Підрозділ 4.2. Аналіз небезпечних і шкідливих факторів умов праці в організації

В цьому підрозділі описується стан умов праці у відділі, в якому студент проходить практику, тобто в приміщенні де знаходиться робоче місце менеджера.

На основі проведеної оцінки умов праці необхідно розробити відповідні управлінські рішення та організаційні заходи, що дозволять виключити негативний вплив на працюючих виявлених небезпечних i шкідливих виробничих чинників або ж обмежити їх негативний прояв в межах допустимих норм. Детальна розробка відповідних управлінських рішень та організаційних заходів виконується лише по окремим, найбільш шкідливим та небезпечним чинникам. По іншим шкідливим i небезпечним виробничим чинникам студент-дипломник пропонує лише можливі санiтарно-гiгiєнiчнi i органiзацiйнi рішення та заходи. В разі потреби, розглядається необхідність застосування засобів колективного та iндивiдуального захисту.

Слід зауважити, що в підрозділі не пропонується проводити детальну експертизу негативних і шкідливих виробничих чинників, оскільки умови праці в офісах, які є основним робочим місцем економістів - фінансістів та юристів, не відносяться до критичних з точки зору дії цих чинників. Тому мова йде про виявлені в ході практики факти та управлінські пропозиції щодо їх усунення. Технічні рішення не розглядаються.

Спочатку описується місце розташування будівлі, в якій знаходиться відділ, (чи є поблизу автомобільна дорога, виробничі приміщення з підвищеним рівнем вібрації, шуму, залізнична колія, високі дерева чи будівлі, які б закривали небосхил, зменшуючи природну освітленість).

Особливу увагу у даній частині розділу необхідно приділити управлінським рішенням та організаційним заходам з електробезпеки використання у виробничому процесі допоміжного обладнання /вимірювальної, освітлювальної та іншої допоміжної апаратури, ПЕОМ тощо.

Далі характеризується виробниче приміщення відділу: площа, об’єм, кількість працюючих; система опалення, вентиляції (природна чи штучна), освітлення (природне та штучне).

Вибір рішень та організаційних заходів, що забезпечують необхідний рівень безпеки, нешкiдливi та комфортні умови праці, повинен бути оптимальним з точки зору охорони і безпеки праці, захисту навколишнього середовища, економічних витрат, маси i габаритів апаратури, вигоди її експлуатації, продуктивності праці i працездатності людини i т. iн., а також повинен бути обґрунтованим діючими нормативними документами, при цьому ефективність запропонованих рішень та заходів бажано підтвердити технiко-економiчними розрахунками.

Допустимі рівні напруженості електростатичних полів нормуються згідно ГОСТ 12.1.045-84 ССБТ 16. Для робочих місць користувачів персональних комп’ютерів (ПК) потужність експозиційної дози рентгенівського випромінювання установити згідно з вимогами НРБУ-97, а допустимі рівні неіонізуючого електромагнітного випромінювання − згідно з вимогами ДСанПіН 3.3.2.007-98 (Додаток Д).

Іонізуюче випромінювання та розряди статичної електрики призводять до іонізації повітря робочої зони. Нормативні рівні концентрації позитивних та негативних іонів повинні відповідати вимогам СН 2152-80.

Одним з найшкідливіших факторів, притаманних нашій цивілізації, є шум. Виробничий шум - це хаотична сукупність різних за силою і частотою звуків, що виникають у повітряному середовищі і безпосередньо впливають на працездатність.

В умовах виробництва, як правило, мають місце шуми різної інтенсивності і спектру, які виникають унаслідок дії різноманітних механізмів, агрегатів та інших пристроїв. Класи умов праці залежно від рівня шуму поділяються на допустимі, які відповідають Державним санітарним нормам ДСН 3.3.6 037-99, шкідливі та небезпечні.

Для характеристики зашумованості на виробництві, необхідно виявити джерела шуму, виписати характеристику їх параметрів, яку можна отримати у відділах охорони праці підприємства (організації, установі). Одержані значення шуму необхідно порівняти із санітарними нормами згідно ДСН 3.3.6.037–99.

При аналізі шуму та вібрації необхідно визначити їх допустимі значення (Додатки Е та Ж).

У цій частині також мають бути висвітлені питання, пов’язані з організацією робочого місця (відповідність площі робочих місць санітарним нормам; розміщення меблів відповідно до їх функціонального призначення; відповідність обладнання робочого місця кількості та номенклатури знарядь праці змісту і особливостям виконуваної роботи; кількість та розміщення ПК та іншої офісної техніки).

Відповідно до ч.1 ст. 13 Закону України «Про охорону праці» роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів. Для проведення атестації робочих місць та встановлення пріоритету в проведенні оздоровчих заходів використовується «Гігієнічна класифікація праці» за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу.

