Етика – наука про мораль, її природу, структуру та особливості походження й розвитку моральних норм і взаємовідносин між людьми в суспільстві.

Моральне виховання.

1.Поняття про мораль. Формування моральних норм у стародавніх людських співтовариствах.

2.Морально – етичні норми, що історично склались у народу України.

3.Використання принципів народної моралі у діяльності видатних просвітителів.

4.Сучасне звучання про суть і завдання морального виховання.

5.Зміст морального виховання:

6.К.Д.Ушинський, А.С.Макаренко, В.О.Сухомлинський про шляхи дисциплінованості.

Поняття про мораль.

У складному процесі формування всебічно розвиненої особистості чільне місце належить моральному вихованню.

Моральне виховання – виховна діяльність школи і сім’ї, що має на меті формування стійких моральних якостей, потреб, почуттів, навичок і звичок поведінки на основі засвоєння ідеалів, норм і принципів моралі, участь у практичній діяльності.

Моральне виховання залежить від моралі – однієї з форм суспільної свідомості, сукупності загальноприйнятих норм, принципів і правил, що регулюють поведінку людей.

Отже, мораль – система ідей, принципів, законів, норм і правил поведінки та діяльності, які регулюють гуманні стосунки між людьми за будь якої ситуації на демократичних засадах.

Моральність – охоплює мор. погляди, переконання, почуття, стосунки, поведінку людей.

Моральна свідомість – одна із сторін суспільної свідомості, яка у вигляді уявлень і понять відображає реальні відношення і регулює моральний бік діяльності людини.

Моральні переконання – пережиті та узагальнені моральні принципи, норми.

Моральні почуття -оцінки, відношення, спрямованість духовного р-тку особистості.

Моральні звички – корисні для суспільства стійкі форми поведінки, що стають потребою і здійснюються за будь-якої ситуації та умов.

Моральна спрямованість -стійка суспільна позиція особистості, що формується на світоглядній основі, мотивах поведінки і виявляється як властивість особистості в різних умовах.

Методологічною засадою морального виховання є етика.

Етика – наука про мораль, її природу, структуру та особливості походження й розвитку моральних норм і взаємовідносин між людьми в суспільстві.

У моральному вихованні слід спиратися на гуманістичну ідею про те, що людині від природи притаманне прагнення до добра, правди і краси. Виховання учнів, на думку О.Вишневського, має забезпечити формування у них такої системи моральних цінностей.

Абсолютно вічні цінності – загальнолюдські цінності, що мають універсальне значення та необмежену сферу застосування (доброта, правда, любов, чесність, гідність та ін.).

Національні цінності – є значущими для одного народу, проте їх не завжди поділяють інші народи. Наприклад, почуття націоналізму зрозуміле і близьке лише поневоленим народам і чуже тим, які ніколи не втрачали своєї незалежності. До цієї групи цінностей належать такі поняття, як патріотизм, почуття національної гідності, історична пам’ять тощо.

Громадянські цінності – ґрунтуються на визнанні гідності людей і характерні для демократичних суспільств. Це, зокрема, права і свободи людини, обов’язки перед іншими людьми, ідеї соціальної гармонії, поваги до закону тощо.

Сімейні цінності – моральні основи життя сім’ї, стосунки поколінь, закони подружньої вірності, піклування про дітей, пам’ять про предків та ін.

Принципи і норми моралі регулюють ставлення людей один до одного, до суспільства, держави, сім’ї. Основні категорії моралі – добро, совість, честь, справедливість.

В ході розвитку суспільства мінялись моральні устої людей, їх поняття про добро і зло. Так, у Стародавній Греції спартаківці скидали зі скель своїх слабких дітей, так як із них не виростуть сильні воїни. Рабовласники убивали рабів, феодали морально виправдовували панщину та ін.

