хронологічному порядку.

Основні реквізити: назва документа; прізвище, ім'я та по батькові укладача; рік, місце і число народження; відомості про освіту; відомості про трудову та громадську діяльність; сімейний стан; склад сім'ї; домашня адреса; дата складання; особистий підпис.

 

2. Заява - це офіційне повідомлення в усній або письмовій формі, в якому викладається певне прохання. За походженням виділяють заяви особисті та офіційні За змістом розрізняють такі основні різновиди заяв:

1. Невмотивовані - це заяви, в яких не вказується причина, напр.:

Прошу звільнити мене із занять.

2. Вмотивовані - це заяви, в яких вкачується причина, напр.: Прошу

звільнити мене із занять через хворобу.

3. Прості заяви, що не містять додатків (наведені вище зразки текстів

невмотивованої та вмотивованої заяв є водночас простими).

4. Складні - заяви, до яких додаються інші документи, напр.: Прошу

звільнити мене із занять через хворобу. Довідка від лікаря додається.

Заява пишеться від руки в одному примірнику.

Основні реквізити: відомості про адресата (назва посади, прізвище, ім'я та по батькові); відомості про автора документа (назва посади, прізвище, ім'я та по батькові); назва документа; текст; дата написання; підпис автора.

 

3. Характеристика - це документ, в якому сформульовано громадську думку про особу як члена колективу, дається оцінка ділових і моральних якостей працівника. Є характеристики виробничі, атестаційні, для вступу до навчального закладу тощо. Цей документ, котрий адміністрація видає на прохання працівника, пишеться або друкується у двох примірниках, один із яких видають особі, а другий залишається в установі.

Основні реквізити. назва документа; заголовок, в якому вказують такі відомості про особу, на яку пишеться характеристика: прізвище, ім'я, по батькові, посада, рік народження, національність, освіта; текст, де зазначено, з якого масу вчиться чи працює особа, як ставиться до виконання своїх обов'язків, який має рівень професійної майстерності, авторитет у колективі; дата складання; назва посади, прізвище, ініціали та підпис укладача документа; гербова печатка.

 

4. Довідка - це документ інформаційного характеру, що підтверджує факти з життя й діяльності окремих громадян і різні обставини діяльності установ, організацій, підприємств [80, с. 274]. Довідка надається підприємством, установою, організацією на вимогу працівника; подасться до навчальних закладів, у дитячі дошкільні заклади, до ЖЕКу тощо. Це документ із високим рівнем стандартизації.

Видаються довідки структурними підрозділами. 1 Наприклад, про місце роботи - відділом кадрів або канцелярією; про заробітну плату -бухгалтерією. Розрізняють також довідки службового характеру, Вони містять відомості про роботу установ, підприємств, організацій. Складаються такі довідки посадовими особами або уповноваженими органами.

Основні реквізити: назва організації чи установи, що видає довідку; назва документа; дата видачі й номер довідки; прізвище, ім'я, по батькові особи, якій видається довідка; текст; призначення довідки; підписи службових осіб; печатка.

 

5. Доповідна записка - це письмове повідомлення на ім'я керівника установи, організації, в якому описується певний факт, подія, повідомляється про виконання окремих завдань, службових доручень. Цей документ укладається з ініціативи її автора або за вказівкою керівника.

Основні типи доповідних записок:

- внутрішні доповідні записки, які подаються керівникові установи або

структурного підрозділу, де працює укладач;

- зовнішні доповідні записки, подаються на ім'я керівника вищої

організації.

Крім того розрізняють інформаційні, звітні та ініціативні доповідні записки. Інформація в документі мас бути стислою й точною. У кінці вказуються чітко сформульовані висновки й пропозиції. Доповідні записки друкуються або пишуться від руки.

Основні реквізити: відомості про адресата (назва посади, прізвище, ім'я та по батькові); назва документа; дата написання; заголовок; текст; відомості про автора документа (назва посади, прізвище, ім'я та по батькові); підпис автора.

