польсько-українські відносини

Становлення польсько-українських відносин проходило під час значної міжнародної ізоляції України, спричиненої наслідками дезінтеграції Радянського Союзу, і саме в цьому контексті можна говорити про виважену та далекоглядну позицію Польщі щодо зв'язків з Україною. Вихід України на міжнародну арену як суб'єкта міжнародного права був схвально прийнятий польським керівництвом, і 2 грудня 1991 р. Республіка Польща першою серед зарубіжних країн визнала державну незалежність України. 4 січня 1992 р. між двома країнами були встановлені дипломатичні відносини на рівні посольств.[1]Хоча формально дипломатичні відносини між двома державами були встановлені лише у 1992 р., дійсна міжнародна співпраця почалася набагато раніше, ще за часів існування Радянського Союзу. Про значний прогрес в польсько-українських взаєминах того часу свідчила ухвала Сенату Польщі від 27 липня 1990 р. з приводу проголошення Україною 16 липня 1990 р. Декларації про державний суверенітет. В цьому документі, зокрема, відзначається: «Поляки, які свободу і незалежність Вітчизни вважають своїми основними цінностями, цілком розуміють той переломний момент в історії України, — сусіда, з яким бажають жити як рівні і близькі собі народи, а також розвивати співпрацю у всьому…».Важлива подія відбулася невдовзі 3 серпня 1990 р., коли Сенат Республіки Польща прийняв спеціальну заяву, в якій дав політичну і моральну оцінку акції «Вісла». У цій заяві, зокрема, вказувалося, що «комуністична влада, приступивши до ліквідації відділів Української повстанської армії, здійснила в той же час насильницьке переселення осіб, в основному української національності. Протягом трьох місяців було виселено з різних місць близько 150 тис. чол., позбавлених свого майна, будинків і святинь. Багато років їм не давали змоги повернутися назад, а потім всіляко затруднювали їх повернення. Сенат Республіки Польща засуджує акцію „Вісла“, характерну для тоталітарних режимів, і буде старатися відшкодувати образи, що випливають з неї».[4]Польща погодилася стати «ворітьми» чи «трампліном» для України в її прагненні інтегруватися в західноєвропейські організації, насамперед НАТО і ЄС. Як зазначав на початку 1996 р. перший посол Республіки Польща в Україні Єжи Козакевич, «одним із найважливіших завдань польської зовнішньої політики є поширення і зміцнення різноманітних двосторонніх інструментів у наших двосторонніх відносинах з Україною, які полегшили б їй шлях до європейських інституцій». Представник МЗС України так образно визначив головний напрямок співпраці з Польщею: «Для України шлях через Москву веде до Сибіру, а через Варшаву — до Парижа».[12]Після візитів Л. Кучми до Варшави 25-27 червня 1996 р. і новообраного Президента Польщі О. Кваснєвського до Києва 20-22 травня 1997 р. українсько-польські відносини вийшли на рівень стратегічного партнерства.[13] 21 травня голови обох держав підписали спільну неформальну Декларацію до злагоди і єднання.

 