Виходячи з принципів Гігієнічної класифікації, умови праці діляться на 4 класи – оптимальні, допустимі, шкідливі та небезпечні (екстремальні).

1 клас – ОПТИМАЛЬНІ умови праці – такі умови, при яких зберігається не лише здоров'я працюючих, а й створюються передумови для підтримання високого рівня працездатності. Оптимальні гігієнічні нормативи виробничих факторів встановлені для мікроклімату і факторів трудового процесу. Для інших факторів за оптимальні умовно приймаються такі умови праці, за яких несприятливі фактори виробничого середовища не перевищують рівнів, прийнятих за безпечні для населення.

2 клас – ДОПУСТИМІ умови праці – характеризуються такими рівнями факторів виробничого середовища і трудового процесу, які не перевищують встановлених нормативів, а можливі зміни функціонального стану організму відновлюються за час регламентованого відпочинку або до початку наступної зміни та не чинять несприятливого впливу на стан здоров'я працюючих та їх потомство в найближчому і віддаленому періодах.

3 клас – ШКІДЛИВІ умови праці – характеризуються такими рівнями шкідливих виробничих факторів, які перевищують нормативи і здатні чинити несприятливий вплив на організм працюючого та/або його потомство.

Далі, на підставі атестації робочого місця, слід охарактеризувати напруженість праці за такими напрямами:

відповідність площі та обсягу, що зайняті робочим місцем, діючим нормам;

відповідність обладнання вимогам нормативно-технічної документації, а також характеру та обсягу виконуваних робіт;

технологічна оснащеність робочого місця (засоби захисту приладів і їх технічний стан);

відповідність технологічного процесу, устаткування, інструментів, засобів контролю вимогам стандартів безпеки і нормам охорони праці.

Необхідно також звернути особливу увагу на вимоги до організації робочого місця. Конструкція робочого місця користувача ПК має забезпечувати підтримання оптимальної робочої пози з такими ергономічними характеристиками: ступні ніг – на підлозі або на підставці для ніг; стегна - в горизонтальній площині; передпліччя – вертикально; лікті - під кутом 70 – 90 град. до вертикальної площини; зап'ястя зігнуті під кутом не більше 20 град. відносно горизонтальної площини, нахил голови – 15-20 град. відносно вертикальної площини.

Якщо користування ПК є однією з вагомих функцій основного виду діяльності, то персональний комп’ютер і його перефирійні пристрої (принтер, сканер тощо) розміщується на основному робочому столі, як правило, з лівого боку. Якщо використання персонального комп’ютера є періодичним, то він, як правило, розміщується на приставному столі, переважно з лівого боку від основного робочого столу.

Кут між поздовжніми осями основного та приставного столів має бути 90 – 140 град. Висота робочої поверхні столу для персонального комп’ютера повинна знаходитися в межах 680 - 800 мм, а ширина - забезпечувати можливість виконання операцій в зоні досяжності моторного поля.

Рекомендовані розміри столу: висота - 725 мм, ширина - 600 -1400 мм, глибина – 800 - 1000 мм. Робочий стіл для персонального комп’ютера повинен мати простір для ніг висотою не менше 600 мм, шириною не менше 500 мм, глибиною на рівні колін не менше 450 мм, на рівні витягнутої ноги – не менше 650 мм.

Робочий стіл для персонального комп’ютера, як правило, має бути обладнаним підставкою для ніг шириною не менше 300 мм та глибиною не менше 400 мм, з можливістю регулювання по висоті в межах 150 мм та кута нахилу опорної поверхні - в межах 20 град. Підставка повинна мати рифлену поверхню та бортик на передньому краї заввишки 10 мм. Застосування підставки для ніг тими, у кого ноги не дістають до підлоги, є обов'язковим.

Робоче сидіння (сидіння, стілець, крісло) користувача ПК повинно мати такі основні елементи: сидіння, спинку, стаціонарні або знімні підлокітники.

У конструкцію сидіння можуть бути введені додаткові елементи, що не є обов’язковими: підголівник та підставка для ніг. Робоче сидіння користувача ПК повинно бути підйомно-поворотним, таким, що регулюється за висотою, кутом нахилу сидіння та спинки, за відстанню спинки до переднього краю сидіння, висотою підлокітників. Регулювання кожного параметра має бути незалежним, плавним або ступінчатим, мати надійну фіксацію.