Оформлення пояснювальної записки.

6. Термін "пояснювальна записка" вживається в двох значеннях:

o вступна частина до якогось іншого документа, як правило, великого за

обсягом (напр., пояснювальна записка до навчальної програми);

o пояснювальна записка - це письмове пояснення ситуації, що склалася,

фактів, дій або вчинків працівників (найчастіше порушення

дисципліни, невиконання: роботи) на вимогу керівника.

Основні реквізити: відомості про адресата (назва посади, прізвище, ім'я та по батькові); назва документа; дата написання; заголовок; текст; відомості про автора документа (назва посади, прізвище, ім'я та по батькові); підпис автора.

Оформлення протоколу.

Протокол - це документ, який відбиває процес і результати роботи колегіальних органів, проведення різних нарад, засідань, обговорень тощо. Протоколом оформляється діяльність адміністративних і слідчих органі:). Тут фіксуються всі виступи з розглянутих питань та прийняті рішення. Складає цей документ секретар колегіального органу.

Основні реквізити: назва документа; дата; заголовок; список присутніх; питання порядку денного; власне текст протоколу, в якому обговорення кожного питання порядку денного оформляється за допомогою слів "Слухали", "Виступили", "Ухвалили"; підпис головуючого; підпис секретаря.

 

7. Скарга - це документ, з якому особа (установа) вказує на порушення її прав та інтересів з боку іншої особи (установи) і пропонує вжити належних заходів для ліквідації такого порушення. Це документ низького рівня стандартизації, який пишеться від руки або друкується.

Основні реквізити: відомості про адресата (назва посади, прізвище, ім'я та по батькові); відомості про автора документа (назва посади, прізвище, ім'я та по батькові); назва документа; текст; дата написання; підпис автора.

Узагальнення

 

8. Привітання – це різновид службового листа, в якому поздоровляємо колег, ділових партерів чи інших осіб з нагоди певної події: свята, дня народження, ювілею, одруження, обрання на почесну посаду, успішного завершення справи тощо [80, с. 194].

Лист-вітання (адрес) - це особливий вид кореспонденції, що припускає урочистий, піднесений стиль, вживання поетичних зворотів, гумористичних натяків. Привітання можна оформити на листівці, у вигляді урочистої стінгазети, опублікувати в пресі, передали по радіо чи телебаченню. Як і всі інші різновиди листів, це документ із низьким рівнем стандартизації. Саме тут особливо недоречними будуть мовні кліше на кшталт шаблонних побажань "успіхів у роботі", "міцного здоров'я", "щастя в особистому житті" тощо.

 

9. Запрошення – це різновид службового листа, у якому адресата запрошують взяти участь у певному заході. У листі-запрошенні чітко вказують, хто, кого, куди, коли та з якої нагоди запрошує.

До оформлення запрошення ставляться такі вимоги:

1. Чіткий і недвозначний виклад змісту.

2. Використання якісних та зі смаком оформлених бланків, бо зовнішній вигляд представницької продукції є важливим показником надійності установи.

3. Відповідність дизайну конверта, в якому надсипають документ, зовнішньому виглядові самого запрошення.

4. Симетричне оформлення тексту на сторінці документі!.

5. Виділення найважливішої інформації (іншим шрифтом, великими літерами., підкресленням).

Основні реквізити: назва; заголовок; текст, в якому обов'язково вказується, хто, кого, куди, коли та з якої нагоди запрошує, дата, час і місце проведення заходу, адреса, відомості про автора документа.

 

10. Звіт – це письмове повідомлення про виконання певної роботи за визначений період часу. Звіти бувають статистичні (цифрові) й текстові. Статистичні звіти пишуться на спеціальних бланках, виготовлених друкарським способом; текстові – на звичайному папері за встановленим зразком.

Реквізити:

1. Штампи установи.

