Внутрішні та зовнішні чинники розвитку української культури і як вони впливали на різних історичних етапах

Розвиток культури - органічна складова частина історії про -вин. Тому детермінацію руху культури слід шукати іпоза її самої, перш за все в розвитку основи суспільства, матеріальнихного виробництва, а також і всіх інших підсистем і сфер громад -ної життя - соціальної та соціально-політичної. Характерно, щоза вкрай низьких темпах розвитку матеріального виробництва в епо -ху феодалізму настільки ж низькою була і динаміка розвитку в областікультури. Специфічне місце релігії і церкви також у той часзумовлювало релігійне забарвлення практично всіх сторін і всіхскладових культури цієї епохи. Проте, не можна не відзначити, щов окремі періоди можуть спостерігатися активні сплески в культу -ротворческом процесі при відсутності аналогічних зрушень в еконо -мічного сфері. Це, зокрема, характерно для літератури та ви -кусства епохи відродження в Європі, Росії в XIX столітті. Розвиток культури пов'язано і з іншими зовнішніми детермінанта -ми. Розвиток країн і народів практично з перших кроків цивілізують -ції втрачає ізольований, замкнутий у собі характер. Історіяз плином часу все більше виступає як всесвітню істо -рії, а разом з тим стає реальністю світова культура, акура -мулірующая найкращі досягнення всіх країн і народів. У цих умовахвсе більшого значення для розвитку культури кожної країни, кожногонароду набуває розширення культурних зв'язків і духовних контак -тов з іншими країнами і народами. Природна ізоляція або навмисне самообособленіе народівнічого доброго розвитку культури принести не можуть. Фактор ізол -ції, наприклад, одна з причин збереження первісних форм життя уаборигенів Австралії. Китай на рубежі I-II тисячоліття стояв уперших рядах країн з розвитку культури, а потім настали столі -ку штучної ізоляції країни за китайською стіною, що призвелодо втрати колишніх позицій. Тільки покінчивши в 60-ті роки XIX століття зперешкодами на шляху розвитку зв'язків з рештою світу Японія прискореногоренно пішла вперед. Слід зазначити, що на розвиток культури, як втім і наїї виникнення, найсильніший вплив мали не тільки зовнішні,але внутрішні фактори. Необхідність поглибленого аналізу внутрен -них причин розвитку культури виявляється при розгляді впливав -ня поділу праці на розвиток культури. Поділ праці руйнуючої -шило притаманне первісності єдність матеріального і духовного, апоряд з цим поклало межа не тільки злитості матеріальної тадуховної культури, а й її єдності, оскільки єдиний був її суб'єкті носій - первісний колектив. Надалі з розвитком суспільства, коли розумова праця сталавсе більше відділятися від фізичного, місто - від села, коли про -суспільством розділилося на класи, професійні угруповання різноманіт -них рівнів, на етнічні освіти, територіально-регіональніспільності, а також демографічні страти - картина культури в це -лом, як і картина її історичного руху ускладнюється. Перш за все з виникненням складної соціальної структурисуспільства, що виникла внаслідок поділу праці, управління,розумова діяльність, духовне виробництво сталі преімущест -венно сферою занять певного класу або соціальної групи. Автономізація розумової праці, його відділення від фізичного далипотужний поштовх розвитку наук, прогресу мистецтва і т.д. Вона позво -лила зробити інтелектуальну діяльність - ремеслом, щоорганічно поєднує в собі ознаки матеріальної та духовно-прак -тичної діяльності людини. З кожним етапом розвитку суспільстваі його фундаментальної основи-суспільного виробництва, рольрозумової праці, його практична значимість у житті суспільствавсе більше зростає. Культура кожної епохи нерозривно пов'язана з потребами таінтересами різних класів, соціальних верств і груп. У цьомусуть механізму впливу різних класів і соціальних верств, групна зміст культури. Безумовно, цей вплив значною ме -ре визначає різницю в змісті і формах культурних пластів ірівнів в загальній структурі культури суспільства. Однак, абсолютизаціяпанував до недавнього часу у вітчизняних суспільство -ведческіх науках класового підходу до аналізу і класифікації є при -лений культури неминуче заводить дослідника в логічний глухий кут.

6.Галузі вітчизняної культури(побутова,художня та науково-технічна):їх суть,зміст і взаємозв»язок

