Оформлення звіту про самостійну роботу

Підсумком самостійної роботи над вивченням дисципліни "Випробування і експериментальні дослідження машин і обладнання" є складання письмового звіту за темами вказаними в п. 7.1.

Загальний обсяг звіту визначається з розрахунку 0,5 сторінки на 1 год. самостійної роботи. Звіт включає план, вступ, основну частину, висновки, список використаної літератури, додатки.

Звіт виконується на стандартному папері формату А4 (210x297) з одного боку. Рисунки, схеми і таблиці розміщуються за текстом і повинні мати нумерацію в межах розділу. Формули пишуться посередині і нумеруються. Отримані в результаті розрахунків дані повинні мати одиниці виміру згідно системі СІ. Графіки залежностей виконуються олівцем на міліметровому папері, криві лінії викреслюються за допомогою лекала і позначаються певним кольором.

Звіт кожної попередньої самостійної роботи захищається студентом на наступному занятті або при поточному модульному контролі (ПМК).

 

8. Порядок оцінювання знань студентів.

Оцінювання знань студентів з навчальної дисципліни „Випробування і експериментальні дослідження машин і обладнання" здійснюється на основі результатів поточного модульного контролю (ПМК) і підсумкового контролю знань (ПКЗ), враховуючи результати самостійної роботи, розрахунково-графічної роботи (індивідуальне завдання), а також шляхом перевірки конспектів з лекційного матеріалу.

Оцінювання знань студентів здійснюється за системою ЕСТS. Переведення даних 100-бальної шкали оцінювання в 4-бальну та шкалу за системою ЕСТS здійснюється в наступному порядку (табл. 8.1).

Таблиця 8.1

Розподіл балів, що присвоюються студентам

 

Поточне тестування та індивідуальне завдання	Сума
Змістовий модуль 1	Змістовий модуль 2	Індивідуальне завдання
Т1	Т2	Т3	Т4	Т1	Т2	Т3

Шкала оцінювання в КМСОНП та ECTS

Таблиця 9.1

Сума балів за всі форми навчання	Оцінка ECTS	Для заліку
90 – 100	A	“зараховано”
82 – 89	B
74 – 81	C
64 – 73	D
60 – 63	E
35 – 59	Fx	“не зараховано” з можливістю повторного складання
0 – 34	F	“не зараховано” з обов’язковим повторним вивченням дисципліни

 

Термінологічний словник (глосарій)

Авто [< гр. Autosсам] – перша складова частина складних слів, що відповідає цьому значенню, наприклад: автомобіль, авто скрепер тощо.

Аграрний [< лат. аgrarius - земельний] – те, що відноситься до землеволодіння, землекористування.

Агрегат [< лат. аgregatus - приєднаний] – поєднання декількох різнотипних машин, апаратів в одне ціле.

Апарат [< лат. apparatus] – прилад, технічне пристосування.

Аргумент [< лат. argumentum] – логічне доведення, що служить основою доказу.

Ареометр [< гр. arelos – рідкий + metros - міряти] – приклад для визначення щільності рідини і сипучих речовин

Арматура [< лат. armature – спорядження, озброєння] – набір пристосувань, кріпильних вузлів для певної споруди, конструкції, апарату.

База, базис [< гр. basis] – основа, опора, фундамент.

Баланс [< фр. balance – ваги] – система показників, що характеризують будь-які явище шляхом спів поставлення або проти поставлення окремих його сторін.

Балон [< фр. ballon – порожня куля] – ємність для зберігання і перевезення газів.

Бал [< фр. balle – м’яч, куля] – цифровий показник для оцінки успішності і поведінки учнів, студентів.

Баласт [< англ. ballast] – вантаж для забезпечення стійкості вантажопідйомних машин, наприклад, кранів.

Бампер, буфер [< англ. buff – пом’якшення] – пристосування для пом’якшення ударів.

Вакуум [< лат. vacuum - порожнеча] – стан розрідженого газу при тиску нижче атмосферного.

Вариатор [< лат. variare - змінювати] – механізм для плавної, безступеневої зміни швидкості обертання валів.

Вібратор [< лат. vibrare – коливати, хитати] – прилад для створення коливальних рухів для передачі їх на інші предмети і матеріали.

Вулканізація [< лат. vulcanus – бог вогню] – технологічний процес гумового виробництва під дією тепла.

Габарит [< фр. gabarit] – найбільші зовнішні розміри предметів, машин, споруд.

Газоаналізатор – прилад для визначення складу одного чи декількох компонентів газової суміші, наприклад, димових газів.

Гараж [< фр. garage] – приміщення для стоянки, заправки і технічного обслуговування машин.

Генератор [< лат. generator - виробник] – пристосування, апарат чи машина, що виробляє певний продукт, наприклад, електроенергію, пару тощо.

Дефектоскопія [< лат. defectus - недолік] – загальна назва методів виявлення невидимих дефектів в матеріалах чи виробах.

Діафрагма [< гр. diaphregma - перегородка] – пластина з отвором (або без нього), що встановлюється на шляху руху газів, повітря чи рідини.

Дизель [від прізвища німецького винахідника Diesel] – двигун внутрішнього згоряння із запаленням рідкого палива від стиску.

Дросель [< нім. drossel] – клапан для зменшення тиску рідини або газу.