2. Назва виду документа.

3. Заголовок (вказується установа, напрям діяльності, звітний період).

4. Текст, який має такі частини:

- Вступ (вказуються завдання, які було поставлено перед установою за звітний період);

- Основні частини (опис та аналіз виконаної роботи;

- Висновки (пропозиції, зауваження, перспективи на майбутнє).

5. Підпис керівника установи або особи, відповідальної за складання звіту.

6. Дата складання.

7. Печатка.

Великий за обсягом звіт поділяється на частини, кожна з яких має свій заголовок. У звітах, які не виходять за межі структурного підрозділу, печатка, штамп установо не ставляться.

 

11. Оголошення – це повідомлення про час і зміст нарад, засідань; необхідність виконати якусь роботу; потребу в заміщенні вакантної посади чи набір робочої сили та ін.

За походженням розрізняють оголошення:

- офіційні (від державних установ, організацій, підприємств, навчальних

закладів);

- приватні (від окремих осіб).

Специфічним різновидом оголошень є афіші, які рекламують кінофільми, вистави, концерти, урочисті заходи. За формою оголошення бувають писані, мальовані, друковані.

Основні реквізити: назва; заголовок; текст, в якому обов'язково вказується, хто й про що повідомляє, дата, час і місце проведення заходу, адреса, відомості про автора документа.

Для кращого сприймання тексту оголошення застосовують поєднання великих і малих літер, добір відповідних кольорів, симетричність розташування повідомлень; дата виділяється іншим шрифтом; формулювання в тексті стислі.

Оформлення запрошення.

 

13. Протокол – це документ, у якому фіксується хід і результат роботи нарад, зборів, конференцій. У протоколах відображаються всі виступи з питань, що розглядаються, а також рішення, прийняті в результаті обговорення. Протокол веде секретар або інша призначена особа (засідань, нарад) підписують голова й секретар, а протоколи засідань комісій усі члени комісій.

Текст протоколу складається з двох частин: вступної та основної. У вступній частині вказується дата проведення зборів, зазначаються прізвища та ініціали всіх присутніх. При великій кількості присутніх на засіданнях їх список складається окремо й додається, а в протоколі зазначається лише загальна кількість присутніх. У цій частині подається також порядок денний зборів з переліком питань, що розглядаються.

Основний текст протоколу поділяється на розділи, які відповідають пунктам порядку денного. Кожний розділ має такі частини:

- слухали;

- виступили;

- ухвалили.

Слово СЛУХАЛИ, як правило, друкується великими літерами, після нього ставиться двокрапка. У наступному рядку з абзацу вказуються ініціали й прізвища доповідача, тема доповіді. Далі викладається основний зміст доповіді або вказується, що текст додається. Так само оформляється розділ ВИСТУПИЛИ повністю записується прийняте рішення, яке може складатися з одного чи кількох пунктів або з констатуючої й резолюційної частин. За обсягом фіксованої інформації протоколи бувають трьох видів.

1) короткі (записуються обговорювані питання, прізвища доповідачів, прийняті рішення);

2) повні (відрізняються від коротким стислим поданням виступів доповідачів і учасників);

3) стенографічні (дослівно фіксують увесь хід засідання). Реквізити:

1. Назва виду документа.

2. Заголовок (вказується структурний підрозділ або колегіальний орган).

3. Дата засідання.

4. Номер.

5. Гриф затвердження (якщо потрібно)

6. Текст.

7. Підпис голови й секретаря.

 

14. Витяг із протоколу це документ, який являє собою частину протоколу, потрібну для вирішення окремого питання. Як правило, цей документ оформлюється на прохання особи, коло питань, висвітлюваних у витягах, різноманітне (напр., про затвердження теми дисертації, про обговорення звіту. Про надання путівки до оздоровчого закладу тощо), у протоколі роблять помітку про зроблений витяг, а також зазначають, кому його було вручено чи надіслано.

