Формування національної свідомості і самосвідомості, гідності, менталітету, виховання громадянина, патріота своєї Батьківщини

В умовах розвитку й становлення української державності та в зв’язку з історичними обставинами життєдіяльності українського народу, який зазнавав усяких утисків і принижень, в силу чого формувалось почуття неповноцінності, виникає необхідність формування національної свідомості і самосвідомості, гідності, що передбачає усвідомлення себе як частини нації, поєднання особистісних переживань, відчуттів із загальнонаціональними цінностями. Національну гідність неможливо сформувати без особистої гідності кожної людини, яка сприяє утвердженню її як особистості, підносить її як вище творіння природи.

На думку В.О.Сухомлинського, національне виховання без патріотизму немислиме.

Патріотизм – любов до своєї батьківщини, відданість своєму народові, гордість за свій народ, прагнення захистити його надбання, продовжити збагачення загальнолюдських і національних цінностей. Джерелами патріотичного виховання є рідне слово батька і матері культ Матері та Батька, рідна оселя, садиба, батьківщина і Батьківщина, героїчна минувшина народу, життєдіяльність історичних постатей, конкретна діяльність особистості, спрямована на матеріальне і культурне збагачення своєї країни.

В.О.Сухомлинський говорив: „Світ дитини – це насамперед природа, яка, оточує її в дитинстві, піклування матері і батька, казка, пісня. Спогади про цей світ накладаються на все наступне життя. Азбука патріотичного виховання полягає в тому, щоб утвердити в людській душі багате, яскраве, незабутнє дитинство, закарбувати в ньому образи рідної природи, які хвилювали б усе життя. У кожної людини повинен бути рідний куточок, який став би незабутнім спогадом про найдорожче, без цього немає людини. Немає її морально – емоційного коріння, немає свіжого вітерця, який живить непогасне полум’я любові до Вітчизни”.

Характерною особливістю морального становлення особистості є її менталітет.

Ментальність народу – це його світосприймання, це багачення себе у світі, особливості прояву національного характеру, своєрідність вдачі. Ознаки ментальності не є результатом генетичного успадкування, а передусім результатом виховного впливу у певному національному середовищі.

Введення підростаючого покоління в систему цінностей демократичного суспільства передбачає формування у нього основ громадянської культури. „ Громадянське виховання – процес формування громадянськості…,що надає людині можливість відчувати себе морально, соціально, політично, юридично дієздатною та захищеною. Воно покликане долучати особистість до суспільного життя, в якому права людини виступають визначальними”. („Концепція громадянського виховання „.)

Основні виховні завдання:

- формування любові до рідної землі, родини, народу, бажання працювати задля розквіту України, готовності її захищати;

- виховання поваги до законів, державної символіки;

- вивчення культури та історії рідного народу;

- володіння багатством рідної мови;

- навіювати вихованцям аксіоми про вищість і неповторність людини;

- формування почуттів совісті і честі як засобів самооцінки своїх дій;

- спонукання до постійного відстоювання власної гідності перед іншими людьми;

- участь у конкретній діяльності, спрямованій на збереження і примноження матеріальних і духовних багатств свого народу та ін.

В арсеналі діяльності вихователів є багато засобів і методів впливу. Навчальний матеріал у школі має бути насиченим інформацією про спосіб життя українців, народні мистецтва, культуру рідного краю. На уроках української мови і читання учні вивчають такі теми: „Роде наш красний”, „Давно те діялось”, „Письменники рідного краю” та ін. Через мову дитина засвоює спосіб мислення народу. На уроках народознавства – культурно – історичні традиції народу. На уроках музики, трудового навчання, образотворчого мистецтва відроджується українська пісня, вишиванка, діти вчаться не лише милуватися прекрасними народними виробами, а і самі виготовляють їх.

В позакласній, позашкільній роботі проводять різноманітні заходи. Наприклад бесіда „ Шануй батька – матір”, конкурс прислів’їв, приказок, свято „Хата моя, біла хата”, оформлення книги „Літопис мого села, міста”, виставки „Мій край, моя земля”, екскурсії по містах України, знайомство з історією козацтва, конкурси, конкурси малюнків: „ Ми живемо в Україні”, фестиваль українських народних казок, бесіди, виховні заняття про державні та національні символи та багато інших заходів.

