Ринковий попит на продукцію та Ринкова пропозиція монополіста.

Монопольна влада

Ринок чистої монополії – це такий тип побудови ринку, на якому продукцію пропонує один продавець.

Продавець володіє монопольною владою або владою над ринком, якщо він може підвищувати ціну на свою продукцію шляхом обмеження свого власного обсягу випуску.

Фактори, що визначають можливість отримання монопольної влади:

· Пряма еластичність попиту

· Ринкова концентрація на ринку

· Взаємодія між підприємствами галузі.

Більшу монопольну владу можуть отримати ті підприємства, які виступають на тих ринках, де еластичність попиту менша.

Наслідки монопольної влади

Цінова дискримінація. Фірма, що володіє монопольною владою проводить політику цінової дискримінації, якщо вона назначає різні ціни для різних категорій споживачів на основі різниці в еластичності їх попиту.

Вимірювання монополістичної влади.

Коефіцієнт концентрації – це відсоток сукупного галузевого випуску продукції, який забезпечує певна кількість найбільших фірм в галузі. Найчастіше використовують коефіцієнт концентрації для 4 та 8 фірм.

1) Індекс Герфіндаля-Гіршмана:

 

2) Індекс Лернера

Не завжди в галузі можна визначити , тоді можна замінювати на :

Індекс Лернера вважається показником ринкової влади фірми.

Ринковий попит на продукцію та ринкова пропозиція монополіста.

Крива попиту на продукцію монопольної фірми має негативний, тому що споживачі завжди відповідають зниженням попиту на підвищення ціни. Монополіст може встановити ціну свого товару, і тоді кількість визначиться ринковою ціною попиту, водночас ціна, що заплатять покупці за цей товар також буде залежати від кривої попиту на товар.

← Крива попиту для монопольної фірми

З вищезазначеного випливає що:

- ціна перевищує граничний дохід. Крива граничного доходу завжди лежить нижче кривої попиту.Оскільки крива попиту еластична, то монополія може збільшити продажі тільки тоді, коли вона установить більш низьку ціну на одиницю продукції. Тому граничний дохід (MR) стає менший ніж ціна (середній доход) для кожного рівня виробництва, крім першого.

- Загальний дохід, або виручка від продажу продукції (TR) збільшується доти, поки MR>0.

- Той факт, що монополія контролює сукупну пропозицію, говорить про те, що вона не просто впливає на ціну, а «диктує її». Але це не означає, що монополіст призначає найвищу ціну, тому що він все одно обмежений кривою попиту.

 

. Сукупний дохід дорівнює добутку ціни на обсяг випуску в кожній точці кривої попиту (TR=PхQ). Коли попит еластичний, граничний дохід більше нуля (MR>0), сукупний дохід (TR) зростає. Коли попит нееластичний, граничний дохід менше нуля (MR<0), сукупний дохід знижується. Граничний дохід менший ціни при всіх рівнях випуску продукції.

Монополія, як і конкурентна фірма, у своїй діяльності прагне максимізувати прибуток. Однак на цьому шляху вона стикається з обмеженнями, які необхідно враховувати при прийнятті управлінських рішень:

· витрати виробництва

· попит на продукт.

Kрива попиту для монополії є такою ж, як крива попиту для всього ринку і має негативний нахил. Монополіст вибирає таку комбінацію «ціна – кількість», що приносить максимальний прибуток, тобто він шукає найбільш «дохідну» ціну з набору можливих цін. Монополіст – «шукач ціни».

Крім загальних обмежень, що діють на фірми всіх ринкових структур, необхідно враховувати обмеження, що стосуються тільки монополії:

· - Антимонопольне регулювання держави по обмеженню цін, забезпеченню умов конкуренції

· - Рівні умови продажу. Монополіст повинен продавати усю свою продукцію за однаковою ціною всім споживачам. Монополія, при якій дотримується ця умова, називається простою монополією.

 

Поняття «нецінової конкуренції»

Монополістична конкуренція – тип ринку, на чкому діє велика кількість невеликих постачальників, що конкурують між собою за продаж диференційованого товару.

 

При нец. конкур-ії фірми прагнуть привернути покупця не пониженням цін, а підвищенням цінності товару.Для цього існує багато способів: покращення якості товару, створ-ня нового виду продукції, покращенням сервісу, активізацією реклами.При цьому базою для нецін. конкур-ії являється диференціація товару.

