Захист і карантин рослин. 2012. Вип. 58.

УДК 632 51: 633.11

І.М. СТОРЧОУС, кандидат сільськогосподарських наук

Інститут захисту рослин НААН

АКТУАЛЬНА ТА ПОТЕНЦІЙНА ЗАБУР’ЯНЕНІСТЬ ПОСІВІВ ОЗИМОЇ ПШЕНИЦІ

Уточнено структуру видового складу бур’янів у посівах озимої пшениці в різних ґрунтово-кліматичних зонах України — Степ, Лісостеп та Полісся. Оцінено рівень потенційного засмічення орного шару ґрунту в сучасних сівозмінах.

Озима пшениця, актуальна та потенційна забур’яненість, бур’яни

Актуальна забур’яненість посівів сільськогосподарських культур, яка завдає шкоди урожаю і його якості, представлена вегетуючими бур’янами. Поява їх сходів, ріст і розвиток можливі за наявності в ґрунті насіннєвих чи вегетативних зачатків і відповідних екологічних умов.

Тому стратегічним напрямом розв’язання проблеми ефективного захисту посівів від бур’янів об’єктивно стає істотне зменшення потенційної забур’яненості ріллі, величина якої через тривале збереження насінням життєздатності в цьому середовищі достатня для утворення високої актуальної забур’яненості посівів на майбутні десятки років і залежить від культури землеробства. Заслуговує уваги величина допуску потенційної забур’яненості ріллі, до якої слід прагнути аби досягти можливості без гербіцидного землеробства і прогресивного зниження її в наступні роки. Таким допуском є 10 млн. шт./га фізично-нормального насіння бур’янів в орному (0—30 см) шарі ґрунту, які утворять сходи рясністю 10 шт./м², доступні для контролювання механічними заходами без гербіцидів.

Для правильного планування і ефективного захисту посівів від бур’янів як агротехнічними, так і хімічними заходами слід попередньо оцінити фітосанітарний стан на полях [10].

Дослідженнями встановлено, що в польовій сівозміні Лісостепу статтями доходної частини балансу насіння бур’янів в оброблюваному шарі ґрунту 0—30 см 73% становить насіннєва репродукція вегетуючих на полях бур’янів, 25% — надходження насіння з органічними добривами, 1% — занесення його на поля разом з посівним матеріалом і 1% — вітром [7].

Таким чином, бур’яни залишаються досить поширеними і відіграють значну роль в існуючих агрофітоценозах. Крім того фітоценотич- на роль окремих видів досить мінлива. Тому питання захисту посівів від бур’янів залишається актуальним і потребує детального вивчення відповідно до конкретних умов сьогодення.

Мета й завдання. Метою наукових досліджень була розробка зональних систем еколого-економічної оптимізації інтегрованих систем захисту зернових колосових культур від бур’янів.

Завдання досліджень полягало в уточненні структури видового складу бур’янів в різних ґрунтово-кліматичних зонах України на озимій пшениці та оцінці рівня потенційного засмічення орного шару ґрунту в сучасних сівозмінах.

Методика досліджень. Зразки ґрунту відбирали в господарствах трьох ґрунтово-кліматичних зон України: Степ, Лісостеп та Полісся.

Дослідження проведені на базі стаціонарних дослідів Миколаївського інституту АПВ, на дослідних полях ІЗР у господарствах Хмельницької, Житомирської, Миколаївської областей протягом 2001-2005 рр.

Для об’єктивної оцінки загальної рясності та видового насичення бур’янових угруповань облік актуальної забур’яненості посівів провадили кількісним методом сумарним підрахунком по видах всіх наявних вегетуючих і відмерлих бур’янистих рослин, фіксуючи фази їх розвитку - сходи, розетка, стеблування, цвітіння, плодоношення, відмирання. Останній облік здійснювали перед збиранням урожаю культурних рослин. Для цього кожне поле, зайняте однією культурою, проходили по двох діагоналях і через рівні проміжки накладали облікові рамки 50 х 50 см (0,25 м²).

На полях площею до 50 га накладали рамку в 10-ти місцях, від 50 до 100 га — в 15-ти, на полях більше 100 га — в 20-ти [6, 8]. Видовий склад рослин у агрофітоценозах встановлено виключно за власними спостереженнями. Для ідентифікації видів бур’янів використовували спеціалізовані довідники [2, 3, 4, 5, 10, 12].

