Форми і системи заробітної плати

Форми і системи заробітної плати – це механізм встановлення розміру заробітку залежно від кількості та якості праці і її результатів.

Система оплати праці – це визначений взаємозв’язок між показниками, що характеризують міру (норму) праці та міру її оплати в межах і понад норми праці, які гарантують одержання працівником заробітної плати у відповідності з фактично досягнутими результатами праці (відносно норми), погодженої між працівником і роботодавцем ціною його робочої сили.

Форма оплати праці – це той чи інший вид систем оплати, згрупований за ознаками основного показника обліку результатів праці при оцінці виконаної працівником роботи з метою її оплати.

Форми і системи оплати праці встановлюються підприємствами та організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням вимог і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Форми та системи заробітної плати мають відповідати таким вимогам:

– найповніше враховувати результати праці;

– створювати передумови для постійного зростання ефективності та якості праці;

– сприяти підвищенню матеріальної зацікавленості працівників.

Розрізняють такі форми оплати праці (рис. 9.1).

При погодинній формі заробітної плати мірою праці виступає відпрацьований час, а заробіток працівнику нараховується згідно з його тарифною ставкою чи посадовим окладом за фактично відпрацьований час.

 

Рис. 9.1. Форми оплати праці

 

При відрядній формі заробітної плати мірою праці є вироблена працівником продукція (або виконаний обсяг робіт), а розмір заробітку прямо пропорційно залежить від її кількості та якості, виходячи із встановленої відрядної розцінки.

Застосування на підприємствах, установах та організаціях погодинної форми оплати праці потребує:

– точного обліку і контролю за фактично відпрацьований час;

– розроблення і правильного застосування обґрунтованих норм виробітку, часу, нормованих завдань, норм обслуговування і нормативів чисельності;

– правильного присвоєння робітникам тарифних розрядів відповідно до їхньої кваліфікації і з урахуванням кваліфікаційного рівня виконуваних робіт.

Некваліфіковані робітники – робітники, які не мають певної спеціальної підготовки і виконують найпростіші за складністю роботи.

Низькокваліфіковані робітники – робітники, які мають короткотермінову (1-3 місяці) підготовку на виробництві, незначний (до 3-х років) стаж роботи за набутою професією і виконують прості за їх складністю роботи, які, як правило, тарифікуються 2-3 тарифними розрядами.

Кваліфіковані робітники – робітники, які мають короткотермінову (1-3 місяці) підготовку на виробництві, але значний стаж роботи за набутою професією (понад 3-х років) або спеціальну професійну підготовку (1-2 роки) та стаж роботи до 3-х років і виконують складні роботи та обслуговують (ремонт і налагоджування) просте устаткування, які тарифікуються 3-4 тарифними розрядами.

Висококваліфіковані робітники – робітники, які мають спеціальну професійну (від 1 до 3 років) підготовку та значний (понад 5 років) досвід роботи за набутою професією і виконують складні, особливо складні роботи та обслуговують складне і особливо складне устаткування, прилади тощо.

Професійні назви робіт (професій) визначаються згідно з Державним класифікатором України “Класифікатор професій ДК 003-2010”, а кваліфікаційні вимоги до них – відповідно до Довідника професійних кваліфікаційних характеристик професій працівників.

Погодинна форма оплати праці має такі системи.

1. Пряма погодинна (З_п.пог) – заробіток залежить від тарифної ставки (Т_с), що відповідає присвоєному працівникові тарифному розряду, та відпрацьованого ними робочого часу (Р_ч):

2. Погодинно-преміальна (З_п.прем) – працівник понад оплату відповідно до відпрацьованого часу і тарифних ставок отримує премію (П) за забезпечення певних кількісних і якісних показників:

 

де З_тар – сума заробітку, нарахована за прямою погодинною системою оплати праці; П% – відсоток преміальних доплат за досягнення певних якісних або кількісних показників.

3. Оплата праці за місячними посадовими окладами застосовується щодо працівників, робота яких має стабільний характер (технічні виконавці, деякі посади робітників) і щодо керівників та спеціалістів. Така оплата праці теж може бути простою (весь заробіток складається лише із встановленого окладу), і преміальною (заробіток складається із встановленого окладу та премії за досягнення певних показників, що заохочуються).

 

Відрядна форма оплати праці має такі системи.

