За конкурентоспроможністю економік.

Конкурентоспроможність національної економіки – це її здатність виробляти і реалізовувати на внутрішньому і зовнішньому ринках товари і послуги, які відповідають платоспроможному попиту і забезпечують економічний ріст і підвищення якості життя населення. Міжнародні економічні організації запропонували понад 300 показників конкурентоспроможності національних економік, які характеризують:

- економічний потенціал країни, його використання та основні характеристики національної економіки (населення, природні ресурси, питома вага обробної промисловості і науково-технічної продукції у складі ВВП, розмір створеної додаткової вартості, обсяг інвестицій і заощаджень, рівень кінцевого споживання, життєвий рівень населення і прогнози подальшого розвитку економіки тощо);

- ступінь інтернаціоналізації національного господарства (участь у міжнародному поділі праці та інвестиційних потоках, частка зовнішньоторгового обігу у ВВП, сальдо експорту та імпорту, частка галузей високих технологій в експорті та ін.);

- якість державного регулювання соціально-економічних процесів (законодавча база, правопорядок, політична стабільність, рівень корупції в апараті, компетентність властей щодо оцінки бізнесу, співвідношення державного боргу до ВВП тощо);

- фінансову систему та її стабільність (бюджетний дефіцит, інфляція, курс національної валюти, золотовалютні резерви, асортимент і якість фінансових послуг, розвиток фондового ринку, неплатежі і т.д.);

- розвиток інфраструктури (розвиток енергетики, транспорту, шляхового господарства, зв’язку і телекомунікацій, соціально-побутової інфраструктури, інфраструктури бізнесу тощо);

- ефективність управління економікою (число професійних менеджерів, рівень їх підготовки, наявність сучасної навчальної бази, гнучкість структур управління, комп’ютеризація управління та ін.);

- ступінь розвитку науки і технології (частка витрат на науково-дослідні та дослідницько-конструкторські роботи у ВВП і державному бюджеті, чисельність і кваліфікація наукових працівників, число запатентованих розробок, матеріало- й енергомісткість виробництва, рівень викидів у навколишнє середовище та утилізація відходів і т.д.);

- характеристику трудових ресурсів і якості життя (частка економічно активного населення та безробітних, рівень освіти і професійної підготовки, реальні доходи та їх диференціація, частка середнього класу, житлові умови, екологія та умови праці, стан здоров’я населення, злочинність, рівень соціальних послуг тощо).

Такий багатосторонній підхід до обстеження національних економік дозволяє зробити якомога повнішу оцінку і найбільш реальне порівняння їх, не надаючи особливих переваг країнам, що мають велику чисельність населення, багаті природні ресурси чи значні обсяги ВВП. А тому не дивно, що у рейтингах конкурентоспроможності країн поряд із такими економічними гігантами, як США, Японія, Німеччина чи Канада, опиняються Сінгапур, Гонконг, Чилі, Ірландія чи Ісландія.

У світі існують дві основні “школи” рейтингування конкурентоспроможності економік країн: гарвардсько-давоська (Інститут стратегії й конкурентоспроможності при Гарвардському університеті, США, Всесвітній економічний форум у Давосі, Швейцарія) і швейцарська (Міжнародний інститут розвитку менеджменту у Лозанні, Швейцарія). Всесвітній економічний форум (ВЕФ) аналізує дані значно ширшого кола країн (майже 140), аніж Міжнародний інститут розвитку менеджменту (МІРМ) (близько 60).

ВЕФ зводить аналізовані показники у декілька головних чинників, за кожним з них складається окремий рейтинг: державні та суспільні інститути, інфраструктура, макроекономіка, охорона здоров’я та шкільна освіта, вища освіта та фахова підготовка, ефективність ринків товарів, послуг, праці, фінансів, технологічний розвиток, розвиненість бізнес-процесів, інновації. Окрім цього, виводиться індекс глобальної конкурентоспроможності країн.

У 2009-2011 рр. рейтинги країн за цим показником були такими:

Таблиця

Рейтинг глобальної конкурентоспроможності 2010–2011 рр. у порівнянні з 2009–2010 рр.