Особливо багато європейських правил вніс в Росію Петро 1 (одяг, іноземну мову, поведінку). В 1717 р. Була видана книга “Юності чесне дзеркало”, в якій дворянам давали конкретні настанови, як себе поводити в суспільстві, з іншими людьми. До досягнення молодою людиною своєї зрілості, вона повинна глибоко вивчити всі правила поведінки. Хоч етикет розповсюджувався лише на людей дворянського походження, однак він сприяв розвитку загальної культури людського спілкування.

Стосунки робітників, селян правила етикету не регулювали, але у них були свої правила. Людина цінувалась за своїми діловими і трудовими якостями. Отже, мораль змінюється, розвивається разом із розвитком суспільства.

Загальнолюдський і історичний аспекти моралі.

Мова йде про суперечливість самої моралі, яка, з однієї сторони, виникнувши як специфічна форма регуляції людських стосунків, претендує на загальність і точність своїх вимог, з іншої – змінюється. так можна говорити, що історично змінились два типи моралі: на зміну античній, що допускала ділення людей на вільних і рабів і відповідно ставила рабів поза мораллю, прийшла християнська, що в ідеалі проголошувала рівність всіх людей, незалежно від майнового стану. Іншим важливим аспектом даного питання є існування різниці як в способі мислення так і в поведінці різних класів суспільства. Але, поряд з цим в історії людства зберігаються деякі загальні для всіх історичних епох умови життя людей і форми людського співжиття. Зберігається і послідовність тих чи інших вимог. В основному ці вимоги пов’язані з найпростішими формами стосунків між людьми: не красти, не вбивати, говорити правду, допомагати людям. У всі часи засуджувалися жорстокість, лінощі та ін.

В сучасних умовах, коли світ стає все більш взаємозалежним, на перший план висуваються загальнолюдські цінності, а це говорить про те, що для налагодження людських стосунків на різних рівнях, мораль починає займати своє місце і стає дійсно найбільш значним регулятором поведінки.

Мораль і політика.

Це два способи регуляції поведінки і їх не можна ототожнювати. Політика, яка виражає стосунки між людьми, інститутами, організаціями, які виражають класові, національні, релігійні, професійні інтереси у зв’язку із здійсненням влади чи впливу на неї, в центр уваги ставить питання про політичну доцільність вимог, тобто, найбільш ефективне вираження і забезпечення відповідних інтересів. А норми моралі в основному живуть у свідомості людей. Самою найважливішою відмінністю між мораллю і політикою є спосіб, яким вони регулюють поведінку людей. Виконання норм політики забезпечується при необхідності мірами примусу (адміністративними, карними і економічними санкціями), за допомогою спеціального апарату правосуддя. Вимоги моралі підтримуються силою загальноприйнятих звичаїв, суспільної думки і особистою переконаність людини. Моральна санкція здійснюється не окремими людьми, наділеними особливими уповноваженнями, а всім колективом, соціальною групою, суспільством в цілому. Хоч в принципі будь який анти суспільний вчинок заслуговує морального засудження, далеко не всі караються законом.

 

Юрій Федькович

Багато уваги приділяв навчанню дітей рідною мовою. В простих людях вбачав носіїв народної мудрості, високих принципів моралі, душевної краси, і все це відображає у творах, які писав насамперед з педагогічною метою.

ЗМІСТ МОРАЛЬНОГО ВИХОВАННЯ.

Правове виховання

Спрямоване на формування правової свідомості та правової культури, повсякденної життєдіяльності у відповідності з вимогами законів, загальноприйнятих норм і принципів поведінки. Висока правова культура громадян є однією з базових засад утвердження громадянського суспільства і правової держави, реалізації демократичних свобод. У першій статті Конституції України визначено, що Україна – суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава, що зобов’язує кожного громадянина нашої держави володіти високою правовою культурою. Римський політичний діяч Марк Тулій Ціцерон (106-43 рр. - до н.е.) повчав: „Треба бути рабом закону, аби залишитися вільним „.

