ЗАДАЧА 4 Управління запасами організації

 

Запаси – це матеріальні цінності, що очікують виробничого або особистого споживання.

Управління запасами – це певний вид виробничої діяльності, об’єктом якої є утворення та зберігання запасів.

При організації управління запасами необхідно визначити до якого виду попиту (незалежного або залежного) вони відносяться.

Управління запасами при незалежному попиті орієнтовано на регулювання запасів різних виробів, які не залежать один від одного.

Управління запасами при залежному попиті орієнтовано на регулювання запасів продукції, використання якої передбачено планами виробництва інших виробів (найчастіше виробів більш високого рівня, частиною яких вони є) та залежить від цих планів.

Система управління запасами – це сукупність правил та способів регулювання, за допомогою яких можна контролювати рівень запасів та визначати, якого рівня необхідно додержуватися, який запас поповнювати та яким повинен бути обсяг замовлення.

Вибір системи залежить від особливостей виробництва, складу показників, що використовуються для цілей управління, характеру взаємодії з постачальниками матеріальних ресурсів, організації збуту готової продукції, наявності кваліфікованих фахівців в області управління тощо.

Серед систем, які найчастіше використовуються: система з фіксованим обсягом замовлення, система з фіксованим інтервалом часу між замовленнями, MRP-системи (планування матеріальних потреб (Material Requirements Planning – MRP) або планування виробничих ресурсів (Manufacturing Resource Planning – MRP II)) тощо.

За допомогою MRP-системи, базуючись на даних про основний план виробництва продукції, складаються графіки, в яких для конкретних деталей та матеріалів, які необхідні для виробництва кінцевих виробів, визначена точна кількість необхідних деталей та матеріалів, дати видачі замовлень на ці деталі та матеріали та їх отримання або виготовлення в межах виробничого циклу. Для виконання усіх цих операцій MRP-системи використовують комп’ютерні програми.

У випадку, якщо підприємство самостійно виготовляє деталі, розмір партії – це обсяги їх разового виробництва. Якщо підприємство закуповує деталі, розмір партії – це їх кількість, яку необхідно замовити у постачальника.

Найбільш поширеними методами визначення розмірів партій є: метод «партія за партією» (Lot-For-Lot – L4L), метод економічного розміру замовлення (Economic Order Quantity – EOQ), метод найменших загальних витрат (Least Total Cost – LTC) та метод найменших питомих витрат (Least Unit Cost – LUC).

 

1. Метод «партія за партією» (Lot-For-Lot – L4L)

При використанні цього методу чиста потреба у виробах (стовпець 2) дорівнює обсягу виробництва (стовпець 3), в кінці тижня не залишається ніяких запасів (стовпець 4), тому що вони не переходять на наступний тиждень, через це витрати на зберігання запасів (стовпець 5) дорівнюють нулю. Але підприємство кожний тиждень витрачає кошти на налагодження обладнання (стовпець 6).

Це викликано тим, що протягом тижня виготовляються різні вироби і для кожного найменування необхідно переналагодження обладнання. Загальні витрати (стовпець 7) визначаються як сума загальних витрат з попереднього тижня та витрат на зберігання і налагодження обладнання за поточний тиждень.

Таблиця 6.14

Розрахунок розмірів партій методом «партія за партією»

Тиждень	Чиста потреба, од.	Обсяг виробниц-тва, од.	Запас, який залиша-ється, од.	Витрати на зберігання, грн.	Витрати на налагод-ження, грн.	Загальні витрати, грн.

 

2. Метод економічного розміру замовлення (Economic Order Quantity – EOQ)

Економічний розмір партії (EOQ або Qopt) визначається за формулою:

, (6.33)

де Пріч – річна потреба у виробах, од.

, (6.34)

де Пр – сумарна чиста потреба у виробах за р тижнів, од.,

р – кількість тижнів (відповідно до вихідних даних),

n – кількість тижнів у році,

Впн – витрати на пусконалагоджувальні роботи, грн.,

Взб – річні витрати на зберігання 1 виробу, грн.

 

3. Метод найменших загальних витрат (Least Total Cost – LTC)

Це багатошаговий метод, при якому розмір партії визначається за результатами порівняння витрат на зберігання та витрат на пусконалагоджувальні роботи (або розміщення замовлення) при різних розмірах партії. Обирається та партія, для якої розмір цих витрат приблизно однаковий.

В першій таблиці (табл. 6.15) наведений приклад розрахунку розміру першої партії по найменшим загальним витратам.

Таблиця 6.15

Розрахунок розмірів партій методом «найменших загальних витрат»

Тижні	Кількість, яка замовляється, од.	Витрати на зберігання, грн.	Витрати на налагодження, грн.	Загальні витрати, грн.

* - загальні витрати при найменшій різниці витрат на зберігання та налагодження.

Наприклад, порівнюються витрати на виробництво протягом 1-ого тижня для задоволення потреб 1-ого тижня; виробництво протягом 1-ого тижня для задоволення потреб 1-ого та 2-ого тижнів; виробництво протягом 1-ого тижня для задоволення потреб 1-ого, 2-ого та 3-ого тижнів тощо.

При використанні цього методу розмір партії охоплює тільки цілу кількість періодів.

Друга таблиця заповнюється аналогічно першому методу (табл. 6.14).

 

4. Метод найменших питомих витрат (Least Unit Cost – LUC)

Це також багатошаговий метод визначення розміру партії, при використанні якого загальні витрати, що визначаються по періодам аналогічно попередньому методу, ділять на загальну кількість виробів за кількість періодів, яка розглядається. Отримана величина називається питомими витратами, по мінімуму яких визначається розмір партії.