Жиклер [< фр. giclur] – колібрований отвір і деталі для дозування витрати рідини або газу.

Експеримент [< лат. experimentum - проба] – науково поставлений дослід, спостереження явища, що досліджується.

Інструмент [< лат. instrumentum] – знаряддя для роботи, наприклад, слюсарний, вимірювальний.

Кабель [< гол. kabel] – один або декілька ізольованих провідників або канатів, які покриті герметичною оболонкою.

Картер [< англ. carter] – нерухома деталь машини, яка слугує опорою для робочих деталей і захищає машину від забруднення; нижня частина картера використовується як резервуар для оливи.

Компресор [< лат. compresus - стиснення] – машина для стиснення газів, повітря до тиску вище 0,2 МН/м².

Кондиціонер [< лат. conditio – умова, стан] – агрегат для приготування повітря певної чистоти, температури і вологості.

Куратор [< лат. curator - опікун] – особа, якій доручено нагляд за певною роботою, особою.

Літраж [< фр. litrage] – об’єм будь-якої ємності, поданої в літрах, наприклад, в ДВЗ – сума робочих об’ємів всіх циліндрів.

Лонжерон [<фр. longeron] – поздовжній несучий елемент конструкції машини.

Люфт [< нім. luft - повітря] – зазор між деталями, що з’єднуються.

Макет [< фр. maquette] – модель, попередній зразок, наприклад машини, робочого органу тощо.

Манометр [< гр. manos – рідкий, нещільний] – прилад для вимірювання тиску рідини, газу, повітря.

Машина [< лат. machina - споруда] – сукупність механізмів для створення рухів і перетворення певного виду енергії в її інший вид.

Механізм [< гр. mechane - знаряддя] – пристрій для передачі і перетворення рухів.

Педаль [< фр. pedale - нога] – важіль, що приводиться в рух ногою в машинах, механізмах, приладах.

Програма [< гр. programma – об’ява припис] – план певної діяльності, роботи, навчання.

Реверс [< лат. reversus - зворотній] – механізм, що служить для зміни напрямку руху.

Резистор [< англ. resistor опір] – елемент електричного ланцюга для створення номінального опору електричного струму.

Ремонт [< фр. remonte] – приведення в робочий стан виробу, приміщення, споруди.

Ресора [< фр. ressost] – пружний елемент підвіски транспортної машини.

Серво [< англ. serve - обслуговування] – допоміжний, саморегулюючий пристрій.

Сертифікат [< лат. certum – вірно + facere - роботи] – документ, що засвідчує відповідність нормам або якості виробу, послуг, товару.

Тензометр [< лат. tendere – напружувати + metre] – прилад для вимірювання пружних деформацій, які викликаються механічними напруженями в твердих тілах.

Тест [< англ. test - дослідження] – завдання стандартної форми, по яких проводять випробування, визначення рівня знань.

Хронометраж – метод вивчення затрат робочого часу на виконання трудових операцій.

Цикл [< гр. kyklos - коло] – сукупність взаємозв’язаних явищ, процесів, які створюють закінчене коло.

Шків [< гол. schijf] – колесо з рівчаком по колу для передачі руху.

 

Список літератури

1.Баловнев В. И. Моделирование процессов взаимодействия со средой рабочих органов дорожно-строительных машин. – М.: Высшая школа, 1981. – 355 с.

2.Васильев А. А. Дорожные машины / Учебник для техникумов по специальностям «Эксплуатация и ремонт дорожных машин и оборудования» и «Строительство и эксплуатация автомобильных дорог». – 2-е изд., перераб. – М.: Машиностроение, 1979. 448 с., ил.

3.Домбровский Н. Г., Картвелишвили Ю. А., Гальперин М. И. Строительные машины. / Учебник для вузов / В 2 частях. 4.1-2. М.: Машиностроение, 1976. – 391 с.

4.Зеленин А. Н. и др. Лабораторный практикум по резанию грунтов./ Учебное пособие для студентов инженерно-строительных и автомобильно-дорожных вузов. – М.: Высш. Школа, 1969, – 310 с.

5.Мобіло Л.В. Особливості тестування при вивченні технічних дисциплін. Науково-методичний журнал. – Рівне. 2007. – 2 с.

6.Машины для земляных работ (теория и расчет) / Т. В. Алексеева, К. А. Артемьев, А. А. Бромберг и др. – М.: Машиностроение, 1972. – 504 с.

7.Машины для земляных работ: Учебник / Ю. А. Ветров, А. А. Кархов, А. С. Кондра и др. – К.: Вища шк. Головное изд-во, 1981 – 383 с.

8.Машины для земляных работ: Учебник / Гаркави Н. Г., Аринченков В. И., Карпов В. В. и др.; под ред. Н. Г. Гаркави. – М.: Высш. школа, 1982. – 335 с., ил.

9.Тихомиров В. Б. Планирование и анализ эксперимента (при проведении исследований в легкой и текстильной промышленности). – М.: Легкая индустрия, 1974. – 262 с.

10. Проектирование машин для земляных работ / под ред. A. M. Холодова. X .: Вища шк. Изд-во при Харьк. ун-те, 1986. – 272 с.

11. Хмара Л.А. Методика проведення досліджень процесу взаємодії робочих органів ЗТМ з грунтом. Звіт по НДР. Дніпропетровськ, 2002. – 49 с.