Переваги нец. кон-ії:

- цінові сутички являються невигідними для всіх учасників боротьби, особливо для невеликихі середніх фірм.

-в умовах сучасної економіки ускладнилися запити споживачів. Ринок почав приймати різноманітні товари, стало можливим привертати увагу споживачів підвищенням якості, особливими властивостями товару.Особливі властивості товару часто важливіші за цінові переваги.

-витрати на нец. кон-ю при вірному підході обходяться фірмі дешевше, чим витрати на цінову конкур-ю.

- цін. конкур-я в наш час обмежена законом. Зниження цін не повинно доходити до рівня демпінгу, ціна не може опускатися нижче собівартості.

Методи нецінової конкуренції:

1. Пов'язані з удосконаленням продукту. Продукт може змінюватись без докорінної зміни його споживацьких якостей (упаковка, дизайн, способи продажу), але в довгостроковому періоді фірма орієнтується на розробку нових моделей товару, які втілюють у собі нові досягнення науки і техніки.

2. Орієнтовані на рекламно-пропагандистську діяльність. Мета реклами — збільшення частки продукції фірми на ринку та посилення лояльності споживачів до товару фірми.

 

Дуополія Курно

Це модель поведінки фірм-олігополістів, коли кожна ділова одиниця вибирає обсяг випуску, що дає максимум прибутку, згідно з її уявленнями щодо можливих рішень конкурентів.

Припускається, що на ринку діють дві фірми з однаковою економічною силою, які випускають ідентичну продукцію за лінійної функції ринкового попиту p(x)=a - bx. Можна визначити функцію пропозиції кожної фірми за врахування прогнозованої пропозиції її конкурента, тобто – функції реагування, оскільки кожен з виробників буде пристосовувати свій обсяг випуску до очікуваних ринкових умов таким чином, щоб отримувати максимум прибутку x₁=(a / 2b)-(x₂ / 2), x₂=(a / 2b)-(x₁ / 2).

Взаємне пристосування обсягів буде відбуватися таким чином: якщо перша фірма очікує, що друга випустить обсяг a / 2b, то вона відреагує на це встановленням обсягу відповідно до своєї кривої реагування; це змінить ситуацію на ринку і примусить другу фірму також переглянути свій план виробництва; це знову ж таки приведе до необхідності пристосування обсягів першої фірми і т. д. Взаємне пристосування триватиме доти, аж доки не встановиться рівновага в точці Е.

Недоліки моделі. Припущення моделі щодо того, що кожна фірма вважає, що впродовж одного періоду інша не буде змінювати свій обсяг виробництва, не є очевидним. Лише в стані рівноваги очікування підприємців можуть бути виправданими.

Припущення:

1) 2 фірми приблизно однакової сили

2) виробляють однаковий товар;

3) функція попиту відома і відповідна функція „ціна - збут”.

P(Q)=Q - bQ

4) рішення відносно обсягу випуску приймають одночасно 2 фірми і воно залежить від сукупної пропозиції галузі

5) MC=0

Обсяг max випуску кожної фірми враховує умови max прибутку Q=q₁+q₂

TR₁=P(Q)q₁= (a-b(q₁+q₂))q₁

TR₂=P(Q)q₂=(a-b(q₁+q₂))q₂

MR=MC → MC=0 → MR=0

MR₁ = dTR₁ / dq₁ = a-2bq₁ - bq₂ = 0

MR₂ = dTR₂ / dq₂ = a-2bq₂ - bq₁ = 0

Функція реагування – скільки буде випускати одна фірма в залежності скільки буде випускати інша.

E – рівновага (т. Неша) Курно.

 

Вирішуючи систему рівнянь визначимось з рівноважним обсягом фірми.

Рівновага Бертрана

Дуополісти Бертрана у всьому подібні дуополістам Курно, відмінно лише їхнє поводження. не випуск суперника, а призначена їм ціна є для дуополіста параметром, константою.

Рівновага Бертрана визначається перетином кривих реагування обох дуополістів в просторі цін. Модель реакції фірми і рівновага в мод Бертрана

Криві реагування Бертрана висхідні. Це значить, що ціни дуополістів Бертрана мають виражену тенденцію до зближення на противагу випускам дуополістів Курно.

