Розкрийте сутність та наслідки Люблінської унії для українських земель.

Починаючи з XV ст формувалися умови для укладення унії між Польщею та Великим князівством Литовським. Поллца сподівалася на приєднання українських земель внаслідок злиття з Литвою. До кінця XV — початку XVIст Польща була країною, що забезпечувала пшеницею та сільськогосподарськими продуктами країни Європи. Власних земель їй не вистачало, тому вона намагалася прискорити підписання союзу. Українські, білоруські та литовські феодали (шляхтичі) прагнули мати рівні права з великими польськими землевласниками (магнатами). Литовські магнати підтримували ідею унії, але за умови збереження політичної самостійності обох держав. Українські та білоруські магнати не бажали йти на зближення з Польщею. Ливонська війна (1558— 1583) з Мо^сковською державою змусила Литву піти на зближення з Польщею.

За ініціативою польського короля Сигізмунда II в січні 1569р. до Любліна з'їхалися литовські та польські феодали на загальний сейм. Одразу ж виявилися глибокі розбіжності. Литовські феодали, боячись втратити привілеї, —. -....«.-,, айопопи г.лій сейм (парламент), але

дістали відмову. Частина з них покинула з'їзд. Сигізмуі Н погрозами примусив литовців підкоритися, а українсьи та білоруській шляхті пообіцяв привілеї польської, і тої вони підтримали польського короля.

1 липня 1569 р. Польща та Велике князівство Литовсь об'єдналися в єдину державу — Річ Посполиту. Були вв дені єдина грошова система, єдиний сейм, суд, закони; польським зразком. Польський король (водночас Великі князь Литовський) обирався польськими та литовська феодалами. Католицизм став державною релігією. Укр їнські землі (Київщина, Брацлавщина, Волинь, Полісе увійшли до складу Польщі. Територія українських земе, поділялась на 6 воєводств: Белзьке, Брацлавське, Воли ське, Київське, Подільське. Руське. Литва зберегла авт номію в питаннях місцевого самоврядування, організаі війська, судочинства.

Унія мала величезне політичне значення для подал шої долі народів Польщі та Литви. На долю українськ державності унія вплинула дуже негативно. Велика часті на українських земель потрапила під владу кріпосницьк католицької Польщі. Саме існування української наро, ності опинилося під загрозою.

Для польських магнатів та шляхти відкрилися вели можливості для завоювання українських земель, нещадн експлуатації селян і міщан та духовного пригноблення пі; кореного народу. У свою чергу, українська верхівка охо* переймала польські традиції, віру, мову. Однак важлив що українські землі були залучені до західноєвропейськ культури. До того ж, у середині XVI ст. Польща відрізнялас внутрішнім спокоєм, стабільністю на фоні кривавих рея гійних конфліктів у Німеччині. Франції, Англії, інквізиції в 1(панії, опричнини в Росії.

Висновок. Люблінська унін погіршила ситуацію в Україн але водночас почався потужний культурно-просвітницькк

рух проти національного пригноблення. Український народ відчув себе єдиною національною спільнотою, розпочав боротьбу проти пригноблення за національну незалежність.

14.2.Проаналізуйте культурно-освітню діяльність громад у другій половині ХІХст. Визначте внесок Володимира Антоновича в розвиток ідей національного відродження.

Наприкінці 50-х рр. XIX ст. в Україні активізується національно-визвольний рух. Серед перших учасників національно-визвольної боротьби були студенти Київського університету св. Володимира, які заснували таємний гурток хлопоманів. До гуртка увійшли такі видатні діячі культури України XIX ст., як В. Антонович. Б. Познанський, Т. Рильський, А. Свидницький. Метою діяльності хлопоманів була просвітницька діяльність серед селян, захист їх інтересів, пробудження патріотичних почуттів.

Гурток хлопоманів проіснував недовго і за ініціативи його членів припинив своє існування в 1861 р.

Однак діяльність хлопоманів активізувала національно-культурний рух. У 1861 р. колишні хлопомани та студенти Київського університету М. Драгоманов, П. Чубинський, брати Сииьогуби, І. Касьяненко заснували напівлегальне товариство — громаду, що діяла у Києві та складалося з патріотично налаштованої української інтелігенції. Створення такого гуртка відкрило нову сторінку в історії національно-культурного руху в Україні.

відомими діячами громадівського руху стали В. Антонович, Б. Познанський, Т.Рильський, Б. Чубинський, В. Синьогуб, В.Пилипенко, брати Потоцькі, М. Драгоманов та ін. Вони сприяли розповсюдженню ідеї щодо національно-культурної автономії України, проведенню просвітницької роботи.

Громади активно діяли у Житомирі, Катеринославі, Києві, Одесі, Полтаві, Харкові, Чернігові. У першій половині 60-х рр. XIX ст. громадівський рух зазнав переслідувань з боку царської влади.

У 70-х рр. XIX ст. громадівський рух знову активізувався. Окрім Київської (старої) громади у губернських містах України виникли так звані «нові громади». Членами цих громад стали представники молодої української інтелігенції, які активно займалися науковою та видавничою діяльністю, збирали та записували українські народні пісні, приказки, повір'я, організовували гуртки з вивчення української мови. Київська громада видавала газету «Київський телеграф-.

Діячі громад Києва, Полтави й Одеси створили з метою координації керівний орган федеративного об'єднання громад усієї України — Раду громад, яку очолили В. Антонович, М. Драгоманов, О. Русов.