Основні реквізити: назва документа; дата; заголовок, список присутніх; номер по порядку і зміст питання порядку денного, яке висвітлюється в документі; власне текст витягу, в якому відтворено процес обговорення вказаного питання і прийняті рішення; підпис головуючого; підпис секретаря.

 

15. Резюме – це документ, у якому подаються короткі відомості про навчання, трудову діяльність, професійні успіхи й досягнення особи, яка його складала. Як правило, резюме складається для участі у конкурсі для заміщення даної посади. Обсяг резюме не повинен перевищувати 1 сторінки. Основні вимоги – вичерпаність необхідних відомостей і лаконізм викладу. Належить до документів з низьким рівнем стандартизації. Реквізити:

1. Назва виду документа.

2. Текст, що містить: прізвище, ім’я, по батькові,домашню адресу, номер телефону, особисті дані, мету, з якою написано документ, відомості про освіту.

3. Дата (у разі потреби).

4. Підпис (у разі потреби).

Кожне нове повідомлення записується з абзацу.

 

16. Доручення (довіреність) - це письмове повноваження, яке видається установою, організацією чи підприємством або окремою особою іншій особі для офіційного пред'явлення при здійсненні юридичних дій, одержанні грошей чи матеріальних цінностей. Доручення видасться на розпорядження майном, отримання грошових і матеріальних цінностей. Розрізняють такі різновиди доручень: особисті та офіційні,

Основні реквізити особистих доручень: назва:, текст, де вказується

прізвище, ім'я, по батькові довірителя прізвище, ім'я, по батькові особи, якій видається документ, перелік цінностей із указівкою на їх кількість і суму; строк дії доручення; дата; підпис довірителя; засвідчення підпису, що складається із назви посади, прізвища, ініціалів керівника й дати;

печатка.

 

17. Розписка це письмовий документ, що складається на підтвердження яких-небудь дій.

Основні реквізити: прізвище, ім'я, по батькові та посада особи, яка дає розписку; посада, прізвище, ім'я, по батькові того, кому дається розписка; точне найменування матеріальних цінностей, предметів; дата; підпис отримувача цінностей; печатка.

Якщо передаються суми грошей, у розписці вказуються адреса, номер і серія паспорта отримувача. Грошові суми пишуться словами, а в дужках -цифрами. Підпис особи, що дає розписку, засвідчується нотаріусом. Документ пишеться лише в одному примірнику, виправлення тут неприпустимі.

 

18. Список – документ, який містить перелік осіб, предметів, об'єктів, документів у певному порядку і складається з метою інформації або реєстрації. Він складається в певному порядку. Найпоширенішим є алфавітний список, що являє собою перелік кого-небудь або чого-небудь за алфавітом. Якщо це список осіб, то ім'я та по батькові або ініціали пишуться після прізвища.

Основні реквізити: назва; номер; тематичний заголовок; текст, як правило, побудований у вигляді таблиці, із обов'язковими графами номер по порядку; прізвище, ім'я, по батькові.

 

19. Замітка - найпростіший і найоперативніший інформаційний жанр, в якому повідомляється про конкретні факти, події, явища життя з метою пізнавального чи суспільно-політичного впливу на читача. Основна вимога до заміток - висока інформаційна місткість тексту. Вона досягається точністю фактажу, чіткістю і стислістю викладу думок. Замітки бувають хронікальні, повідомлювальні, полемічні та ін. Замітки призначені для публікації в періодичних виданнях

Найчастіше розрізняють замітки двох типів:

1. Інформаційні замітки, в яких подається інформація про події, що відбулися у світі, державі, регіоні, місті, установі, колективі тощо. До інформаційних підносять також замітки урочистого характеру, присвячені ювілеям визначних людей, а також роковинам видатних мистецьких творів (картин, книжок, кінофільмів тощо). Напр., 165-та річниця з дня виходу "Кобзаря" Т. Шевченка, і 35-літній ювілей Лесі Українки).

