V. Психіка як база наукового пізнання

Роздумуючи про науку та антинауку, важко обійтися без аналізу джерела пізнання, яке може бути як науковим, так і ненауковим. Під ненауковим знанням розуміється не завжди псевдонаука, а насамперед мистецтво, релігія, в деяких випадках і філософія. Таким джерелом є певне начало у людині, яке здатне до сприйняття навколишнього світу та рефлексії. Цим джерелом є ніщо інше як психіка.

Дефініція цього поняття у вітчизняній психології орієнтується на сприйняття зовнішнього об'єктивного світу, як це було прийнято у діалектичному матеріалізмі. А сприйняття внутрішнього світу(рефлексія) та інші аспекти відступають на другий план. А. Г. Роках, член РАН, розробляючи проблеми наукового світогляду, запропонував власну дефініцію поняття "психіка": Це здатність до сприйняття, моделювання та регулюванняяк внутрішніх станів, так і зовнішніх феноменів. За такого підходу процес будь-якого пізнання розглядається як моделювання.

Так звана псевдонаука— це теж моделювання. Наука і псевдонаука — діти однієї матері — людської психіки. Те, що сьогодні називається антинаукою(астрологія, магія), має глибокі корені у людській психіці, спираючись на колективне несвідоме. Наука значно молодша, але неодноразово продемонструвала свою силу і повернула хід історії у сторону техногенної цивілізації. Це мало не тільки позитивні, а й негативні наслідки, оскільки техногенна цивілізація здатна знищити саму себе. Звідси виникає інтерес до нових альтернативних підходів, які пов'язані із управлінням не тільки зовнішнім, скільки внутрішнім світом, а також зростання "незадоволення наукою". Тому нам нікуди не подітися від розгляду містицизму різних напрямків, особливо містичних практик управління власним внутрішнім світом.

Певно, це і є псевдонаука, оскільки, згідно Лефевра, на відміну від традиційного природознавства, вона має справу з об'єктом, який за своєю складністю не пос тупається пізнаючому суб'єктові і до того ж, він нерідко чинить спротив своєму пізнанню.

Для того, щоб боротися з псевдонаукою, треба добре знати, що ми маємо для такої боротьби. Необхідні психологічні знання, і, насамперед, знання з глибинної психології, які дозволяють вслухатися у докази опонентів-"псевдовчених"[6,53-54].

Особливу складність має питання лженауки у самій психології. На сьогоднішній день ця наука переживає ряд труднощів, пов’язаних із визначенням методологічної основи[4]. Існує ряд проблем зі співвідношення наукової психологічної теорії з психотерапевтичною практикою. Велика різноманітність різних теоретичних концепцій породжує справжній хаос практичних напрямів, розібратись у яких, а тим більше дати оцінку може далеко не кожен спеціаліст. А тим часом недобросовісне використання психологічних знань може завдати значної шкоди людям.

ТЕОРЕТИЧНА ОСНОВА НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

Структура наукової теорії

Функції наукової теорії

Класифікація наукових теорій.

 

Основні поняття:

теорія, принцип, поняття, сутність, фундаментальний закон, судження, істинні судження, помилкові судження, мінімізація, пояснювальна функція теорії, передбачу вальна функція теорії, синтезуюча функція теорії, методологічна функція теорії, практична функція теорії, пояснення, метод дедукції, метод аналогії, опис, порівняльні теорії, аналітичні теорії, синтетичні теорії.

 

 

Структура наукової теорії.

Теорія є найадекватнішою формою наукового пізнання. Вона охоплює сукупність абстрактних пізнавальних уявлень, ідей, понять, концепцій, які обслуговують практичну діяльність людей. Традиційно її протиставляють практиці.

Теорія (грец. theoria — розгляд, міркування, вчення) — система достовірних знань про дійсність, яка описує, пояснює, передбачає явища конкретної предметної галузі.

Вона дає знання, істинність якого перевірена практикою, забезпечує вивчення об'єкта пізнання в його внутрішніх зв'язках і цілісності, пояснює різноманітність існуючих фактів і може передбачити існування нових, ще невідомих.

За переконанням німецько-американського теоретика, фізика Альберта Ейнштейна (1879—1955), наукова теорія повинна відповідати таким критеріям:

Ø Не суперечити даним досвіду, фактам.