Основні завдання правого виховання:

- надання учням знань про закони, нормативні акти України, підвищення їх юридичної обізнаності;

- вироблення у вихованців умінь, звичок поведінки відповідно до правових норм;

- виховання поваги до держави і права;

- виховання нетерпимого ставлення до правопорушень і злочинності, спонукання до посильної участі в боротьбі з негативними явищами в житті;

- подолання у свідомості окремих вихованців помилкових уявлень, негативних звичок поведінки, які сформувалися ще раніше в негативному середовищі.

Центральне питання змісту правової культури – усвідомлення взаємозв’язку між ідеями індивідуальної свободи, правами людини та її громадянською відповідальністю.

Основними документами, які регулюють взаємовідносини громадян і державних органів в Україні, є Конституція як Основний Закон держави і суспільства, інші законодавчі акти. Для учителів і батьків є документи - Закони України „Про освіту”, „Про загальну середню освіту”, міжнародні документи – „Конвенція про права дитини”, „Резолюція з прав людини” та Ін.

Правове виховання в школі здійснюють у навчально – виховному процесі (під час уроків правознавства, історії, літератури, географії та Ін.), позакласній та позашкільній виховній роботі (бесіди „ Ти і закон”, лекції „ Право та мораль”, диспути на правову тематику „Дисципліна – свобода чи необхідність”, зустрічі з представниками правоохоронних органів, перегляд та обговорення кінофільмів, організація клубів на зразок „Підліток і закон”).

Критеріями ефективності правового виховання є глибина і міцність правових знань, повага до права, визнання його верховенства, переконаність та впевненість у значущості й справедливості норм права, інтерес до їх вивчення, непримиренність до правопорушень, свідоме дотримання законів держави і норм співжиття.

 

Гуманне виховання

В основі його лежить утвердження загальнолюдських моральних цінностей: правди, любові, справедливості, доброти, інших чеснот. При цьому важить не тільки і не стільки просвітницька діяльність, скільки перетворення моральних знань у переконання, стійкі моральні почуття і вчинки вихованців.

Гуманізм (в перекладі з латинського – людяний) – принцип світогляду, в основі якого лежить переконання в безмежних можливостях людини і її здатності до вдосконалення, вимога свободи і захисту честі і гідності особистості, рівності і братерства, чуйності і турботи про людину.

Маленькі діти схильні до добрих справ, намагаються допомогти старшим у праці, лагідні до батьків, люблять тварин. Це і є основою для виховання гуманізму. Читаючи оповідання, казки, вони дізнаються про характер стосунків між людьми, засуджують байдужість, бездушність, жорстокість. Велике значення має характер стосунків з дорослими. Завдання виховання гуманізму сформульовані у Правилах для учнів, де говориться про увагу до старших, чуйне ставлення до молодших, товариські стосунки в колективі.

Зміст навчального матеріалу дає достатньо інформації для засвоєння правильних уявлень про суть гуманізму, особливо сьогодні актуальні традиції народної педагогіки. Великого значення набуває атмосфера в класі, стосунки вчителя і учнів, вимогливість і величезна повага до особистості.

Статеве виховання

Статеве виховання – це процес оволодіння підростаючим поколінням моральною культурою у сфері взаємин статей, формування у нього потреб керуватися у стосунках осіб протилежних статей нормами моралі.

Основні завдання статевого виховання:

- формування високих моральних якостей юнаків та дівчат;

- виховання поваги у стосунках між чоловіком та жінкою, моральних „гальм”, які сприяли б попередженню статевої розпусти;

- виховання культури, дружби, кохання, інтимних почуттів,

- ознайомлення з біологічними і соціальними проблемами представників обох статей, які особливо загострюються в підлітковому віці;

- виховання почуттів материнства, батьківства, відповідальності за продовження роду людського.

Говорячи про проблеми статевого виховання, передусім необхідно формувати у вихованців культ любові як незрівнянної цінності людського духу. Бо від любові народжується все прекрасне на землі: діти, поезія, твори мистецтва, краса людського буття у всіх його гранях.