Для визначення потенційної забур’яненості ріллі восени після основного обробітку ґрунту на полі відбирали середній зразок ґрунту масою 1 кг, який складали з окремих проб, відібраних з одного шару рівномірно по діагоналі поля. З площі поля понад 100 га відбирали окремі проби у 80-ти місцях з рівномірними інтервалами між ними, з площі поля 50—100 га — у 60-ти місцях, а при площі до 50 га — у 30-ти місцях. Відбір провадили з трьох шарів 0—10, 10—20, 20—30 см. Таким чином, з кожного поля було відібрано 3 середніх пошарових зразки ґрунту масою 1 кг кожний. Для аналізу кожен зразок ділили навпіл — на дві паралельні наважки по 500 г і виділяли насіння бур'янів у воді на лавсанових цідилках (ситах) з отворами 0,25 мм [3, 6].

Одержані експериментальні дані обробляли відповідно до методів дисперсійного аналізу і варіаційної статистики за Стьюдентом [1].

Результати досліджень. Рослинний комплекс посівів озимої пшениці у зоні Лісостепу в середньому за 2001—2005 рр. був представлений 12-ма видами, в агроценозах виявлені однорічні та багаторічні дводольні бур’яни: талабан польовий (Thlaspi arvense L.), підмаренник чіпкий (Galium aparine L.), осот рожевий (Cirsium arvense L.), осот жовтий польовий (Sonchus arvensis L.), лобода біла (Chenopodium album L.), грицики звичайні (Capsella bursa-pastoris Medik.), гірчак березкоподіб- ний (Polygonum convolvulus L.), зірочник середній (Stellaria media L.), глуха кропива пурпурова (Lamium purpureum L.), суріпиця звичайна (Barbarea vulgaris L.), волошка синя (Centaurea cyanus L.) триреберник непахучий (Matrwaria perforata L.) (рис. 1).

Сегетальна рослинність агроценозу озимої пшениці в Поліській зоні була представлена 9-ма видами, домінували: осот рожевий (Cirsium arvense L.), лобода біла (Chenopodium album L.), грицики звичайні (Capsella bursa-pastoris Medik.), талабан польовий (Thlaspi arvense L.), зірочник середній (Stellaria media L.) жабрій звичайний (Galeopsis tetrahit L.) триреберник непахучий (Matrwaria perforata L.), гірчак березкоподібний (Polygonum convolvulus L.), волошка синя (Centaurea cyanus L.) (рис. 1).

Видовий склад домінуючих бур’янів у посівах озимої пшениці в Степовій зоні був представлений 11-ма видами: рутка лікарська (Fumaria officinalis L.), гірчак березкоподібний (Polygonum convolvulus L.), осот польовий (Cirsium arvense L.), кучерявець Софії (Descurainia Sophia L.), мак дикий (Papaver rhoeas L.), лобода біла (Chenopodium album L.), осот городній (Sonchus oleraceus L.), березка польова (Convolvulus arvensis L.), жовтушник розчепірений (Erisinum repandum L.), грицики звичайні (Capsella bursa-pastoris Medik.), талабан польовий (Thlaspi arvense L.) (рис. 1).

В умовах Житомирської області озима пшениця була забур’янена в межах 62,0—77,0 шт./м², в Хмельницькій області — 72,0—91,3 шт./м², а у Миколаївській області — в межах 48,2—61,5 шт./м².

Таким чином, в усіх досліджених областях чисельність бур’янів у посівах озимої пшениці була дуже високою і ступінь забур’янення був сильний.

Дослідження потенційної забур’яненості ґрунту здійснювали на виробничих посівах у 2003—2005 рр. в Житомирській, Київській, Хмельницькій та Миколаївській областях, ґрунтові зразки відбирали після збирання попередника озима пшениця.

Визначено, що в посівах озимої пшениці в умовах Житомирської області потенційна засміченість ґрунту становила: однорічні ярі пізні Galeopsis tetrahit L. (жабрій звичайний) — 88000 шт./м², Polygonum convolvulus L. (гірчак березкоподібний) — 8400 шт./м², Chenopodium album L. (лобода біла) — 14000000 шт./м²; однорічні зимуючі: Matricaria perforata Merat. (триреберник непахучий) — 21450000 шт./м², Thlaspi arvense L. (талабан польовий) — 850000 шт./м², Centaurea cyanus L. (волошка синя) — 84000 шт./м².