 

Виховання поваги до людей інших національностей

Інтернаціональне виховання включає в себе:

- виховання поваги до людей інших національностей;

- ознайомлення з їх культурою, історією, звичаїв;

- взаємодопомога і взаємо підтримка;

- переконання дітей, що всі національні культури мають великі здобутки, які збагачують світову культуру.

Інтернаціональне виховання здійснюється у сім’ї, дошкільних, навчально-виховних закладах.

Велику роль відіграє література, засоби масової інформації. Знання історії, культури, звичаїв інших народів сприяє формуванню моральної культури взагалі. Це особливо суттєво, коли український народ вибудовує демократичну державу, громадянами якої є представники багатьох національностей.

Заходи: „ Історична батьківщина”, „Національний фольклор”, „Традиційні заняття”, „Традиційні народні свята”, ”Національні танці, кухня” різних народів тощо.

 

Правове виховання

Спрямоване на формування правової свідомості та правової культури, повсякденної життєдіяльності у відповідності з вимогами законів, загальноприйнятих норм і принципів поведінки. Висока правова культура громадян є однією з базових засад утвердження громадянського суспільства і правової держави, реалізації демократичних свобод. У першій статті Конституції України визначено, що Україна – суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава, що зобов’язує кожного громадянина нашої держави володіти високою правовою культурою. Римський політичний діяч Марк Тулій Ціцерон (106-43 рр. - до н.е.) повчав: „Треба бути рабом закону, аби залишитися вільним „.

Основні завдання правого виховання:

- надання учням знань про закони, нормативні акти України, підвищення їх юридичної обізнаності;

- вироблення у вихованців умінь, звичок поведінки відповідно до правових норм;

- виховання поваги до держави і права;

- виховання нетерпимого ставлення до правопорушень і злочинності, спонукання до посильної участі в боротьбі з негативними явищами в житті;

- подолання у свідомості окремих вихованців помилкових уявлень, негативних звичок поведінки, які сформувалися ще раніше в негативному середовищі.

Центральне питання змісту правової культури – усвідомлення взаємозв’язку між ідеями індивідуальної свободи, правами людини та її громадянською відповідальністю.

Основними документами, які регулюють взаємовідносини громадян і державних органів в Україні, є Конституція як Основний Закон держави і суспільства, інші законодавчі акти. Для учителів і батьків є документи - Закони України „Про освіту”, „Про загальну середню освіту”, міжнародні документи – „Конвенція про права дитини”, „Резолюція з прав людини” та Ін.

Правове виховання в школі здійснюють у навчально – виховному процесі (під час уроків правознавства, історії, літератури, географії та Ін.), позакласній та позашкільній виховній роботі (бесіди „ Ти і закон”, лекції „ Право та мораль”, диспути на правову тематику „Дисципліна – свобода чи необхідність”, зустрічі з представниками правоохоронних органів, перегляд та обговорення кінофільмів, організація клубів на зразок „Підліток і закон”).

Критеріями ефективності правового виховання є глибина і міцність правових знань, повага до права, визнання його верховенства, переконаність та впевненість у значущості й справедливості норм права, інтерес до їх вивчення, непримиренність до правопорушень, свідоме дотримання законів держави і норм співжиття.

 

Гуманне виховання

В основі його лежить утвердження загальнолюдських моральних цінностей: правди, любові, справедливості, доброти, інших чеснот. При цьому важить не тільки і не стільки просвітницька діяльність, скільки перетворення моральних знань у переконання, стійкі моральні почуття і вчинки вихованців.

Гуманізм (в перекладі з латинського – людяний) – принцип світогляду, в основі якого лежить переконання в безмежних можливостях людини і її здатності до вдосконалення, вимога свободи і захисту честі і гідності особистості, рівності і братерства, чуйності і турботи про людину.

Маленькі діти схильні до добрих справ, намагаються допомогти старшим у праці, лагідні до батьків, люблять тварин. Це і є основою для виховання гуманізму. Читаючи оповідання, казки, вони дізнаються про характер стосунків між людьми, засуджують байдужість, бездушність, жорстокість. Велике значення має характер стосунків з дорослими. Завдання виховання гуманізму сформульовані у Правилах для учнів, де говориться про увагу до старших, чуйне ставлення до молодших, товариські стосунки в колективі.

Зміст навчального матеріалу дає достатньо інформації для засвоєння правильних уявлень про суть гуманізму, особливо сьогодні актуальні традиції народної педагогіки. Великого значення набуває атмосфера в класі, стосунки вчителя і учнів, вимогливість і величезна повага до особистості.