Таблиця 6.16

Розрахунок розмірів партій методом «найменших питомих витрат»

Тижні	Кількість, яка замовляється, од.	Витрати на зберігання, грн.	Витрати на налагодження, грн.	Загальні витрати, грн.	Питомі витрати, грн.

 

Друга таблиця (в якій виконується розрахунок загальних витрат на управління запасами) заповнюється аналогічно першому методу (табл. 6.14).

 

ЗАПИТАННЯ ДО ІСПИТУ

1. Операційний менеджмент у системі менеджменту підприємства, об’єкт та суб’єкт управління.

2. Операційна функція організації – необхідність та значення.

3. Еволюція розвитку операційного та виробничого менеджменту.

4. Функції, методи та принципи операційного менеджменту.

5. Операційні менеджери, їх основні обов’язки.

6. Операційна стратегія, її місце у системі стратегічного управління підприємством, етапи розробки.

7. Операційна система, її складові.

8. Операційні пріоритети, порядок їх вибору.

9. Класифікаційні підходи до операційних систем.

10. Поняття операційної діяльності підприємства. Ресурси як вхідні фактори операційної діяльності.

11. Операційний процес: сутність, структура та принципи організації.

12. Типи операційних процесів та їх основні ознаки.

13. Організація операційного процесу у просторі.

14. Операційний цикл підприємства, його структура.

15. Види руху предметів праці у виробничому процесі.

16. Розробка асортиментної політики підприємства.

17. Процес оновлення продукції на підприємстві, фактори, що впливають на нього.

18. Проектування продукції у сфері виробництва.

19. Проектування процесу виробництва.

20. Проектування продукції та процесів у сфері послуг.

21. Сучасний рівень розвитку операційних систем.

22. Використання сітьових методів планування та управління виробництвом, їх суть, значення.

23. Виробнича потужність підприємства, планування завантаження потужностей.

24. Критерії розміщення виробничих об’єктів та об’єктів сервісу.

25. Обґрунтування управлінських рішень на основі методу аналізу беззбитковості продукції. Графічна інтерпретація методу.

26. Оперативне управління виробництвом, його основні завдання та зміст.

27. Оперативно-виробниче планування в системі оперативного управління виробництвом, його рівні.

28. Оперативно-виробниче планування, блоки і стадії розробки планів.

29. Регулювання ходу виробництва. Завдання та зміст диспетчерування виробництва.

30. Основні об’єкти диспетчерського контролю на підприємстві, структура диспетчерської служби.

31. Оперативне контролювання та його місце в оперативному управлінні.

32. Поняття запасу. Виробничі та товарні запаси.

33. Види виробничих запасів, що створюються на підприємстві.

34. Види витрат на утворення та зберігання виробничих запасів.

35. Управління запасами на підприємстві.

36. Система управління запасами з фіксованим обсягом поставки.

37. Система управління запасами з фіксованим інтервалом часу між поставками.

38. Управління запасами при залежному попиті: MRP-системи.

39. Методи АВС та XYZ-аналізу в управлінні запасами.

40. Система «точно в строк» (JIT).

41. Якість продукції, її значення та складові.

42. Система показників якості продукції.

43. Методи визначення рівня якості продукції.

44. Організація контролю якості продукції на підприємстві, інструменти контролю якості.

45. Ціна якості.

46. Управління якістю продукції на підприємстві.

47. Петля якості.

8. Критерії оцінювання знань студентів

 

Оцінювання знань студентів проводиться у формі письмового іспиту або заліку (визначено робочим навчальним планом) за білетами, складеними на основі програми курсу. Зміст за питань розрахований на підготовку студента до 120 хвилин. У процесі підготовки до відповіді не дозволяється користуватися конспектами, довідниками, словниками.

Усна відповідь оцінюється на «відмінно», «добре», «задовільно» або «незадовільно».

Оцінку «відмінно» заслуговує студент, що виявив усебічне систематичне знання матеріалу курсу, уміння вільно виконувати завдання, передбачені програмою, що засвоїв основну та знайомий з додатковою літературою, дав вичерпну відповідь на поставлені в білеті питання, правильно розкрив зміст категорій і законів; повністю розв’язав практичні завдання і зробив відповідні висновки. Як правило, оцінка «відмінно» виставляється студентам, що засвоїли взаємозв’язок основних понять дисципліни в їхньому значенні для майбутньої професії та виявили творчі здібності в розумінні викладеного та використаного матеріалу.

Оцінку «добре» заслуговує студент, що виявив повне знання матеріалу курсу, успішно виконує передбачені в білеті завдання, засвоїв основну літературу, але при розкритті змісту матеріалу зробив незначні помилки.

Оцінки «задовільно» заслуговує студент, що виявив знання основних складових курсу, знайомий з основною літературою, припустився помилки у відповіді на екзаменаційний білет, але має можливості її усунути під керівництвом викладача.

Оцінка «незадовільно» ставиться студенту, що виявив значні прогалини в знаннях основного навчально-програмного матеріалу та допустив принципові помилки при відповіді на запитання екзаменаційного білета. Як правило, оцінка «незадовільно» ставиться студентам, що не можуть продовжити навчання без додаткових знань із дисципліни.

Під час оцінки відповіді на окреме запитання додатково враховуються та впливають на підсумкову оцінку допущені недоліки: неточності в назвах і розкритті змісту окремих категорій, понять; порушення логічної послідовності в розкритті суті запитання; помилкові тлумачення, що характеризують фінансові відносини.

Виконана контрольна робота вважається зарахованою при умові: вчасної здачі на кафедру для перевірки викладачем; усі завдання повинні бути повністю виконані і сформовані відповідні висновки, студент повинен чітко і грамотно оперувати економічними термінами, обґрунтовуючи виконані завдання, відповідаючи на запитання викладача під час захисту контрольної роботи.