Процес статевого виховання не є епізодичним, він розпочинається ще в сім’ї, де батьки мають турбуватись про правильний фізичний розвиток дитини, формувати санітарно – гігієнічні навички, створювати оптимальну морально – духовну атмосферу для формування позитивних моральних якостей, готувати дочку й сина до сімейного життя, виховувати відповідальність у юнаків і дівчат. За свої вчинки і дії у стосунках з особами протилежної статі, формувати у дітей з раннього віку відразу, критичне ставлення до аморальних, гріховних стосунків між людьми протилежної статі.

Значну роботу має здійснювати школа:

- ознайомлювати у процесі вивчення певних дисциплін з особливостями анатомо – фізіологічного розвитку людини певної статі;

- формувати моральні якості дружби, поваги у стосунках між хлопчиками, юнаками та дівчатами;

- проводити розмови, організовувати бесіди (статева гігієна, профілактика венеричних захворювань, запобігання вагітності);

- виховувати уміння, обирати собі друга (супутника) життя, уникати конфліктів, вести домашнє господарство, розподіляти між собою обов’язки і розпоряджатись бюджетом тощо.

Учні беруть участь у бесідах, „ Культура інтимних стосунків”, „Відповідальність за сексуальні злочини”, „ Венеричні захворювання”, запрошують лікарів, юристів для консультацій, лекцій.

Моральне виховання.

1.Поняття про мораль. Формування моральних норм у стародавніх людських співтовариствах.

2.Морально – етичні норми, що історично склались у народу України.

3.Використання принципів народної моралі у діяльності видатних просвітителів.

4.Сучасне звучання про суть і завдання морального виховання.

5.Зміст морального виховання:

6.К.Д.Ушинський, А.С.Макаренко, В.О.Сухомлинський про шляхи дисциплінованості.

Поняття про мораль.

У складному процесі формування всебічно розвиненої особистості чільне місце належить моральному вихованню.

Моральне виховання – виховна діяльність школи і сім’ї, що має на меті формування стійких моральних якостей, потреб, почуттів, навичок і звичок поведінки на основі засвоєння ідеалів, норм і принципів моралі, участь у практичній діяльності.

Моральне виховання залежить від моралі – однієї з форм суспільної свідомості, сукупності загальноприйнятих норм, принципів і правил, що регулюють поведінку людей.

Отже, мораль – система ідей, принципів, законів, норм і правил поведінки та діяльності, які регулюють гуманні стосунки між людьми за будь якої ситуації на демократичних засадах.

Моральність – охоплює мор. погляди, переконання, почуття, стосунки, поведінку людей.

Моральна свідомість – одна із сторін суспільної свідомості, яка у вигляді уявлень і понять відображає реальні відношення і регулює моральний бік діяльності людини.

Моральні переконання – пережиті та узагальнені моральні принципи, норми.

Моральні почуття -оцінки, відношення, спрямованість духовного р-тку особистості.

Моральні звички – корисні для суспільства стійкі форми поведінки, що стають потребою і здійснюються за будь-якої ситуації та умов.

Моральна спрямованість -стійка суспільна позиція особистості, що формується на світоглядній основі, мотивах поведінки і виявляється як властивість особистості в різних умовах.

Методологічною засадою морального виховання є етика.

Етика – наука про мораль, її природу, структуру та особливості походження й розвитку моральних норм і взаємовідносин між людьми в суспільстві.

У моральному вихованні слід спиратися на гуманістичну ідею про те, що людині від природи притаманне прагнення до добра, правди і краси. Виховання учнів, на думку О.Вишневського, має забезпечити формування у них такої системи моральних цінностей.

Абсолютно вічні цінності – загальнолюдські цінності, що мають універсальне значення та необмежену сферу застосування (доброта, правда, любов, чесність, гідність та ін.).

Національні цінності – є значущими для одного народу, проте їх не завжди поділяють інші народи. Наприклад, почуття націоналізму зрозуміле і близьке лише поневоленим народам і чуже тим, які ніколи не втрачали своєї незалежності. До цієї групи цінностей належать такі поняття, як патріотизм, почуття національної гідності, історична пам’ять тощо.