Ø Бути перевіреною на наявному дослідному матеріалі.

Ø Вибудовуватися на логічно простих засадах (основних поняттях і співвідношеннях між ними).

Ø Містити найбільш витлумачені терміни. Це означає, що з двох теорій, які послуговуватимуться однаково «простими» основними положеннями, перевагу буде надано тій, яка відчутніше (більш визначено) обмежує можливі апріорні (незалежні від досвіду) якості систем.

Ø Не бути логічно довільно обраною серед приблизно рівноцінних і аналогічно побудованих теорій (у такому разі вона видається найціннішою).

Ø Відзначатися красою і гармонійністю.

Ø Поєднувати в цілісну систему абстракцій різноманітні об'єкти.

Ø Мати широку сферу застосування з урахуванням того, що в межах вживання її основних понять вона ніколи не буде спростована.

Ø Вказувати шлях для створення нової, загальнішої теорії, в координатах якої вона залишиться граничним випадком.

У сучасній філософії і методології науки виокремлюють п'ять основних елементів теорії.

1.Вихідні засади (фундаментальні поняття, принципи, закони, рівняння, аксіоми тощо).

2. Ідеалізований об'єкт (абстрактна модель суттєвих властивостей і зв'язків досліджуваних предметів, наприклад, «абсолютно чорне тіло», «ідеальний газ», «Робінзон», «вартість» тощо).

3. Логіка теорії (сукупність певних правил і способів доведення, спрямованих на пояснення структури і зміну знання).

4. Філософські установки і ціннісні фактори.

5. Сукупність законів і тверджень, що випливають як наслідки із засад конкретної теорії відповідно до її принципів.

 

Функції наукової теорії

Теорії як найвищій формі вираження наукових знань властиві багато важливих функцій, основними з яких є пояснювальна, передбачувальна, синтезуюча, методологічна, практична.

Пояснювальна функція. Наукове пояснення полягає в розкритті зв'язків між ще не з'ясованими фактами, явищами, подіями, процесами, закономірностями дійсності (об'єктами наукового пояснення) і вже відомими й поясненими, а також із явищами (процесами, закономірностями), які зумовили їх. Усе це дає змогу усвідомити місце об'єктів пояснення у системі природних, суспільних взаємозв'язків і законів.

Поясненням називають складний, тривалий дослідницький процес, що знаменує найважливіше завдання наукового пізнання й відбувається задля всебічного характеризування певної сукупності явищ. Це з'ясування особливостей ситуації, розкриття мотивів, причин певних процесів, явищ, подій.

Передбачувальна функція. Сутність передбачувальної функції теорії полягає в тому, що наукова теорія дає змогу окреслити на основі наукових знань тенденції подальшого розвитку пояснюваних явищ, передбачити майбутні події, виникнення нових, невідомих явищ, що має велике значення і для діяльності людей, і для наукового пізнання.

Передбачувальна функція теорії не тільки характеризує наукову зрілість, глибину теорії, яка виявляє властивості, зв'язки і відношення предметів, явищ досліджуваної нею сфери дійсності, а й передбачає планування майбутньої діяльності.

Найбільші передбачувальні можливості властиві теоріям, які широко охоплюють певну сферу дійсності. Вони не потребують для своїх прогнозів значної кількості інформації.

Синтезуюча функція. Кожна теорія впорядковує нагромаджений наукою у конкретній сфері знань обсяговий емпіричний матеріал, узагальнює його, постає як синтез інформації за єдиним принципом. Функція синтезуючої теорії полягає й у розкритті нею закономірних зв'язків між частинами й елементами теоретичної системи, що дає змогу визначити принципово нові відношення й інтеграційні якості, які властиві теорії як цілісній системі на противагу окремим частинам й елементам теорії або простій їх сукупності. Крім того, систематизація знань у теорії забезпечує принципове їх спрощення, усуває розрізненість.

Методологічна функція. Наукова теорія спроможна не тільки синтезувати, організовувати, інтегрувати в єдину логічно струнку систему знання людей про навколишню дійсність, а й розвивати, удосконалювати їх, поповнювати теоретичний арсенал науки новими відомостями, що досконаліше і глибше розкривають матеріальні й духовні явища, їх найважливіші закономірності. Ці особливості наукової теорії реалізуються в методологічній функції.