Оскільки продукція обох дуополістів однорідна, кожний з них захоче в стані рівноваги той самий рівень її ціни. У противному випадку дуополіст, що призначив більш низьку ціну, захопить весь ринок. Тому рівновага Бертрана характеризується єдиною ціною, що належить у двомірному просторі цін лучу, що виходить із початку координат під кутом 45°.

У стані рівноваги Бертрана Р^*=МС кожного з дуополістів. В цьому випадку загальний галузевий прибуток буде нульовим.

Модель Штакельберга.

Модель Штакельберга (лідерства за обсягами) є модифікацією моделі Курно для випадку, коли одна з фірм є лідером, має більшу економічну силу і незалежну позицію, тому першою визначає свій обсяг виробництва. Інша фірма є аутсайдером, який здійснює стратегію пристосування та коригує свою поведінку залежно від вибору, зробленого лідером. У моделі Штакельберга фірма – лідер фактично ігнорує свою функцію реакції. Вона обирає обсяг випуску, котрий максимізує її власний прибуток. Рівновага Штакельберга є окремим випадком рівноваги Неша для домінуючої стратегії.

Припущення: 1. Галузь виробляє однорідний товар: відмінності продукції різних фірм малі, а значить, покупець при виборі, в якої фірми купувати, орієнтується лише на ціну. 2. У галузі діє невелике число фірм. 3. Фірми встановлюють кількість вироблюваної продукції, а ціна на неї визначається виходячи з попиту. 4. Існує так звана фірма-лідер, на обсяг виробництва якої орієнтуються останні фірми.

MC=0

Теорема Коуза.

Зовнішні ефекти -будь-які дії господарських суб'єктів, що, впливаючи на інші господарські суб'єкти, не регулюються ціновим механізмом.

Інтерналізація зовн ефектів: використання інструментів усунення небажаних наслідків зовн ефектів з метою включення додаткових суспільних витрат (вигоди) від благ із зовнішніми ефектами до приватних витрат (вигод).

До таких інстремнтів відносять:

а) встановлення прав власності на ресурси і створення можливостей для вільного обміну цими правами;

б) колективного або державного володіння благами, яким властиві зовнішні ефекти;

в) заборони або встановлення обмежень на види забруднюючих та шкідливих речовин;

г) запровадження корегуючих податків і субсидій.

Згідно з теоремою Коуза, зовн ефекти можуть бути інтерналізовані, якщо встановити прво власності на ресурси і дозволити вільний обмін цими правами (за умови, що трансакційні витрати дорівнюють нулю). Незалежно від того, кому ці права будуть надані, у процесі вільного обміну правами досягається ефективний розподіл ресурсів. проте, коли йже мова про розподіл доходів, то виграє той, хто перший отримав право на використання ресурсів. Тобто, йде мова про інтерналізацію зовн ефектів на основі переговорів.

Обмеження використання теореми Коуза: невелика кількість зацікавлених осіб при укладанні угоди. Теорема Коуза підкреслює, що ретельне визначення прав власності може бути фактором зменшення зовнішніх ефектів. Економічний механізм інтерналізації зовнішніх ефектів, що пропонується Т.К., може виявитися дієвим лише за певних умов: незначна кількість сторін, що мають справу з зовнішнім ефектом, та чітка визначеність їхніх ролей (хто виробляє зовнішній ефект і хто зазнає втрат); незначні трансакційні кошти (витрати часу та грошей на ведення переговорів). Т.К. підкреслює значення встановлення приватної власності на локальні природні блага, відсутність якої спричиняє неефективність їх використання внаслідок появи „ефекту витискання”.

95. Асиметричність інф-ції на ринку та шляхи подолання негативних наслідків

Асиметрична інф-ція – ситуація, коли при здійсненні госп трансакції деякі з госп агентів мають більш детальну та достовірну інф-цію щодо предмету угоди порівняно зі своїми контрагентами.

Асиметричні ринки – ринки, де окремі учасники проінформовані краще за інших

Ас. Інфо зар для багатьох випадків. Вона пояснює існування багатьох інституцон. домовленостей у сусп

Першим хто побудував матем модель ринку з неосконалою інф-цією був АКЕРЛОФ у роботі «Ринок лимонів». Він відзначив, що на такому ринку середня ціна товару має тенденцію знижуватися, навіть для товарів з ідеальною якістю. Можливо навіть, що ринок колапсує до нуля.

Крива пропозиції, з якою зустрічаються покупці, формується як горизонтальна сума відповідних кривих для окремих градацій.

