Мікроеономіка як складова частина теоретичної економіки.

Мікроеономіка як складова частина теоретичної економіки.

Мікроекономіка — це розділ економічної теорії, який вивчає діяльність окремих економічних суб'єктів. Ними можуть бути окремі споживачі, робітники, вкладники капіталу, фірми тощо. З одного боку, вона пояснює, як і чому приймають рішення окремі господарюючі суб'єкти, а з іншого — вивчає взаємодію суб'єктів у процесі утворення більших структур — галузевих ринків. Розв'язання проблеми економічного вибору вимагає свідомої відповіді на три основні питання економіки: ЩО?-які економічні блага і в якій кількості виробляти? ЯК? - за допомогою яких обмежених ресурсів і технологічних засобів виробляти корисні блага? ДЛЯ КОГО? - Хто отримає те. що вироблено? Як висновок слід відмітити, що мікроекономіка - це погляд на економічні явища з точки зору суб'єктивних цілей їх учасників. Мікроекономіка вивчає, яким чином вирішуються основні економічні питання на рівні мікроекономічних суб'єктів.

Предмет, концептуальні основи та методологія мікроекономіки

Предмет мікроекономіки вивчає поведінку та механізм прийняття рішень окремими економічними суб’єктами – мікросистемами. Отже, предметом мікроекономіки є поведінка споживача і виробника та її оптимізація. ринковий попит і пропозиція, відносні ціни товарів, розподіл ресурсів за альтернативності їх використання, часткова та загальна рівновага на ринку тощо. Мікроекономіка — це розділ економічної теорії, який вивчає діяльність окремих економічних суб'єктів. Ними можуть бути окремі споживачі, робітники, вкладники капіталу, фірми тощо. З одного боку, вона пояснює, як і чому приймають рішення окремі господарюючі суб'єкти, а з іншого — вивчає взаємодію суб'єктів у процесі утворення більших структур — галузевих ринків. Метод - Сукупність засобів та прийомів пізнання суті еко­номічних процесів на рівні окремих господарюючих суб'єктів.

Основні методи мікроекономіки: метод абстракції (використовується при побудові мікроекономічних моделей), методи граничного аналізу, табличного та графічного аналізу, метод індукції (метод висновків, який ґрунтується на узагальненні фактів) та дедукції (гіпотеза перевіряється на реальних економічних фактах).графічне зображення; моделювання. У мікроекономіці використовують моделі двох типів: оптимізаційні та рівноважні. Оптимізаційні моделі застосовують при дослідженні поведінки окремих економічних суб'єктів. Рівноважні моделі використовуються при дослідженні взаємовідносин між економічними суб'єктами.

Корисність в економічній теорії і проблеми її виміру

Корисність - це задоволення, яке отримує споживач у процесі споживання товарів та послуг.

Корисність збільшується, якщо збільшується кількість товару, шо споживається. У цьому випадку зростає загальна корисність. Але зростання загальної корисності уповільнюється зі збільшенням споживання. Це є наслідком того, що зменшується додаткова, або гранична, корисність. Корисність блага – х-стика яка означає здатність екон. Блага задовольняти одну чи кілька людських потреб. З ординалістської точки зору К не підлягає кількісному виміру, тому блага як носії певної К споживача можуть бути виміряні тільки порядокво(черговість Блага для споживача). Кардиналісти допускають кількісний вимір К, воно умовне, оскільки немає чіткої визначеної одиниці виміру(ютелі). К – поняття виключно індивідуальне: те що для одного споживача може мати високу корисність, інше може сприйматися як анти благо(чашка кави). Економічна теорія виходить з того що між корисністю та кількістю споживаних продуктів існує певний функціональний зв’язок – функція К як співвідношення між обсягами спожитих товарів та послуг і рівнем К. якого досяг споживач. U=F(Q_x, Q_y,…,Q_n). U – корисність. Q – обсяги відповідно спожитих товарів. TU – сукупна корисність, TU=F(Q) – ф-я від кількості спожитого блага.

Рівновага споживача з кардиналістських позицій

Модель споживача: споживач поводить себе так, начеб­то він максимізує функцію корисності на допустимих на­борах споживчих благ.

Граничною корисністю блага (МІГ.) називатимемо величину зміни функції корисності за зміни споживання блага на,одиницю.

звідси негайно випливає від'ємність граничної норми заміни для благ з додатною корисністю. Дійсно, якщо споживання одного з благ збільшується (зменшується), то збереження того самого рівня корис­ності вимагає зменшення (збільшення) споживання іншого. Тобто зміни благ мають різний знак.

Кардиналістській підхід до аналізу рівноваги споживача полягає у по­рівнянні співвідношень між граничними корисностями та цінами. Як і раніше, розглядатимемо лише "абсолютно необхідні блага".

