ЗАДАЧА 2 Використання методу аналізу порога рентабельності при прийнятті управлінських рішень.

 

Сутність методу полягає у розподілі усіх витрат на виробництво продукції в залежності від зміни обсягу виробництва на постійні та змінні. Постійні витрати не відносяться при калькулюванні на собівартість одиниці продукції.

Постійні витрати – це ті витрати, що залишаються незмінними при значних змінах обсягу виробництва продукції (наприклад, оренда, страхові внески, амортизація власних основних фондів, утримання управлінського персоналу, електроенергія на освітлення приміщень тощо).

Змінні витрати – це ті витрати, що змінюються пропорційно обсягу виробництва продукції (наприклад, сировина, матеріали, паливо тощо).

За допомогою методу аналізу порога рентабельності визначається критичний обсяг виробництва, при якому підприємство не отримує ні прибутку ні збитків, тобто виручка від реалізації продукції дорівнює її повній собівартості. При обсягах виробництва більших за критичний обсяг, випуск продукції є прибутковим (загальна виручка від реалізації перевищує загальні витрати).

Операційний аналіз передбачає визначення ряду показників: критичний обсяг виробництва в натуральному і вартісному вимірниках, маржинальний прибуток, рентабельність продукції, операційний прибуток та ін.

Аналітично критичний (беззбитковий) обсяг виробництва (в натуральному виразі) можна визначити за формулою:

(6.13)

де Ц_од. – ціна одиниці продукції, грн.,

З^пост. – загальна величина постійних витрат, пов’язаних з виробництвом цієї продукції, грн.,

З_од.^змін. – змінні витрати на одиницю продукції, грн.

Графічна інтерпретація метода представлена на рис. 6.5.

 

 

 

Рис. 6.5 Графічна інтерпретація методу беззбитковості продукції

Обсяг виробництва та реалізації продукції, який забезпечить отримання певного розміру прибутку визначається за формулою (6.14):

(6.14)

де П – розмір прибутку, який підприємство хоче отримати.

Якщо підприємство працює в умовах інфляції, то постійні та змінні витрати на виготовлення продукції зростають на величину інфляції:

З_од.^змін._інфл.= З_од.^змін.+З_од.^змін.·І_інфл., (6.15)

З^пост_інфл.= З^пост.+ З^пост.·І_інфл (6.16)

Основним оцінювальним показником є маржинальний прибуток. Маржинальний прибуток – це різниця між чистим доходом підприємства та змінними витратами, пов’язаними з виробництвом реалізованої продукції. Він є джерелом покриття всіх постійних витрат підприємства. У точці критичного обсягу виробництва маржинальний прибуток дорівнює постійним витратам. Маржинальний прибуток на одиницю продукції (m) визначається за формулою (6.17):

m=Ц_од. – З_од.^змін. (6.17)

Операційний прибуток, або прибуток від операційної діяльності підприємства являє собою різницю між валовим прибутком та постійними витратами. В свою чергу валовий прибуток обчислюється як різниця між чистим доходом підприємства (виручка від реалізації продукції) та виробничою собівартістю реалізованої продукції, яка крім змінних витрат, включає в себе ще й постійні витрати підприємства.

Прибуток від операційної діяльності розраховується за формулою (6.18):

ФР_ОД=ВР-З^сум, (6.18)

де ВР – виручка (дохід) від реалізації продукції, грн.

ВР = Ц_од. · Q_ф, (6.19)

де Q_ф – фактичний обсяг випуску і реалізації продукції, од.

 

З^сум – сумарний обсяг витрат підприємства, грн..

З^сум = З^пост.+З^змін. (6.20)

Рентабельність реалізованої продукції за прибутком від операційної діяльності характеризує, скільки прибутку припадає на грошову одиницю повної собівартості реалізованої продукції підприємства, і обчислюється за формулою (6.21):

 

R_прод. = (П_од / С_прод) ·100%, (6.21)

де П – обсяг прибутку від операційної діяльності, грн.;

С_прод – повна собівартість реалізованої продукції, грн.

ЗАДАЧА 3 Сітьові методи планування та управління

Підготовка виробництва на підприємствах характеризується значною трудомісткістю та складністю взаємозв’язків у роботі між окремими виконавцями. Підготовку виробництва виконують за графіком паралельно для різних виробів та моделей з асортименту підприємства. Значно підвищує вимоги до цього процесу необхідність дотримання строків поставок, а отже, і строків проектування та впровадження нових виробів у виробництво.

Розв’язанню цього завдання сприяє використання методів сітьового планування та управління.

Сіткова модель зображується у вигляді графіка, що складається з стрілок і кілець.

Сітковий графік – це сіткова модель з розрахованими часовими параметрами. Основними елементами сіткової моделі є робота і подія.