Особливість типу ринку - від ціни залежить не тільки заг обсяг, але і стр-ра пропозиції, тобто співвідношення обсягів товару різних градацій якості.

Ас інфо призводит до проблем ринку:

- проблема несприятливого відбору: тов. різної якості продається за однак ціною, оскільки продавець (покупець) недостатньо проінформований, щоб визначити якість тов. в момент покупки

Теорія суспільного вибору.

Теорія СВ вивчає різні способи і методи, за допомогою яких люди використовують урядові установи у власних інтересах. Головна передумова теорії СВ полягає в тому, що люди діють у політичній сфері задля власних інтересів і що не існує нездоланної межі між бізнесом і політикою. Другою передумовою є концепція «економічної людини». Людина в ринковій економіці ототожнює свої переваги з товаром. Вона прагне прийняти такі рішення, які максимізують значення функції корисності.

Раціональність індивіда має у цій теорії універсальне значення. Це означає, що всі – від виборців до президента – керуються у своїй діяльності передусім особистою вигодою, тобто порівнюють граничну вигоду і граничні витрати, що пов’язані з прийняттям рішень. Об’єктом аналізу теорії є суспільний вибір в умовах як прямої, так і представницької демократії. Пряма демократія – це така політична система, за якої кожний громадянин має право особисто висловити свою точку зору і голосувати з будь-якого конкретного питання.

Якщо витрати розподіляються рівномірно, а вигоди ні, то матиме місце недовиробництво суспільних благ. Якщо навпаки – то перевиробництво суспільних благ.

Представницька демократія має низку переваг. Вона з успіхом використовує вигоди суспільного розподілу праці. обрані депутати спеціалізуються на прийнятті рішень з певних питань. Законодавчі збори організовують і спрямовують діяльність виконавчої влади, стежать за втіленням у життя прийнятих рішень.

В умовах представницької демократії якість і оперативність рішень залежить від необхідної інформації та стимулів, що сприяють її втіленню у практичні вирішення. Інформація характеризується альтернативними витратами. Її отримання вимагає часу і грошей. Рядовому виборцю не байдуже вирішення того чи іншого питання, однак вплив на його депутата пов'язаний з витратами – доводиться писати йому листи, посилати телеграми чи телефонувати.

Як правило, граничні витрати такого впливу перевищують граничні вигоди, тому бажання постійно впливати на депутата у виборця мінімальне.

Прийняття рішень простою більшістю голосів. Модель медіанного (усередненого) виборця

Модель Тібу

Модель, що репрезентує аналог ринкового механізму для розміщення локальних суспільних благ. Базується на припущенні, що за умови абсолютної мобільності трудових ресурсів та капіталу індивіди будуть мігрувати між територіальними одиницями, намагаючись максимізувати свій виграш від споживання локальних суспільних благ.

Чим більший граничний виграш від споживання суспільних благ за даного рівня податкових витрат має місце в даній територіальній одиниці, тим більше індивідів будуть намагатися до неї переїхати. Але при цьому треба зважити на те, що із збільшенням чисельності мешканців певної території їх граничний виграш MB буде зменшуватися, оскільки зростатиме навантаження на дані потужності виробництва суспільних благ. Рівновага (і припинення міграції) настає тоді, коли в результаті вільної конкуренції МВ мешканця будь-якої територіальної одиниці стане однаковим внаслідок припливу мешканців на територію одиниці №1, де граничний виграш більший при розподілі мешканців між обома територіальними одиницями N, і відпливу з № 2, де він менший (MB₁>МВ₂).

Модель Кларка

Процес, що дає змогу економічним шляхом з'ясувати справжні вподобання індивідів щодо суспільного блага.

Основні компоненти: а)всі індивіди знають свої вподобання щодо суспільного блага (граничну готовність до платежу) та інформують про це державу; б)держава, незалежно від того, чи відповідає справжнім уподобанням індивідів отримана інформація щодо їх попиту, згідно з правилом Самуельсона (∑ p_і (х_c ) = МС) забезпечує надання ефективного обсягу суспільного блага з огляду на заявлений попит членів суспільства; в)для всіх членів суспільства встановлена однакова ставка податку α, що забезпечує достатні надходження для фінансування запланованого обсягу суспільного блага, тобто , де р – повна ціна даного обсягу суспільного блага; г)наявний стимулюючий механізм, що робить для індивідів вигідним виявляти свої справжні вподобання щодо х_c: якщо індивід бажає змінити загальний результат (збільшити обсяг надання блага х_c), то окрім своєї власної частки у фінансуванні α_Jр він має доплатити спеціальний податок (податок Кларка), щоб інші члени суспільства погодились на таке.