• Припустимо, що для певного набору благ, який повністю використо­вує бюджет, виконується співвідношення MU₁/P₁> MU₂/P₂

Показники, що фігурують у лівій та правій частині нерівності, можна інтерпретувати як граничні корисності, що припадають на одну грив­ню, вкладену у придбання благ.

Рівновага можлива лише за наявної рівності граничних корисно­стей благ, що припадають на кошти, вкладені у придбання цих благ. Тобто у разі рівноваги (виконання припущень) спостерігатиметься спів­відношення: MU₁/P₁= MU₂/P₂

Ця рівність є рівнянням рівноваги споживача за кардиналістською традицією.

Переписавши у формі MU1/MU₂=-MRS_1,2=P₁/P₂

впевнюємося в еквівалентності рівнянь рівноваги, отриманих з кардиналістських та ординалістських позицій.

Бюджетна лінія

Бюджетна лінія - пряма, кожна точка якої означає набір благ, який обходиться споживачеві в суму грошей, що дорівнює його бюджету.

I = РхХ+ PyY. Чим далі бюджетна лінія розміщена від початку координат, тим більші бюджетні можливості споживача вона ілюструє. Бюджетна лінія ділить координатну площину на дві частини: праву, де набори є недосяжними, і ліву, де набори є досяжними, але такими, що не вичерпують бюджет. Зміна бюдж. лінії: за зростання доходу та зростання ціни одного з товарів. Рівновага споживача - стан, у якому досягається оптимальна структура покупок, будь - яка зміна в структурі покупок знижує рівень задоволення споживача. Споживач керується принципом раціональності, а саме: маючи обмежені кошти і бажаючи максим ізувати сукупну корисність від споживання благ, він розподіляє свій бюджет так, щоб корисність, отримана від останньої грош. одиниці, витраченої на те чи інше благо, стала однаковою: Мих / Рх = Миу / Ру.

Це рівняння означає досягнення споживачем стану рівноваги.

 

y y

 

B₂ B₂

B₁ B₁

Падає росте

x x

Вплив зміни доходу на бюджетну лінію.

 

 

Оптимум споживача

Точка Е - точка оптимуму споживача

Максимальна корисність досягається у цій самій точці, де лінія бюджетного обмеження дотична до кривої байдужості.

Принцип рівної корисності – споживач максимізуючи корисність скупує товари в таких обсягах, щоб їхні граничні корисності у розрахунку на одну грошову одиницю були рівні.

TFC TVC

AFC= ---- AVC= --------

Q Q

Тобто ATC(Q) = AFC(Q) + AVC(Q)

Криві середніх змінних, середніх сукупних і граничних витрат

мають U- подібну форму. Це пояснюється дією спадної віддачі змінного фактора виробництва. Тому

закон спадної віддачі змінного фактора виробництва тлумачать як закон неухильного збільшення граничних витрат. Зауважимо, що крива граничних витрат перетинає криві середніх сукупних і середніх змінних витрат у точках їх мінімуму

Див у зошиті.

Основні ознаки олігополії

До основних ознак олігополії належать:

Панування на олігополістичному ринку кількох фірм. їх може бути від 2 до 20).

Кожен олігополіст може проводити самостійну цінову політи­ку, адже частка кожного з них на загальному ринку досить значна. Але результати його впливу залежатимуть від реакції інших оліго-полістів.

Вступ у галузь нових виробників дещо обмежений. Діють ті ж фактори, що й при монополії.

Олігополістичні ціни не гнучкі. Якщо вони змінюються, то, як правило, одночасно всіма фірмами-олігополістами, тобто при олі­гополії є стимули для погодження дій або таємного зговору.

Олігополія - досить поширена модель ринку. Олігополії ви­никають за таких обставин:

1.утворення великих фірм за рахунок поглинання конкурентів;

2.злиття фірм, що дає більшу економічну владу, вищі можливос­
ті контролю за цінами, а також виграш при оптовій закупці ресурсів.

Мікроеономіка як складова частина теоретичної економіки.

Мікроекономіка — це розділ економічної теорії, який вивчає діяльність окремих економічних суб'єктів. Ними можуть бути окремі споживачі, робітники, вкладники капіталу, фірми тощо. З одного боку, вона пояснює, як і чому приймають рішення окремі господарюючі суб'єкти, а з іншого — вивчає взаємодію суб'єктів у процесі утворення більших структур — галузевих ринків. Розв'язання проблеми економічного вибору вимагає свідомої відповіді на три основні питання економіки: ЩО?-які економічні блага і в якій кількості виробляти? ЯК? - за допомогою яких обмежених ресурсів і технологічних засобів виробляти корисні блага? ДЛЯ КОГО? - Хто отримає те. що вироблено? Як висновок слід відмітити, що мікроекономіка - це погляд на економічні явища з точки зору суб'єктивних цілей їх учасників. Мікроекономіка вивчає, яким чином вирішуються основні економічні питання на рівні мікроекономічних суб'єктів.