Виробнича безпека як елемент економічної безпеки країни.

Багато вчених дотримуються підходу, в основі якого лежить конкурентоспроможність як основний інструмент забезпечення економічної безпеки, а також найбільш об’єктивний та інтегральний критерій життєзабезпеченості ринкової економіки в умовах мирного розвитку. Дана позиція ґрунтується на тому, що основою забезпечення безпеки країни є цілеспрямована діяльність держави зі створення необхідних умов для підтримки, у стратегічно тривалому періоді, конкурентної переваги провідних галузей національної економіки на зовнішніх ринках за рахунок постійного поступального розвитку пріоритетних напрямків економічної діяльності.

У західній науковій літературі найбільш проробленим є підхід, відповідно до якого здатність економіки перебороти у своєму розвитку негативні впливи залежать від її економічної сили, що у свою чергу визначається трьома групами факторів:

1. Природні фактори (географічне положення території, природні ресурси, клімат) – незмінні;

2. Історичні фактори (національний характер, мораль, стан культури й науки, чисельність населення) – важко піддаються зміні;

3. Регульовані фактори (структура промисловості, диверсифікованість торгівлі, валютно-кредитний фактор, народжуваність населення та ін.).

Різномастість поглядів пов’язана, головним чином, із тим, що категорія „економічна безпека” відносно недавно стала виступати в якості самостійного об’єкта наукових досліджень. Однак, революційні, за своїм характером зміни, що відбуваються в Україні, суттєво розширили предметну область досліджень у сфері економічної безпеки.

Більшість дослідників розглядає економічну безпеку на макро-(економічна безпека країни), мезо- (економічна безпека регіону чи інших територіальних одиниць) та мікро- (економічна безпека господарюючих суб’єктів) рівнях. Нами пропонується сконцентрувати увагу не лише в цілому за рівнями ієрархії, а на окремих складових елементах економічної безпеки. В „Методиці розрахунку рівня економічної безпеки України” визначено складові економічної безпеки: макроекономічна, фінансова, зовнішньоекономічна, інвестиційна, науковотехнологічна, енергетична, виробнича, демографічна, соціальна, продовольча безпека.

Доцільно внести певні корективи у визначення складових економічної безпеки, зокрема, доцільно окремо виділити поняття технологічної безпеки й інноваційної безпеки, оскільки, навіть не зважаючи на те, що ці поняття знаходяться в тісному взаємозв’язку, інновації впроваджуються не лише в технології і сферу виробництва, а й в інші сфери (зокрема, соціальну). Це підтверджує законодавчо закріплене визначення: згідно Закону України „Про інноваційну діяльність” інновації – новостворені (застосовані) і (або) вдосконалені конкурентоздатні технології, продукція або послуги, а також

організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру

та якість виробництва і (або) соціальної сфери.

Також, доцільно виділити в структурі соціальної безпеки безпеку життєвого рівня населення і безпеку ринку праці. Окремо доцільно виділити безпеку правопорядку та екологічну безпеку.

Таким чином, економічна безпека, на нашу думку, включає наступні складові: макроекономічну безпеку, фінансову безпеку, зовнішньоекономічну безпеку, інвестиційну безпеку, інноваційну безпеку, технологічну безпеку, енергетичну безпеку, виробничу безпеку, демографічну безпеку, безпеку життєвого рівня населення, безпеку ринку праці, продовольчу безпеку, безпеку правопорядку та екологічну безпеку (рис.1).

Розвиток – один із компонентів економічної безпеки. Якщо економіка не розвивається, то різко скорочується можливість її виживання, а також опірність і здатність адаптації до внутрішніх і зовнішніх загроз.

Стійкість і безпека. Найважливіші характеристики економіки як єдиної системи. Їх не варто протиставляти, кожна із них по-своєму характеризує стан економіки. Чим стійкіша економічна система (наприклад, структура промислового комплексу), тим більш високий рівень її економічної безпеки. Центр ваги в реалізації соціально-економічної політики сьогодні змістився в регіони, через які здійснюється управління всією країною, у регіонах знаходить втілення державна стратегія розвитку країни. Передача значної частини прав і відповідної їм частки відповідальності на регіональну політику, особливо в частині забезпечення економічної безпеки.

Під економічною безпекою регіону (територіальної одиниці) розуміють сукупність поточного стану, умов і факторів, що характеризують стабільність, стійкість і поступальний розвиток економіки регіону, певній незалежності і інтеграції з економікою країни, що виражається в наступних її проявах:

- можливості проводити власну економічну політику в межах державної політики;

- здатності самостійно здійснювати економічні заходи з попередження, локалізації соціально-вибухових ситуацій у регіоні, пов’язаних з локальними економічними нещастями або економічними прорахунками на державному рівні;

- можливість на договірній основі надавати допомогу суміжним регіонам, де існуюча незбалансована економічна ситуація може негативно відобразитися на економічних інтересах регіону

- можливість стабільно підтримувати відповідність існуючих (діючих) на території економічних нормативів загальноприйнятим у світовій практиці (або директивно затвердженим для території на конкретний період часу), що дозволило б зберегти (або відновити) гідний рівень життя населення.

Економічна безпека регіону може бути визначена специфічна система соціально-економічних і політичних відносин між членами регіонального співтовариства (індивідами, господарюючими суб’єктами) і інститутами як регіонального так і державного рівнів, які представляють їх інтереси щодо створення умов для максимальної реалізації їх економічних інтересів на економічному просторі регіону.

Специфікою діяльності із забезпечення економічної безпеки регіону є поєднання інтересів держави і регіону. З одного боку, регіон виступає полігоном з локалізованими соціально-економічними, екологічними, демографічними процесами, деструктивна спрямованість яких загрожує економічній безпеці України. З іншого боку, регіон є суб’єктом регулювання в рамках наявного кола повноважень, тобто виступає провідником власної економічної політики і політики держави, що впливають на економічний стан певного регіону і України в цілому.

Україна проходить етап формування інститутів і механізмів, здатних забезпечити економічну безпеку держави, суспільства, особистості. Економічна безпека держави безпосереднім чином залежить від економічної безпеки регіонів і навпаки. Проблема економічної безпеки має важливий аспект – забезпечення ефективного управління при проведенні регіональної політики. У рамках нової регіональної політики регіонам надане право самостійно вирішувати питання освоєння і використання природних ресурсів розвитку галузей економіки, ринкової інфраструктури і т.д. за умови збереження єдиного військово-політичного і соціально-економічного простору, забезпечення безперешкодного переміщення людей, товарів, сировини тощо.

Зміна парадигми забезпечення економічної безпеки держави на шляху до нової соціально-економічної моделі суспільства визначила

необхідність для регіонів формувати власну концепцію економічної

безпеки й стратегію її забезпечення.

Регіональна економічна політика, спрямована на забезпечення економічної безпеки регіону покликана вирішувати двоєдине завдання. По-перше, необхідно створити оптимальні умови для максимально комфортного забезпечення життєдіяльності максимально можливого числа громадян, що проживають на даній території на тривалий строк. По-друге, необхідно забезпечити реалізацію національно-державних інтересів держави; активізувати інтеграційні процеси, спрямовані на зміцнення державності України й процвітання її економіки.