(за даними Всесвітнього економічного форуму)

Економіка	2010–2011	2009–2010	Зміна позицій
Рейтинг	Оцінка	Рейтинг
Швейцарія		5,63
Швеція		5,56
Сінгапур		5,48
Сполучені Штати Америки		5,43		-2
Німеччина		5,39
Японія		5,37
Фінляндія		5,37		-1
Нідерланди		5,33
Данія		5,32		-4
Канада		5,30		-1
Гонконг (Китай)		5,27
Великобританія		5,25
Тайвань		5,21		-1
Норвегія		5,14
Франція		5,13
Австралія		5,11		-1
Катар		5,10
Австрія		5,09		-1
Бельгія		5,07		-1
Люксембург		5,05
Саудівська Аравія		4,95
Республіка Корея		4,93		-3
Нова Зеландія		4,92		-3
…
Китай		4,84
Естонія		4,61
Італія		4,37
Російська Федерація		4,24
Україна		3,90		-7
…
Бурунді		2,96		-4
Ангола		2,93	нема даних	нема даних
Чад		2,73		-8

 

 

Швейцарія очолює рейтинг кілька останніх років. У попередні роки декілька разів поспіль першими країнами в рейтингу були США і Фінляндія. Загалом серед лідерів завжди присутні всі скандинавські країни, Австралія, Великобританія, Гонконг, Республіка Корея, Тайвань, ОАЕ, Катар, Чилі та ін. З року в рік покращує свій рейтинг Китай (27 місце у 2010 р.). Серед постсоціалістичних країн найкращі показники мали Естонія (33 місце), Чеська Республіка, Польща, Словенія, Угорщина. Росія зайняла 63 місце у рейтингу, а Україна – 89 (два роки тому Україна була на 72 місці). Всього у 2010 р. було обстежено 139 країн.

У рейтингу, складеному швейцарською бізнес-школою ІМРМ, лідерами у 2010 р. були Сінгапур, Гонконг і США, причому внаслідок світової економічної кризи США поступилися лідерством вперше за останні півтора десятиліття. У цьому рейтингу Росія посіла 51 місце, а Україна черговий раз зайняла передостанню позицію (57), випередивши лише Венесуелу.

Крім цього, при виведенні індексу глобальної конкурентоспроможності Всесвітній економічний форум об’єднує всі країни у три групи відповідно до рівня розвитку їхньої конкурентоспроможності. Перша група — країни «початкової» стадії розвитку, коли джерелами конкурентоспроможності є або сировина, або дешева некваліфікована робоча сила. Бізнес у таких країнах конкурує на основі цінової політики, а низькі зарплати свідчать про низьку продуктивність праці. Щоб країни цієї групи могли конкурувати на світових ринках, їм необхідні, як мінімум, стабільне макроекономічне середовище, суспільні та приватні інститути, які чесно функціонують, плюс здорова та грамотна робоча сила.

У другій групі об’єднано країни, які перебувають на стадії ефективного розвитку. Це означає розвиток складних виробничих процесів, поліпшення якості продукції, фактичне зростання доданої вартості. На цій стадії конкурентоспроможність країни вже визначається якістю вищої освіти та професійної підготовки, ефективністю ринку робочої сили (його гнучкістю та мобільністю), а також наявністю трудового законодавства, що сприяє розвитку бізнесу. Тут же необхідна наявність стабільної банківської системи, ринку капіталу та ринку землі. І останній обов’язковий чинник — технологічна готовність країни, тобто спроможність компаній і готовність країни загалом широко впроваджувати в економіку нові технології.

Третю групу складають країни інноваційної стадії розвитку, яка характеризується значним зростанням заробітної плати та високим рівнем життя людей. Та цього досягають лише в тому разі, якщо окремі компанії та загалом бізнес цих країн спроможний конкурувати на глобальних ринках завдяки абсолютній новизні своєї продукції, її унікальності та ексклюзивності, найвищій якості та зростаючій складності. Іншими словами, це та стадія економічного розвитку, де конкуренція відбувається на рівні інновацій.