1. Пряма відрядна система оплати праці – заробіток працівника (З_п.відр) нараховується відповідно до кількості виробленої продукції (К_фі) і постійних відрядних розцінок на одиницю цієї продукції (Р_і):

Відрядна розцінка на одиницю продукції (Р) може визначатися двома способами:

– як відношення погодинної тарифної ставки (Т_с) до норми виробітку за цей же час (Н_вир):

– помноженням погодинної тарифної ставки на норму часу на виготовлення одиниці продукції (Н_ч):

2. Відрядно-преміальна система – оплата праці (З_в.-прем) включає тарифний заробіток робітника при прямій відрядній системі оплати праці (З_тар) і суму преміальних доплат (П_д):

 

 

 

П₁ – відсоток премії за виконання плану; П₂ – відсоток премії за кожен відсоток перевиконання плану; П_пп – відсоток перевиконання плану; К_ф, К_пл – відповідно фактичний і запланований обсяг випуску продукції за місяць.

3. Відрядно-прогресивна система – виробіток, виконаний у межах встановленої норми, оплачується за звичайними розцінками, а робота, виконана понад норму, – за прогресивно зростаючими розцінками:

,

 

,

де N_в – вихідна база для нарахування доплат; Р_зв, Р_підв – звичайна та підвищена розцінка за один виріб; Р% – відсоток росту розцінки.

4. Непряма відрядна система – заробіток працівника (З_нв) залежить не від його особистого виробітку, а від результатів праці працівників, що ним обслуговуються. Оплата праці за цією системою розраховується:

а) для підсобників ,

де n – кількість основних робітників, яких обслуговує підсобник; Р_н.в.і – непряма відрядна розцінка підсобника за продукцією i -го робітника; N_фі – фактичний обсяг випуску продукції i -тим робітником.

Непряма відрядна розцінка підсобника за продукцією i -го робітника:

,

де С_зм – змінна тарифна ставка підсобника; n – кількість основних робітників, яких обслуговує підсобник; N_плі – плановий обсяг випуску продукції і -м робітником.

б) для наладчиків, ремонтників

,

де Т_ф.в – фактично відпрацьований час допоміжним робітником; С_в – годинна тарифна ставка допоміжного працівника; К_в.н – коефіцієнт виконання норм основними робітниками на обладнанні, яке обслуговує допоміжний робітник.

5. Акордна система оплати праці – розмір заробітку встановлюється за виконання всього комплексу робіт із визначенням терміну виконання; ця система є бригадною формою оплати праці. За акордної системи найбільше виявляється зв’язок оплати праці з кінцевими результатами. У межах цієї системи застосовують і акордно-преміальну систему, яка передбачає премії за якісне або дострокове виконання робіт.

Колективна система оплати праці (бригадна). Праця в бригадах може оплачуватись із застосуванням як відрядної, так і погодинної форм оплати праці.

При використанні цієї системи спочатку розраховується заробіток всієї бригади (З_бр) як при прямій відрядній системі, використовуючи бригадну розцінку. Потім цей заробіток розподіляється між членами бригади одним із таких методів:

Метод годино-коефіцієнтів. Використовується тоді, коли всі члени бригади працюють в однакових умовах. Розподіл бригадного заробітку згаданим методом проводиться в такій послідовності:

а) визначають загальну кількість годино-коефіцієнтів (Г–К_вр), відпрацьованих бригадою, за формулою:

,

де Т_фі – фактична кількість годин, відпрацьована і -тим робітником, год-міс; К_і – тарифний коефіцієнт по розряду і -го робітника; m – кількість членів бригади, чол.;

б) знаходять суму бригадного заробітку, що припадає на один годино-коефіцієнт (З_1г-к):

в) заробіток і -го робітника (члена бригади) (З_і) обчислюють:

 

Метод коефіцієнту виконання норм. Використовується за умови, що члени бригади працюють в різних умовах. Послідовність розподілу бригадного заробітку така:

а) визначають заробіток бригади у випадку стовідсоткового виконання норм виробітку (З_бр100%) за формулою:

,

де С_гі – годинна тарифна ставка і -го робітника, грн./год;

б) знаходять коефіцієнт виконання норм (К_вн):

в) заробітну плату і -го робітника обчислюють:

Під час розподілу заробітку бригади між її членами необхідно забезпечити безпосередню залежність заробітку кожного робітника від його індивідуального внеску в загальні результати роботи.