До громадівського руху входили видатні історики (І. Лучицький, О. Лазаревський, М. Драгоманов), мовознавці (П. Житецький), письменники (М. Старицький), композитори (М. Лисенко). Завдяки їх зусиллям було зібрано цінний матеріал з історії, етнографії, географії України.

У 80-х рр. XIX ст. громадівський рух набув культурницького характеру: видавався журнал «Київська старовина», виходили друком різноманітні матеріали з історії, археології, етнографії, літератури України, пропагувалися ідеї національного відродження України.

Видатну роль у громадівському русі другої половини XIX ст. та розповсюдженні ідей національно-культурного відродження відіграв В. Антонович.

Він народився у 1830 р. на Київщині. Здобув освіту в Київському університеті. В. Антонович був видатним істориком, археологом й етнографом. Його перу належать

дослідження з історії козацтва, гайдамаччини та:н.

В. Антонович вважав, що український народ має право на національне відродження. Хоча за походженням В. Антонович був поляком, він заперечував ідею щодо відновлення польської держави У своїй праці «Моя сповідь» В. Антонович запропонував полякам, які проживалі* в Україні, або перейнятися проблемами українців, або переселитися до Польщі.

Висновок. Діяльність громад в Україні сприяла активізації національно-культурного руху. Діячі громад зробили вагомий внесок у її подальший розвиток досліджень української історії, етнографії, культури, археології.

Білет 15

15.1.Розкрийте причини виникнення українського козацтва. Визначте місце козацтва в історії та культурі України.

Українське козацтво як нова суспільна верства України почало формуватися з початку XVI ст. Термін «козак» вперше згадується в літописі 1240р.

Причини появи козацтва:

1) економічні: захоплення польськими, литовськими та українськими феодалами земель, нестача у селян власної орної землі, переселення та освоєння земель Подніпров'я та степів за дніпровськими порогами ("Дикого поля»);

2) соціальні: посилення феодального гніту українських селян та міщан з боку польських, литовських, українських феодалів; оформлення кріпосної залежності селян;

3) політичні: прагнення польської адміністрації перетворити козацтво на стражів південних рубежів Речі Посполитої від гурецько-татарських нападів, а також встановити контроль над втікачами за /ініпровські морої и;

4) національні: політика ополячення українського населення, гоніння на українську культуру та мову, наступ католицької церкви на права православного населення;

5) військові: виникли пізніше та були пов'язані зі зростанням небезпеки з боку Кримського ханства Козаки прагнули захистити рідну землю від спустошливих набігів татарських орд.

Соціальний склад козацтва був різноманітним: кріпосні селяни, міщани, а також усі незадоволені феодально-кріпосницькими порядками та національно-релігійним пригнобленням.

У XVI ст. основним центром розселення козацтва стало Запорожжя, або Низ (територія Дніпровських порогів). Звідси назва козаків — запорозькі або низові. Козаки заснували укріплені поселення — січі. На початку XVIст. вони заселили та освоїли Середнє Подніпров'я, Запоріжжя. У середині XVI ст. ватажок козацтва, канівський та черкаський староста Дмитро Вишневецький (Байда) об'єднав козаків. За Дніпровськими порогами виникає козацька республіка — Запорізька Січ.

Козаки займалися землеробством, вирощували сільськогосподарські культури. Нескінченні татарські набіги робили землеробство непостійним, тому до XVIIIст. козаки відчували нестачу хліба. Степи були пасовищами для дрібної та великої рогатої худоби. Розвинене було конярство. Козаки займалися полюванням, рибальством, бортництвом (збором меду диких бджіл). Промисли не приносили достатнього прибутку, тому все більше розповсюджувалися ремесла: теслярство, ковальство, виготовлення зброї (одне з основних ремесел), бондарство.

Кожен козак мав навички торговця: необхідно було обмінювати або продавати вироби власного господарства, військові трофеї. Через Подніпров'я проходили торгові

шляхи, козаки вдавалися до грабежів татарських купців. Із середини XVII ст. використовувалися можливості посередницької торгівлі.

Образ запорізького козака став символом захисника Батьківщини. Козацтво захищало українські землі від руйнівних набігів турецько-татарських загарбників, повернуло до життя спустошені татарськими ордами південноукраїнські землі.

Запорізькі козаки піднялися у військовій справі до рівня кращих європейських армій XVII—XVIII ст. їх вважали кращими піхотинцями. Козаки удосконалили сторожову та розвідувальну службу.

Із Запорізької Січі вийшли видатні історичні особи України: П. Дорошенко, Б. Хмельницький, П. Сагайдачний, І. Сірко, І. Богун та ін.

Документи останньої (Нової) Січі, що збереглися до наших днів, складають унікальний архівний фонд, який дозволяє об'єктивно вивчати історію України та сусідніх з нею країн.

Такі танці, як гопак та метелиця, зародилися на Запорізькій Січі. Кобзарство стало видатним явищем суспільного та духовного життя України. Запорізька Січ та козацтво були темами народних дум, пісень та легенд. Про Запоріжжя писали Вольтєр та Гоголь, Герцен та Чер-нишевський. Художник І. Рєпін написав відому картину «Запорожці пишуть листа турецькому султану».

Висновок. Виникнення козацтва відіграє величезну роль у подальшій історії України. Козаки захистили південні рубежі від турецько-татарської агресії, виступили на боці пригнобленого українського народу, заклали основи української державності. Козацтво зробило величезний внесок узвільнення України від влади Речі Посполитої та створення української держави, а також в історію та культуру України.