Основні відмінності між цими типами пов’язані з різним режимам проходження світлових променів в кабелі.

У одномодовому кабелі практично всі промені проходять один і той же шлях, в результаті чого всі вони досягають приймача одночасно, і форма сигналу практично не спотворюється. Одномодовий кабель має діаметр центрального волокна близько 1,3 мкм і передає світло тільки з такою ж довжиною хвилі (1,3 мкм). Для одномодового кабелю застосовуються лазерні приймачі, що використовують світло винятково з необхідною довжиною хвилі. Такі приймачі поки ще порівняно дороги і не дуже довговічні. Однак у перспективі одномодовий кабель повинен стати основним завдяки своїм прекрасним характеристикам.

У многомодовому кабелі траєкторії світлових променів мають помітний розкид, в результаті чого форма сигналу на приймальному кінці кабелю спотворюється. Центральне волокно має діаметр 62,5 мкм, а діаметр зовнішньої оболонки — 125 мкм (це іноді позначається як 62,5 / 125). Для передачі використовується звичайний (Не лазерний) світлодіод, що знижує вартість і збільшує термін служби приемопередатчиков порівняно з одномодовим кабелем. Довжина хвилі світла в многомодовому кабелі дорівнює 0,85 мкм. Допустима довжина кабелю досягає 2-5 км. В даний час багатомодовий кабель — основний тип оптоволоконного кабелю, так як він дешевше і доступніше. Затримка поширення сигналу в оптоволоконному кабелі не сильно відрізняється від затримки в електричних кабелях.

Безпроводне середовище.

У безпроводних середовищах кабелі не використовують, а дані передають через ефір, зазвичай у вигляді радіосигналів.

Одна з основних характеристик середовища передавання – швидкість передавання даних, яку вимірюють у:

бітах за секунду (біт/с), кілобітах за секунду (Кбіт/с), мегабітах за секунду (Мбіт/с) та гігабітах за секунду (Гбіт/с).

Швидкість передавання даних в комп'ютерних мережах визначається як кількість двійкових розрядів, що передаються через певне середовище за одиницю часу.

Способи представлення алгоритмів. Основні структури алгоритмів

У процесі розроблення алгоритму можуть використовуватись різні способи його опису, які відрізняються за простотою, наочністю, компактністю, мірою формалізації, орієнтації на машинну реалізацію тощо.

Форми запису алгоритму:

– словесна або вербальна (мовна, формульно-словесна);

– псевдокод (формальні алгоритмічні мови);

– схемна:

1) структурограми;

2) графічна (виконується за вимогами стандарту).

Псевдокод – система позначень і правил, призначена для записування алгоритмів. Він займає проміжне місце між звичайною і формальною мовою. Через свої особливості псевдокоди орієнтовані на людину.

У псевдокоді не вимагає дотримання синтаксичних правил для запису команд, які властиві формальним мовам, що полегшує запис алгоритму на стадії його проектування і дає можливість використати ширший набір команд, розрахований на абстрактного виконавця.

Зокрема, у псевдокоді, які в формальних мовах, є службові слова, зміст яких визначений раз і назавжди. Їх виділяють у друкованому тексті жирним шрифтом, а в рукописному – підкресленням:

початок, кінець, якщо, то, інакше, поки, повторювати, повторювати до:

Структурограми

Спосіб зображення алгоритму за допомогою структурограми (схеми Нассі-Шнейдермана) реалізує в собі вимоги структурного програмування. Він дає змогу зобразити схему передачі управління не за допомогою ліній потоку, а вкладеними структурами.

Деякі із зображуваних графічних символів відповідають зображенню символів на схемах, виконаних згідно зі стандартами Єдиної системи програмної документації (ЄСПД).

Допустимим є використання таких блоків.

 

5. Блок циклу з параметром або циклу з передумовою:

6. Блок циклу з постумовою:

Схема в програмній документації – це графічне представлення визначення, аналізу або методу розв’язування задачі, в якому використано символи для відображення операцій, даних, потоку, обладнання тощо. Схеми алгоритмів, програм, даних і систем складаються із символів, які мають встановлене значення, короткого пояснювального тексту та з’єднувальних ліній.

Стандартні символи