Релігія в духовно-культурному відродженні українського народу

На сьогодні Україна — багатоконфесійна держава, де офіційно (станом на 01.01.95) діяло майже 16,5 тис. релігійних громад, 67 конфесій, напрямків і толків. Найпомітнішими серед них є: Українська православна церква (УПЦ), Українська православна церква — Київський патріархат (УПЦ-КП), Українська автокефальна православна церква (УАПЦ), Українська греко-католицька церква (УГКЦ), Римсько-католицька церква (РКЦ), євангельські християни-баптисти (ЄХБ), християни віри євангельської (ХВЄ), адвентисти сьомого дня (АСД), свідки Єгови, а також мусульманська, реформатська та іудаїстська церкви, що становлять 97,1 % всієї релігійної мережі України.Найвпливовішою складовою релігійного життя залишається православ'я, що становить 51,6 % загальної кількості релігійних об'єднань.Українська православна церква є домінуючою в українському православ'ї Крім загальноукраїнських, існує чимало свят, які стосуються того чи іншого регіону або порівняно невеликої місцевості. Всі вони, як правило, тісно пов'язані з міфологією, з легендами і божествами. На цих святах і обрядах, які збирали у якому-небудь центрі все навколишнє населення, ритуал звичайно супроводжувався ярмарковою торгівлею і веселощами.Так само відправляються і численні домашні й сімейні обряди, пов'язані з весіллям, народження сина, тощо.Сімейне життя українців традиційно супроводжувалося різноманітними обрядами та ритуалами, які в образно-символічній формі відзначали певні етапи життя людини та найважливіші стадії розвитку родини в її життєвому циклі: утворення сім'ї, народження дитини, її повноліття, сімейні ювілеї, смерть когось із членів сім'ї. Відповідно до природного циклу існування людини склався комплекс сімейної обрядності. Основні його елементи — родильні, весільні та поховальні й поминальні о б р я д и. Крім них, у сім'ї нерідко відзначалися події менш важливого значення: входини, пострижини, вступ до парубоцтва і дівоцтва, повноліття, срібне та золоте весілля.У циклі сімейної обрядності переплелися дії, символи, словесні формули та атрибути, виникнення яких належить до різних історичних періодів з притаманними кожному з них нормами і поглядами, використаннями різних релігій. Біля витоків свого формування сімейні обряди та ритуали тісно стикалися з магічними заходами, котрі мали забезпечити сім'ї та окремій людині щастя, багатство та плодючість, захистити її від злих сил.

Культура хмельниччини

Поселення на території Хмельницької області, бере свій початок з часів первіснообщинного ладу: раннього палеоліту, підтвердження цьому — археологічні розкопки. Впродовж багатьох тисячоліть багато населених пунктів безслідно зникало, деякі з них знову відроджувалися, руйнувалися в роки війн і знову відбудовувались і так зазнавали змін протягом всього свого існування. Значній частині поселень вдалося зберегли свої історичні пам'ятки до сьогодення, але їх стан досить задовільний.

Найдавніша палеолітична стоянка первісних мисливців відома поблизу села Врублівці Кам'янець-Подільського району (близько 300 тис. р. т.) У добу середнього і особливо пізнього палеоліту первісні мисливці почали заселяти територію сучасного Поділля. Найдавніші поселення цього періоду виявлені у селах Врублівці, Калачківці, Китайгород, Стара Ушиця Кам'янець-Подільського району.

У добу неоліту (VII–IV тис. до н. е.), коли людина перейшла від мисливства, збиральництва і рибальства до відтворюючих форм господарської діяльності — мотичного землеробства і скотарства по всій території сучасної Хмельницької області утворюються поселення найдавніших землеробів і скотарів (Славута Віньковецького району тощо).З початку І тис. н. е. територію Поділля заселяють ранньослов'янські племена, які входили до складу антського племінного союзу і займалися орним землеробством.

З утворенням на базі ранньослов'янських племен єдиної давньоруської держави — Київської Русі (ІХ—XV ст.) до її складу на території сучасного Поділля увійшли племена уличів і тиверців.Складні соціально-економічні і політичні умови історичного розвитку Поділля зумовили особливості формування поселень, спрямованість міграційних процесів, природний приріст, і динаміку етнічного складу. Значними змінами супроводжувався перехід до капіталістичних відносин. Уже в другій половині XVII ст. відбувся процес перетворення ремесла у товарне виробництво і зародження передумов мануфактури, зростання елементів товарності в сільському господарстві. Це сприяло збільшенню величини сільських поселеньВ області досить розвинена система вищої освіти. До того ж, спостерігається стійка тенденція до збільшення кількості людей, які мають наукові звання. Якщо у 2006 році в області було 43 професори, то зараз — 56, доцентів було 27, зараз — 32 Хмельниччина - серце Поділля. Квітучі сади перетворюють села в біло-молочні озера серед зелених м'яких пагорбів, а ліси й галявини вкриваються різнобарвним килимом. Тут ви побачите іншу Україну: не спокійну Волинь і не божевільний через красу карпатський регіон. Подоляни взяли від кожного регіону трохи - і коктейль вийшов свіжий та апетитний! Поділля - край здавна прикордонний, а тому толерантний. Хмельницька область є зразком мирного співіснування різних народів. Тут віками пліч-о-пліч жили українці й поляки, євреї й татари, росіяни та німці. Тут тихо співіснують між собою церкви, костели, синагоги й кірхи. І на сторожі цієї мирної ідилії стоять фортеці. Надто ласим був цей шматок землі для чужинців, надто часто вони мріяли стати тут господарями. Тому по всій території області розкидані сірі велетні-охоронці: замки в Сатанові, Жванці, Старокостянтинові, Летичеві, Меджибожі, Ізяславі. Однак пальма першості, безумовно, належить Старій Фортеці в Кам'янці-Подільському. Тому, ласкаво просимо до майже раю!