В умовах Київської області після попередника озима пшениця потенційна засміченість ґрунту становила: однорічні ярі Chenopodium album L. (лобода біла) — 9800000 шт./м², Polygonum convolvulus L. (гірчак березкоподібний) — 9000 шт./м²; однорічні зимуючі: Thlaspi arvense L. (талабан польовий) — 750000 шт./м², Matricaria perforata Merat. (триреберник непахучий) — 23100000 шт./м²; багаторічні коренепаросткові: Cirsium arvense L. (осот рожевий) — 320000 шт./м², Sonhus arvensis L. (осот жовтий польовий)- 330000 шт./м².

Потенційна засміченість ґрунту після попередника озима пшениця в умовах Миколаївської області становила: однорічні ярі — Chenopodium album L. (лобода біла) — 14000000 шт./м², Fumaria officinalis L. (рутка лікарська) — 255000 шт./м², Polygonum convolvulus L. (гірчак березкоподібний) — 5400 шт./м²; однорічні зимуючі — Descurainia Sofia L. (кучерявець Софії) — 14450000 шт./м², Papaver rhoeas L. (мак дикий) — 450000 шт./м², багаторічний коренепаростковий: Sonhus arvensis L. (осот жовтий польовий) — 210000 шт./м².

ВИСНОВКИ

1. Агроценоз озимої пшениці в зонах досліджень характеризувався високим ступенем забур’янення. Основу фітоценозу в основному становили однорічні двосім’ядольні види — понад 80%.

2. Встановлено, що в Лісостеповій, Степовій та Поліській зонах фітосанітарний стан посівів озимої пшениці характеризувався сильною забур’яненістю (бал 4). Домінуючими та найбільш шкідливими бур’янами були відмічені лобода біла, ромашка непахуча, талабан польовий, волошка синя, березка польова, осоти рожевий та жовтий.

3. Аналіз зразків ґрунту з різних ґрунтово-кліматичних зон України на засміченість насінням бур’янів показав, що сільськогосподарські угіддя мають високий потенціал засміченості насінням бур’янів.

 

Захист і карантин рослин 2012. Вип. 58. УДК 581.2:635.21

B. Г. СЕРГІЄНКО, кандидат сільськогосподарських наук,

C. В. БОГДАНОВИЧ, науковий співробітник

Інститут захисту рослин НААН

ВПЛИВ СОРТОВИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ НА РОЗВИТОК СУХОЇ ПЛЯМИСТОСТІ КАРТОПЛІ

Проведено оцінку ураження сортів картоплі різних груп стиглості сухою плямистістю або альтернаріозом в зоні Північного Лісостепу України. Встановлено, що сорти ранньої та середньоранньої груп стиглості значно сильніше уражуються альтернаріозом порівняно з середньостиглими та середньопізніми. Значний вплив на розвиток сухої плямистості мають також погодні умови вегетаційного періоду. За сухої спекотної погоди альтернаріоз картоплі на сприйнятливих сортах набуває епіфітотійного розвитку.

альтернаріоз, картопля, сорт, група стиглості, стійкість

Однією з причин зменшення врожаю картоплі є ураження її фіто- патогенними мікроорганізмами. Втрати врожаю від розвитку хвороб щорічно становлять в середньому 30—35%, а в роки єпіфітотій — 50% і більше [3, 9].

Останнім часом помітно змінилась роль окремих фітопатогенів та їхнього співвідношення в агроценозі картоплі. Найбільш поширений та небезпечний фітофтороз агресивно проявляється в регіонах вирощування культури лише в окремі роки. Натомість сильного розвитку набула суха плямистість, або альтернаріоз. Причиною таких змін є в основному суха спекотна погода, що утримується впродовж вегетаційного періоду, та відсутність стійких сортів проти збудників хвороби.