Отже, довільно вибраний j-й індивід має сплатити, як і кожен член суспільства, суму α_Jр як свій внесок на фінансування х_c. Решта індивідів разом має сплатити суму; обсяг їхнього попиту на суспільне благо буде

Для суспільства, без врахування індивіда j, оптимальний обсяг х_с0 визначається за правилом Самуельсона так:

 

Монопольна влада

Ринок чистої монополії – це такий тип побудови ринку, на якому продукцію пропонує один продавець.

Продавець володіє монопольною владою або владою над ринком, якщо він може підвищувати ціну на свою продукцію шляхом обмеження свого власного обсягу випуску.

Фактори, що визначають можливість отримання монопольної влади:

· Пряма еластичність попиту

· Ринкова концентрація на ринку

· Взаємодія між підприємствами галузі.

Більшу монопольну владу можуть отримати ті підприємства, які виступають на тих ринках, де еластичність попиту менша.

Наслідки монопольної влади

Цінова дискримінація. Фірма, що володіє монопольною владою проводить політику цінової дискримінації, якщо вона назначає різні ціни для різних категорій споживачів на основі різниці в еластичності їх попиту.

Вимірювання монополістичної влади.

Коефіцієнт концентрації – це відсоток сукупного галузевого випуску продукції, який забезпечує певна кількість найбільших фірм в галузі. Найчастіше використовують коефіцієнт концентрації для 4 та 8 фірм.

1) Індекс Герфіндаля-Гіршмана:

 

2) Індекс Лернера

Не завжди в галузі можна визначити , тоді можна замінювати на :

Індекс Лернера вважається показником ринкової влади фірми.

Ринковий попит на продукцію та ринкова пропозиція монополіста.

Крива попиту на продукцію монопольної фірми має негативний, тому що споживачі завжди відповідають зниженням попиту на підвищення ціни. Монополіст може встановити ціну свого товару, і тоді кількість визначиться ринковою ціною попиту, водночас ціна, що заплатять покупці за цей товар також буде залежати від кривої попиту на товар.

← Крива попиту для монопольної фірми

З вищезазначеного випливає що:

- ціна перевищує граничний дохід. Крива граничного доходу завжди лежить нижче кривої попиту.Оскільки крива попиту еластична, то монополія може збільшити продажі тільки тоді, коли вона установить більш низьку ціну на одиницю продукції. Тому граничний дохід (MR) стає менший ніж ціна (середній доход) для кожного рівня виробництва, крім першого.

- Загальний дохід, або виручка від продажу продукції (TR) збільшується доти, поки MR>0.

- Той факт, що монополія контролює сукупну пропозицію, говорить про те, що вона не просто впливає на ціну, а «диктує її». Але це не означає, що монополіст призначає найвищу ціну, тому що він все одно обмежений кривою попиту.

 

. Сукупний дохід дорівнює добутку ціни на обсяг випуску в кожній точці кривої попиту (TR=PхQ). Коли попит еластичний, граничний дохід більше нуля (MR>0), сукупний дохід (TR) зростає. Коли попит нееластичний, граничний дохід менше нуля (MR<0), сукупний дохід знижується. Граничний дохід менший ціни при всіх рівнях випуску продукції.

Монополія, як і конкурентна фірма, у своїй діяльності прагне максимізувати прибуток. Однак на цьому шляху вона стикається з обмеженнями, які необхідно враховувати при прийнятті управлінських рішень:

· витрати виробництва

· попит на продукт.

Kрива попиту для монополії є такою ж, як крива попиту для всього ринку і має негативний нахил. Монополіст вибирає таку комбінацію «ціна – кількість», що приносить максимальний прибуток, тобто він шукає найбільш «дохідну» ціну з набору можливих цін. Монополіст – «шукач ціни».

Крім загальних обмежень, що діють на фірми всіх ринкових структур, необхідно враховувати обмеження, що стосуються тільки монополії:

· - Антимонопольне регулювання держави по обмеженню цін, забезпеченню умов конкуренції

· - Рівні умови продажу. Монополіст повинен продавати усю свою продукцію за однаковою ціною всім споживачам. Монополія, при якій дотримується ця умова, називається простою монополією.