М. кап-под

Ка́м'яне́ць-Поді́льський (1795–1944)) — місто обласного підпорядкування в Україні, центр Кам'янець-Подільського району Хмельницької області, з 22 березня 1919 по листопад 1920 — столиця України; значний економічний, освітній, культурний і туристичний центр країни.У Кам'янці-Подільському численні історико-архітектурні пам'ятки — Національний історико-архітектурний заповідник, Історичний музей-заповідник, Замок (XIV–XVI століття, перебудований у XVII–XVIII столітті), Петропавлівський кафедральний костел (XVI століття), дерев'янаХрестовоздвиженська церква (XVIII століття) тощо.Кам'янець-Подільський — значний культурний осередок області та країни; тут розташовані численні музеї, заклади культури й екскурсійні об'єкти, проводяться різноманітні культурні й фестивальні заходи.Місто називають «містом семи культур» (навіть у 2000-х проводиться однойменне культурне свято) — за кількістю національностей, що в ньому жили і робили внесок у його розвиток. У різні часи на теріторії Кам'янця-Подільського проживали українці і поляки, євреї, литовці, турки і татари, вірмени.У Кам'янці-Подільському розташовані й здійснюють свою діяльність Національний історико-архітектурний заповідник «Кам'янець» та Кам'янець-Подільський державний історичний музей-заповідник[8]. Також функціонують численні музеї та об'єкти, відкриті для екскурсійного обслуговування[9]:Стара фортеця,Ратуша, Кафедральний собор,.Художній музей,Відділ археології.Головний заклад культури міста — міський Будинок культури (вул. Шевченка, 20). Також у місті діють молодіжний центр «Юність», міська дитяча художня школа, кінотеатр «Дружба», 9 бібліотек, в тому числі Центральна міська, дитяча та юнацька.Кам'янець-Подільський по праву є одним з найпопулярніших напрямків туризму, як іноземного, так і внутрішнього, зокрема у формі так званих турів вихідного дня. У місті діє комунальне підприємство «Інформаційно-туристичний центр Кам'янець-Подільської міської ради», що займається туристичною популяризацією міста[10], працюють декілька туристичних компаній та операторів, як національних, так і місцевих, які здатні на місці запропонувати організацію й проведення цікавих турів, оглядових і спеціальних екскурсій. Наприкінці 2007 — на початку 2008 року в ході регіональної культурної акції було визначено «Сім чудес Кам'янця-Подільського».

Кам'янець-Подільський відомий і як визначний український фестивальний осередок — тут відбуваються різноманітні культурні заходи, етнографічні, історичні та інші фестивалі.

Вже традиційним для міста стало гучне відзначення щовесни відкриття туристичного сезону. Завдяки численним історико-культурним пам'яткам і, в першу чергу, Кам'янецькій фортеці, популярними у місті є різноманітні історичні реконструкції — захисту міста від турецької навали, середньовічних боїв і турнірів, зокрема під час спеціалізованого фестивалю «Terra Heroica», а також на День міста«Кам'янець давній — серце Поділля».

головних у країні центрів повітроплавання.