Громадянські цінності – ґрунтуються на визнанні гідності людей і характерні для демократичних суспільств. Це, зокрема, права і свободи людини, обов’язки перед іншими людьми, ідеї соціальної гармонії, поваги до закону тощо.

Сімейні цінності – моральні основи життя сім’ї, стосунки поколінь, закони подружньої вірності, піклування про дітей, пам’ять про предків та ін.

Принципи і норми моралі регулюють ставлення людей один до одного, до суспільства, держави, сім’ї. Основні категорії моралі – добро, совість, честь, справедливість.

В ході розвитку суспільства мінялись моральні устої людей, їх поняття про добро і зло. Так, у Стародавній Греції спартаківці скидали зі скель своїх слабких дітей, так як із них не виростуть сильні воїни. Рабовласники убивали рабів, феодали морально виправдовували панщину та ін.

Особливо багато європейських правил вніс в Росію Петро 1 (одяг, іноземну мову, поведінку). В 1717 р. Була видана книга “Юності чесне дзеркало”, в якій дворянам давали конкретні настанови, як себе поводити в суспільстві, з іншими людьми. До досягнення молодою людиною своєї зрілості, вона повинна глибоко вивчити всі правила поведінки. Хоч етикет розповсюджувався лише на людей дворянського походження, однак він сприяв розвитку загальної культури людського спілкування.

Стосунки робітників, селян правила етикету не регулювали, але у них були свої правила. Людина цінувалась за своїми діловими і трудовими якостями. Отже, мораль змінюється, розвивається разом із розвитком суспільства.

Загальнолюдський і історичний аспекти моралі.

Мова йде про суперечливість самої моралі, яка, з однієї сторони, виникнувши як специфічна форма регуляції людських стосунків, претендує на загальність і точність своїх вимог, з іншої – змінюється. так можна говорити, що історично змінились два типи моралі: на зміну античній, що допускала ділення людей на вільних і рабів і відповідно ставила рабів поза мораллю, прийшла християнська, що в ідеалі проголошувала рівність всіх людей, незалежно від майнового стану. Іншим важливим аспектом даного питання є існування різниці як в способі мислення так і в поведінці різних класів суспільства. Але, поряд з цим в історії людства зберігаються деякі загальні для всіх історичних епох умови життя людей і форми людського співжиття. Зберігається і послідовність тих чи інших вимог. В основному ці вимоги пов’язані з найпростішими формами стосунків між людьми: не красти, не вбивати, говорити правду, допомагати людям. У всі часи засуджувалися жорстокість, лінощі та ін.

В сучасних умовах, коли світ стає все більш взаємозалежним, на перший план висуваються загальнолюдські цінності, а це говорить про те, що для налагодження людських стосунків на різних рівнях, мораль починає займати своє місце і стає дійсно найбільш значним регулятором поведінки.

Мораль і політика.

Це два способи регуляції поведінки і їх не можна ототожнювати. Політика, яка виражає стосунки між людьми, інститутами, організаціями, які виражають класові, національні, релігійні, професійні інтереси у зв’язку із здійсненням влади чи впливу на неї, в центр уваги ставить питання про політичну доцільність вимог, тобто, найбільш ефективне вираження і забезпечення відповідних інтересів. А норми моралі в основному живуть у свідомості людей. Самою найважливішою відмінністю між мораллю і політикою є спосіб, яким вони регулюють поведінку людей. Виконання норм політики забезпечується при необхідності мірами примусу (адміністративними, карними і економічними санкціями), за допомогою спеціального апарату правосуддя. Вимоги моралі підтримуються силою загальноприйнятих звичаїв, суспільної думки і особистою переконаність людини. Моральна санкція здійснюється не окремими людьми, наділеними особливими уповноваженнями, а всім колективом, соціальною групою, суспільством в цілому. Хоч в принципі будь який анти суспільний вчинок заслуговує морального засудження, далеко не всі караються законом.