Хвороба проявляється щорічно на посадках картоплі наприкінці червня — на початку липня у фазі бутонізації-початку цвітіння. Найбільшого розвитку хвороба набуває, як правило, наприкінці липня. Вона уражує в основному листя та стебла картоплі. На відміну від фітофторозу ця плямистість залишається сухою за будь-якої погоди, тоді як плями від фітофторозу в вологих умовах розм’якшуються і на нижній стороні листків з’являється сірувато-білий наліт спороно- шення гриба. За сильного ураження альтернаріозом листки поступово жовтіють, починаючи з нижніх, чого не відбувається при фітофторозі.

Ураження прискорює відмирання листя наприкінці вегетації, коли ще відбувається нагромадження врожаю. Уражене альтернаріозом лис- тя картоплі передчасно жовтіє і засихає, внаслідок чого продуктивність рослин зменшується.

Як відомо, збудниками хвороби є незавершені гриби роду Alternaria. Ще донедавна ранню форму сухої плямистості називали макроспорі- озом, а збудника, що її викликав, — Macrosporium solani Ell. et Mart. Збудником сухої плямистості, що проявляється в більш пізні строки, називають гриб Alternaria solani Sor. або Alternaria alternata Keis. [1, 9, 6, 11, 14]. Проте чіткої різниці між родами Alternaria і Macrosporium не виявлено. Частина дослідників представляють рід Macrosporium як синонім роду Alternaria [4, 10]. Таким чином, вивчення і уточнення видового складу збудників сухої плямистості, яка набуває в останні роки все більшого розвитку і шкідливості, залишається на сьогодні актуальним.

Одним із заходів попередження хвороби є створення стійких сортів. В Україні на городах, дачних ділянках, фермерських і колективних господарствах вирощується більше 100 сортів картоплі, з них понад 60% — сорти української селекції [8].

Сорт, як відомо, є основою виробництва. Він визначає основні вимоги до технології вирощування, продуктивності, якості продукції, стійкості до шкідливих організмів. З урахуванням проблем XXI століття екологічна роль сорту з його адаптивною здатністю буде усе більше зростати. Використання високопродуктивних та стійких сортів є однією з найважливіших умов інтегрованих систем захисту сільськогосподарських культур від шкідливих організмів.

На жаль, в колекції сортів і гібридів картоплі в Україні дуже мало таких, що відрізняються стійкістю проти альтернаріозу. Згідно з характеристиками сортів селекції Інституту картоплярства та Поліської ДС, внесених до Реєстру сортів України, лише сорт Віренея та Явір мають стійкість проти альтернаріозу [13]. Як зазначають В. Калач та В. Іванюк, селекція на стійкість проти альтернаріозу, може бути ефективною в тому випадку, якщо будуть розроблені методи контролю і прогнозу внутрішньовидової мінливості збудника хвороби і відповідні їм строки сортооновлення [7]. Вивчаючи структуру популяції Alternaria solani, їм вдавалося виявити 5 рас, серед яких є високо-, середньо- та слабкоагресивні. Хоча вчені зазначають, що раси A. solani не дають специфічної реакції з сортами картоплі, однак виділення високоагре- сивних рас дуже необхідне в селекції на стійкість.

Вченими встановлено, що польова стійкість картоплі проти хвороб корелює з пізньостиглістю, тож створення ранньостиглих сортів з польовою стійкістю досить проблематичне [5]. Цим пояснюється те, що більшість сортів ранньої групи стиглості набагато сильніше уражуються альтернаріозом, ніж пізньостиглі сорти.

Метою нашої роботи було дослідити ураженість різних сортів

Матеріал і методи досліджень. Робота проводилась протягом 2009—2012 рр. в зоні Північного Лісостепу України на Київській дослідній станції (смт Борова Фастівського району). Агротехніка вирощування загальноприйнята для даної зони. Посадка картоплі відбувалась механізовано на підготовленій площі в III декаді квітня — I декаді травня залежно від погодних умов. Оцінку ураження рослин картоплі хворобами провадили в період вегетації 2 рази за сезон: на початку розвитку хвороби та в період масового розвитку за 8-баловою шкалою [12]. Визначали середній бал ураження, поширення хвороби та розвиток хвороби.

Результати досліджень. За ураженням картоплі хворобами спостерігали протягом багатьох років. Суха плямистість, або альтернаріоз, проявляється в період вегетації картоплі щорічно.