З точки зору термінологія все просто: побутова культура означає уклад повсякденного життя. Сама по собі побутова культура - це досить широке поняття, що охоплює всю соціальну діяльність людини без обліку виробничих аспектів повсякденності.Говорячи про побутову культуру, в першу чергу в голову приходять образи, пов'язані з сімейним життям, домашнім господарством. Житло задовольняє первинні людські потреби в їжі, відпочинку, безпеки та розвагах. При кріпосне право в Росії простий народ жив в хатах, спав на печах, їв нехитру їжу, носив простий одяг і багато працював.Зараз житло багатьох росіян обставлено багатофункціональної меблями, майже в кожній сім'ї є комп'ютер або ноутбук, доступ до інтернету, мобільні телефони і новомодні гаджети вже нікого не дивують, а вести домашнє господарство допомагають різні побутові прилади. Одяг, косметика, їжа продається в магазинах сама різна, на будь-який смак і гаманець, і розваг в сучасному світі - хоч відбавляй.Одним із найважливіших компонентів культури як сукупності створених людством цінностей є художня культура .Художня культура - це складне, багатошарове утворення, яке об'єднує всі види мистецтва, сам процес художньої творчості, його результати і систему заходів по створенню, збереженню і розповсюдженню художніх цінностей, вихованню творчих кадрів і глядацької аудиторії. Розуміючи культуру як "другу природу", як сукупність цінностей матеріальних та духовних, як розвиток сутнісних сил людини, спосіб відтворення людиною самої себе як істоти духовної, ми розглядаємо художню культуру як найбільш стабільний гуманістичний регіон культури. Адже серед розгалуженої системи історично вироблених і закріплених традицією духовних цінностей - релігійних, філософських, моральних саме художні, естетичні цінності, зберігаючи величні досягнення людського генію у творах мистецтва, стоять на сторожі цілісності культури і життєвого досвіду, зібраного людством протягом тисячоліть .Науково-технічна культура Сучасна науково-технічна культура являє собою своєрідний набір різних культурних мікрокосмів, які потрібно синтезувати в єдине ціле. І нарешті, необхідно враховувати ряд факторів сучасного світу — прискорений розвиток техніки, транспорту і зв'язку, загроза руйнування навколишнього середовища і виснаження природних ресурсів, збільшувана взаємозалежність і взаємозв'язок усіх країн та ін. Усі ці фактори приводять до того, що власне культурне співробітництво перетворюється на фундаментальну необхідність виживання людства. На думку колишнього Генерального директора ЮНЕСКО Фредерика Сарагоси, «установлення справжнього культурного плюралізму — єдиний шлях, що дозволяє протистояти зростальній однаковості, яку несе в собі експансія технічної цивілізації». Цей шлях повинний розглядатися як фактор світової рівноваги і творчості. Міжнародне співробітництво, що забезпечує зближення людей і ідей, розширення взаєморозуміння і солідарності, паралельно сприяє зміцненню культурного аспекту розвитку, що являє собою мету усякого розвитку. Без культури не може бути справжньої волі. Багато дослідників (Ф. Сарагоса, А. Швейцер та ін.) переконані в тім, що задачі нашого часу вимагають сміливого підходу до проблем XX ст., що основні проблеми виникають у сфері культури і їхнє вирішення — у розвитку культури.

Трипільська культура

Трипі́льська культу́ра, культу́ра Кукуте́ні (рум. Cucuteni, або культурна спільність «Кукуте́ні-Трипі́лля») — археологічна культура часів енеоліту, назва якої походить від назви тоді села Трипілля на Київщині (у вказаній «розширеній» назві культури присутня ще назва румунського села Кукутень). Культура набула найбільшого розквіту між 5500 та 2750 роками до н. е., розташовувалась між Карпатами та річкою Дніпро на території сучасних України, Молдови та Румунії, займаючи територію загальною площею понад 35 тис. км². В часи розквіту цій культурі належали найбільші за розміром поселення у Європі: кількість жителів деяких з них перевищувала 15 тис. осіб.Трипільська культура є однією з основних давньоземлеробських культур мідного віку. Трипільські племена займали простори Східної Європи від Дніпра до Карпат, від Полісся до Чорного моря і Балканського півострова. Розвивалася ця культура в IV–III тис. до н. е. (протягом 1500–2000 років) і пройшла в своєму розвиткові три етапи — ранній, середній та пізній. В Україні виявлено величезну кількість — понад тисячу пам'яток трипільської культури. Вони згруповані у трьох районах: найбільше в Середній Наддністрянщині та Надпрутті й Надбужжі, менше у Наддніпрянщині. Так, очевидно, були розселені об'єднання племен.Однією з особливостей трипільської культури була величезна територія поширення (близько 190 тис. км².). Жодна з європейських розвинених землеробських енеолітичних культур не могла зрівнятися з нею ні за площею, ні за темпами поширення. Під час свого найбільшого розквіту (наприкінці середнього етапу) населення на всій території трипільської культури становило на думку одних вчених близько 410 тис. чоловік, а на думку інших щонайменше 1 млн.Проблема походження трипільців не до кінця з'ясована. Більшість археологів схиляються до думки, що основу ранньотрипільської культури становили південні землеробсько-скотарські племена культур балканського походження, які, однак, в процесі поширення на нові східні території включали в себе на різних етапах елементи місцевих неолітичних та енеолітичних культур.Культура носила назву «Кукутень» за назвою села в Румунії, де були знайдені перші артефакти, пов'язані з цією культурою. В 1884 році румунський науковець Теодор Бурада під час проведення розкопок знайшов елементи глиняного посуду та теракотові фігурки неподалік села Кукутень. Після того, як вчені ознайомилися з його знахідкою, було вирішено продовжувати розкопки, які розпочалися на цьому місці навесні 1885 року.Дослідження пам'яток, пізніше віднесених до трипільської культури, мали місце в Галичині в 70-ті роки ХІХ ст. біля с. Кошилівці, Більче-Золоте та ін. Археолог Вікентій Хвойка відкрив перше трипільське поселення на території сучасної України у 1893-94 роках по вул. Кирилівській, 55 (нині вул. Фрунзе) в Києві. Хвойка презентував свої знахідки в серпні 1899 року на ХІ археологічному з'їзді в Києві. Офіційним роком відкриття Трипільської культури в Україні вважається 1893 — рік початку розкопок на вул. Кирилівській у м. Києві. В 1896–1897 роках кілька поселень з матеріалами, подібними до київських знахідок, Хвойкою, були знайдені в околицях містечка Трипілля Київського повіту (нині- село Трипілля Обухівського району Київської області. В радянських, молдавських, російських, українських та інших публікаціях для пам'яток з території України та Молдови поширена назва «Трипільська культура».