Складові адміністративної правосуб'єктності.

Скла­довими адміністративної правосуб'єктності є адміністративна правоздатність та адміністративна дієздатність.

Адміністративна правоздатність — це здатність суб'єк­та мати права і обов'язки у сфері державного управління. Правоздатність з'являється з моменту виникнення суб'єк­та. Якщо йдеться про фізичну особу, — то з моменту наро­дження громадянина; якщо про юридичну — з моменту державної реєстрації підприємства, закладу, організації. Припиняється — з моменту зникнення суб'єкта, тобто з моменту ліквідації підприємства, закладу, організації, а як­що йдеться про фізичну особу, то з моменту сзаходівті.

Адміністративна дієздатність — це здатність суб'єкта самостійно, осмисленими діями реалізовувати надані йому права і виконувати покладені на нього обов'язки у сфері державного управління. Складовою дієздатності є адмі­ністративна деліктоздатність, тобто здатність суб'єкта не­сти за порушення адміністративно-правових норм юри­дичну відповідальність.

Адміністративна деліктоздатність полягає у здат­ності фізичних осіб нести адміністративну відповідаль­ність, а юридичних осіб — відповідальність в адміністра­тивному порядку, включаючи матеріальну.

Класифікація органів державної виконавчої влади.

Органи державної виконавчої влади класифікуються за такими критеріями:

∙ за масштабом діяльності;

∙ за обсягом компетенції;

∙ залежно від порядку рішення підвідомчих(єдиноначальні й колегіальні)

∙залежно від предмета спрямованості компетенції

∙ за місцем у державно-управлінській ієрархії.

∙ за порядком утворення;

Залежно від територіального масштабу діяльності органи виконавчої влади розділяють на чотири групи: центральні, органи виконавчої влади Автономної Республіки Крим (далі - АРК), міжтерриториальні, місцеві.

Центральними є ті органи виконавчої влади, компетенція яких поширюється на всю територію України (Кабінет Міністрів України, міністерства, державні).

До органів виконавчої влади АРК відносіться: Рада міністрів АРК, міністерства, республіканські комітети. Вони здійснюють загальне або галузеве управління або виконують спеціальні функції державного управління об'єктами, розташованими на території АРК, у рамках компетенції, певною Конституцією й законами України, Конституцією АРК.

Міжтерриториальні органи забезпечують галузеве управління або здійснення спеціальних функцій на відповідній частині території України (наприклад, військові підрозділи, митниці)

До місцевих органів виконавчої влади відносіться ті, повноваження котрих поширюються на територію певної адміністративно-територіальної одиниці. Вони виконують завдання загального управління й координації або функції відповідних центральних органів виконавчої влади на території певної області, району, міста. Це місцеві державні адміністрації, місцеві органи міністерств і інших центральних органів виконавчої влади, наприклад, Харківська обласна державна адміністрація, Управління Міністерства внутрішніх справ України по Харківській області.

Залежно від обсягу і характеру компетенції органи виконавчої влади діляться на органи загальної, галузевий, спеціальної (функціональної) і предметної компетенції.

Органи загальної компетенції- це органи, які здійснюють державне управління й координацію всіх або більшості підлеглих або підконтрольних їм органів галузевої або функціональної компетенції. (Кабінет Міністрів України, Рада міністрів АРК, місцеві державні адміністрації.)

Органи галузевої компетенції реалізують державну політику у відповідній галузі. (Міністерство оборони, Міністерство утворення й науки, Державний комітет України по водному господарству й ін.), а також місцеві органи цих міністерств, інших центральних органів виконавчої влади.

Органи спеціальної компетенції забезпечують реалізацію державної політики в певній сфері, здійснюють посібник з питань, що мають загальний характер для всіх або багатьох галузей господарства, соціально-культурного будівництва.

Органами предметної к омпетенції є адміністрації державних підприємств, установ, що керують діяльністю відповідних підприємств, установ.

Поняття місцевого самоврядування.

Місцеве самоврядування - політ.-правовий інститут народовладдя, через який здій­снюється управління місц. справами в низових адм.-тер. одиницях шляхом самоорганізації жи­телів певної території за згодою і при сприянні д-ви.

Ідейною засадою М. с. є вчення про природне пра­во. Первинно ідея М. с. грунтувалася на відчутті належності людей до однієї спільноти (громади).

Згідно ч.1 ст140 КУ місцеве самоврядування - гарантоване д-вою право та реальна здатність тер. громади - жи­телів села чи добровільного об'єднання у сільс. громаду жителів кількох сіл, селищ, міста - самостійно вирішувати питання місц. значення у межах Конституції і законів України. Закріплюючи М. с. як форму народовладдя, КУ визначає, що носієм суверені­тету та єдиним джерелом влади в Україні є на­род; він здійснює свою владу безпосередньо, а також через органи держ. влади та М. с. Відтак органи М. с. не входять до єдиного держ. меха­нізму. Визнання М. с. як однієї з основ конст. ладу передбачає установлення децентраліз. сис­теми управління. Це означає, що М. с. має дже­релом свого існування не державну, а конст. волю народу. Як фундам. конст. принцип М. с. визнає та гарантує управлін. самостійність тер. громад, правотворчу, правозастосувальну та правореалізаційну діяльність, спрямовану на здійснення цього принципу. Невід'ємною складовою орга­нізації М. с, його екон. передумовою є комуналь­на власність. Об'єкти цієї власності мають цільо­вий характер (надані для вирішення питань місц. значення, задоволення житл.-комунал., соціаль­них, культур, та побут, потреб місц. жителів).

Екон. основою М. с. є також доходи місц. бюджетів та ін. кошти, якими можуть розпоряджатися суб'єк­ти М. с. Д-ва фінансово підтримує М, с. Права М. с. захищаються у суд. порядку.

Конст. основи М. с. в Ук­раїні закріплені у Законі «Про місцеве самовря­дування в Україні» (1997).

Місце органів державної виконавчої влади в системі державних виконавчо-розпорядчих органів.

Згідно ст. 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється за принципом її поділу на законодавчу, виконавчу й судову.

Серед органів державної влади важливе місце займають органи виконавчої влади, що здійснюють функції державного керування економічним, соціально-культурним і адміністративно-політичним будівництвом. Від результатів діяльності цих органів насамперед залежить соціально-економічний і політичний стан країни. Саме ці органи виступають основним суб'єктом адміністративного права.

В адміністративно-правовій науці під органом виконавчої влади визнається частина державного апарату (організація), що має власну структуру й штат службовців і в рамках установленої компетенції здійснююча від імені й з доручення держави функції державного керування в економічних, соціально-культурної, адміністративно-політичної сферах громадського життя.

Органи виконавчої влади реалізують функції держави, керуючись положеннями Конституції й законів України, актів Президента України, а також нормативних актів органів державного керування вищого рівня.

Отже, у процесі виконавчої й розпорядницької діяльності органи керування діють юридично владно, застосовуючи різні правові засоби нормотворчого, розпорядницького і правоохоронного характеру.

Орган виконавчої влади (державного керування) - це організація, що є частиною державного апарату, має певну компетенцію, структуру, територіальний масштаб діяльності, створюється в порядку, установленому законом або іншим правовим актом, володіє певними методами роботи, наділена повноваженнями виступати від імені й з доручення держави й покликана в порядку виконавчої діяльності здійснювати керівництво економікою, соціально-культурним будівництвом і адміністративно-політичною діяльністю.