Однією з причин домінування сухої плямистості в посівах картоплі є високі температурні показники і недостатнє зволоження повітря та ґрунту в період вегетації. Якщо проаналізувати основні метеопоказ- ники за період травень — серпень 2009—2011 рр., то помітно значне відхилення їх від норми (рис.). Середньодобова температура повітря значно перевищувала нормативний показник, а сума опадів здебіль- шого була нижчою за норму. Середньодобова температура повітря перевищувала норму в середньому на 1,20—4,50°С, а дефіцит вологи становив у 2009 р. — 61 мм, у 2010 р. — 87 мм. Особливо спекотним видався вегетаційний період 2009 р. Лише у 2011 р. сума опадів перевищила норму на 117 мм. Саме цього року значною мірою проявився фітофтороз картоплі

Практично в усі роки досліджень суха плямистість картоплі мала сильний розвиток, а в 2009 р та 2012 р. — епіфітотійний.

Високий розвиток альтернаріозу зумовила також сортова сприйнятливість більшості досліджуваних сортів картоплі. Хвороба розпочиналась практично на всіх сортах одночасно, які відносяться до групи ранніх та середньоранніх строків дозрівання. Лише на сортах середньостиглих та середньопізніх (Слов’янка, Явір) перші ознаки хвороби з’являлись на кілька днів пізніше.

У роки досліджень перші ознаки хвороби спостерігали, як правило, в першій декаді липня, а вже в третій декаді відмічали масовий розвиток альтернаріозу картоплі. Обліки, проведені в період масового розвитку сухої плямистостості показали, що більшість сортів ранніх строків дозрівання були сильно уражені хворобою. Згідно з даними таблиці 1 ступінь розвитку хвороби на ранньостиглих сортах становив від 8,8% до 66,6%. Найменшим розвитком хвороби характеризувались сорти Доброчин, Глазурна, Скарбниця, Повінь, а найбільшим — Бо- жедар, Сантарка, Мелодія. Як правило, на кінець липня більшість ранньостиглих сортів картоплі під впливом спекотної погоди та ураження альтернаріозом закінчували період вегетації.

Відносно стійкими проти альтернаріозу виявились сорти Легіонер, Малинська біла, Поліська крохмалиста, Промінь, Слов’янка, Явір. На цих сортах ступінь розвитку альтернаріозу становив в середньому 1,5—22,7%.

Характеризуючи ураженість сортів за групами стиглості, помітно що середній бал ураження і ступінь розвитку хвороби є найнижчими серед групи середньостиглих та середньопізніх сортів (табл. 2). Проте і серед цих груп є сорти з високим рівнем сприйнятливості до альтернаріозу (сорти Завія, Звіздаль).

Варто зазначити, що розвиток хвороби дещо відрізнявся за роками досліджень: найвищим він був у 2009 та 2012 роках і значно нижчим — у 2010 та 2011 рр. Проте на сортах, що проявляють відносну стійкість до ураження збудниками альтернаріозу, низький ступінь розвитку хвороби відмічали в усі роки досліджень (Доброчин, Легіонер, Оберіг, Слов’янка, Явір).

Нестабільно проявлялось ураження альтернаріозом в роки досліджень на сортах Беллароза, Довіра, Поліська крохмалиста, Тирас, Скарбниця, Шанс.

ВИСНОВКИ

Сортові особливості картоплі мають великий вплив на ураженість її сухою плямистістю, або альтернаріозом. Найвищим рівнем ураження характеризуються сорти ранніх та середньоранніх строків дозрівання. Значно менше уражувались альтернаріозом сорти середньостиглі та середньопізні. Відносною стійкістю проти альтернаріозу в польових умовах відрізнялись сорти Легіонер, Малинська біла, Поліська крохмалиста, Промінь, Слов’янка, Явір, що належать до середньостиглих та середньопізніх сортів. Серед групи ранньостиглих сортів найменше уражувались хворобою Доброчин, Глазурна, Скарбниця.

На розвиток альтернаріозу значною мірою впливають також метеорологічні показники вегетаційного періоду. Про це свідчить нерівномірний розвиток альтернаріозу в роки досліджень. За спекотної з недостатнім зволоженням погоди у 2009 та 2012 роках розвиток альтернаріозу картоплі в зоні Північного Лісостепу України мав епі- фітотійний характер.