Особливості філософії ірраціоналізму.

Ірраціоналізм — філософські течії, що проголошують верховенство почуттєвого начала і роблять його основною характеристикою як самого світу, так і світосприйняття. Філософія знаменує собою відмову від визнання розумних підстав дійсності і висуває на перший план ірраціональний момент. Розуму було відведено утилітарне місце в пізнанні, а ірраціональне було чітко тематизовано й проблематизовано. Предстаники оголосилилюдську волю незалежною від розуму, філософи уявляли її «абсолютно вільним бажанням», спорідненим «несповщуючим силам» Всесвіту, що виступає першопочатком буття.

78.Охарактеризуйте філософію епохи Середньовіччя.
Філософська думка середніх віків ґрунтується на вірі в єдиного бога (монотеїзм). Основу монотеїзму становлять два важливі принципи: ідея божественного творіння та ідея божественного одкровення. Середньовічне мислення за своєю суттю є теоцентричне: реальністю, яка визначає все суще, є не природа, а Бог. Вчення про буття. Бог створив світ із нічого, створив актом своєї волі, внаслідок своєї всемогутності. У середньовічній філософії Бог вічний, незмінний, ні від чого не залежить і є джерелом усього сущого. Створений світ не має такої самостійності, тому що існує не завдяки собі, а завдяки Богові. Звідси мінливість світу, його плинність і несамостійність. Вчення про людину. Людина є поєднання божественного і самототожного розуму з мертвим, інертним тілом. Мета і сенс життя полягає у тому, щоб звільнити розум, дух від матерії і з’єднатися з єдиним розумом.

Основні думки твору Августина Блаженного “Про град Божий”.

Це один з найяскравіших філософів середньовіччя, який хвилювався за долю людства і кожної людини зокрема. Проблема містично осмисленої діалектики історії відображена утрактаті Августина "Про град Божий". Тут висвітлені події, пов'язані зі завоюванням 410 р. Риму ордами вестготського короля Аларіха. Автор сперечається з язичниками, котрі звинувачували християнство у зруйнуванні античного світу, розглянув два протилежні види людської спільноти: "град земний", тобто державність, в основі якої міститься "любов до себе", і "град Божий" — духовну спільність, основу якої становить "любов до Бога". Витоки причин насильства Августин вбачав у гріховності людини.

Сутність філософії Августина Блаженного.

Можна виділити наступні основні положення філософії Августина Блаженного: хід історії, життя суспільства - це боротьба двох протилежних царств - Земної і Божественного;Земне царство загрузло в гріхах і язичництві і буде рано чи пізно переможене Божественним царством;у зв'язку з тим, що більшість людей грішні і далекі від Бога; Церква - єдина сила, здатна об'єднати світ;бідність, залежність від інших;вища блаженство - щастя людини; після смерті праведники в нагороду від Бога отримують загробне життя. Особливемісцеу філософіїАвгустинаБлаженногозаймаютьроздумипро Бога:Богіснує;головнимидоказамиіснуванняБогає йогоприсутністьв усьому, всемогутність і досконалість; всі- матерія, душа, простір і час -єтворіннямиБога;Бог нетільки створивсвіт,алеі продовжуєтворитив данийчас, будетворитивмайбутньому;знання реальні ісамодостатні, проте незаперечнезнання досягаєтьсятількиприпізнанніБога.

Погляди Ф.Аквінського на буття та пізнання.

Аквінський досліджує проблему буття не тільки Бога, але і всього сущого. Зокрема, він:поділяє сутність і існування; передбачає в якості сутності "чисту ідею" речі або явища, сукупність ознак, рис, призначення, які існують в розумі Бога;передбачає в якості існування сам факт буття речі; вважає, що будь-яка річ, будь-яке явище є сутність, яка знайшла існування з волі Бога; доводить, що буття і благо оборотні, тобто Бог, що дав сутності існування, може дану сутність існування і позбавити;сутність і існування єдині тільки в Бога.Досліджуючи проблему пізнання, Фома Аквінський приходить до наступних висновків: віра і знання - не одне і те ж, а різні поняття; віра і розум одночасно беруть участь в процесі пізнання; віра і розум дають істинне знання; якщо людський розум суперечить вірі, то він дає неістинне знання; всі в світі ділиться на те, що можна пізнати раціонально (розумом), і те, що розумом пізнати; розумом можна пізнати факт існування Бога, єдність Бога, безсмертя людської душі та ін; філософія і теологія - різні науки.

