Трудові відносини, зайнятість, безробіття.

Трудові відносини – взаємовідносини між роботодавцем і найманим працівником з приводу праці, її умов, оплати та соціального захисту, які регулюються системою договорів на макро-, мезо-, мікроекономічному рівнях з метою забезпечення ефективності праці та безконфліктного збалансування інтересів роботодавців і найманих працівників заради соціальної стабільності і злагоди у суспільстві, гарантом яких має виступати держава. Трудові відносини мають велике значення для функціонування підприємства, оскільки від них залежить рівень продуктивності праці як окремих працівників, так і трудового колективу в цілому, результативність використання капіталу, конкурентоспроможність господарюючого суб’єкта тощо. зайнятість – система економічних, соціальних, правових та інших відносин між людьми, які виникають у процесі їх суспільно корисної діяльності, спрямованої на задоволення особистих та суспільних потреб. Економічна сутність зайнятості полягає в діяльності людей по створенню суспільного продукту. Соціальна сутність зайнятості відображає необхідність особи в самовираженні й самоствердженні через суспільно корисну працю, а також ступінь задоволення завдяки доходам своїх потреб при певному рівні соціально-економічного розвитку суспільства. основні функції зайнятості:1)забезпечення життєдіяльності та розвитку суспільства, у тому числі його непрацездатних членів;2)забезпечення життєдіяльності і розвитку особистості;3)забезпечення якості людського ресурсу. безробіття- це соціально-економічне явище, пов’язане з перевищенням пропозиції робочої сили над попитом на неї, стан незайнятості частини економічно активного населення; Безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які з незалежних від них причин не мають заробітку, активно шукають роботу (зареєстровані на ринку пр готові почати працювати в будь-який момент. Основним відносним показником безробіття є рівень безробіття, який визначається на початок або на кінець періоду і розраховується у відсотках як відношення кількості безробітних до загальної кількості працездатного населення країни.

 

Дискримінація праці.

Дискримінація праці явище досить поширене. Її можна визначити як нерівні можливості працівників, які мають однакову продуктивність, або неоднакове до них ставлення з боку роботодавців, суспільства, держави. Трудової дискримінації можуть зазнавати як окремі працівники, так і їх окремі групи. Вона означає інше і менш сприятливе ставлення до людей через притаманні їм характеристики, що не стосуються їхніх заслуг або вимог до даної роботи (раса, колір шкіри, релігія, стать та ін.).

 

Нерівність в доходах та проблема бідності.

Нерівність в доходах являє собою різницю в рівні доходів різних верств і груп населення, зумовлену відмінностями в оплаті праці, неоднаковим відношенням до засобів виробництва, створеного продукту, економічної та політичної влади тощо.Однією з найважливіших характеристик рівня життя населення є бідність. Бідність визначається як рівень доходів, який не дає змоги забезпечити нормальні умови життя людей; як нестача коштів для задоволення елементарних потреб або як неможливість підтримувати мінімальний рівень споживання, що визначається на основі фізіологічних, культурних та соціальних нормативів. Розрізняють такі форми бідності, як об’єктивна та суб’єктивна; абсолютна та відносна. Об’єктивна бідність визначається за прийнятими в країні критеріями доходу та доступом до тих чи інших матеріальних і духовних благ. Суб’єктивна бідність визначається за самооцінюванням і самоідентифікацією, тобто коли людина, певні групи населення оцінюють власний рівень життя як притаманний бідним верствам і відповідно визнають себе бідними. Абсолютною бідністю називається бідність людини, родини, які не можуть забезпечити себе сумою благ, абсолютно необхідних для збереження здоров’я і ведення помірно активного трудового життя, тобто якщо їхній рівень споживання не забезпечує визначеного мінімуму. Відносна бідність визначається як певна частина середнього по країні рівня споживання.

Соціалізація економіки.

Соціалізація у загальному розумінні цього поняття є процесом поглиблення суспільного характеру життєдіяльності людини посилення щільності зв’язку між людиною та суспільством.

Соціалізація економіки проявляється у таких напрямах: 1) розвиток інтелектуальних можливостей та інтелектуального капіталу працівників відповідно до нових потреб та вимог суспільного виробництва; 2) якісна трансформація системи інститутів, які забезпечують взаємозв’язок основних суб’єктів господарювання в усіх сферах економічного життя і, відповідно, зміна місця та ролі працівника у системі прийняття рішень через інститути соціального партнерства, соціальної відповідальності, соціальної конкуренції; 3) соціальна орієнтація економічних основ та матеріальних стандартів існування працівника, що виражається у збільшенні частки сукупного працівника у національному доході, отже, змінах у розподілі, організації оплати праці, обсязі фонду споживання; 4) соціальна орієнтація ринкового законодавства; 5) поява та розвиток середнього класу, його структури, якості, ваги в економічному та політичному середовищі, у системі відносин власності.

Рівень розвитку соціалізації економіки, а отже, якість змін у системі економічних відносин, виробничих можливостей тієї чи іншої країни, фірми залежить від ступеня активності особистості у процесі прийняття та реалізації рішень, готовності сприймати ці зміни та забезпечувати їх позитивний характер своєю працею.

 

 

Міжнародна міграція людського ресурсу.

Міжнародна міграція людського ресурсу — це постійне або тимчасове переміщення працездатного населення з одних країн до інших, що викликається як економічними, так і неекономічними причинами.

Міжнародна міграція має два боки— еміграція та імміграція.

Еміграція — це виїзд працездатного населення з території країни за її межі.

Імміграція — це в’їзд працездатного населення на терито­рію країни з-за її меж.

Міграційне сальдо — різниця міме імміграцією до країни та еміграцією за її межі.

Причини та фактори міжнародної міграції можна поділити на:

1.Економічні фактори пов’язані з відмінностями, що існують між країнами щодо; рівнів життя, заробітної платні, можливості знайти роботу (зокрема за певним фахом).2.Неекономічні фактори пов’язані з подіями, які сприймаються економістами як певна даність, природа якої не описується суто професійними методиками. Такими факторами можуть бути стихійні лиха, війни, примусове висилання людей.

У загальносвітовому масштабі міжнародна міграція робочої сили зумовлює оптимізацію розміщення продуктивних сил. Міграція впливає на обсяг ВВП.

 

Економічні блага.

Блага, які є корисними при споживанні і рідкісними у наявності називають економічними благами.Наслідком обмеженості наявної кількості економічних благ є наступне:

- економічні блага виступають об’єктом присвоєння (розподілу);

- економічні блага є об’єктом обміну;

- економічні блага — об’єкт виробництва.

В реальному житті існує надзвичайно велика кількість видів економічних благ а відповідно, слід ввести критерії їх поділу за тими ознаками:

-суб’єкти споживання;

-подільність та можливість відлучити від споживання.

В економічній науці виділяють блага індивідуального, групового та державного споживання.

Особливого значення для розуміння економічних процесів набуває поділ на приватні та суспільні блага. До приватних благ відносять такі, що можуть бути поділені між індивідами, при цьому існує можливість відлучити будь-яку особу від їх споживання за допомогою таких економічних інструментів, як ціна. До суспільних благ відносять такі, що не можуть бути поділені між індивідами та від споживання яких практично не можливо або не бажано відлучити жодного з індивідів.