Хід ступінчатого регулювання елементів сидіння має становити для лінійних розмірів 15 - 20 мм, для кутових – 2 - 5 град. Зусилля під час регулювання не повинні перевищувати 20 Н. Ширина та глибина сидіння повинні бути не меншими за 400 мм. Висота поверхні сидіння має регулюватися в межах 400 - 500 мм, а кут нахилу поверхні - від 15 град. вперед до 5 град. назад. Поверхня сидіння має бути плоскою, передній край - заокругленим. Висота спинки сидіння має становити 300+ -20 мм,ширина - не менше 380 мм, радіус кривизни в горизонтальній площині - 400 мм. Кут нахилу спинки повинен регулюватися в межах 0 - 30 град. відносно вертикального положення. Відстань від спинки до переднього краю сидіння повинна регулюватись у межах 260 - 400 мм.

Для зниження статичного напруження м’язів рук необхідно застосовувати стаціонарні або знімні підлокітники довжиною не менше 250 мм, шириною - 50 - 70 мм, що регулюються по висоті над сидінням у межах 230+-30 мм та по відстані між підлокітниками в межах 350 - 500 мм.

Поверхня сидіння, спинки та підлокітників має бути напівм’якою, з неслизьким, ненаелектризовуючим, повітронепроникним покриттям та забезпечувати можливість чищення від бруду.

Монітор та клавіатура мають розташовуватися на оптимальній відстані від очей користувача, але не ближче 600 мм, з урахуванням розміру алфавітно-цифрових знаків та символів.

Розташування монітору має забезпечувати зручність зорового спостереження у вертикальній площині під кутом +-30 град. від лінії зору працівника. Клавіатуру слід розміщувати на поверхні столу або на спеціальній, регульовуваній за висотою, робочій поверхні окремо від столу на відстані 100 - 300 мм від краю, ближчого до працівника. Кут нахилу клавіатури має бути в межах 5 - 15 град.

Розміщення принтера або іншого пристрою введення-виведення інформації на робочому місці має забезпечувати добру видимість монітору, зручність ручного керування пристроєм введення-виведення інформації в зоні досяжності моторного поля: по висоті 900 - 1300 мм, по глибині 400 - 500 мм. При потребі високої концентрації уваги під час виконання робіт з високим рівнем напруженості суміжні робочі місця з ПК необхідно відділяти одне від одного перегородками висотою 1,5-2 м. (див. Додаток З).

В кінці другого підрозділу необхідно проаналізувати стан виробничого травматизму та професійних захворювань (аналіз причин нещасних випадків захворювань), який проводиться на основі змісту актів про нещасний випадок ф.Н-1, професійних захворювань на виробництві, звітності підприємства за ф. 7-Т та лікарняних листів за останні 3 роки. Вихідні та розрахункові данні заносяться у табл. 4.

Таблиця 4. - Показники стану виробничого травматизму та професійних захворювань

Показники	20__р	20__р	20__р
1. Середньорічне число працюючих (Р), чол.
2. Число нещасних випадків (Nн.в.) всього: у тому числі: - з тимчасовою втратою працездатності - з стійкою втратою працездатності - з смертельним наслідком
3. Втрати працездатності від травм, дн (Ттр)
4. Число захворювань (Nз)
5. Втрати працездатності через захворювання, дн (Тз)
6. Коефіцієнт частоти (на 1000 працюючих): - нещасних випадків (Кчн) (Кчн=Nн.в.1000/Р) - захворювань (Кчз) (Кчз=Nз.1000/Р)
7. Коефіцієнт тяжкості: - нещасних випадків (Ктн) (Ктн=Ттр/Nнв) - захворювань (Ктз) (Ктз=Тз /Nз)
8. Коефіцієнт втрати робочого часу (Кв): (Кв=КчКт)

 

Для оцінки рівня травматизму розраховують показники його частоти й тяжкості:

(4)

(5)

Де П_ЧТ – показник частоти травматизму;

А –кількість випадків травматизму за звітний період;

Т – середньоспискова чисельність працівників;

П_ТТ – показник тяжкості травматизму;

Д – кількість днів непрацездатності.

Показник непрацездатності – це число людино-днів непрацездатності, що припадає на 1000 працівників:

(6)

Показники інтенсивності випадків захворювань (П_ІЗ), непрацездатності (П_НП), які припадають на 100 працюючих і тривалості захворювання (П_ТР) розраховують за формулами:

(7)

(8)

(9)

Де Р – загальна кількість працюючих;

Д – кількість днів непрацездатності через захворюваність;

С – кількість випадків захворювань.

Отже, у цьому підрозділі необхідно виділити всі можливі небезпечні та шкідливі виробничі фактори, що виникають на підприємстві (установі, організації), а також визначити вплив цих небезпечних факторів на здоров’я, працездатність людини та навколишнє середовище. Більш детальна інформація – у Додатку І.