82.Розкрийте сутність та значення вчення Ф.Аквінського про синтез віри і знання.
Всупереч вченню авероїстів про подвійну форму істини, Фома стверджує, що суперечність між двома положеннями завжди означає, що одне з них хибне. А через те, що в божественному одкровенні не може бути нічого хибного, то з існування суперечності випливає, що помиляється розум, а не віра, філософія, а не богослов'я.Фома Аквінський намагався поставити філософію на службу реглігії, між знаннями і вірою, доводячи можливість гармонії між ними, а також необхідність їх співіснування. Відповідно він розрізнив істини розуму і одкровення.Для нього це були найвищі істини, які недоступні свідомості і можуть бути досягнені тільки через віру.

83.Предмет і значення логіки як науки у вивченні мислення, його законів і форм.
Логіка — це наука, яка вивчає закони і форми розумової діяльності людей, принципи і засоби побудови правильних суджень і міркувань про предмети і явища об'єктивного світу, методи формалізації знання як результату пізнавального процесу. Предметом логіки є структура форм мислення, мислительні методи, закони зв’язку думок поміж собою, можливі при цьому порушення законів. Знання логіки дозволяє орієнтуватися в законах логіки, які в свою чергу, будучи специфічними законами мислення, неодноразово пов’язані із законами об’єктивного світу, погоджуються з ними. Закони логіки є знаряддям пізнання дійсності, необхідною умовою точного, адекватного відображення мисленням зовнішнього світу. Щоб мислення приводило нас до істини, воно має відповідати вимогам формально-логічних законів—закону тотожності, суперечливості, виключеного третього та достатньої підстави.

Етика І.Канта.

Основним принципом етики Кант проголосив моральний закон, тобто внутрішнє веління, яке повинно бути формальним. Моральний закон має характер не тільки обмеження власного егоїзму, а й самообмеження, щоб не зруйнувати людське суспільство. Здатність людини надходити морально, тобто без всякого примусу виконувати свій обов'язок, говорить про реальність свободи. Ми не тому моральні, що віримо в Бога, а тому віримо в Бога, що моральні. Кант виводить людську здатність автономно визначити свою волю з того, що людина - це істота, яка перетворив свої природні прагнення. Кант виступає проти тлумачення людини як пасивного створення природи.

83.Діалектичний метод Г.Гегеля.
Величезною заслугою Гегеля є розробка ним діалектичного методу дослідження, котрий за своїм змістом включає в себе закони і принципи діалектичної логіки, закони мислення. За Гегелем, цей метод не може бути відмінним від діалектики, він тотожній їй. А це означає, що діалектичний метод передбачає розгляд усіх явищ через призму їх суперечливості: зв’язку з іншими явищами; біжучості категорій; якісних перетворень; утримання, “зняття” старого у новому тощо.Діалектичний метод передбачає розгляд усіх явищ через призму їх суперечливості; зв’язку з іншими явищами; плинності категорій; якісних перетворень; утримання, «зняття» старого у новому тощо.

86.Конкретизуйте поняття “істина”

І́стина — правильне відображення об'єктивної дійсності у свідомості людини, її уявленнях, поняттях, судженнях, висновках, теоріях об'єктивної дійсності. Абсолютна істина — повне, вичерпне знання.Об'єктивна істина — такий зміст наших знань, що не залежить від суб'єкта за змістом (за формою завжди залежить, тому істина суб'єктивна за формою).Відносна істина — форма вираження об'єктивної істини, яка відображає певну повноту знань, певну міру чіткості і точності, яка досягнена на певному етапі розвитку науки. Конкретна істина – знання, що виражають об’єктивну реальність на основі врахування і узагальнення умов, місця і часу існування предметів і явищ.