2. Дискусійні замітки обговорюють проблеми, що не мають однозначного вирішення. Так, напр., дискусійними можуть бути замітки, в яких аналізуються питання історичної справедливості, реальна двомовність українців, психологія стосунків між протилежними статями тощо. Дискусія на шпальтах часописів може проводитись двома способами:

- дискусійна замітка публікується в одному номері, а в наступному -

замітка, що висвітлюють іншу думку;

- під умовними заголовками "за" і "проти" друкують замітки, в яких

роз'яснюються протилежні точки зору на певну проблему.

Оскільки замітки належать до документів із низьким рівнем стандартизації, то в них можна виділити лише такі реквізити, як: назва; заголовок; текст; підпис; дата.

 

20. Анкета - бланк установленої форми для запису в ньому певних біографічних та інших відомостей. Анкета може бути як самостійним документом, так і додатком до іншого документа. Так окремі елементи анкети використовуються в особових листках із відділу кадрів, у резюме тощо.

За допомогою анкет проводиться анкетування - збирання відомостей або думок. Часто анкета виступає засобом різноманітних соціологічних, психологічних, педагогічних досліджень. Є анкети анонімні, а також і такі, в яких вказуються прізвище, ім'я, по батькові укладача. Це документ із. високим рівнем стандартизації.

Основні реквізити анкети: назва документа; заголовок; прізвище, ім'я, по батькові укладача (якщо анкета не анонімна); текст у вигляді переліку питань; дата заповнення; підпис укладача (якщо анкета не анонімна).

 

21. Бібліографія - це список літератури з певного питання. У книзі бібліографія слугує для поглиблення й розширення знань читачів із певної галузі науки або техніки, якій присвячено основний зміст книги. У залежності від характеру й призначення видання розрізняють такі типи бібліографій:

4. Реєстраційна бібліографія знайомить читача з назвами всіх книжок, що

стосуються певного питання.

5. Рекомендаційна подає назви книжок, які автор рекомендує почитати.

6. Список використаних джерел - бібліографія, в якій указуються вихідні

дані всіх книжок, використаних у певній праці.

Відповідно до ступеня розкриття змісту книжки виділяють бібліографії описові й анотовані. Описова бібліографія фіксує лише ті дані, які містяться на титульних сторінках книжки. Анотована (від лат. annotatio - зауваження) бібліографія разом із титульними даними подає стислий виклад змісту книжки.

Відомості про використану літературу, як правило, наводяться в підрядкових примітках (виносках) або в дужках після слів, до яких стосуються. У великих за обсягом текстах у дужках ставлять цифрові позначки, а вкінці подають список використаних джерел. У таких випадках перша цифра в дужках означає порядковий номер кидання в списку, а друга - номер сторінки. Назви книжок у списках можуть розміщуватися за алфавітним, тематичним, хронологічним принципами та в порядку цитування.

Бібліографічні відомості про книжку подаються в такому порядку:

2. Прізвище та і ініціали автора. Напр., Антоненко-Давидович Б.Д.

6. Якщо авторів декілька, то їхні прізвища й ініціали перераховуються через кому: Паламар Л.М., Кацавець Г.М.

7. Якщо книжка написана чотирма авторами й більше, то вказують лише першого, а замість прізвищ інших авторів позначається та ін.. С.В. Шевчук та ін.

8. Якщо книжку редагував, упорядковував або укладав певний автор, то спочатку пишеться назва книжка, а потім після навкісної риски з великої літери пишеться скорочено За ред, Уклад., У поряд, тощо й прізвище з ініціалами. Напр.: За ред. В.М Русанівського, У поряд.

В.Л. Кулініченко.

9. Назва книжки пишеться з великої букви без лапок, вкінці ставиться крапка. Напр.: Антисуржик.

9. Якщо підзаголовок, то в