Робота – це виробничий процес, що вимагає затрат часу і матеріальних ресурсів і веде до досягнення певних результатів. Зображається на сітковому графіку однією суцільною лінією →. Довжина лінії не пов‘язана з тривалістю роботи.

У сіткових моделях робота може супроводжуватися різною інформацією (рис. 6.6):

 

Рис. 6.6 Зображення інформації на роботі в сітковому графіку

Слід виділяти: дану роботу, попередню роботу, наступну роботу (рис. 6.7).

Рис. 6.7 Схема кодування робіт

 

Подія – це факт початку або закінчення однієї чи декількох робіт необхідний і достатній для початку наступних робіт. На сітковому графіку позначається кільцем – Ο.

Кожній події присвоюється номер або шифр. Вони присвоюються таким чином, щоб початковий шифр був менший, ніж кінцевий (рис. 6.8).

Кожна робота має початкову і кінцеву події.

Початкова подія визначає початок даної роботи і є кінцевою для попередніх робіт.

Кінцева подія визначає закінчення даної роботи і є початковою для наступних робіт.

Вихідна подія - це подія, яка не має попередніх робіт.

Завершувальна подія - це подія, яка не має наступних робіт.

Іншими елементами сіткового графіку є очікування та залежність.

Очікування – це процес, що вимагає затрат часу, але не потребує ресурсів. Воно показує, як правило, технологічні або організаційні перерви. Над лінією вказують тривалість і найменування очікування.

Залежність (фіктивна робота) – вводиться для відображення технологічного і організаційного взаємозв’язку робіт і не вимагає ні часу, ні ресурсів (на сітковому графіку фіктивна робота зображується штрих - пунктирною лінією).

Шлях – неперервна послідовність робіт у сітковому графіку. Його довжину визначає сума тривалостей складових робіт.

Розрізняють:

Повний шлях – шлях від вихідної до завершальної події сіткового графіка.

Попередній шлях – ділянка шляху від вихідної події до даної.

Наступний шлях – ділянка шляху від даної події до будь-якої наступної.

Критичний шлях – повний шлях, що має найбільшу тривалість. Його довжина визначає тривалість робіт. Роботи, що лежать на критичному шляху, називають критичними.

Критичний шлях на сітковому графіку виділяють потовщеною лінією (або подвійною) лінією (рис. 6.9).

 

Рис. 6.9. Зображення критичного шляху

 

Підкритичний шлях – це шлях, тривалість якого менша від критичного на задане значення.

Основною умовою побудови сіткової моделі є дотримання технологічної послідовності й вимог техніки безпеки під час виконання робіт.

Для цього необхідно чітко знати:

1. Які роботи необхідно виконати (номенклатуру робіт);

2. Які умови необхідно забезпечити (які роботи закінчити), щоб можна було починати кожну з робіт;

3. Які роботи доцільно виконувати паралельно;

4. Які роботи можна починати тільки після закінчення даної роботи.

Вихідними умовами для розроблення сіткового графіка є: робоча документація, кошториси, проекти виконання робіт, технологічні карти; дані про постачання обладнання, конструкцій та деталей; дані про склад бригад, машини і механізми, які планується використати, тривалість виконання робіт.

З врахуванням вихідної інформації складають перший варіант сіткової моделі з дотриманням таких правил:

1. Напрям стрілок у сітковому графіку зображується зліва направо.

2. Форма графіка повинна бути простою, без переліку робіт.

3. При виконанні паралельних робіт вводять залежність і додаткову подію (рис. 6.10).

 

 

Рис. 6.10 Зображення паралельності робіт

а – неправильне; б – правильне.

 

4. Події на сітковому графіку не можуть мати однаковий код. Ця помилка часто зустрічається при зображенні паралельності виконаних робіт.

5. Якщо певні роботи починаються після часткового виконання попередньої, то цю роботу слід розділити на частини. При цьому кожна частина роботи в графіку вважається самостійною.

6. В сітковому графіку не повинно бути замкнутих контурів (циклів), “тупиків”; “хвостів” (рис. 6.11).

 

Рис. 6.11. Приклад неправильної побудови сіткового графіку з „тупиками”, „циклами”, „хвостами”

 

7. Напрям зображення потоків – зліва направо (рис. 6.12).

Рис. 6.12. Зображення потоків: а) – правильне; б) – неправильне

8. Зовнішні роботи виділяються графічно. Зовнішні роботи – це роботи, які організаційно вирішуються на іншому рівні (рис. 6.13).

 

 

Рис. 6.13. Зображення зовнішніх робіт

 

9. Нумерувати події рекомендується тільки після закінчення побудови сіткової моделі.

Розрахунок параметрів сіткового графіку полягає в знаходженні критичного шляху і визначення резервів часу (різними методами).